Рішення

від 23.04.2018 по справі 904/10389/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2018м. ДніпроСправа № 904/10389/17

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Панна С.П. за участю секретаря судового засідання Якубович А.В.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний центр футбольного клубу "Дніпро" (69063, Запорізька обл., м.Запоріжжя, вул.Дніпровська 32)

до Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод ім.О.М.Макарова" (49000, м. Дніпро, вул.Криворізька 1)

про визнання недійсним договору про надання послуг з установлення металопластикових виробів №3409 від 03.03.2014 року та договору поставки металопластикових виробів №2409 від 03.03.2014р.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - адвокат, ордер від 15.12.2017р.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Комерційний центр футбольного клубу "Дніпро" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод» про визнання недійсним договору про надання послуг з установлення металопластикових виробів №3409 від 03.03.2014 року та договору поставки металопластикових виробів №2409 від 03.03.2014р.

Заявлені позовні вимоги Позивач обґрунтовує тим, що відповідно до положень статуту позивача були відсутні повноваження у Директора ОСОБА_2 на укладання спірних договорів з відповідачем. Подальше схвалення Договорів №2409 та №3409 від 03.03.2014 року не доведено. З урахуванням викладеного, очевидним є факт, що спірні договори вчинені з порушенням вимог ст. 241 Цивільного кодексу України.

До суду 22.03.2018р. від позивача надійшла заява про уточнення позову, в якій позивач зазначає, що підставою для визнання недійсним договору, окрім підстав, зазначених в позові є статті 203, 215, 234 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 19.12.2017 відкрито провадження у справі №904/10389/17 за правилами загального позовного провадження та розгляд підготовчого судового засідання призначено на 15.01.2018 року.

Ухвалою суду від 22.03.2018 ухвалено про закриття підготовчого провадження та призначення справи №904/10389/17 до судового розгляду по суті.

12.01.2018 року від відповідача у справі №904/10389/17, по договору про надання послуг з установлення металопластикових виробів №3409 від 03.03.2014 року надійшов відзив на позовну заяву №409/10 від 12.01.2018 року, в якому вказано, що на виконання умов спірного договору був підписаний з обох сторін та скріплений печатками акт здачі-прийняття робіт №с-00000059 від 30.04.2015 року та відповідачем виписана на користь позивача податкова накладна №1270 від 30.04.2015 року на суму 655251,94 грн., яка була зареєстрована в реєстрі податкових накладних за №219212704667.

18.01.2018 року від відповідача до суду надійшла заява про застосування строку позовної давності, яка обґрунтована тим, що позивач по справі не заперечує, що договір №3409 підписаний 03.03.2014 року, але позовна заява про визнання його недійсним подана ним до суду 14.12.2017 року, а тому строк позовної давності сплив 03.03.2017 року. Заява не підлягає задоволенню.

У відповіді на відзив від 10.02.2018 року зазначено, що відповідач коли укладав договір №2409 від 03.03.2014 року не взяв до уваги положення п.5.8 Статуту ТОВ "Комерційний центр футбольного клубу "Дніпро", відповідно до якого мав переконатися у відсутності повноважень директора ОСОБА_2 на підписання від імені товариства указаного договору. Як зазначає позивач відповідно до наказу ТОВ "Комерційний центр футбольного клубу "Дніпро" №7 від 27.02.2014 року ОСОБА_2 на підставі протоколу загальних зборів від 26.02.2014 року приступив з 27.02.2014 року до виконання обов'язків директора, а відповідно до умов статуту, якій діяв на момент укладання спірного договору, існувало обмеження з приводу укладання правочинів вартість яких перевищує 150 000,00 грн., але ОСОБА_2 за відсутності відповідного рішення зборів учасників уклав з цих обставин договір з перевищенням повноважень.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області суддею Бондарєвим Е.М. від 20.02.2018 року об'єднано справу №904/10389/17 зі справою №904/142/18 в одне провадження.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області суддею Панною С.П. від 26.02.2018 року об'єднано справу №904/10389/17 зі справою №904/142/18 в одне провадження та надано об'єднаній справі № 904/10389/17.

Товариство з обмеженою відповідальністю Комерційний центр Футбольний клуб "Дніпро" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання недійсним договору поставки № 2409 від 03.03.2014 укладеного між Державним підприємством "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені ОСОБА_3" та Товариством з обмеженою відповідальністю Комерційного центру Футбольного клубу "Дніпро".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір поставки № 2409 від 03.03.2014 укладений поза волею Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційного центру Футбольного клубу "Дніпро", що суперечить положенням ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

В позовній заяві про визнання недійсним договору поставки №2409 від 03.03.2014р., надійшов відзив №499/53 від 06.02.2018р., в якому зазначено, що відповідач позовні вимоги не визнає, оскільки між продавцем та покупцем підписані видаткові накладні на загальну суму 2 156 401, 42: №000000134 від 26.12.2014р. на суму 2 152 123, 42грн., №00000041 від 25.05.2015р. на суму 4 278, 00грн.

