ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
24.04.2018Справа № 910/3556/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Приватного підприємства "РЕСУРС БУД"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Будстиль"
про стягнення 43 861,82 грн.
Представники сторін:
від позивача: Долженко Ю.В.
від відповідача: не з'явився
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Приватне підприємство "РЕСУРС БУД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будстиль" про стягнення 43 861,82 грн., з яких 36 457,20 грн. основного боргу, 1253,27 грн. інфляційних втрат, 2906,49 грн. пені, 2882,28 грн. штрафу, 362,58 грн. 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки № 170110 від 17.11.2017.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2018 суд відкрив провадження у справі №910/3556/18 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, на підставі частини 1 статті 247 ГПК України, судом вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, засідання у справі призначено на 24.04.2018.
Представник позивача у судовому засіданні 24.04.2018 позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідач про розгляд справи був повідомлений ухвалою суду від 29.03.2018, направленою на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 24.04.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
17.11.2017 між Приватним підприємством "РЕСУРС БУД" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будстиль" (далі - покупець) укладено договір поставки № 170110 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію, а покупець - приймати та своєчасно здійснювати її оплату.
Відповідно до п. 1.3 договору, ціна, кількість, асортимент продукції вказується в рахунках-фактурах, що виписуються постачальником до відвантаження продукції.
Положеннями п. 3.1, 3.3 договору встановлено, що оплата продукції здійснюється покупцем на підставі цього договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Остаточний розрахунок з постачальником здійснюється покупцем на протязі 2 банківських днів після складення видаткових накладних та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг).
Покупець виписує та надає постачальнику довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, яка є підставою для отримання продукції (п. 4.1 договору).
По факту відвантаження продукції постачальник складає видаткову накладну (п. 4.2 договору).
Згідно з п. 4.3 договору, при доставці продукції постачальник складає акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) та товаротранспортну накладну.
Відповідно до п. 8.1 договору, останній набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2017 року, а в частині виконання зобов'язань - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до рахунку-фактури № РБК-006514 від 17.11.2017 сторони погодили поставку товару на суму 28822,87 грн., а також авто послугу по доставці товару, вартістю 7 634,33 грн., всього з ПДВ на суму 36457,20 грн.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на суму 28822,87 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними № РБК-008181 від 17.11.2017 та № РБК-008182 від 17.11.2017, які підписані представником відповідача за довіреністю № 12 від 17.11.2017 та скріплені печаткою відповідача.
Крім того, позивач передав відповідачу на підписання видаткову накладну № РБ-06514-1 від 17.11.2017 на суму 28 822,87 грн. та Акт № РБ-06514-1 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 17.11.2017 на суму 7 634,33 грн.
За твердженням позивача, відповідач вартості товару та послуг не оплатив.
31.01.2018 позивач звернувся до відповідача з вимогою вих. № 1 у якій просив сплатити заборгованість за поставку та авто послугу у розмірі 36 457,20 грн.
У відповідь на вказану вимогу відповідач направив лист вих. № 8 від 12.02.2018, у якому підтвердив факт отримання товару та послуг за накладною № РБ-06514-1 від 17.11.2017 та актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 17.11.2017 № РБ-06514-1 та гарантував провести оплату у період з 01.04.2018 по 18.05.2018.
Оскільки, відповідач не здійснив оплату вартості товару та автопослуги, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 36 457,20 грн. основного боргу.
У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання, позивач нарахував та заявив до стягнення 1253,27 грн. інфляційних втрат, 2906,49 грн. пені, 2882,28 грн. штрафу, 362,58 грн. 3% річних.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є змішаним, тв. містить елементи договору поставки та надання послуг.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив відповідачу обумовлений товар на суму 28 822,87 грн. підтверджується товарно-транспортними накладними № РБК-008181 від 17.11.2017 та № РБК-008182 від 17.11.2017, а також видатковою накладною РБ-06514-1 від 17.11.2017 на суму 28 822,87 грн., складення якої відповідач підтвердив у листі від 12.02.2018 вих № 8.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач надав відповідачу послугу доставки товару на суму 7 634,33 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними № РБК-008181 від 17.11.2017 та № РБК-008182 від 17.11.2017, а також актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 17.11.2017 № РБ-06514-1, складення якого відповідач підтвердив у листі від 12.02.2018 вих № 8.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом п. 3.3 договору, остаточний розрахунок з постачальником здійснюється покупцем на протязі 2 банківських днів після складення видаткових накладних та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг).
Відповідач оплату товару та автопослуги за договором № 170110 від 17.11.2017 не здійснив, доказів оплати заборгованості у розмірі 36 457,20 грн. матеріали справи не містять, правом на подачу відзиву відповідач не скористався.
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:
- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;
- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи викладене вище, оскільки, невиконане зобов'язання за договором у розмірі 36 457,20 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, доказів в спростування обставин наявності заборгованості не наведено, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 36 457,20 грн.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1253,27 грн. інфляційних втрат, 2906,49 грн. пені, 2882,28 грн. штрафу, 362,58 грн. 3% річних.
В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені, штрафу та інфляційних втрат та 3% річних.
За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідальність у вигляді пені передбачена сторонами у п. 5.2 договору, відповідно до якого за прострочення оплати поставленої продукції в рамках даного договору покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.
Здійснивши перерахунок пені, суд встановив, що розмір пені становить 2900,45 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Згідно з п.5.3 договору, у випадку прострочення платежу більше, ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченої продукції.
Як підтверджено матеріалами справи, мало місце прострочення оплати поставленої продукції понад 30 календарних днів, у зв'язку із чим, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу штраф передбачений пунктом 5.3. договору. Розрахунок штрафу у сумі 2882,28 грн. є арифметично вірним, а тому вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
За розрахунком суду, розмір 3% річних становить 362,57 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірним,а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 1253,27 грн.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.
Підсумовуючи наведене, суд задовольняє позовні вимоги Приватного підприємства "РЕСУРС БУД" частково.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Також позивач просить стягнути з відповідача 5000,00 грн. витрат на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Згідно із ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт адвокатом, а також їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті.
Враховуючи відсутність доказів на підтвердження понесених витрат позивача на правничу допомогу, суд відмовляє у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будстиль" (01024, м.Київ, ВУЛИЦЯ ЛЮТЕРАНСЬКА, будинок 15 ЛІТЕРА А, Н/П №18, код 30435580) на користь Приватного підприємства "РЕСУРС БУД" (02088, м.Київ, ВУЛИЦЯ Є.ХАРЧЕНКА, будинок 31, офіс 3, код 36506383) 36 457,20 грн. основного боргу, 1253,27 грн. інфляційних втрат, 362,57 грн. 3% річних, 2900,45 грн. пені, 2882,28 грн. штрафу та 1761,76 грн. витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Господарський суд міста Києва. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 03.05.2018.
Суддя С.О. Турчин
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 24.04.2018 |
Оприлюднено | 03.05.2018 |
Номер документу | 73729355 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Турчин С.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні