Рішення

від 20.04.2018 по справі 444/2854/17

ЖОВКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 444/2854/17

Провадження № 2/444/277/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/заочне повне/

20 квітня 2018 року Жовківський районний суд Львівської області у складі :

головуючого судді Мікула В. Є.,

секретар судового засідання Будзан Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Жовкві Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Автоінвестфакторінг про захист прав споживачів,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про захист прав споживача. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 28 серпня 2017 року між ОСОБА_1, і Товариством з обмеженою відповідальністю Автоінвестфакторінг було укладено Договір № 100180 з додатками № 1,2. Спірний договір укладався позивачем з метою набуття права власності на автомобіль для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю, тому на правовідносини між сторонами поширюються вимоги Закону України "Про захист прав споживачів".

Зазначає, що в мережі інтернет знайшла оголошення про продаж автомобіля Renault Sandero вартістю 196 520 грн. Менеджер компанії сказала, що позивач повинна приїхати до офісу компанії для підписання договору, щоб отримати бажаний автомобіль. 28 серпня 2017 року позивач зі своїм чоловіком поїхала до м. Львів для укладання договору на придбання авто. 28.08.2017 р. позивачем здійснено перерахування коштів на рахунок ТОВ АВТОІНВЕСТФАКТОРІНГ в розмірі 50 000 грн.

Крім цього зазначає, що представник компанії не надала достатньо часу прочитати договір і запевнила, що в договорі все добре і чим швидше позивач підпише договір, тим швидше отримає акційне авто. Після цього, нею було підписано договір (надання інформаційних послуг) № 100180 від 28.08.2017 р. Предмет даного Договору визначений у п.3.1. Пунктом 3.2. передбачено, що виконання дій зазначених у п. 3.1 обумовлюється в кожному конкретному випадку окремою заявкою замовника.

Вказує, що одночасно з підписанням Договору, нею було підписано Додаток № 1,2. Одночасно з цими документами був підписаний також Додаток № 3 до Договору: Акт надання певних послуг (консультації) по Договору. Вартість робіт визначена як - 10% від Заявки № 1 Договору, підлягає сплаті -10 % від Заявки № 1 Договору.

Крім цього вказує, що будучи в сильному емоційному стані, підписала всі папери та оплатила рахунок на суму 50 000 грн. в якості авансу за транспортний засіб. Пройшло три дні авто так і не прибуло, тоді позивач з чоловіком поїхали до Автосалону РЕНО, де нам пояснили, що з такою компанією вони не працюють, і що вони обманюють людей. Тоді детально ознайомившись з договором та додатками до договору, позивач зрозуміла, що її обманули: -договір не на придбання авто, а на надання інформаційно-консультативної послуги; - вартість транспортного засобу значно вища, ніж та, на яку розраховувала.

Крім цього вказує, що 18 вересня 2017 року написала до компанії заяву про розірвання договору та повернення коштів. Листом від 25.10.2017 року позивачу повідомили, що кошти, які вона сплатила, були зараховані як винагорода за надані послуги і поверненню не підлягають.

Вважає, що таким чином, під час попередніх переговорів представником компанії введено її в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань. Після підписання і вивчення змісту договору стало зрозуміло, що сплачені кошти не повернуть, та можливості розірвати договір немає, оскільки договір зовсім не передбачає можливості розірвання з ініціативи Замовника без втрати грошових коштів, що є порушенням прав позивача як споживача.

У зв язку з чим позивач звернулась до суду з даним позовом та просить такий задоволити.

Позивач в судове засідання не з»явився, однак подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить позов задоволити. Проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення, однак подав до суду відзив на позовну заяву в якій просить залишити позов ОСОБА_1 без задоволення.

На підставі ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

У відповідності до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

А тому суд постановив провести по справі заочний розгляд та ухвалити заочне рішення.

