Постанова

від 03.05.2018 по справі 753/3830/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2018 року місто Київ.

Справа № 753/3830/17

Апеляційне провадження № 22-ц/796/3884/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Желепи О.В.,

суддів: Іванченко М.М., Рубан С.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року, у складі судді Леонтюк Л.К., ухваленого в приміщенні суду в місті Києві, повний текст рішення складений 02 березня 2018 року (інформація про час ухвалення рішення відсутня)

в справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті Голос України повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду Апеляційним судом міста Києва.

Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У лютому 2017 року позивач Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що 30 вересня 2013 року Господарським судом міста Києва видано Наказ про примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва по справі № 910/13406/13 від 12 вересня 2013 року, яке набрало законної сили 28 вересня 2013 року та яким стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю РФ Україна , місцезнаходження: 04116, Шевченківський район, АДРЕСА_4, Код ЄДРПОУ: 35679028) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, місце знаходження: АДРЕСА_3, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) 24 000 (двадцять чотири тисячі) гривень 00 копійок - основного боргу, 35 тридцять п'ять ) гривень 51 копійок - 3 % річних, 1 000 (одна тисяча) гривень 00 копійок - судові витрати на юридичні послуги та 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) гривень 50 копійок - судовий збір. Починаючи з жовтня 2013 року, зазначений Наказ перебуває на виконанні у Відділі державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві. Крім того, 15 листопада 2013 року державним виконавцем було винесено Постанову про арешт коштів Боржника та Постанову про арешт майна Боржника та оголошення заборони на його Відчуження. 24 квітня 2014 року державним виконавцем здійснено вихід за адресою Боржника, що вказана у виконавчому документі, а саме: АДРЕСА_4. Так, було встановлено, що боржник за даною адресою не знаходиться, майно на яке можна звернути стягнення - відсутнє. Листом від 22 листопада 2013 року Родовід Банк повідомив, про неможливість виконання Постанови про арешт коштів ТОВ РФ Україна у зв'язку з тим, що рахунки зазначеної юридичної особи були закриті 11 вересня 2013 року. Державним виконавцем неодноразово, як за юридичною адресою так і за адресою реєстрації керівника направлялися виклики з вимогою з'явитися на прийом до державного виконавця для дачі пояснень стосовно невиконання рішення суду. Всі вимоги залишені без виконання. За даними, що містяться на сайті пошуку ЄДР - юридична особа ТОВ РФ Україна діяльність свою не припинила і у процесі припинення не перебуває. Тобто підприємство продовжує свою господарську діяльність. Відповідно до витягу засновником ТОВ РФ Україна є ОСОБА_5. Адреса засновника: 02081, АДРЕСА_1. Його розмір внеску до статутного фонду складає 100 000 гривень 00 копійок.

16 лютого 2018 року за вх. № 8357 до загальної канцелярії суду від позивача ФОП ОСОБА_3 надійшла заява про зміну підстав позову, відповідно до якої в рамках розслідування кримінальної справи № 42014100100000550 від 15 грудня 2014 року, порушеної за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 383 Кримінального кодексу України, яка знаходиться на досудовому розслідуванні у першому відділі поліції Шевченківського РУ ГУ МВС України у м. Києві, відповідачем було надано фінансові звіти підприємства за 2014 - 2017 років, з яких вбачається, що підприємство свою господарську діяльність не здійснює, тому позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 суму боргу у розмірі 26 756 (двадцять шість тисяч сімсот п'ятдесят шість) гривень 01 копійок з посиланням на абзац 2 частини 2 статті 140 ЦК України.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1, (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрованого та проживаючого у м. Києві 02081, АДРЕСА_2) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрованого та проживаючого АДРЕСА_3 суму боргу у розмірі 26 756 (двадцять шість тисяч сімсот п'ятдесят шість) гривень 01 копійку.

Стягнуто з ОСОБА_1, (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрованого та проживаючого у м. Києві 02081, АДРЕСА_2) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрованого та проживаючого АДРЕСА_3) судовий збір у розмірі 640 ( шістсот сорок) гривень.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В скарзі посилався на те, що встановлені судом обставини не підтверджуються наявними в справі доказами. Так, безпідставним є висновок суду про те, що статутний фонд ТОВ РФ Україна не був сформованим, так як відповідач не вніс цінні папери до статутного капіталу ТОВ РФ Україна . Судом помилково застосовано положення ч.2 ст. 140 ЦК України. Суд не врахував , що товариство з обмеженою відповідальністю відповідає за своїми зобов'язаннями самостійно, оскільки з моменту державної реєстрації майно, що внесене учасниками, переходить у власність самого товариства як юридичної особи. Суб'єктом відповідальності виступає саме товариство з обмеженою відповідальністю, а його учасники несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в межах вартості внесених ними вкладів (ризикують лише своїми вкладами, які формують статутний капітал товариства). Вказував на те, що ТОВ РФ Україна станом на сьогоднішній день не є ліквідованим та не знаходиться у стані припинення, підприємство має намір продовжувати здійснювати господарську діяльність, а тому позивач має всі правові підстави для стягнення боргу в визначеному законом порядку. Крім того вказував на те, що з позовом про стягнення заборгованості позивач звернувся лише 15.02.2017р. - тобто з пропуском встановленого законодавством строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові згідно ст. 267 ЦК України.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого судом рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Вимогам вищенаведених норм, рішення районного суду не відповідає.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом 30 вересня 2013 року Господарським судом міста Києва видано Наказ про примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва по справі № 910/13406/13 від 12 вересня 2013 року, яке набрало законної сили 28 вересня 2013 року та яким стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю РФ Україна , місцезнаходження: 04116, Шевченківський район, АДРЕСА_4, Код ЄДРПОУ: 35679028) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, місце знаходження: АДРЕСА_3, ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) 24 000 (двадцять чотири тисячі) гривень 00 копійок - основного боргу, 35 тридцять п'ять ) гривень 51 копійок - 3 % річних, 1 000 (одна тисяча) гривень 00 копійок - судові витрати на юридичні послуги та 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) гривень 50 копійок - судовий збір.

