Постанова

від 24.04.2018 по справі 914/2198/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2018 р. Справа № 914/2198/16

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Бонк Т.Б.

ОСОБА_1

секретар судового засідання: Шкребій А.В.

розглянувши апеляційну скаргу «Юридична консалтингова служба» (надалі ТзОВ «Юридична консалтингова служба» ), б/н від 11.11.2016 (вх. № ЛАГС 01-05/5320/16 від 15.11.2016)

на рішення Господарського суду Львівської області від 31.10.2016, суддя Березяк Н.Є., повний текс складено 01.11.2016

у справі № 914/2198/16

за позовом: заступника керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Львівській області, м. Львів

до відповідача: ТзОВ «Юридична консалтингова служба» , м. Львів

про стягнення орендної плати за договором оренди

за участю представників сторін:

від прокуратури: ОСОБА_2 - прокурор

від позивача: ОСОБА_3 - представник (довіреність №18-11-00016 від 02.01.2018)

від відповідача: не з'явився

Відповідно до п.9 Перехідних положень ГПК України в редакції від 15.12.2017 справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ВСТАНОВИВ:

25.08.2016 керівник Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Львівській області звернувся до господарського суду з позовом до ТзОВ «Юридична консалтингова служба» про стягнення заборгованої з орендної плати за договором оренди в розмірі 386 404,11 грн., 185 503,90 грн. пені та 38 640,41 грн. штрафу.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 31.10.2016 у справі № 914/2198/16 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТзОВ «Юридична консалтингова служба» на користь Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Львівській області 354 076,93 грн. заборгованості з орендної плати, 35 407,69 грн. штрафу, 35 886,17 грн. пені. Стягнуто на користь заступника керівника Дрогобицької міської прокуратури Львівської області 6 469,07 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідачем не подано доказів оплати за орендоване приміщення за період з 01.03.2015 по 14.03.2016, здійснивши перерахунок заявленої заборгованості, суд дійшов висновку, що до задоволення підлягає орендна плата в сумі 254 076,93 грн. за період з 01.03.2015 по 09.03.2016, по день закінчення терміну дії договору оренди № 27 від 11.03.2013. Враховуючи факт порушення строків сплати орендної плати, здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення штрафу та пені, суд визнав обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення 35 407,69 грн. штрафу в розмірі 10% від суми заборгованості та 41 786,37 грн. пені нарахованої відповідно до п.3.8 договору в межах шестимісячного строку. В решті позову відмовлено в зв'язку з необґрунтованістю.

Не погоджуючись з даним рішенням, ТзОВ «Юридична консалтингова служба» подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Скаржник вважає, що прокурором не обґрунтовано підстав для звернення з даним позовом в інтересах держави в особі позивача, що в сою чергу є підставою для залишення такого позову без розгляду. Відповідно стверджує, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду. Крім того, апелянт стверджує, що орендоване приміщення по договору оренди №27 від 11.03.2013 ним не використовувалося, оскільки не було придатне для використання його під розміщення офісу, що є підставою для визнання такого договору недійсним. Також відповідач заперечує щодо розміру заборгованості, про стягнення якої подано позов. Вважає, що самостійне визначення судом розміру позовних вимог є порушенням принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства. Неможливість позивачем довести чи обґрунтувати власні позовні вимоги є підставою для відмови у позові. Щодо стягнення пені та штрафу, скаржник вважає їх як подвійну цивільно-правову відповідальність за одне і те саме порушення, що на його думку, суперечить ст. 61 Конституції України.

05.12.2016 на адресу суду від ТзОВ «Юридична консалтингова служба» надійшло клопотання про призначення судової економічної експертизи, в якому товариство просить поставити експерту питання: Чи підтверджується документально заявлений у позовних вимогах позивача розмір заборгованості за надані послуги за договором оренди державного нерухомого майна від 11.03.2013 № 27 за період з 01.03.2015 по 14.03.2016 ?

Для встановлення дійсних обставин справи, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 у справі № 914/2198/16 було задоволено клопотання ТзОВ «Юридична консалтингова служба» та призначено судову економічну експертизу.

30.03.2018 на адресу суду надійшов висновок експерта № 5926 судово-економічної експертизи по господарській справі № 914/2198/16 від 28.03.2018.

