Постанова

від 03.05.2018 по справі 489/5871/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №489/5871/17 03.05.2018

Провадження №22-ц/784/600/18

П О С Т А Н О В А

Єдиний унікальний номер судової справи № 489/5871/17

Провадження № 22-ц/784/600/18

Категорія 54 Доповідач апеляційного суду - Самчишина Н.В.

Постанова

іменем України

03 травня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Самчишиної Н.В.,

суддів: Темнікова В.І., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Яценко Л.В.,

за участі: позивача ОСОБА_2, представника відповідача - Жовтоножка Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 22 січня 2018 року головуючим суддею Румянцевою Н.О., в приміщенні цього ж суду, вступну та резолютивну частину якого проголошено того ж дня, по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу про зобов'язання здійснити певні дії, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку,

встановила:

В грудні 2017 року ОСОБА_2звернулася до суду з вищезазначеним позовом до Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу, який обґрунтовувала наступним.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 04 жовтня 2017 року визнано незаконним та скасовано наказ №55 к/тр від 26 квітня 2017 року про її звільнення з посади керівника фізичного вихователя, у зв'язку з прогулом без поважних причин за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та її поновлено на посаді з 26 квітня 2017 року, стягнуто з Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 квітня 2017 року по 04 жовтня 2017 року в сумі 42547 грн. 06 коп., 200 грн. компенсації за завдану моральну шкоду.

17 жовтня 2017 року вона звернулася до відповідача із заявою про звільнення її з роботи за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з порушенням власником законодавства про працю, зазначивши в заяві дату звільнення - 17 жовтня 2017 року.

Позивач зазначала, що факт порушення законодавства про працю встановлено судовим рішенням, а вказану заяву нею подано поштою через не допуск на територію ліцею, згідно наказу керівника від 28 квітня 2017 року № 26/а Про роботу сторожів .

Однак, на час подання позовної заяви, її не ознайомлено з наказом про звільнення, не проведено розрахунок та не видано трудову книжку внаслідок чого вона має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Посилаючись на порушення відповідачем вимог трудового законодавства, ОСОБА_2 просила:

- зобов'язати видати наказ про припинення трудових відносин з 17 жовтня 2017 року, на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з внесенням відповідного запису до трудової книжки,

- стягнути вихідну допомогу за ст. 44 КЗпП України в розмірі тримісячного середнього заробітку,

- стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 17 жовтня 2017 року по день фактичного розрахунку.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача посилався на безпідставність позовних вимог та дотримання ліцеєм вимог чинного трудового законодавства.

-2-

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 січня 2018 року позов задоволено частково. Зобов'язано Миколаївський професійний ліцей торгівлі та ресторанного сервісу видати наказ про припинення трудових відносин з позивачем з 17 жовтня 2017 року, на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України за порушення роботодавцем законодавства про працю та внести відповідний запис у її трудову книжку, стягнуто на користь позивача вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку з вирахуванням відповідних податків та інших обов'язкових платежів. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Миколаївський професійний ліцей торгівлі та ресторанного сервісу просив скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 Відповідач посилався на однобічність висновків суду, неналежну оцінку наданих доказів та помилковість його висновків щодо доведеності підстав для покладення на відповідача обов'язку щодо припинення трудового договору з позивачем та стягнення зазначених виплат.

27 квітня 2018 року ОСОБА_2 подала заперечення на апеляційну скаргу відповідача, у якому посилаючись на необґрунтованість її доводів, просила скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з доведеності факту порушень відповідачем законодавства про працю, як через не допуск позивача на територію ліцею, так і за фактами, які встановлені судовим рішенням, а тому дійшов висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 38 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги. Але при цьому суд, виходячи з того, що захисту підлягає вже порушене право, відмовив позивачу у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком.

Згідно з пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до частини п'ятої статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

З матеріалів справи вбачається, що з 03 вересня 2015 року ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з Миколаївським професійним ліцеєм торгівлі та ресторанного сервісу та займала посаду керівника фізичного вихователя.

Наказом директора №55к/тр від 26 квітня 2017 року її було звільнено з посади, у зв'язку з прогулом без поважних причин за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Наказом директора №26/А від 28 квітня 2017 року сторожам ліцею заборонено допуск на територію ліцею ОСОБА_2 (а.с.11). Наказ не скасовано.

