Рішення

від 02.05.2018 по справі 927/243/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

02 травня 2018 року м. Чернігів

Господарським судом Чернігівської області у складі судді Книш Н.Ю.

за участю секретаря судового засідання Солончева О.П.

розглянуто у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу №927/243/18

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО ОСОБА_1 груп

вул. Грушевського, буд.4, м. Київ, 01001

до відповідача: Фермерське господарство Волошка

вул. Космонавтів, 20, с. Рудівка, Прилуцький район, Чернігівська область, 17570

про стягнення 101 647грн 41коп.

За участю:

від позивача: ОСОБА_2 адвокат, довіреність від 18.04.2018

від відповідача: ОСОБА_3 керівник

У судовому засіданні була проголошена вступна та резолютивна частини рішення, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України.

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю АГРО ОСОБА_1 груп подано позов до Фермерського господарства Волошка про стягнення 101 647,41 грн за договором поставки №2049 від 17.03.2017, а саме: 0,28 грн боргу, 4 698 грн інфляційних, 10 823,57 грн пені, 42 000,08 грн штрафу, 15 120,00 грн 18 процентів за користування товарним кредитом, 16 394,52 грн 55 процентів за користування товарним кредитом, 12 610,96 грн збитків у твердій сумі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №2049 від 17.03.2017.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 02.04.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи на 02.05.2018.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Як свідчить ухвала суду про відкриття провадження у справі від 02.04.2018 відповідачу, відповідно до ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України надано строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надіслати (надати) суду відзив на позовну заяву разом з усіма доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, якщо такі докази не надані позивачем. Як вбачається з поштового повідомлення від 03.04.2018 відповідач отримав ухвалу Господарського суду Чернігівської області про відкриття провадження у справі 02.04.2018, таким чином відповідач мав право подати відзив на позовну заяву в строк до 18.04.2018.

Суд зауважує, що відповідач не скористався своїм процесуальним правом подачі відзиву на позов та не заперечив проти позовних вимог у визначений судом строк.

В ухвалі про відкриття провадження у справі від 03.04.2018 попереджено відповідача про те, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В судовому засіданні 02.05.2018, в порядку ч.1 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, судом з'ясовано, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені сторонами з поважних причин.

Заяви та клопотання у сторін відсутні.

У судовому засіданні представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач із заявленими позивачем вимогами не згоден.

У судовому засіданні 02.05.2018 була оголошена перерва до 14:30 год. 02.05.2018 після перерви представник відповідача не прибув.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, господарський суд встановив:

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 2 статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

17.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю АГРО ОСОБА_1 (постачальник, позивач) та Фермерським господарством Волошка (покупець, відповідач) укладено договір поставки №2049, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця насіння сільськогосподарських культур та/або засоби захисту рослин та/або мінеральні добрива на умовах відстрочення кінцевого розрахунку на визначений договором строк та під проценти, а покупець зобов'язується прийняти товар, сплатити його вартість та проценти за користування товарним кредитом на умовах, передбачених цим договором (додаткових угод та специфікацій до нього) (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 2.1., 2.2 договору найменування (асортимент) товару, його кількість, ціна за одиницю та ціна всього товару наведені у специфікаціях до договору, які є невід'ємними його частинами. Ціна товару, що вказана у специфікаціях визначена на дату укладення договору (підписання специфікації). Вартість договору складається із суми всіх специфікацій, підписаних в рамках цього договору.

Пунктом 4.2 договору сторони погодили, що постачальник зобов'язується поставити покупцю товар у строки, що визначені у специфікаціях, при умові надходження на його поточний рахунок у строки, визначені у специфікаціях, авансових платежів, тобто платежів до дати передачі товару, якщо такі передбачені специфікаціями. Товар може поставлятися покупцю партіями.

Позивач виставив відповідачу рахунок на оплату по замовленню №182 від 17.03.2017 на загальну суму 280000,56 грн, з посиланням на договір №2049 від 17.03.2017.

Як вбачається зі специфікації № 1 до договору поставки №2049 від 17.03.2017, підписаною представниками та скріпленою відтисками печаток обох сторін, та видаткової накладної №230 від 20.04.2017, позивач на виконання умов договору поставив, а відповідач прийняв товар, а саме: насіння соняшника Камаро 2 в кількості 35 мішків за ціною 3333,34 грн на суму 140000,28 грн та насіння соняшника PSF-4639 в кількості 35 мішків за ціною 3333,34 грн на суму 140000,28 грн, а всього на суму 280000,56 грн.

Відповідно до умов специфікації № 1 до договору поставки №2049 від 17.03.2017 товар оплачується покупцем в порядку, вказаному в договорі, та в такі строки: авансовий платіж (попередня оплата 50% в сумі 140000,56 грн перераховується постачальнику у строк до 31.03.2017, оплата 50% в сумі 140000,00 грн перераховується постачальнику у строк 15.11.2017.