Прокурор письмові міркування щодо висновку № 5926 судово-економічної експертизи суду не подав. В судовому засіданні 24.04.2018 проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/8595/16 від 01.12.2016), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу та свої письмові міркування щодо висновку № 5926 судово-економічної експертизи суду не подав. В судовому засіданні 24.04.2018 представник в усному порядку проти доводів апеляційної скарги заперечив.

Відповідач свої письмові міркування щодо висновку № 5926 судово-економічної експертизи суду не подав, явку уповноваженого представника в судове засідання 24.04.2018 не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

11.03.2013 між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (орендодавець) та ТзОВ «Юридична консалтингова служба» (орендар) укладено договір оренди нерухомого державного майна №27, згідно з умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме державне майно - нежитлове приміщення загальною площею 983,83 кв.м., що знаходиться в підвалі, на 1-му, 2-му і 3-му поверхах нежитлової будівлі за адресою: Львівська обл., м. Трускавець, вул. Героїв УПА,11, що перебуває на балансі Львівської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» (балансоутримувач) (а.с. 17-19).

Відповідно до п. 3.6 договору, орендна плата перераховується на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку, не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорції розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж, наступному співвідношенні: 70 % до державного бюджету на рахунок визначений Державною казначейською службою України; 30 % на рахунок балансоутримувача.

У п.3.11 договору зазначено, що у разі припинення (розірвання) договору оренди, орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплати заборгованості за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

Згідно з п. 5.3 договору орендна плата перераховується своєчасно і в повному обсязі.

Пунктами 10.1, 10.9, 10.10 договору сторони погодили, що цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні з 11.03.2013 до 09.03.2016 включно. У разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання орендарем та балансоутримувачем акта приймання-передавання, один примірних якого протягом трьох днів орендарем скеровується орендодавцю. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.

Актом приймання-передачі індивідуально визначеного нерухомого майна, укладеного відповідно до вищезазначеного договору, орендодавцем 11.03.2013 передано, а орендарем прийнято в строкове платне користування дане майно (а.с. 20).

Проте, відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної сплати орендної плати виконав не належним чином.

Рішеннями Господарського суду м. Києва від 25.12.014 у справі №910/10286/14 та рішенням Господарського суду м. Києва від 12.11.2015 у справі №914/1362/15 було присуджено до стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі за періоди з жовтня 2013 року по квітень 2014 року та з травня 2014 року по лютий 2015 року включно (а.с. 169-189).

Як стверджує позивач, в подальшому орендар регулярно порушував свої договірні зобов'язання в частинні оплати орендних платежів чим спричинив заборгованість за період з березня 2015 року по 14.03.2016 року в сумі 386 404,11 грн. А також, за порушення строків сплати орендних платежів, позивач нарахував відповідно до п. 3.7 договору пеню в розмірі 185 503,90 грн. за період з 01.09.2015 по 14.03.2016 та штраф в розмірі 38 640,41 грн. нарахованої згідно з п. 3.8 договору.

Наведені обставини стали підставою для звернення з даним позовом до суду.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання ОСОБА_1 58 Цивільного кодексу України , ОСОБА_1 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна" .

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За змістом ст. 762 ЦК України передбачено, що з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України ).

Відповідно до ст. ст. 525 , 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення містить ст. 193 ГК України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі, а ст. 19 Закону встановлений обов'язок орендаря вносити орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності та в строк, встановлений договором.

Як стверджує позивач, відповідач (орендар) свого обов'язку належним чином не виконав, орендну плату за період з 01.03.2015 по 14.03.2016 позивачу не оплатив, згідно поданого розрахунку у відповідача утворилась заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 386 404,11 грн. (а.с. 15).

Згідно з висновком експерта № 5926 від 28.03.2018 заборгованість по сплаті орендної плати становить 374 933,90 грн. за період з 01.03.2015 по 14.03.2016. При цьому експертом було враховано рішення господарського суду м. Києва від 25.12.014 у справі № 910/10286/14 та рішення господарського суду м. Києва від 12.11.2015 у справі № 914/1362/15, якими було присуджено до стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі за періоди з жовтня 2013 року по квітень 2014 року та з травня 2014 року по лютий 2015 року включно.

Статтею 104 ГПУ України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Судом апеляційної інстанції було оцінено даний висновок експерта як належний та допустимий доказ в розумінні ст.ст. 76 - 79 ГПК України, який враховується судом апеляційної інстанції при перегляді рішення місцевого господарського суду в сукупності з наявними в матеріалах справи іншими доказами.

