Рішення

від 04.05.2018 по справі 826/14363/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 04 травня 2018 року                      № 826/14363/16 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді – Добрівської Н.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Триес і К» доДержавної податкової інспекція у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2016 №0041821203, В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю «Триес і К» (далі – ТОВ «Триес і К», позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі –ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2016 №0041821203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб на 38510,80 грн, з яких: за податковим зобов'язанням – 30808,64 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 7702,16 грн. Позивач стверджує, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки дії відповідача щодо проведення перевірки позивача є протиправними. Крім того, висновки відповідача, щодо порушення позивачем приписів п.п.285.5.1 п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України та про заниження ним через це розміру орендної плати за земельні ділянки на загальну суму 38510,80 грн за період з 01.05.2013 по 31.01.2013 викладені у акті №613/26-50-15-03-17/23712973 від 20.05.2016, на підставі якого було прийнято оскаржене рішення, є безпідставними та необґрунтованими. Крім того, відповідач зазначив, що законодавець встановив імперативну заборону на проведення органами ДФС України перевірок суб'єктів господарювання у 2015 та 2016 роках за попередній рік. При цьому, вказана заборона стосується будь-яких видів перевірок, тобто документальних, фактичних або камеральних. Відповідач позовні вимоги не визнав, у своїх письмових запереченнях просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки Податковий кодекс України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, річна сума платежу, що підлягає перерахуванню до бюджету суб'єктами господарювання, які орендують земельні ділянки державної та комунальної власності, визначається відповідно до умов договору, але з урахуванням вимог п.п.285.5.1 п.288.5 ст. 288 Податкового кодексу України. Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.09.2016 відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду. На підставі розпорядження про повторний автоматичний розподіл від 10.10.2017 №4497 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2017 визначено суддю Добрівську Н.А. для розгляду адміністративної справи №826/14363/16 та вказану справу 17.10.2017 передано на розгляд судді Добрівській Н.А. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2017 прийнято до провадження адміністративну справу №826/14363/16, зобов'язано учасників процесу подати до канцелярії суду всі наявні документи та пояснення, які, на їх думку, мають значення для розгляду даної справи, крім тих, що вже наявні в матеріалах справи, а також призначено справу до розгляду в судовому засіданні. Разом з тим, 15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції. Відповідно до пункту 10 підпункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядається за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, заяв/клопотань до суду не направляв, причини неявки не повідомив. За наявності в матеріалах адміністративної справи письмово викладеної позиції відповідача, суд прийшов до висновку про можливість розгляду даної справи у відсутність представника відповідача на підставі наявних у справі доказів. Заслухавши пояснення представника позивача, суд на підставі письмової заяви останнього ухвалив про здійснення розгляду даної справи в порядку письмового провадження. Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України. Ознайомившись з позиціями сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, судом встановлено наступне. Між ТОВ «Триес і К» та Київською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки від 22.07.2002, зареєстрований головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, про що зроблено запис від 06.08.2002 за №79-5-00059, який поновлено на підставі Договору про поновлення договору оренди земельної ділянки від 23.12.2005, що зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (запис від 20.01.2006 за №79-6-00381) про поновлення на п'ять років, прийнято в оренду на 10 років земельну ділянку, місце розташування якої вул. Боженка, 53 у Голосіївському районі м. Києва, розміром 0,0150 га для експлуатації та обслуговування магазину. Підпунктом 2.2. пункту 2 зазначеного договору встановлено, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,4 відсотка від її грошової оцінки. Також, між ТОВ «Триес і К» та Київською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки від 21.02.2002 зареєстрований головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, про що зроблено запис від 19.03.2002 №79-5-00049, прийнято в оренду на три роки земельну ділянку, місце розташування якої площа Либідська (біля станції метро Либідська) у Голосіївському районі м. Києва, розміром 0,0465 га для експлуатації та обслуговування комплексу господарського харчування. Підпунктом 2.2. пункту 2 зазначеного договору встановлено, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5 відсотка від її грошової оцінки. Відповідачем проведено камеральну перевірку позивача з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати орендної плати позивача за період з 01.05.2013 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт від 20.05.2016 за      №613/26-50-15-03-17/23712973, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог, зокрема,  вимог п.п.288.5.1 п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб. Ці висновки ґрунтуються на тому, що позивач декларував та сплачував орендну плату за земельні ділянки без урахування приписів п.