Суд зазначає, що у специфікації сторонами не обумовлено дати поставки товару, однак п. 4.2 договору визначено, що поставка здійснюється при умові надходження на його поточний рахунок у строки, визначені у специфікаціях, авансових платежів, тобто платежів до дати передачі товару, якщо такі передбачені специфікаціями.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 538 Цивільного кодексу України про виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Дана обставина, що до відсутності в специфікації дати поставки ніяким чином не впливає на правовідносини які склалися між сторонами у справі, їх права та обов'язки, враховуючи отримання відповідачем товару 20.04.2017 та відсутності спору між сторонами щодо строку поставки насіння соняшника.

Факт отримання товару відповідачем на загальну суму 280000,56 грн підтверджується видатковою накладною № 230 від 20.04.2017, яка має відповідну відмітку в графі отримав(ла) , підпис відповідальної особи про отримання товару, скріплений відтиском печатки відповідача.

Факт отримання товару на загальну суму 280000,56 грн на час розгляду справи відповідачем не спростований.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем здійснена поставка товару відповідачу після надходження на рахунок позивача коштів від позивача у сумі 140000,28грн, з яких 10000 грн 00коп перераховано - 20.03.2017 та 130000 грн 28 коп. перерахованих - 10.04.2017 з призначенням платежу Оплата за посівний матеріал, згідно рахунку №182 від 17.03.2017 .

У відповідності до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як свідчать умови договору, поставка насінні відповідачу відбувається на умовах відстрочення кінцевого розрахунку на визначений договором строк та під проценти, а покупець зобов'язується прийняти товар, сплатити його вартість та проценти за користування товарним кредитом на умовах, передбачених цим договором (додаткових угод та специфікацій до нього).

В порушення умов договору відповідач несвоєчасно здійснював оплату поставленого товару, перерахувавши на рахунок позивача 07.02.2018 - 100000,00 грн, 20.02.2018 - 40000,00 грн, що підтверджується випискою банку з призначенням платежу Оплата за посівний матеріал, згідно рахунку №182 від 17.03.2017 (а.с. 32).

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За таких обставин заборгованість відповідача на час звернення позивача до суду становить - 0,28грн.

Виходячи з викладеного, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення боргу в сумі 0,28 грн є обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись, зокрема, неустойкою (штрафом).

Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкції може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товару (робіт, послуг).

Відповідно до п. 7.2.3, 7.3 договору поставки за прострочення (порушення) строків виконання грошових зобов'язань, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня, від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення оплати, а у разі якщо прострочення складає понад 30 календарних днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 30 % від вартості договору за кожен факт порушення терміну платежу. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором не обмежується шістьома місяцями, а припиняється через рік (365 календарних днів) від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача штраф в розмірі 42000,08 грн та 10823,57 грн пені за період з 31.03.2017 по 20.02.2018 нараховані до сплати відповідачу відповідно до п. 7.2.3 договору.

Відповідач не надав доказів відсутності своєї вини в несвоєчасній оплаті.

Як свідчить наведений позивачем розрахунок пені за період прострочки оплати відповідачем товару з 31.03.2017 по 20.02.2018, позивачем нарахована пеня в сумі 1096,99 грн за період з 31.03.2017 по 10.04.2017 на суму боргу 130000,00 грн, 3003,29 грн за період з 16.11.2017 по 14.12.2017 на суму боргу 140000,00 грн, 4671,78 грн за період з 15.12.2017 по 25.01.2018 на суму боргу 140000,00 грн, 1595,62 грн за період з 26.01.2018 по 07.02.2018 на суму боргу 140000,00 грн, 455,89 грн за період з 08.02.2018 по 20.02.2018 на суму боргу 40000,00 грн.

Суд зазначає, що моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою. День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування пені.

Зважаючи на викладене, сума заборгованості зменшується у день її часткової сплати, і нарахування пені на неї не проводиться.

При перерахунку пені судом встановлено, що позивач правомірно заявив до стягнення 10601,10 грн. пені, при цьому останнім безпідставно нарахована пеня в розмірі 222,47 грн. на суму заборгованості за дні фактичної її сплати.