Крім того, продавцем по договору №2409 від 03.03.2014р. 26.12.2014р. на користь покупця по договору була виписана податкова накладна №946 на загальну суму поставки 2 152 123, 42 грн., в т.ч. ПДВ 358 687, 24грн. та 25.05.2015р. продавцем по договору №2409 від 03.03.2014р. виписана податкова накладна №899 на загальну суму поставки 4 278,00грн. в т.ч. ПДВ 713,00грн.

У відповідності до вимог ст. 233 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ :

03 березня 2014 року за №3409 між Товариством з обмеженою відповідальністю Комерційний центр футбольного клубу Дніпро (замовник) в особі директора ОСОБА_2, що діє на підставі статуту, з однієї сторони та Державним підприємством Виробниче об'єднання Південний машинобудівельний завод ім. О.М. Макарова (виконавець) в особі директора будівельно-монтажного комплексу №409 ОСОБА_4, що діє на підставі доручення №157/142 від 31.01.2014 року, з іншої сторони було укладено Договір про надання послуг з установки металопластикових виробів на загальну суму 440 000,00 грн. у тому числі ПДВ 73333,33 грн. (п.1.1,3.1 договору).

Товар поставляється протягом 5-ти робочих днів з дати оплати.(п.3.1. договору).

Відповідно до п.3.2 договору здавання послуг виконавцем та приймання їх результатів замовником оформляються актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується сторонами після фактичного надання послуг. Замовник зобов'язаний перерахувати кошти на розрахунковий рахунок виконавця не пізніше 5-ти календарних днів від дати підписання сторонами акту виконаних робіт на підставі рахунку від виконавця.

Згідно п.7.2 договору цей договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Цей договір підписаний зі сторони підприємства Виробниче об'єднання Південний машинобудівельний завод ім. О.М. Макарова ОСОБА_5 та зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційний центр футбольного клубу Дніпро ОСОБА_2.

03 березня 2014 року за №2409 між Товариством з обмеженою відповідальністю Комерційний центр футбольного клубу Дніпро (продавець) в особі директора ОСОБА_2, що діє на підставі статуту, з однієї сторони та Державним підприємством Виробниче об'єднання Південний машинобудівельний завод ім. О.М. Макарова (покупець) в особі директора будівельно-монтажного комплексу №409 ОСОБА_4, що діє на підставі доручення №157/142 від 31.01.2014 року, з іншої сторони було укладено договір поставки метало пластикових виробів у кількості 1273,05 одиниць на загальну суму 1793436,18грн.

Відповідно до п.2.2 загальна сума договору на дату його підписання становить 2152123,43грн. у тому числі ПДВ 358687,24грн.

Згідно п.2.3. оплата товару здійснюється у наступному порядку:попередня оплата у розмірі 70% від загальної суми договору не пізніше 3-х банківських днів від дати виставлення рахунку продавця . Остаточна плата

Не пізніше 15 банківських днів від дати підписання видаткової накладної.

Згідно п.7.3 договору цей договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Цей договір підписаний зі сторони підприємства Виробниче об'єднання Південний машинобудівельний завод ім. О.М. Макарова ОСОБА_5 та зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційний центр футбольного клубу Дніпро ОСОБА_2.

Позивач просить суд визнати недійсним договору про надання послуг з установлення металопластикових виробів №3409 від 03.03.2014 року та договір №2409 від 03.03.2014 року на поставку метало пластикових виробів недійсними підлягають задоволенню виходячи з наступного:

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі незалежно від того, що порушення було вчинене особами, які діяли в офіційній якості.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ч.1 та ч.З ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 203, 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, визначених ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до приписів ч. З ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 92 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.ична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

У відповідності до ч. З ст.92 ЦК, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Згідно роз'яснень п. 3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника ЇЇ контрагента.

За таких обставин, наведене свідчить про обізнаність відповідача та позивача з Положеннями та статутом один одного в частині, яка стосується відповідних повноважень.