Оскільки сторони в судове засідання не з'явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксація судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги належить задовольнити з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 15 Закону України Про захист прав споживачів споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Згідно п.2 ч. 1, п.п. 1, 3 ч. 2, п.п. 1, 2, ч. Зет. 19 Закону України Про захист прав споживачів нечесна підприємницька практика забороняється; нечесна підприємницька практика включає: будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною; Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача датизгоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно:- основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Прояв нечесної підприємницької практики відповідача полягає у наступному:

Усі підготовчі дії до спонукання укласти договір з боку відповідача розпочинаються з пропозицій на автомобілі та техніку за привабливою ціною, яка фактично є нижчої за ринкову, у т.ч. від ціни виробника, а відтак завідомо нереальною, однак така інформація підтверджується на офіційному сайті відповідача з обґрунтуванням співпраці з автосалонами завдяки чим пояснюються знижки, на сайті також пропонуються умови придбання щодо сплати 10 % авансу, після чого автомобіль/техніка передається у користування протягом 3-х днів. Надалі менеджери ТОВ Автоінвестфакторінг завіряють, що автомобілі є в їхньому салоні. За таких обставин до підписання пропонується договір купівлі-продажу, що можливо лише при наявності автомобілів у власності Виконавця.

Однак, як вбачається із підписаного договору, за ним (п. 3.1 договору) довіритель доручає, а повірений зобов'язується вчиняти за винагороду фактичні або юридичні дії, надавати інформаційно-консультативні послуги з питання отримання замовником у власність (користування, володіння чи розпорядження) транспортного засобу. У позивача створюється враження, що укладається договір купівлі-продажу і у відповідача є в наявності вже придбані автомобілі та техніка за визначеною ціною.Крім того, представником відповідача було запропоновано при укладанні договору сплатити аванс за автомобіль, однак фактично цей платіж виявився винагородою за надані послуги (складання аналітичного висновку), про дійсне призначення якого позивача було введено в оману під виглядом сплати коштів за товар.

Очевидним є також те, що після усвідомлення людиною, що уклала із відповідачем договір на невигідних для себе умовах, - послідує вимога про його розірвання. Однак, до договору включено умови (п. 16.7), винагорода за надані послуги не підлягає поверненню.Наведені обставини відповідно до п.2 ч.1, п.п. 1, 3 ч. 2, п.п. 1, 2, ч. 3 ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів є проявом нечесної підприємницької практики з боку відповідача.

Таким чином суд приходить до висновку, що Договір № 100180 є недійсним, оскільки вчинений з використанням нечесної підприємницької практики, оскільки позивача ввели в оману. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було запропоновано автомобіль за низькою ціною, чим мав намір зацікавити позивача та спонукати для укладення договору та сплати внеску. Разом з тим, відповідачем не було пред'явлено позивачу товар, не надано повну інформацію про автомобіль, якість, асортимент, а також його продавця, умови придбання та поставки автомобіля, тощо. При продажі автомобілю, були створені такі умови, що сприймалися споживачем, як наявність обмеження кількості автомобілів та спонукали позивача до прийняття швидкого рішення, чим позбавили позивача достатнього часу для прийняття свідомого рішення.

Згідно до ч. 6 ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Відповідно до ст. 21 Закону України Про захист прав споживачів , права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу. Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів"); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Відповідно до умов, викладених у п. 10.4 Договору № 100180 від 28.08.2017 року Інформаційно-консультативна послуга надається у формі аналітичного висновку протягом 15 календарних днів з моменту підписання цього Договору та додатку № 1 до Договору. Послуга вважається наданою з дати отримання аналітичного висновку Замовником безпосередньо у Виконавця або з дати здачі Виконавцем аналітичного висновку на пошту чи передачі Замовнику іншими відповідними засобами зв'язку та/або підписання наданих послуг, вартість послуги складає 10% від суми, вказаної в додатку №1 до договору , п.16.7 Договору : Винагорода за надані послуги не підлягає поверненню .

Вказана умова Договору суперечить положенням Закону України Про захист прав споживачів , оскільки відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 18 цього Закону, надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, є несправедливою умовою договору.

А тому враховуючи вищенаведене суд вважає, що, несправедливими є сплата Винагороди, так як в графі Визначення термінів договору даного терміну немає, але цей платіж можна визначити, як комісія за організацію договору - це першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу обов'язкових платежів, що підлягає сплаті Замовником на користь Виконавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення Договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату.Отже, відповідачем отримано 50 000 гривень, тобто кошти лише за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору та при розірванні договору в будь-якому випадку, навіть за невиконання зобов'язання відповідачем, цей платіж не повертається (п. 16.7 ст.16 Договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Таким чином, визначення умов договору приєднання за законом віднесено до питань внутрішньої діяльності відповідача, підготовка документів для укладення договору не може бути послугою в розумінні п. 17 ст.1 Закону України Про захист прав споживачів , а отже, відповідач не може безпосередньо включати витрати на них в ціну договору та зобов'язувати споживача їх оплатити.