Дослідивши поданий позивачем розрахунок суми штрафу, приймаючи до уваги, що відповідачем фактично отримано та не оплачено своєчасно товар понад 30 календарних днів, суд доходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу, розрахованого у розмірі 30% від суми неоплаченого товару у сумі 140000,28 грн, є правомірними і підлягають задоволенню повністю у сумі 42000,08 грн.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 ст. 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17 та від 22.03.2018 у справі №911/1351/17.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача інфляційні збитки в сумі 4698,00 грн, зокрема, 1170,00 грн за квітень 2017 на суму боргу 130000,00 грн та 3528,00 грн за грудень 2017 року - січень 2018 року на суму боргу 140000,00 грн.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

При застосуванні індексу інфляції, індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. До того ж, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений відповідною Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Таким чином, оскільки відповідачем сплачено авансовий платіж до 15.04.2017 (10000,00 грн - 20.03.2017 та 130000,28 грн - 10.04.2017) то нарахування інфляційних в розмірі 1170,00 грн за квітень 2017 на суму боргу 130000,00 грн є безпідставним.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, перевіривши наведений позивачем розрахунок розміру інфляційних, суд вважає його обґрунтованим в частині стягнення 3528,00 грн за грудень 2017 року - січень 2018 року на суму боргу 140000,00 грн, доведеним та арифметично вірним, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в сумі 3528,00 грн інфляційних.

Позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 15120,00 грн 18 процентів за користування товарним кредитом за період з 21.04.2017 по 25.11.2017 на підставі п. 5.8 договору поставки. Крім того, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 16394,52грн 55 процентів за користування товарним кредитом за період з 26.11.2017 по 20.02.2018 на підставі п. 7.8 договору.

Відповідно до п. 5.8. договору поставки оплата процентів за користування товарним кредитом проводиться в гривнях. Сторони в порядку ст. 536, 694 ЦК України встановили, що товарний кредит надається на відстрочену частину платежу покупцю.

Згідно з умовами п. 5.8.1 договору поставки товарний кредит з відстрочкою платежу по даному договору надається на умовах сплати 18 % річних за користування товарним кредитом, якщо інший розмір процентів не встановлений умовами оплати товару по специфікації до договору. Проценти нараховуються в порядку встановленому в цьому договорі, як сплата за надання права на відстрочку та розстрочку виплати остаточної вартості товару покупцем. Товарний кредит наданий продавцем покупцю в межах строків визначених умовами оплату товару у специфікації - є строком правомірного користування товарним кредитом. Користування товарним кредитом за межами строків встановлених умовами оплати товару - є неправомірне користування покупцем товарним кредитом. У разі несвоєчасної сплати товарного кредиту, покупець продовжує користуватись товарним кредитом (неправомірне користування) по ставці згідно п. 7.7. договору (протягом 10-ти календарних днів), а далі по ставці згідно п. 7.8 договору.

Пунктом 5.8.4 договору сторони погодили, що при розрахунку процентів день надання та погашення товарного кредиту вважається як один день, при цьому день надання товарного кредиту не включається до розрахунку, а день погашення - включається. При розрахунку процентів кількість днів в місяці приймається фактичну кількість днів, а в році 365. У випадку прострочення погашення товарного кредиту, проценти нараховуються на заборгованості по товарному кредиту і за весь період прострочення, до дати його повного фактичного погашення. Дата повного фактичного погашення (оплати заборгованості по товарному кредиту) вважається - дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця у сумі, яка дорівнює заборгованості покупця по товарному кредиту.

Згідно з п. 7.8 договору якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, через 10 календарних днів від останнього дня строку, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати, на прострочену суму нараховуються 55 процентів річних за користування товарним кредитом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 18 процентів за користування товарним кредитом за період з 21.04.2017 по 25.11.2017 дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині в сумі 14429,59 грн за період з 21.04.2017 по 15.11.2017, оскільки приписами пункту 5.8.1 договору передбачено користування товарним кредитом протягом 10 днів по ставці згідно п. 7.7. договору, а приписами пункту 7.7 договору не визначено ставку.

Таким чином, позовні вимоги щодо нарахування 18 процентів за користування товарним кредитом за період з 16.11.2017 по 25.11.2017 в сумі 690,41 грн не підлягають задоволенню за безпідставністю.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 55 процентів за користування товарним кредитом за період з 26.11.2017 по 20.02.2018 суд вважає його обґрунтованим та арифметично вірним, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в сумі 16394,52 грн.

Крім того, позивач посилаючись на приписи норм ст. 225 Господарського кодексу України та 7.1 договору позивач просить стягнути з відповідача збитки у твердій сумі у розмірі 12610,96 грн, а саме 391,78 грн збитків у твердій сумі (10 % від суми порушеного зобов'язання) за період з 31.03.2017 по 10.04.2017; 6904,11 грн (30% від суми порушеного зобов'язання) за період з 16.11.2017 по 07.02.2018; 5315,07 грн (50% від суми порушеного зобов'язання) за період з 16.11.2018 по 20.02.2018.