Так, відповідно до Статуту Товариства від 27 лютого 2014 року, затвердженого Протоколом Загальних Зборів Учасників від 26 лютого 2014 року, Учасниками Товариства були:

громадянка України ОСОБА_6 (25%) частки у статутному капіталі Товариства;

громадянка України ОСОБА_7 (25%) частки у статутному капіталі Товариства;

громадянка ОСОБА_8 Азербайджан Гаджиєва Гюльнура ОСОБА_9 кизи (50%) частки у статутному капіталі Товариства.

Відповідно до п. 5.1 Статуту, вищим органом управління Товариства є загальні збори Учасників, які мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у Статутному капіталі Товариства.

Згідно з п. 5.8 Статуту Товариства, до виключної компетенції Зборів Учасників належить прийняття рішень щодо розпорядження грошовими коштами Товариства в розмірі більш 150 000,00 (ста п'ятдесяти тисяч -оивень) та уповноваження виконавчого органу (Директора) для підписання відповідних документів від імені Товариства.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.(ст.241 Цивільного кодексу України)

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Як було встановлено матеріалами справи, враховуючи пояснення сторін вищезазначені договори не виконувались, жодних повноважень на їх укладання та укладання будь-яких документів, спрямованих на укладення цих договорів, щодо розпорядження коштами товариства на суму, що перевищує 150 000,00 учасниками товариства не надавалось та загальні збори учасників з цього приводу не проводились, тобто вищезазначені договори зі сторони директора ОСОБА_2, що діяв від Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційний центр футбольного клубу Дніпро на підставі статуту підписані ним з перевищенням повноважень, що дає підстави відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України вважати договір про надання послуг з установлення металопластикових виробів №3409 від 03.03.2014 року та договір поставки металопластикових виробів №2409 від 03.03.2014р. недійсними.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 13.09.2017р. у справі №910/28081/14 де зазначено що, не можна вважати правочин схваленим особою, від імені якої його укладено, якщо дії, що свідчать про прийняття його до виконання, вчинено особою, яка і підписала спірну угоду без належних повноважень. Доказів вчинення органами управління позивача будь-яких дій, які б свідчили про схвалення ними спірного правочину, матеріали справи не містять.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від

13 березня 2017 року у справі № 760/8121/16-ц (№ 6-147цс17), для визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства (директором) із третьою особою, з огляду на порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення сам лише факт, що згодом рішення загальних зборів учасників товариства про обрання (призначення) виконавчого органу, згідно з яким виконавчий орган діяв на момент укладення договору, визнано недійсним у судовому порядку. Такий договір може бути визнано недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження у повноваженнях виконавчого органу товариства.

Закон не встановлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах з юридичною особою. Тому з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, обумовлених договором, і чи настали такі наслідки насправді. Таким чином, підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до та в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення. Зокрема необхідно встановити, чи виконала третя особа свої обов'язки за договором, в який спосіб у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором майном, чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно.

Наданий відповідачем на виконання договору за №3409 від 03.03.2014 року про надання послуг Акт №с-00000059 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 655 251,94 від 30 квітня 2015 року, а також надані на виконання договору поставки за №2409 від 03.03.2014 року довіреність від 17.12.2014 року № 00000041 від 25.05.2015 на суму 4 278,00 гривень, довіреність №104 від 25.05,2015 року як доказ схвалення сторонами виконаних робіт не береться судом до уваги, оскільки зазначені документи були складені після введення в експлуатацію Багатофункціонального комплексу (житловий будинок із готельними апартаментами, вбудовано-прибудинкованими торговельно-офісними приміщеннями та паркінгом) у районі будинку №166 по вул. Робочій у м. Дніпропетровську в підтвердження чого позивачем надано акт про перевірку відповідності збудованого об'єкту проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм та правил та готовності його до експлуатації від 20.10.2014р., Копію Сертифікату серія IV №165142940209 який засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта (черги, окремого пускового комплексу): Будівництво багатофункціонального комплексу (житловий будинок із готельними апартаментами, вбудовано-прибудинковими торговельно-офісними приміщеннями та паркінгом , нове будівництво у Дніпропетровській області, м.Дніпропетровськ, Красногвардійський район, вул. Робоча, 166-Д проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації та відсутність зауважень (а.с 49, 50, т.2) Відповідач звернув увагу суду на те, що ним на підставі первинних облікових документів зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, копії яких долучені до матеріалів справи. Реєстрація цих податкових накладних надало можливість позивачу скористатись податковим кредитом на загальну суму 468 608,90 гривень, яка зменшила об'єкт оподаткування на податок на додану вартість.

