Рішення

від 25.04.2018 по справі 908/157/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/9/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2018 Справа № 908/157/18

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі Рачук О.О., розглянувши матеріали справи

За позовом: Виробничого кооперативу «Вернісаж» (10009, м. Житомир, вул. Селецька, буд. 35; код ЄДРПОУ 13548314)

До відповідача: Фермерського господарства «ХОРС-АГРО» (69095, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 144, прим. 129; код ЄДРПОУ 40938996)

про стягнення 109 991,55 грн.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_1, довіреність №б/н від 24.04.2018р.

ОСОБА_2, виписка з ЄДРПОУ серія ААВ№084902 від 04.01.2012р.

Від відповідача: не з'явився

СУТНІСТЬ СПОРУ:

30.01.2018р. до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Виробничого кооперативу «Вернісаж» (вх. № 165/08-07/18 від 30.01.2018р.) до Фермерського господарства «ХОРС-АГРО» про стягнення 109 991,55 грн.

Ухвалою суду від 31.01.2018р. позовну заяву Виробничого кооперативу «Вернісаж» до Фермерського господарства «ХОРС-АГРО» про стягнення 109 991,55 грн. залишено без руху. Ухвалою суду від 26.02.2018р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 908/157/18, справі присвоєно номер провадження - 5/9/18, ухвалено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, розгляд справи по суті призначено на 21.03.2018р. Ухвалою суду від 21.03.2018р. оголошено перерву в судовому засіданні до 25.04.2018р.У судовому засіданні 25.04.2018р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 25.04.2018р. здійснювалось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу за допомогою ПАК «Оберіг» .

Представники позивача у судовому засіданні підтримали клопотання від 16.03.2018р. за вих. №50, яке надійшло до суду 19.03.2018р., у зазначеному клопотанні позивач просить суд долучити до матеріалів справи платіжне доручення №508 від 07.03.2018р. та виписку по рахунку №26008531621 від 07.03.2018р., якими підтверджується перерахування відповідачем на рахунок позивача 50 656,00 грн. основного боргу. У зв'язку із цим позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 59 335,55 грн.

Позивач позовні вимоги підтримує в повному обсязі з урахуванням заяви від 16.03.2018р. за вих. №50 та надав суду наступні пояснення: 30.06.2017р. між Виробничим кооперативом «Вернісаж» та Фермерським господарством «ХОРС-АГРО» укладено договір №КВ-182. Договором передбачено, що відповідач перед відвантаженням обладнання сплачує позивачу 728 500,30 грн. Відповідно до умов договору, відповідач сплачує позивачу 25 000,00 грн. через 12 календарних днів з моменту відвантаження обладнання, а також решту коштів в сумі 47 800,00 грн. відповідач сплачує позивачу на протязі трьох днів після підписання акту про пуск обладнання. Відповідно до видаткових накладних, з 03.08.2017р. по 22.08.2017р. на виконання умов договору позивач поставив товар для відповідача на загальну суму 830 156,32 грн. Також, позивачем для відповідача виконаний монтаж та пуско-налагоджувальні роботи на суму 10 000,00 грн. Факт поставки позивачем товарів та виконання монтажу та пуско-налагоджувальних робіт підтверджується Актом №ПД-037 від 01.09.2017р. підписаним сторонами, видатковими накладними та податковими накладними. Позивач звертався до відповідача з проханням виконати умови договору та провести оплату поставленого товару. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст. 55 Конституції України, Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» , Закон України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» , Закон України «Про судовий збір» , ст.ст. 11, 253, 255, 509, 526, 530, 549, 551, 611, 625, 655, 664, 692 ЦК України, ст.ст. 174, 193, 216-220, 230-232 ГК України, ст.ст. 4, 5, 12, 20, 27, 73, 79, 80, 91, 123, 247, 249 ГПК України та просить суд стягнути з відповідача 59 335,55 грн., які складаються з інфляційних втрат у розмірі 53 290,11 грн., 3% річних у розмірі 595,39 грн. та пеня у розмірі 5 450,05 грн., за неналежне виконання умов договору №КВ-182 від 30.06.2017р., 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, судові витрати покласти на відповідача.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 26.02.2018р. №908/157/18 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 69095, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 144, прим. 129.

З матеріалів справи вбачається, що 02.04.2018р. до суду повернулася копія ухвали суду від 26.02.2018р. про відкриття провадження у справі з відміткою пошти через не запит .

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.

Разом з тим, суд звертає увагу, що від відповідача відзив на позовну заяву до суду не надходив.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами.

Згідно ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.

