Рішення

від 17.04.2018 по справі 910/1540/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 17.04.2018Справа №  910/1540/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М., при секретарі судового засідання Мартинюк М.О., розглянувши матеріали господарської справи за позовом Приватного підприємства "Неодизайн" (21001, Вінницька обл., місто Вінниця, ПРОВУЛОК ГЕРЦЕНА, будинок 23; код ЄДРПОУ 30362700) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лімей Інк Лімітед" (01042, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЧИГОРІНА, будинок 12, офіс 213; код ЄДРПОУ 40747052) про  стягнення 270  000,00 грн. Представники сторін: від позивача: не з'явилися; від відповідача: не з'явилися. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 12.02.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного підприємства "Неодизайн" до Товариства з обмеженою відповідальністю “Лімей Інк Лімітед” про стягнення 270 000,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним помилково платіжним дорученням №1107 від 30.11.2017 року перераховано на користь відповідача 270  000,00 грн., однак вказані кошти відповідач відмовляється повернути позивачу, а тому позивач вважає що зазначені кошти отримані відповідачем без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 270  000,00 грн. – безпідставно набутих коштів, 4  425,00 грн. – судового збору. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи; судове засідання (розгляд справи по суті) призначити на  13.03.2018 року. 06.03.2018 року через відділ діловодства суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву. В судовому засіданні 13.03.2018 року оголошено перерву до 28.03.2018 року. 26.03.2018 року через відділ діловодства суду представник позивача подав відповідь на відзив. В судовому засіданні 28.03.2018 року оголошено перерву до 17.04.2018 року. В судове засідання 17.04.2018 року представники позивача та відповідача не з'явилися, про час, місце та дату розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 17.04.2018 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: Товариством з обмеженою відповідальністю "Лімей Інк Лімітед" (далі по тексту – відповідач) виставлено Приватному підприємству "Неодизайн" (далі по тексту – позивач) рахунок на оплату по замовленню №11 від 29.11.2017 року на суму 1  081  080,00 грн. за товар – широкоформатний сольвент ний принтер Printer Ultra Star 3304 в кількості 1 шт. 30.011.2017 року позивачем частково оплачено виставлений відповідачем рахунок, що підтверджується платіжними дорученням №1107 від 30.11.2017 року на суму 270  000,00 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що позивач помилково перерахував відповідачу 270  000,00 грн. за платіжними дорученням №1107 від 30.11.2017 року, так як між сторонами не укладалося жодного договору поставки та між сторонами відсутні будь-які правовідносини з поставки, а тому на думку позивача перераховані ним кошти є такими, які отримані відповідачем без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), а тому позивач просить суд стягнути з відповідача 270  000,00 грн. (безпідставно набутих котів). Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Відповідно до ч. 1,2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Суд зазначає, що пропозиції відповідача укласти договір викладені у формі виставлених рахунків-фактури позивачу, в яких містяться всі істотні умови: предмет договору, ціна товару, кількість товару. Факт прийняття пропозиції позивачем підтверджують дії, які засвідчують бажання укласти договір на запропонованих умовах, а саме: оплата виставлених відповідачем рахунків, що свідчить про виникнення між сторонами правовідносин поставки. У відзиві на позовну заяву відповідач підтвердив твердження позивача, що останній платіжним дорученням №1107 від 30.11.17р. сплатив йому 270  000,00 грн. В зазначеному платіжному дорученні в якості призначення платежу зазначив: «за принтер по рахунку № 11 від 29.11.17р.». Тобто позивач фактично підтвердив, що перерахував відповідачу 270  000,00 гривень на підставі переданого відповідачем позивачу рахунку-фактури № 11 від 29.11.2017р. Тобто, відповідач надісланням позивачу рахунку-фактури №11 від 29.11.2017 року зробив останньому пропозицію (оферту) укласти з ним договір поставки принтера на суму 270 000,00 гривень. Позивач вказану пропозицію прийняв (акцепт), доказом чого є сплата останнім 270 000,00 грн. згідно платіжного доручення № 1107 від 30.11.2017р., що повністю відповідає вимогам ч. 2 ст. 642 ЦК України та ч. 3 ст. 181 ГК України. Суд звертає увагу, що якщо б позивача не влаштовували будь-які істотні умови договору, щодо яких сторони дійшли згоди, він просто не оплатив зазначений рахунок-фактуру і тоді договір вважався б не укладеним. Зазначені вище дати на рахунку-фактурі і платіжному дорученні повністю свідчать про відповідність дій сторін вимогам ст. 644 ЦК України. До того ж, оферта відповідача та акцепт позивача мають усті істотні умови господарського договору: предмет, ціну і строк договору, що повністю відповідає вимогам ч. З ст. 180 ГК України. Але згідно ч. 1 ст. 267 ГК України, якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік. З врахуванням вищевикладеного суд дійшов до висновку, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносин поставки. Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з приписами ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Суд зазначає, що позивачем на виконання приписів ст. 530 ЦК України відправлено відповідачу лист про передачу товару. Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням,  проведеним належним чином. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Суд акцентує увагу, що в рахунку виставленому відповідачем позивачу відсутній строк поставки принтера, однак у відповідності до вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України позивач мав право вимагати (ініціювати) будь-який інший строк поставки принтера, але ніяких дій щодо цього не зробив. Приписами ч. 1 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання. Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним (аналогічної правової позиції притримується Верховний суд України у постанові від 02.10.2013 року №6-88цс13). Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Як свідчить аналіз матерiалiв справи, відповідач набув майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, а саме як платіж за виставленим рахунком на поставку товару. Крім того, грошові кошти не передавались у власність чи користування, їх було отримано не як позику чи оплату за надані послуги згідно з договором, а лише як предмет договору поставки, який укладено між сторонами у спрощений спосіб. За таких обставин, ураховуючи, що доказів визнання укладеного правочинну недійсним або його розірвання не надано, суди дійшов висновку про безпідставність посилань позивача на те, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачем безпідставно в розумінні статті 1212 ЦК України. Також, оскільки між сторонами у справі, було укладено у спрощений спосіб договір поставки, а спірні кошти сплачено на виконання вказаного договору, який недійсним не визнано, то такі кошти набуто відповідачем за наявності правової підстави, а тому їх не може бути витребувано відповідно до положень ст. 1212 ЦК як безпідставне збагачення (аналогічної праової позиції притримується Верховний Суд України у постанові від 07.06.2017 року №3-189гс17). Отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог. Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому. Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами. Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження свої позовних вимог, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються судом на позивача. Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 126, 129, 233, 236-241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, - ВИРІШИВ: 1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України) Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Суддя                                                                                                            М.М. Якименко Дата складання (підписання) повного тексту  рішення: 27.04.2018 року.