Згідно п.198.2 Податкового кодексу України, діючого на дату здійснення господарських операцій датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як встановлено матеріалами справи позивач по договору про надання послуг з установлення металопластикових виробів №3409 від 03.03.2014 року та договору поставки металопластикових виробів №2409 від 03.03.2014р. не здійснював жодної оплати відповідачу. Відповідач також не надав суду письмових доказів оплати по даним договорам позивачем.

Крім того, суд звертає увагу на те, що згідно з вимогами ПК України (ст.ст.50, 102) та ЦК України (ст. 257) строк позовної давності складає 1095днів. Як вбачається з матеріалів справи строк давності щодо наявності підстав для схвалення правочину по податковій накладній №946 від 26.12.2014р. на загальну суму 358 687, 24 (а.с.78, справа №904/142/18) не береться судом до уваги, у зв'язку із спливом строків позовної давності, а також відсутності акту звірки дебіторської заборгованості між сторонами.

Відповідно ч. 1 ст.89 Господарського процесуального кодексу України свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

Ухвалою господарського суду від 22.03.2018р. ухвалено про виклик у судове засідання, яке відбудеться 06.04.2018р. о 12:30год. для допиту у якості свідка: - ОСОБА_10 (4900, АДРЕСА_1), - ОСОБА_11 (49000, смт. Дослідне Дніпропетровської обл., вул. Авіаторів, 4), -Гаджиєву Гюльнуру ОСОБА_9 (AZ 1000, Республіка Азербайджан, м. Баку, вул. М. Алізаде, буд.52, кв. 11,12, 13).

В судовому засіданні 18.04.2018р. свідки - ОСОБА_10, ОСОБА_11, пояснили, що металопластикові вироби поставлялись та встановлювалися не відповідачем, а Товариством з обмеженою відповідальністю Оствинд-Будсервіс та ПП Екліпс Буд до введення будинку в експлуатацію у 2012р. і потреби в користуванні послугами інших підрядних організацій, в т.ч. відповідача не має у зв'язку з існуванням гарантійних зобов'язань.

Свідок ОСОБА_12 прибути до судового засідання не змогла, подала до суду нотаріально засвідчену заяву від 12.04.2018р. в якій зазначила, що з 2014р. вона була власником 50% частки у статутному капіталі товариства, а з квітня 2015р. стала 100% власницею товариства. Жодних дозволів на укладання договорів №3409 та №2409 засновники товариства не надавали. Вікна були встановленні власними силами з залученням субпідрядних організацій, до яких не відноситься відповідач, до введення будинку в експлуатацію.

18.01.2018 року від відповідача до суду надійшла заява про застосування строку позовної давності, яка обґрунтована тим, що позивач по справі не заперечує, що договір №3409 підписаний 03.03.2014 року, але позовна заява про визнання його недійсним подана ним до суду 14.12.2017 року, а тому строк позовної давності сплив 03.03.2017 року. Заява не підлягає задоволенню, виходячи з того, що позивач про факт укладання договору №3409, а також №2409 від 03.03.2014р. дізнався лише в серпні 2017р. з позовних заяв відповідача, направлених на адресу позивача. (Клопотання від 10.02.2018р.)

Європейський суд з прав людини у справі Мантованеллі проти Франції звернув увагу суду на те, що одним із складників справедливого судового розгляду у розумінні ст.6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод є право на змагальне провадження.

Ст.13 ГПК України зазначає, що судочинство у господарських судах України здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Суд відповідно до статті 237 ГПК України під час розгляду справи з'ясував чи мали місце обставини (факти) якими обґрунтовувались позовні вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються.

Згідно з ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом вищенаведених норм ГПК України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

При цьому, відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами ст. 129 ГПК України, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час.

Щодо вимог позивача по стягненню витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що дані вимоги не підлягають задоволенню, оскільки крім ордерів від 15.12.2017р. Серія ДП №000002, Серія ДП №000008 та попередніх розрахунків від 08.01.2018р. інших доказів не було надано.

Відповідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст.6, ст.13 Конвенції Про захист прав людини та основоположних свобод ,ст.,ст.55,.124,129 Конституції України, ст.16 Цивільного кодексу України. ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, -

Керуючись ст.ст. 129, 233, 238 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсними договір №3409 від 03.03.2014р. та договір № 2409 від 03.03.2014.

Стягнути з Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова" (49000, м. Дніпро, вул. Криворізька 1" ідентифікаційний код 14308368) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний центр футбольного клубу "Дніпро" (69063, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Дніпровська 32; ідентифікаційний код 21921276) 3 200 грн. 00 коп. - судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складення повного тексту судового рішення і може бути

оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено - 03.05.2018р.

Суддя ОСОБА_13