Таким чином, наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 30.06.2017р. між Виробничим кооперативом «Вернісаж» (далі - Продавець) та Фермерським господарством «ХОРС-АГРО» (далі - Покупець) було укладено договір №КВ-182 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. - 1.3. договору, продавець продає (передає), а покупець купує (приймає) і зобов'язується сплатити за продукцію (надалі обладнання), на умовах, викладених в даному договорі і зазначену в накладній (них), що є невід'ємною частиною даного договору. Продавець відвантажує обладнання згідно додатку до цього договору. Покупець приймає обладнання та розраховується згідно договору.

Відповідно до п. 2.1. - 2.4. договору зазначено, що кожна із сторін зобов'язується виконувати обов'язки, покладені на неї цим договором та сприяти другій стороні у виконанні її обов'язків. Сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання, або неналежне виконання умов цього договору у відповідності до даного договору та чинного законодавства України. Продавець зобов'язаний передати покупцю обладнання в кількості та порядку, визначеному даним договором. Покупець зобов'язується здійснити оплату вартості обладнання, в розмірах та порядку, визначених даним договором

Згідно п. 3.1., 3.2. договору передбачено, що за невиконання, або неналежне виконання умов даного договору, сторони несуть відповідальність, передбачену даним договором та згідно чинного законодавства України. Сторона, що порушила грошове зобов'язання згідно даного договору, зобов'язана сплатити на користь іншої сторону пеню в розмірі, подвійної облікової ставки НБУ, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а також відшкодовує завдані другій стороні збитки у повному обсязі.

Пунктами 4.1. - 4.4. умов договору вказано, що ціна на обладнання вказана в рахунках-фактурах. Покупець перед відвантаженням обладнання покупець сплачує 728 500,30 грн. Через 12 календарних днів з моменту відвантаження обладнання покупець сплачує 25 000,00 грн. Решту коштів 47 800,00 грн. покупець сплачує на протязі 3-х (трьох) днів після підписання Акту про пуск обладнання.

Відповідно до п. 7.1., 7.3. договору вказано, що даний договір складений у двох примірниках, по одному для кожної з сторін, які мають однакову юридичну силу. Термін дії договору встановлюється з моменту його підписання і діє до повного розрахунку сторін.

Між сторонами було укладено Додаток №1 до Договору №КВ-182 від 30.06.2017р., яким визначено суму договору, котра складає 801 300,30 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до положень ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний припис містить Господарський кодекс України, частинами 1, 7 ст. 193 якого встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1). ... Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом (ч. 7).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Договір, укладений сторонами з дотримання вимог, необхідних для чинності правочину, у тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов'язкову силу для сторін. Будучи пов'язаними взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов'язання.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Факт поставки товару позивачем відповідачу підтверджується видатковими накладними: №РН-0000163 від 03.08.2017р. на суму 791 300,32 грн., №РН-0000186 від 22.08.2017р. на суму 36 000,00 грн., №РН-0000188 від 22.08.2017р. на суму 2 856,00 грн. Також, позивачем виконано монтаж та пуско-налогоджувальні роботи на суму 10 000,00 грн., що підтверджується актом №ПД-037 від 01.09.2017р., який підписано та скріплено печатками обох сторін.

Таким чином, позивач здійснив поставку товару та виконав монтаж пуско-налагоджувальних робіт відповідачу на загальну суму 840 156,32 грн. Однак, як вбачається з акту звіряння взаємних розрахунків станом на 19.10.2017р., який підписано лише з боку позивача, відповідачем було частково сплачено за поставлений товар суму у розмірі 789 500,32 грн. Отже, станом на 19.10.2017р. сума основної заборгованісті відповідача перед позивачем складала 50 656,00 грн.

Позивачем на адресу відповідача було направлено претензію №275 від 20.11.2017р., у якій позивач просить відповідача сплатити заборгованість у розмірі 105 100,81 грн. за порушення умов договору. Однак, позивачем не було отримано відповіді на зазначену претензію.

Під час розгляду справи до суду надійшло клопотання від позивача, у якому він повідомляє суд, що відповідачем було сплачено суму основного боргу у розмірі 50 656,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №508 від 07.03.2018р. на суму 50 656,00 грн. та випискою по рахунку.

З урахуванням зазначеного клопотання, позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 59 335,55 грн., а саме: суму інфляційних втрат у розмірі 53 290,11 грн. за весь час прострочення з 05.09.2017р. по 25.01.2018р.; 3% річних у розмірі 595,39 грн.; пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором за періоди з 05.09.2017р. по 25.01.2018р. у розмірі 5 450,05 грн.