Зі змісту п.3.1, п.3.3 договору вбачається, що орендна плата за базовий місяць оренди лютий 2013 становить 23 588,52 грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

У п.3.11 договору зазначено, що у разі припинення (розірвання) договору оренди, орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплати заборгованості за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.03.2016 між сторонами був підписаний акт прийому-передачі державного нерухомого майна згідно договору оренди № 27 від 11.03.2013 (а.с. 168).

У п 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 роз'яснено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою за період прострочення, починаючи з місяця наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бізнес" від 29.09.97 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Проаналізувавши додаток до висновку експерта № 5926, апеляційна інстанція встановила, що експертом не вірно було визначено орендну плату з врахуванням п.3.3 договору оренди за період з 01.03.2015 по 14.03.2016.

Відтак, колегія суддів, здійснивши власний перерахунок орендної плати за допомогою системи Ліга Закон з врахуванням величини індексів інфляції у 2015-2016 роках за даними Державної служби статистики України та п.3.3 договору оренди № 27 від 11.03.2013, прийшла до висновку, що заборгованість з орендної плати за період з 01.03.2015 по 14.03.2016 становить 382 991,87 грн.

Відповідачем суду не надано доказів оплати заборгованості в розмірі 382 991,87 грн. саме за заявлений позивачем період з 01.03.2015 по 14.03.2016 (день здачі спірного державного нерухомого майна).

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги в частині стягнення 382 991,87 грн. заборгованості по орендній платі є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення. В решті стягнення в сумі 3 414,27 грн. заборгованості з орендної плати слід відмовити як безпідставно заявлені.

Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов'язання як сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК).

Тобто, неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 3.7 договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

За несвоєчасне виконання договірних зобов'язань, згідно поданого до позовної заяви розрахунку, позивачем нарахована пеня за період з 01.09.2015 по 14.03.2016 в розмірі 185 503,90 грн. (а.с. 16).

У висновку експерта 5926 від 23.03.2018 зазначено, що вказаний розмір пені розраховано позивачем за період з 01.09.2015 по 14.03.2016 та заявлено 09.08.2016 (дата позовної заяви), при тому, що заборгованість відповідача за орендними платежами виникла з 11.04.2015. Відтак експертом не визначено розмір пені за заявлений позивачем період, в зв'язку з відсутністю у матеріалах справи обґрунтування дати початку нарахування пені відповідно до умов договору та вимог законодавства щодо періоду її нарахування з врахуванням терміну позовної давності.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто, пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Частина 6 ст. 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано .

Згідно з п.2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Колегія суддів погоджується з висновком експерта щодо неправильного визначення періоду нарахування пені. Проте, здійснивши власний розрахунок за допомогою системи Ліга Закон з врахуванням орендної плати розрахованої у відповідності до п.3.3 договору оренди № 27 від 11.03.2013 та з врахуванням ч.6 ст. 232 ГК України, суд вважає що, оскільки факт прострочення внесення орендної плати підтверджується матеріалами справи, то відповідно до задоволення підлягає пеня в розмірі 9 843,94 грн. за період з 01.09.2015 по 11.10.2015 (розрахунок пені додається). В решті стягнення пені в розмірі 175 659,96 грн. слід відмовити як такі, що заявлені безпідставно.

Пунктом 3.8 договору оренди № 27 від 11.03.2013 сторони погодили, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості.

За порушення строків сплати орендних платежів на строк понад три місяці, відповідно до п.3.8 договору позивачем нараховано до стягнення з відповідача штраф у розмірі 38 640,41 грн., що складав 10 % від суми заявленої до стягнення заборгованості з орендної плати (386 404,11 грн.) (а.с. 15).

