Рішення

від 24.04.2018 по справі 910/1787/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.04.2018Справа № 910/1787/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М., при секретарі судового засідання Мартинюк М.О. , розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальності "Торгівельна компанія регіон комплект" (вул. Каштанова, 29, м. Харків, 61035)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Вілкан" (вул. Володимира Сосюри, 6, оф.43, м. Київ, 02090)

про стягнення 66 000,00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Кірєєв Є.В. - адвокат, ордер серія ХВ № 000071 від 21.03.2018 року;

від відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія регіон комплект" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Вілкан" про стягнення 66 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки, укладеного між сторонами у спрощений спосіб шляхом оплати виставленого останнім рахунку № 247/01 від 25.01.2018 року, в частині своєчасної поставки оплаченого товару, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість з повернення здійсненої позивачем переплати у наведеному вище розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/1787/18, враховуючи клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом представників сторін та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України задоволено клопотання позивача та вирішено розгляд справи № 910/1787/18 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін,встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив, а позивачу - для подання відповіді на відзив, та розгляд справи призначено на 21.03.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2018 року розгляд справи відкладався на 21.03.2018 року та відповідачу встановлено додатковий строк для подання відзиву.

Частиною 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Ухвали Господарського суду міста Києва від 21.02.2018 року та 21.03.2018 року, які надсилались на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: вул. Володимира Сосюри, 6, оф.43, м. Київ, 02090, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернуті відділенням поштового зв'язку з відміткою за закінченням терміну зберігання та адресату не вручені, що підтверджується довідками відділення поштового зв'язку про повернення поштового відправлення Форми 20 та поштовими конвертами, в яких ухвали суду від 21.02.2018 року та 21.03.2018 року у справі № 910/1787/18 були надіслані на адресу відповідача.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що відповідач не повідомив суд про іншу адресу, відмінну від адреси місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Вілкан , яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 910/1787/18.

В судові засідання 21.03.2018 року, та 24.04.2018 року з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача в судові засідання 21.03.2018 року та 24.04.2018 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Суд зазначає, що у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а також протягом встановленого судом додаткового строку відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи е вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю БК ТД Вілкан не скористалось наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в зв'язку з чим справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України.

24.04.2018 року через канцелярію суду представником позивача подана заява про судові витрати, в якій позивач зазначає склад витрат, пов'язаних з розглядом даної справи, а саме: витрати зі плати судового збору, гонорар адвокату в сумі 5010,00 грн. та витрати, пов'язані з відрядженням (проїзд Харків-Київ-Харків) в сумі 1233,32 грн. Заява разом з доданими до неї доказами долучена судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних у матеріалах справи, на час проведення судового засідання 24.04.2018 року позивачем суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань до суду надходило.

При цьому пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, оскільки відповідача належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, суд вважає, що неявка представника відповідача в судові засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 24.04.2018 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 24.04.2018 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення уповноваженого представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2ст. 11 Цивільного кодексу Україницивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4статті 202 Цивільного кодексу Українивизначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1ст. 174 Господарського кодексу Українигосподарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1статті 626 Цивільного кодексу Українипередбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За загальним правилом відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У відповідності до ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Частиною 2 ст. 642 Цивільного кодексу України визначено, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Судом встановлено за матеріалами справи,Товариством з обмеженою відповідальністю ТД Вілкан 25 січня 2018 року було виставлено позивачеві рахунок № 247/01 на оплату товару - ємність металева 50 м. куб (стінки 6 мм, комплект) на суму 50000,00 грн., адресна доставка/вигрузка: м. Шишаки, Пірятин, 26.01.2018 року - 5000,00 грн., всього на суму 66000,00 грн. з ПДВ, копія якого наявна в матеріалах справи.

На підставі виставленого рахунку ТОВ ТК Регіон Комплект було здійснено оплату за товар на рахунок відповідача в сумі 66000,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 1917 від 25.01.2018 року на вказану суму.

Таким чином, з матеріалів позовної заяви вбачається, що договір між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, не складався.

Приймаючи до уваги, що матеріалами справи підтверджуються обставини щодо здійснення передплати за товар відповідачу та прийняття вказаної оплати останнім, суд, виходячи із приписів ст. 202 Цивільного кодексу України, приходить до висновку, що сторонами вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов'язків. При цьому зміст зобов'язальних відносин сторін полягає в тому, що відповідач зобов'язався поставити позивачу товар - ємність металеву 50 м.куб (стінки 6 мм, комплект) в строк 26.01.2018 року за визначеною адресою доставки, а позивач зобов'язався оплатити товар та послуги з доставки/вигрузки, які зазначені у відповідному рахунку на оплату.