У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 550 ЦК України встановлено, кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов'язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв'язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора. Згідно ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст. 549 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ст. 230 ГК України, яка передбачає, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 3.2. договору, сторона, що порушила грошове зобов'язання згідно даного договору, зобов'язана сплатити на користь іншої сторону пеню в розмірі, подвійної облікової ставки НБУ, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а також відшкодовує завдані другій стороні збитки у повному обсязі.

Таким чином, укладеним між сторонами договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені за порушення строків оплати поставленого товару.

Судом перевірено розрахунки позивача та згідно із розрахунком суду, здійсненим за допомогою КП Законодавство стягненню підлягає пеня у розмірі 5 330,67 грн., замість 5 450,05 грн., з відмовою у стягненні 119,38 грн.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у розмірі 53 290,11 грн. та 3% річних у розмірі 595,39 грн.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування - це спосіб захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язання", вбачається, що кредитор вправі вимагати, в т.ч. в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, як разом зі сплатою суми боргу, так і окремо від неї.

За змістом ч. 3 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» , розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Судом перевірено розрахунки позивача та згідно із розрахунком суду, здійсненим за допомогою КП Законодавство стягненню підлягають інфляційні втрати у розмірі 3 430,65 грн., замість 53 290,11грн., з відмовою у стягненні 49 859,46грн.; 3% річних у розмірі 512,11 грн., замість 595,39 грн., з відмовою у стягненні 83,28 грн.

Таким чином, сума до стягнення становить 9 273,43 грн., а саме: інфляційні втрати у розмірі 3 430,65 грн. за період з 05.09.20217р. по 25.01.2018р., 3% річних у розмірі 512,11 грн. та пеня у розмірі 5 330,67 грн. за період з 05.09.20217р. по 25.01.2018р.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу позивачем з відповідача у розмірі 10 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно ст. 26 ЗУ Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.01.2018р. між позивачем та адвокатом ОСОБА_1 укладено договір про надання юридичних послуг, яким визначено вартість послуг в сумі 10 000,00 грн. Також, у матеріалах справи міститься акт виконання робіт по договору про надання юридичних послуг від 25.01.2018р. Однак, до зазначених документів не надано жодних доказів здійснення розрахунків за вказаним договором, а саме: платіжних доручень, банківських виписок та тощо, які б підтверджували понесенні позивачем витрати на професійну правничу допомогу адвоката.

Враховуючи, що позивачем не надано суду доказів, які підтверджують здійснення витрат на оплату послуг адвоката, суд приходить до висновку, про відмову в стягненні з відповідача 10 000,00 грн. витрат, пов'язаних з професійною правничою допомогою адвоката.

Також, у матеріалах справи міститься заява від 24.04.2018р. за вих. №86, у якій позивач просить суд стягнути додатково з відповідача суму коштів у розмірі 1 603,58 грн. витрат на проїзд, пов'язану з розглядом справи у господарському суді Запорізької області.

Відповідно до ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Крім цього, ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України закріплено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відшкодування транспортних витрат позивачу (відповідачу), які пов'язані із прибуттям у судові засіданні не передбачені ГПК України та позивачем у позовній заяві не було подано попереднього розрахунку судових витрат з урахуванням витрат на проїзд, які він очікує понести у зв'язку із розглядом справи, отже, суд не вбачає підстав для задоволення вказаної заяви позивача.

Суд враховує, що під час розгляду справи відповідачем було сплачено суму основного боргу у розмірі 50 656,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №508 від 07.03.2018р. та випискою по рахунку №26008531621 від 07.03.2018р.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи, що відповідач сплатив суму основного боргу після порушення провадження у справі, суд закриває провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 50 656,00 грн., у зв'язку із відсутністю предмету спору у цій частині.

Доказів сплати інших сум відповідачем заявлених позивачем до стягнення, або контррозрахунку спірної суми до суду не надано.

Згідно із п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст., ч. 5 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 16, 76-79, 86, 123, 124, 126, 129, 231, 233, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства «ХОРС-АГРО» (69095, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 144, прим. 129; код ЄДРПОУ 40938996) на користь Виробничого кооперативу «Вернісаж» (10009, м. Житомир, вул. Селецька, буд. 35; код ЄДРПОУ 13548314) суму інфляційних втрат у розмірі 3 430 (три тисячі чотириста тридцять) грн. 65 коп., 3% річних у розмірі 512 (п'ятсот дванадцять) грн. 11 коп., пеню у розмірі 5 330 (п'ять тисяч триста тридцять) грн. 67 коп. та судовий збір у розмірі 960 (дев'ятсот шістдесят) грн. 11 коп. Видати наказ.

3. Закрити провадження у справі в частинні стягнення суми основного боргу у розмірі 50 656,00 грн.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Суддя К.В. Проскуряков

Повне рішення складено: 02.05.2018 р.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.