Згідно з висновком експерта №5926 від 23.03.2018 експертом визначено суму штрафу в розмірі 35 947,72 грн.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції встановлено суму заборгованості з орендної плати за заявлений позивачем період в розмірі 382 991,87 грн., то відповідно 10 % від суми заявленої до стягнення заборгованості з орендної плати становить 38 299,18 грн., яка підлягає до задоволення. В решті стягнення штрафу в розмірі 341,23 грн. слід відмовити в зв'язку з необґрунтованістю.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді даного спору було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, проте при здійснені ним перерахунку заявленої позивачем заборгованості не вірно визначено суму орендних платежів, які слугували основою для визначення розрахунку сум штрафу та пені. Беручи до уваги, що місцевим господарським судом неодноразово вимагалося від позивача обґрунтований розрахунок позовних вимог та штрафних санкцій із зазначенням періоду нарахування, проте такого не було подано, апеляційна інстанція вважає, що в частині стягнення зазначених сум рішення слід змінити.

Відтак, за розрахунком, здійсненим судом апеляційної інстанції, позовні вимоги підлягають до задоволення частково, а саме: з відповідача слід стягнути 382 991,87 грн. заборгованості з орендної плати за період з 01.03.2015 по 14.03.2016, пеню в розмірі 9 843,94 грн. за період з 01.09.2015 по 11.10.2015 та штраф в розмірі 38 299,18 грн., що становить 10 % від суми заборгованості з орендної плати. В решті в позові слід відмовити.

Посилання скаржника на те, що суд не вправі самостійно здійснювати перерахунок розміру позовних вимог, то колегія суддів вважає безпідставним та звертає увагу на те, що господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати замість позивача "перерахунок" розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 ГПК України (в редакції чинної на момент винесення судом рішення) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійснення позивачем нарахування таких сум і в разі якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Щодо твердження скаржника про те, що прокурором подано позов в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області без належного обґрунтування підстав для представництва держави у даному спорі, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 2 ГПК України (в редакції чинної на момент звернення до суду з даним позовом) передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

При цьому прокурор для представництва інтересів держави в господарському суді повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" (ст. 29 ГПК України).

Частиною 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Згідно ст.1, ст. 6 Закону України Про Фонд державного майна України Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Фонд державного майна України здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та представництва у районах та містах, створених Фондом державного майна України, у разі необхідності.

Відповідно до Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, затвердженого наказом ФДМУ від 02.10.2012 № 3607 , регіональне відділення ФДМУ є територіальним органом Фонду державного майна України, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління.

Звернення прокурора з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області обґрунтоване тим, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області неналежним чином здійснює захист своїх порушених прав та інтересів, оскільки останнім протягом тривалого часу не вжито відповідних дій по стягненню заборгованості за використання державного майна ТзОВ Юридична консалтингова служба компетентним органом.

З огляду на заявлені прокурором позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по договору оренди державного нерухомого майна, колегія суддів вважає, що прокурор правомірно звернувся з даною позовною заявою для захисту інтересів держави, відповідно у суду першої інстанції були відсутні підстави для залишення такого позову без розгляду.

Посилання скаржника на те, що ним не використовувалося спірне приміщення, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим, оскільки згідно актів приймання передачі об'єкта оренди від 11.03.2013 та від 14.03.2016, які підписані сторонами договору та скріплені їхніми печатками, відповідачем було прийнято та повернуто нерухоме державне майно без будь-яких претензій щодо стану орендованого майна (а.с. 20, 168). Зазначаючи про недійсність договору, відповідач не надав доказів визнання його недійсним у встановленому законом порядку, як і не надав доказів неможливості використання орендованого майна у спірному періоді з вини орендодавця.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б спростували факти, викладені в позовній заяві, а також не підтверджено доводи, наведені в апеляційній скарзі.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід змінити частково, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 269, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 31.10.2016 у справі № 914/2198/16 змінити частково. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична консалтингова служба» (79022, Львівська область, м. Львів, вул. Виговського, 19/20, код ЄДРПОУ 38364899) на користь Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Львівській області (79007, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 3, код ЄДРПОУ 20823070) - 382 991,87 грн. - заборгованості з орендної плати, 38 299,18 грн. - штрафу, 9843,94 грн. - пені.

В решті позовних вимог відмовити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична консалтингова служба» (79022, Львівська область, м. Львів, вул. Виговського, 19/20, код ЄДРПОУ 38364899) на користь заступника керівника Дрогобицької міської прокуратури Львівської області (82100, Львівська область, м. Дрогобич, вул. Шевченка, 29) 6 465,71 грн. - судового збору за подання позовної заяви.

4. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки передбаченні ст.288 ГПК України.

6. Справу повернути до господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя Кравчук Н.М.

судді Бонк Т.Б.

ОСОБА_1