п.288.5.1 п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України зі змінами, внесеними Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» №1166-VІІ від 27.03.2014, тобто в розмірі менше трьох відсотків нормативної грошової оцінки землі. На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.06.2016 №0041821203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб на 38510,80 грн, з яких за податковим зобов'язанням – 30808,64 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 7702,16 грн. Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його у порядку адміністративного оскарження до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та Державної фіскальної служби України. Рішеннями Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві  від 12.08.2016 №18124/10/26-15-10-02-16 та Державної фіскальної служби України від 05.09.2016 №19135/6/99-99-11-03-01-25 скарги ТОВ «Триес і К» залишено без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у 2014 році позивач звертався до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві про надання довідки щодо наявності заборгованості по сплаті орендної плати за землю. Листом від 10.11.2014 №498/10/2650-2501 відповідач повідомив, що відповідно до ІС «Податковий блок» станом на 07.11.2014 за ТОВ «Триес і К» податковий борг по сплаті орендної плати за землю не обліковується. Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи доводи позивача та заперечення відповідача, суд бере до уваги наступне. Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) убачається, що користування землею в Україні є платним. З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК визначив обов'язок орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.                 Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності – обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону України «Про оренду землі». Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, в якій би формі не справлялась плата за землю (чи то у вигляді земельного податку, чи то у вигляді орендної плати), вона у відповідності до положень Податкового кодексу України залишається загальнодержавним податком. Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України. В свою чергу, норми статті 288 Податкового кодексу України містять вичерпні правила визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України). Пункт 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлює мінімальну та максимальну граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі. Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі. Диспозиція розглядуваної норми чітко розрізняє розмір орендної плати (яка визначається договором) та річну суму платежу (яка, в свою чергу, не може бути меншою від затвердженого законодавцем розміру). Отже, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення розміру орендної плати, Податковий кодекс України, в період з 01.05.2013 до 01.12.2013, вимагав, аби річний платіж був не менше трикратного розміру земельного податку, а з 01.04.2014 не менш 3 відсотків нормативної грошової оцінки.     Таким чином, норми Податкового кодексу України застосовують поняття річна сума платежу. А це поняття вже не є безпосередньо прив'язаним до змісту договору і не є тотожнім поняттю «орендна плата». Відтак, орендна плата може бути однією, а річна сума платежу – іншою. І пріоритет у такому разі варто надавати нормам Податкового кодексу України, які регулюють справляння податків і зборів, адже до них належить і орендна плата. При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України. Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Проаналізувавши наведені норми матеріального права, суд дійшов висновку, що з набранням чинності Податковим кодексом України річний розмір орендної плати, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. Виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу, враховуючи при цьому положення частини першої статті 58 Конституції України, згідно якої дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 02.12.2014 (справа №21-274а14), 07.04.2015 (справа №21-117а15), 14.04.2015 (справа №21-165а15), 24.04.2015 (справа №131а15), 14.03.2017 (справа №21-2246а16). Відтак, попри те, що у договорах оренди земельної ділянки розмір орендної плати було визначено на рівні 0,4% та 1,5 нормативно-грошової оцінки, а зміни до даного договору не було внесені протягом періоду, який був предметом перевірки, за Позивачем зберігався законодавчо визначений обов'язок зі сплати орендної плати за землю у розмірі, що не може бути меншим ніж передбачений приписами п.п.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України. З урахуванням викладеного, суд виходить з того, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючий орган діяв правомірно, у межах наданих йому повноважень, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Оскільки, за наслідками розгляду справи по суті суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про визнання бездіяльності відповідача протиправною, в силу положень ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, понесені позивачем судові витрати стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень не підлягають. Керуючись ст.ст.2, 3, 5-11, 19, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, - В И Р І Ш И В: У задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Триес і К»  до Державної податкової інспекція у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2016 №0041821203 відмовити повністю. Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржено за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII. Позивач – Товариства з обмеженою відповідальністю «Триес і К»  (ідентифікаційний номер 23712973, адреса: вул. Боженка, буд. 53, м. Київ). Відповідач – Державної податкової інспекція у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (ідентифікаційний код: код ЄДРПОУ – 38745056, адреса: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 23)           Суддя                                                                                                              Н.А. Добрівська