Рішення

від 02.05.2018 по справі 904/472/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.05.2018м. ДніпроСправа № 904/472/18

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Воронько В.Д.,

за участю секретаря судового засідання Батир Б.В.,

розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АгроПромОіл", м. Переяслав-Хмельницький Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясокомбінат "М'ясна традиція", м. Дніпро

про стягнення 8399,12 грн

за відсутності у судовому засіданні представників сторін.

СУТЬ СПОРУ:

07.02.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "АгроПромОіл" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясокомбінат "М'ясна традиція" (далі - відповідач), у якій заявило вимоги про стягнення основного боргу у сумі 8016,00 грн, послуги перевізника у сумі 259,00 грн, 3% річних у сумі 124,12 грн, нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем зобов'язань з оплати товару, поставленого йому позивачем за накладною № 550 від 07.08.2017.

Ухвалою суду від 09.02.2018 було залишено позовну заяву без руху та надано позивачу час для усунення недоліків на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Позивач повністю виконав вимоги вказаної ухвали, надіславши до суду 06.03.2018 відповідні докази усунення недоліків.

Ухвалою від 12.03.2018 суд відкрив провадження у справі, прийнявши позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ГПК України.

Позивач у призначене на 02.05.2018 судове засідання не забезпечив участі свого повноважного представника, надіславши 23.04.2018 до суду клопотання про розгляд справи у призначену дату за відсутності останнього. 02.05.2018 позивач на електронну поштову скриньку суду надіслав довідку, якою підтверджує наявність боргу на день розгляду справи та підтримує заявлені позовні вимоги повністю.

Відповідач правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце проведення підготовчого судового засідання відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою; якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Від відповідача на адресу господарського суду повернувся конверт з ухвалою суду з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".

Пунктом 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи той факт, що відповідач зареєстрований у встановленому законом порядку за адресою, на яку судом завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, було направлено ухвали, то суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про розгляд цієї справи.

Положеннями ч. 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В силу приписів ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи норми чинного законодавств, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності представників сторін.

Тож, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до видаткової накладної № 550 від 07.08.2017 позивач поставив відповідачу товар, а саме: оливи та мастило - на загальну суму 8016,00 грн, виставивши при цьому останньому рахунок на оплату № 671 від 31.07.2017.

Відповідач товар отримав, про що свідчить підпис його представника на вказаній накладній та проставлена печатка підприємства, але не здійснив оплату поставленого товару.

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з вимогою про оплату поставленого товару на суму 8016,00 грн, яка залишена останнім без відповіді та задоволення.

Наявна заборгованість і стала підставою для звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права з цим позовом.

Звертаючись до суду, позивач окрім основного боргу заявляє до стягнення суму, понесену на послуги перевізника та 3% річних.

Відповідач позов не визнав та не спростував.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 ГК України).

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч. 1 ст. 712 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто - неналежне виконання.

Факт поставки позивачем товару відповідачу та отримання його останнім підтверджений матеріалами справи та не оспорений. Тож, з огляду на приписи чинного законодавства та наявні матеріали справи суд дійшов висновку, що сторони уклали договір у спрощений спосіб та досягли його істотних умов.

Приписами ст. 530 ЦК України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи не містять доказів проведення відповідачем оплати за поставлений товар, а отже останній не виконав взятих на себе зобов'язань, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 8016,00 грн.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Звертаючись до суду, позивач нарахував до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 124,12 грн за прострочення платежу на шість місяців, вимоги про стягнення яких суд залишає без розгляду з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, 3% річних нараховані позивачем за прострочення суми платежу у термін, що складає 6 місяців, проте не вказаний період їх нарахування, в результаті чого ухвалою від 10.04.2018 судом було зобов'язано позивача надати належний розрахунок 3% річних з зазначенням конкретного періоду (дат початку та закінчення) їх нарахування.

Позивач отримав ухвалу суду 16.04.2018, однак не виконав вимоги суду, його представник у засіданні не з'явився, а доказів, наявних в матеріалах справи на час прийняття цього рішення, не достатньо для встановлення періоду нарахування 3% річних з метою перевірки правильності здійсненого позивачем розрахунку. Слід зауважити, що обов'язок нарахування 3% річних та визначення їх періоду покладено ГПК України на позивача, а суд, досліджуючи матеріали справи, лише перевіряє останні та підтверджує їх правильність чи, у разі виявлення невірності їх нарахування, спростовує та здійснює власний розрахунок, при цьому суд не може вийти за межі позовних вимог. А відтак, визначити суму 3% річних за простроченим відповідачем зобов'язанням з оплати товару не представляється можливим через відсутність періоду їх нарахування, тому суд не в змозі при вирішенні спору по суті перевірити та здійснити власний розрахунок 3% річних.

Відповідно до ч. 4 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з'явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Тож, враховуючи правові норми чинного законодавства та беручи до уваги відсутність належних доказів в матеріалах справи для здійснення розрахунку 3% річних через невиконання позивачем вимог ухвали суду, суд дійшов висновку про залишення без розгляду позовних вимог в частині стягнення 3% річних у сумі 124,12 грн.

Окрім того, як зазначалося вище у цьому рішенні, позивач також заявив компенсацію витрат на послуги перевізника у сумі 259,00 грн.

Дослідження матеріалів справи показало, що наявних у ній доказів недостатньо для задоволення вказаних вимог позивача щодо послуг перевізника. Єдиним доказом, на який посилається позивач, є експрес-накладна ТОВ "Нова пошта" № 59998050384293 від 07.08.2017. Як слідує з цього документу, позивач, скориставшись послугами ТОВ "Нова пошта", направив на адресу відповідача вантаж "автомобільні витратні мат", оголошеною вартістю 200,00 грн, заплативши при цьому за доставку 252,00 грн. Однак, як свідчать матеріали справи, вартість отриманого відповідачем товару (олив та мастила) становить 8016,00 грн, а вартість послуг перевізника позивач заявляє 259,00 грн.

З огляду на викладене суд не приймає за належний та допустимий доказ експрес-накладну ТОВ "Нова пошта" № 59998050384293 від 07.08.2017, оскільки вона протирічить заявленим вимогам. Будь-яких інших доказів в обґрунтування послуг перевізника позивачем не надано, докази наявності домовленості між сторонами з цього питання не надані, тож у суду відсутні підстави для задоволення заявлених вимог.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обов'язку щодо оплати поставленого товару, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

На підставі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення 8016,00 грн; в частині вимоги щодо стягнення 3% річних у сумі 124,12 грн слід залишити без розгляду; в решті позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 129 ГПК України на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених вимог покладаються 1681,63 грн витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 226 ч. 1 п. 4, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясокомбінат "М'ясна традиція" (м. Дніпро, вул. Робоча, 23-в, кім. 209; ідентифікаційний код 38753898) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АгроПромОіл" (Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Б. Хмельницького, 180-в; ідентифікаційний код 37644861) основний борг у сумі 8016,00 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 1681,63 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. Вимогу в частині стягнення 3% річних у сумі 124,12 грн залишити без розгляду.

4. В решті позову відмовити.

Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи суд підписує рішення без його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано - 05.05.2018.

Суддя ОСОБА_1