Відповідно до п. 7.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків за договором, сторона, що порушила зобов'язання, відшкодовує іншій стороні заподіяні цим збитки. Розмір збитків постачальника у вигляді відсоткових ставок встановлюється залежно від обсягу невиконання зобов'язання та строків порушення, в наступних розмірах: 1) при порушенні зобов'язання на строк до 30 календарних днів - 10 % від суми порушеного зобов'язання; 2) при порушенні зобов'язання на строк від 30 до 90 календарних днів - 30% від суми порушеного зобов'язання; 3) при порушенні зобов'язання на строк 90 та більше календарних днів - 50 % від суми порушеного зобов'язання. При нарахуванні суми збитків використовується сума порушеного зобов'язання, що існувала на день відповідного розрахунку. Збитки відшкодовуються понад неустойку.

Згідно з ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідно до ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини першої статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

Частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Тобто, збитки не є санкцією заздалегідь визначеного розміру, а їх стягнення (відшкодування) передбачено на випадок будь-якого господарського правопорушення, якщо інше не передбачене законом. Для цього необхідно виконати певні розрахунки і підкріпити їх відповідними доказами, які беззастережно підтверджували б їх реальний розмір на визначену дату.

Суд зазначає, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправна поведінка; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; 4) вина заподіювача збитків. Відсутність хоча б одного з цих елементів унеможливлює стягнення збитків (у тому числі упущеної вигоди).

Згідно з положеннями Господарського процесуального кодексу України:

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх, зокрема, вимог (частини перша, третя статті 13);

- належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (частина перша статті 76).

Позивачем не надано жодних доказів в підтвердження понесення останнім збитків, а їх сума розрахована арифметичним шляхом (відсотки помножені на суму заборгованості з оплати товару), що позбавляє суті відшкодування понесених збитків, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання позивачем, суб'єктом господарювання, грошових сум, якби відповідач, учасник відносин у сфері господарювання, не допустив правопорушення, або витрат, понесених позивачем, внаслідок порушення зобов'язання відповідачем, або вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна.

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання збитків ще не є підставою для їх стягнення.

Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника та збитками полягає, передусім, у прямому (безпосередньому) зв'язку між протиправною поведінкою та настанням шкідливого результату.

Вказані обставини підлягають доведенню позивачем належними та допустимими у справі доказами.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ч. 1, 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписам ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як свідчать матеріали справи та з огляду на вище викладене суд доходить висновку, що позивачем не доведено понесення збитків, у тому числі і у розмірі заявлених до стягнення з відповідача збитків 12610,96грн у твердій сумі. Отже відсутні правові підстави для їх стягнення з відповідача у зв'язку з тим, що відсутній причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача, яка полягала в невиконанні договірних зобов'язань перед позивачем, та розміром заявлених до стягнення позивачем збитків, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 12610,96 грн збитків у твердій сумі.

Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, що становить: 1 762,00 грн судового збору сплаченого платіжним дорученням №2473 від 23.03.2018 та витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 15 000,00 грн (з яких 5 000,00 грн за підготовку позову за подачу у господарський суд та до 10 000,00 грн за представництво інтересів у господарському суді).

Приписами ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Позивачем до матеріалів справи не додано доказів понесення витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 15 000,00 грн, з яких 5 000,00 грн за підготовку позову за подачу у господарський суд та до 10 000,00 грн за представництво інтересів у господарському суді, та не подано до закінчення судових дебатів у справі відповідної заяви, як передбачено приписами Господарського процесуального кодексу України, а відтак відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 15000,00 грн не підлягає розгляду.

Судовий збір відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 42, 46, 73-80, 86, 129, 165, 232, 233, 236-241, 247, 248, 251, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО ОСОБА_1 груп до Фермерського господарства Волошка про стягнення 101 647грн 41коп, а саме: 00грн 28коп боргу, 4 698 грн 00коп інфляційних, 10 823грн 57коп пені, 42 000грн 08коп штрафу, 15 120грн 00коп 18 процентів за користування товарним кредитом, 16 394грн 52коп 55 процентів за користування товарним кредитом, 12 610грн 96коп збитків у твердій сумі задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства Волошка (ідентифікаційний код 24842838, вул. Космонавтів, 20, с. Рудівка, Прилуцький район, Чернігівська область) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО ОСОБА_1 груп (ідентифікаційний код 39435221, вул. Грушевського, буд.4, м. Київ) 00грн 28коп боргу, 3 528 грн00коп. інфляційних, 10 601грн10 коп пені, 42 000грн08коп штрафу, 14 429грн59коп. 18 процентів за користування товарним кредитом, 16 394грн52коп. 55 процентів за користування товарним кредитом, 1 507грн29коп. судового збору.

3. У задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО ОСОБА_1 груп до Фермерського господарства Волошка про стягнення 1170грн00коп. інфляційних, 222грн47коп пені, 690грн41коп. 18 процентів за користування товарним кредитом, 12 610грн 96коп збитків у твердій сумі відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається у порядку визначеному ст. 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних Положень Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 05.05.2018.

Суддя Н.Ю.Книш