Не погодившись з підставами звільнення, у травні 2017 року позивач звернулась з позовом до суду про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

-3-

З 29 серпня 2017 року ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинам з Миколаївським професійним ліцеєм сфери послуг та займала посаду викладача фізичного вихователя.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 04 жовтня 2017 року визнано незаконним та скасовано наказ №55 к/тр від 26 квітня 2017 року про її звільнення з посади керівника фізичного вихователя, у зв'язку з прогулом без поважних причин за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та її поновлено на посаді з 26 квітня 2017 року, стягнуто з Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 квітня 2017 року по 04 жовтня 2017 року в сумі 42547 грн. 06 коп., 200 грн. компенсації за завдану моральну шкоду (а.с.4-5).

24 жовтня 2017 року постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа про поновлення ОСОБА_2 на посаді.

Наказом директора №163-1к/тр від 04 жовтня 2017 року скасовано наказ від 26 квітня 2017 року № 55 к/тр про звільнення ОСОБА_2 та з 26 квітня 2017 року позивач поновлена на посаді. 16 жовтня 2017 року листом від 12 жовтня 2017 року позивача повідомлено про поновлення на роботі та запропоновано надати пояснення про причини відсутності на робочому місці у робочі часи з 04 жовтня по 12 жовтня 2017 року (а.с.32-33).

17 жовтня 2017 року поштою позивач подала заяву відповідачу про звільнення з 17 жовтня 2017 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з порушенням законодавства про працю. 20 жовтня 2017 року дана заява отримана відповідачем. За результатами розгляду заяви відповідачем рішення не прийняте.

03 листопада 2017 року державним виконавцем складено акт, яким встановлено внесення до трудової книжки позивача запису № 54 про поновлення на роботі (а.с.7).

За фактом незаконного утримання трудової книжки директором ліцею позивач зверталась до правоохоронних органів.

Отже, як встановлено предметом цього спору є правовідносини, що виникли між сторонами, з наявності підстав для звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, які мали місце з 21 квітня 2017 року по 17 жовтня 2017 року.

Відповідно до статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудових договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору (ч. 3 ст. 38 КЗпП України). У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства - не підтверджуються або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При цьому для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника (постанови Верховного Суду України).

Вирішуючи питання про наявність підстав для звільнення ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 38 КЗпП України колегія суддів виходить з такого.

Звертаючись до відповідача із заявою про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, позивач зазначала однією з підстав звільнення порушення умов праці, зокрема не допуск її на територію ліцею, не вирішення питання щодо оформлення запису у трудову книжку про незаконність звільнення та невиплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Як встановлено, дійсно, 28 квітня 2017 року наказом директора № №26/А сторожам ліцею заборонено допуск на територію ліцею ОСОБА_2 Цей наказ не скасовано, допуск не відновлено.

-4-

Позивач вказувала, що продовжувати роботу в таких умовах було неможливо. Саме такі порушення спонукати її до припинення трудових відносин з відповідачем. При цьому твердження відповідача про те, що вказаний наказ стосувався лише неробочого часу є необґрунтованим, оскільки він не містить часових обмежень його дії, що вірно констатував і суд першої інстанції.

За такого, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що встановлені обставини порушували трудові права ОСОБА_2, негативно впливали та перешкоджали її роботі керівника фізичного вихователя та були обґрунтованою підставою для звільнення з роботи з поважних причин за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Іншим порушенням трудового законодавства ОСОБА_2 вказувала порушення, що встановлені рішенням апеляційного суду.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 04 жовтня 2017 року встановлено порушення роботодавцем при обранні виду стягнення положень ст. 149 КЗпП України та незаконність застосування роботодавцем крайнього заходу дисциплінарної відповідальності звільнення. Отже, хоча судова оцінка незаконності притягнення до дисциплінарної відповідальності була надана судом в іншій справі за участі сторін, проте встановлені у ній обставини порушення трудового законодавства не спростовують правильність остаточних висновків суду першої інстанції про порушення трудових прав працівника та припинення трудових відносин за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Враховуюче вищевикладене та встановивши порушення з боку відповідача чинного трудового законодавства, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для покладення на відповідача обов'язку видати наказ про звільнення ОСОБА_2 та стягнення вихідної допомоги за ст. 44 КЗпП України в розмірі тримісячного середнього заробітку.

Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути враховані при апеляційному перегляді, оскільки висновків суду першої інстанції не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу з висновком суду першої інстанції, з їх оцінкою.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до викладеного, оскаржуване рішення районного суду, відповідно до положень ст. 375 ЦПК України, підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 січня 2018 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді В.І. Темнікова

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 04 травня 2018 року.