Аналіз правовідносин, які виникли між сторонами, свідчить, що між сторонами фактично був укладений договір поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Зокрема, сторони узгодили поставку товару на суму 66000,00 грн., до вартості якої включені послуги з доставки/вигрузки останнього.

Судом встановлено відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача відносно належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія регіон комплект" умов домовленостей щодо внесення попередньої оплати на розрахунковий рахунок постачальника.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконані зобов'язання щодо здійснення 100% передплати за товар в розмірі, обумовленому сторонами на підставі узгодженого рахунку на оплату № 247/01 від 25.01.2018 року, а відповідачем прийнята вказана оплата без будь - яких зауважень, факт перерахування позивачем грошових коштів належним чином підтверджено матеріалами справи.

Судом встановлено, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки, за яким сторони визначили строк поставки товару відповідачем - 26.01.2018 року. Єдиною зазначеною у рахунку умовою продажу зазначено відпуск товару за фактом надходження коштів на поточний рахунок постачальника, за наявності довіреності та паспорту, а також зазначення про прийняття факту оплати вказаного рахунку як погодження з умовами поставки товару.

Статтею 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу Україниякщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

З урахуванням умов виставленого відповідачем та оплаченого позивачем рахунку постачальник зобов'язаний поставити покупцю товар (ємність металеву) 26.01.2018 року.

В свою чергу, докази узгодження сторонами іншого терміну поставки товару за укладеним правочином в матеріалах справи відсутні.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідност. 610 Цивільного кодексу Українипорушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно дост. 612 Цивільного кодексу Україниборжник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, здійснивши попередню оплату товару на суму 66000,00 грн. згідно виставленого постачальником рахунку, а відповідач, в порушення досягнутих між сторонами домовленостей, в обсязі, строки на суму, передбачену рахунком № 247/01 від 25.01.2018 року та відповідно здійсненої передплати, поставку товару (ємності металевої 50 м. куб) не здійснив.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 670 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення умови договору щодо кількості товару, а саме встановлено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Постановою Верховного Суду України від 28.11.11 р. у справі № 43/308-10 зазначено, що умовою застосування норми ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Зокрема, з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення коштів (вих. № 11 від 21.03.2018 року), перерахованих згідно платіжного доручення № 1917 від 25.01.2018 року в сумі 66000,00 грн. Факт надсилання вказаної вимоги та отримання її відповідачем 06.04.2018 року підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку від 22.03.2018 року, опису вкладення від 22.03.2018 року та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 6105238292792.

Проте, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

У свою чергу, доказів поставки товару у встановленому в рахунку обсязі та строки відповідач під час розгляду справи не надав.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи обов'язку щодо поставки товару, визначеного укладеним у спрощений спосіб договором поставки та рахунком № 247/01 від 25.01.2018 року у визначений строк та в обсязі згідно здійсненої передплати в сумі 66000,00 грн., всупереч умовам договору, вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач належним чином не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі вартості фактично передплаченого непоставленого товару у сумі 66000,00 грн., яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

Згідно частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження належного виконання зобов'язань за договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Зважаючи на встановлені обставини справи та приписи вищевикладених правових норм, а також оскільки на момент прийняття рішення доказів здійснення поставки передплаченого товару або повернення здійсненої позивачем передплати відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення здійсненої передплати за непоставлений товар позивачем нормативно та документально доведені в сумі 66000,00 грн., а тому підлягають задоволенню у вказаній сумі.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З урахуванням вищевикладеного, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно пункту 1 частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ч.ч.1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

З огляду на заявлену позивачем ціну позову та витрат на послуги адвоката, враховуючи ступінь складності справи та обсяг наданих адвокатом послуг, оскільки витрати позивача на послуги адвоката - Кірєєва Є.В. (свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1 від 16.10.2012 року, Договір № 0004 про надання правової допомоги від 27.02.2018 року, ордер серії ХВ № 000071 від 21.03.2018 року) в розмірі 5010,00 грн. та витрати, пов'язані з відрядженням представника позивача, в розмірі 1233,32 грн., нормативно та документально доведені, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення судових витрат підлягають задоволенню у вказаній сумі.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 123, 126, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Вілкан (02090, м. Київ, вул. Володимира Сосюри, 6, оф.43; код ЄДРПОУ 40880835) на користь Товариства з обмеженою відповідальності "Торгівельна компанія регіон комплект" (61035, Харківська обл., м. Харків, вул. Каштанова, 29, код ЄДРПОУ 34633286) 66 000 (шістдесят шість тисяч) грн. 00 коп. - заборгованості, 1 762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. - судового збору, 6 243 (шість тисяч двісті сорок три) грн. 32 коп. - судових витрат.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.М.Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 04.05.2017 року.