Цілком логічно та безспірно, що жодна особа свідомо, розуміючи явну, очевидну невигідність з економічної точки зору, не погодилася б сплачувати 50 000 гривень лише за складання Аналітичного висновку та як винагороду за посередницькі послуги, оскільки ця сума вочевидь не відповідає обсягу робіт та ефекту, який отримує споживач. Ця сума є надто завищеною, що робить загальні витрати на придбання автомобіля значно вищими за його ринкову ціну.

Відповідно до п. 2 п. 6 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Оскільки за умовами спірного договору, виконання зобов'язання відповідача за ним ставиться в залежність від факту внесення позивачем Винагороди за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, наявні підстави для визнання договору недійсним в цілому.

Вказаний пункт договору порушує принципи добросовісності і справедливості, оскільки Відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу Винагороди даного договору виконаній послузі, а фактично полягала у виготовленні стандартної форми договору.

Правові позиції щодо недійсності договору з підстав наявності в ньому несправедливих умов, викладені в постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2766цс15, від 11 травня 2016 року у справі №6-65 цс 16, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551 цс 16, від 18 січня 2017 року у справі №6-648 цс 16.

Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права (ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України).

Окрім цього з матеріалів справи вбачається, що на виконання договору при його підписанні позивач сплатила на користь відповідача 50 000 гривень. Отримання відповідачем від позивача коштів за договором, який є недійсним, порушує право позивача на захист власності, яке передбачене ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до ст. 26, ч. 1 ст. 27 Віденської Конвенції 1986 року Про право міжнародних договорів , ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , ст. 10 ЦК України та ст. 3 Закону України Про захист прав споживачів Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод та практика ЄСПЛ є частиною національного законодавства та застосовується судами при розгляді справ як джерело права.

Стаття 26 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради Української PCP N 2148-VIII від 19.10.73 року; статті 7, 17 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, визначають, що всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Кожна людина має

право володіти майном як особисто так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

При вирішенні даного цивільно-правового спору також слід врахувати, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Ця позиція ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, враховуючи несправедливі умови спірного Договору, суд приходить до переконання, що правочин вчинений з використанням нечесної підприємницької практики, позивача ввели в оману, а відтак приходить до висновку, що даний договір слід визнати недійсним.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі задоволення позову - на відповідача. Тому суд приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути в користь позивача судовий збір, який той сплатив при подачі позову до суду.

За таких обставин суд прийшов до переконання що позовні вимоги ОСОБА_1 є підставними і підлягають до задоволення.

Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду є всі підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Керуючись ст. 12, 13, 23, 76, 131, 141, 258, 259, 264, 265, 268, 280, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

Позов задовольнити.

Визнати договір № 100180 з додатками від 28.08.2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ТзОВ Автоінвестфакторінг - недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Автоінвестфакторінг / код ЄДРПОУ-39757371, р/р 26006052750363 в ПАТ КБ ПриватБанк , МФО - 300711, юридична адреса : 01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова 18/7 к. 613/ на користь ОСОБА_1 /ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає ІНФОРМАЦІЯ_2, НОМЕР_1, ІПН - 2798114103/ сплачені кошти в розмірі - 50 000.00 (п ятдесят тисяч грн. 00 коп.)

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Автоінвестфакторінг / код ЄДРПОУ-39757371, р/р 26006052750363 в ПАТ КБ ПриватБанк , МФО - 300711, юридична адреса : 01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова 18/7 к. 613/ на користь держави судовий збір в розмірі - 640 грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Одночасно роз'яснити відповідачу, що заочне рішення може бути переглянуто судом який його ухвалив за письмовою заявою. Заяву про перегляд заочного рішення має бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга безпосередньо подається Апеляційному суду Львівської області через Жовківський районний суд Львівської області, однак з врахуванням п. 15.5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦПК України (в редакції станом на 15.12.2017 року).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Мікула В. Є.