Рішення

від 26.04.2018 по справі 916/290/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" квітня 2018 р. м. Одеса Справа № 916/290/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.

при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С.

розглянувши справу №916/290/18 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АДВЕКС АІА" до товариства з обмеженою відповідальністю "КУП'ЯНСЬКИЙ СИЛІКАТНИЙ ЗАВОД" про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 162 000,00 грн. в порядку ч.13 ст.8, ч.ч.2, 5 ст.252 ГПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АДВЕКС АІА" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "КУП'ЯНСЬКИЙ СИЛІКАТНИЙ ЗАВОД" безпідставно набутих коштів у розмірі 162 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

20          березня 2017 року ТОВ "КУП'ЯНСЬКИЙ СИЛІКАТНИЙ ЗАВОД" було виставлено ТОВ "АДВЕКС АІА" рахунок - фактуру №КХ-019 на оплату товару «цегла силікатна 150 (пакет)» на суму 255 091,20 грн., в тому числі ПДВ 42 515, 20 грн.

20 березня 2017 року ТОВ "АДВЕКС АІА" здійснило оплату та користь ТОВ "КУП'ЯНСЬКИЙ СИЛІКАТНИЙ ЗАВОД" грошових коштів в розмірі 162 000,00 грн із призначенням платежу «часткова оплата за цеглу силікатну», що підтверджується відповідною банківською випискою.

Позивач, зазначає, що у письмовій формі договір між сторонами не укладався,

Цеглу силікатну, за яку було сплачено кошти ТОВ "АДВЕКС АІА" на користь ТОВ "КУП'ЯНСЬКИЙ СИЛІКАТНИЙ ЗАВОД", останнім позивачу не передано.

21          листопада 2017 року ТОВ "АДВЕКС АІА" направлено до ТОВ "КУП'ЯНСЬКИЙ СИЛІКАТНИЙ ЗАВОД" вимогу щодо повернення безпідставно набутого майна у вигляді грошової суми в розмірі 162 000,00 грн, в тому числі ПДВ.

Вказаний лист відповідачем не отримано та повернуто засобам поштового зв'язку відправнику у зв'язку із закінченням терміну зберігання.

Отже, за переконанням позивача, грошові кошти в розмірі 162 000,00 грн в т.ч. ПДВ перераховано позивачем до ТОВ "КУП'ЯНСЬКИЙ СИЛІКАТНИЙ ЗАВОД" помилково, оскільки між позивачем та відповідачем не було укладено правочину, до того ж згодом позивачем надіслано відповідачу вимогу про повернення грошових коштів та відмову від подальших будь яких узгоджень та виконань умов зобов'язань, а відтак і підстава, за якою кошти було передано, відпала.

Відповідач свої зобов'язання не виконав, внаслідок чого, станом на день пред'явлення разову створилась заборгованість в сумі 162 000,00 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу, позовну заяву (вх.№320/18) ТОВ "АДВЕКС АІА" було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.02.2018р. позовну заяву ТОВ "АДВЕКС АІА" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247- 252 ГПК України.

Позивач повідомлений належним чином за юридичною адресою (61052, м. Харків, вул. Малиновського, буд. №7), про що свідчить поштове повідомлення (вх.№13717/18), повернуте на адресу суду із відміткою про вручення.

Відповідач повідомлений належним чином за юридичною адресою (65101, м. Одеса, вул. Космонавта Комарова, буд. №10, офіс №116), про що свідчить поштове повідомлення (8794/18), повернуте на адресу суду із відміткою про невручення із зазначенням “не зареєстрований”.

Відповідач відзив на позовну заяву суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків:

Частиною 1 ст.1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

В частині 1 ст.15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В пунктах 1-10 ч.2 ст.16 ЦК України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

До того ж, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

В силу частини 1 статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Приписами ч.ч.1, 2 ст.20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема визнання наявності або відсутності прав.

Крім того, суд зазначає, що підстава позову – це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстави.

Фактична підстава позову – це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.

Правова підстава позову – це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується вимога позивача.

Звертаючись до суду із даним позовом для захисту своїх порушених прав позивачем було зазначено, про те що відповідачем грошові кошти в сумі 162 000,00 грн. були отримані безпідставно, у зв'язку з чим просив суд стягнути їх в порядку ст.1212 ЦК України.

В свою чергу положення ст.1212 ЦК України визначають, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Судом встановлено, що підставою для отримання грошових коштів в сумі 162 000,00 грн. відповідачем є укладений між сторонами договір поставки, укладений у спрощений спосіб, а кошти які позивач просить стягнути з відповідача, отже заявлені до стягнення кошти, набуто за наявності правової підстави (договору), а тому не може бути стягнуті з відповідача відповідно до положень ст.1212 Цивільного Кодексу України, як безпідставно набуті.

Аналогічну думку викладено в Постанові Верховного Суду України від 22.01.2013р. по справі №5006/18/13/2012.

При цьому, суд зазначає наступне:

Частина 1 ст.181 ГК України визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Судом дійшов висновку, що з врахуванням виставлення відповідачем позивачу рахунку-фактури №КХ-019 від 20.03.2017р. на суму 255 091,20 грн. та часткове його сплата останнім на суму 162 000,00 грн., між сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Поряд з цим, суд зазначає, що ч.1 ст.2 ГПК України передбачає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

В свою чергу приписи ст.5 ГПК України визначають, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ч.1 ст.14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.237 ГПК України, при ухваленні рішення суд вирішує такі питання, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Зі змісту ч.1 ст.509 ЦК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.509 ЦК України).

У відповідності до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Стаття 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зі змісту ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено в ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст.656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

За положеннями ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 712 ЦК України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Судом встановлено, що з підстав часткової оплати позивачем вартості силікатної цегли в сумі 162 000,00 грн. та тривалої (березень 2017р. – листопад 2017р.) не поставки товару, позивач звернувся до відповідача з вимогою (вих.№3 від 21.11.2017р.) про повернення сплачених грошових коштів в сумі 162 000,00 грн.

Проте, відповідачем отримані грошові кошти в сумі 162 000,00 грн. повернуті позивачу не були, відповідь на вимога надіслано не було, у зв'язку з чим, за переконанням суду, такі кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в судовому порядку.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу, які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.

Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Умовами ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов'язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення – гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "АДВЕКС АІА" є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 2 430,00 грн.

Керуючись ст.ст.13, 73, 76, 86, 202, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов – задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "КУП'ЯНСЬКИЙ СИЛІКАТНИЙ ЗАВОД" (65101, м. Одеса, вул. Космонавта Комарова, буд. №10, офіс №116, код ЄДРЮОФОПГФ 37093955) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АДВЕКС АІА" (61052, м. Харків, вул. Малиновського, буд. №7, код ЄДРЮОФОПГФ 35074301) грошові кошти в сумі 162 000 (сто шістдесят дві тисячі) грн. 00 коп. та витрати на оплату судового збору в сумі 2 430 (дві тисячі чотириста тридцять) грн. 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 02 травня 2018 р.

Суддя О.В. Цісельський