В рамках виконавчого провадження № 40276357 державним виконавцем було здійснено запит до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, яка листом від 15 січня 2014 року № 09/03/503/НК повідомила, що станом на 30 вересня 2012 року ТОВ РФ Україна (код ЄДРПОУ 35679028) серед власників, які володіють значними пакетами акцій емітентів (10 відсотків і більше статутного капіталу) відсутнє (копія листа від 15 січня 2014 року №09/03 /503/ НК. а.с. 33)

Позивачем до позовної заяви додані докази, які свідчать, що рахунки ТОВ "РФ Україна" в Родовід Банку були закриті 11 вересня 2013 року.

Окрім того, в рамках розслідування кримінальної справи № 42014100100000550 від 15 грудня 2014 року , порушеної за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 383 Кримінального кодексу України, яка знаходиться на досудовому розслідуванні у першому відділі поліції Шевченківського РУ ГУ МВС України у міста Києві, відповідачем було надано фінансові звіти підприємства за 2014 - 2017 років, з яких вбачається, що підприємство свою господарську діяльність не здійснює.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з доведеності та обґрунтованості вимог позивача про стягнення збитків з засновника товариства. При цьому, суд не взяв до уваги заперечення на позовну заяву, з приводу відсутності підстав для стягнення з засновника товариства коштів, які позивач не може стягнути у виконавчому провадженні з юридичної особи.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками районного суду, оскільки вони не відповідають встановленим обставинам справи та вимогам закону, а ті обставини справи, які суд вважав встановленими є недоведеними.

Відповідно до ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 140 ЦК України учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.

Тобто, учасник господарського товариства є носієм корпоративних прав, які визначаються його часткою в статутному капіталі (майні) господарської організації та включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отриманні певної частки прибутку даної організації та активів у разі ліквідації останньої. При цьому, учасник товариства не відповідає за зобов'язаннями цієї господарської організації.

Змінюючи підстави позову, позивач вказував на те, що до спірних правовідносин повинен бути застосований абзац 2 частини 2 статті 140 ЦПК України, оскільки статут Товариства з обмеженою відповідальністю РФ Україна не сформований через бездіяльність відповідача, який є директором вказаного товариства. При цьому, позивач підтверджуючи вказану обставину, посилався на лист Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 15.01.2014 року № 09/03/503/НК.

Так, в абзаці 2 частини 2 статті 140 ЦК України зазначено, що учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

Відповідно до ч. 3 ст. 80 ГК України, товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Цивільна правоздатність юридичної особи згідно ч. 4 ст. 91, ст. 92 ЦК України виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення. Цивільна дієздатність юридичної особи визначається моментом набуття цивільних прав та обов'язків, які юридична особа здійснює через свої органи, що діють відповідно до установчих документів та закону.

Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю на підставі ст. 143 ЦК України, ст. ст. 4, 51 вищезгаданого Закону є Статут, який серед іншого повинен містити відомості про вид товариства, предмет, цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування, розмір та порядок утворення статутного капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства, порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів, порядок ліквідації чи реорганізації товариства, а також права учасників товариства в тому числі право виходу учасника зі складу товариства.

Зі ст. 50 Закону України Про господарські товариства вбачається, що товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

Відтак, товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, якому притаманні такі ознаки:

1)наявність статутного фонду (статутного капіталу), поділеного на частки, розмір яких визначається установчими документами;

2) відповідальність товариства за своїми зобов'язаннями виключно за рахунок його власного майна;

3) звільнення, за загальним правилом, учасників товариства, які повністю сплатили свої вклади, від додаткової відповідальності за зобов'язаннями товариства, з покладенням на них лише ризику збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах їх вкладів.

Отже, учасник ТзОВ ризикує лише в межах вкладу внесеного у статутний фонд товариства.

Дане положення також закріплено і в Статуті товариства (п. 3.5.).

Тобто, товариство з обмеженою відповідальністю, як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, його майнова відповідальність не пов'язана з майновою відповідальністю учасника товариства.

Учасники товариства з обмеженою відповідальністю несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів. Таким чином, закон розділяє зобов'язання товариства від зобов'язань його учасників.

Недостатність грошових коштів у статутному фонді товариства для погашення заборгованості товариства не створює обов'язку щодо погашення такого боргу засновниками як фізичними особами.

Разом, з тим, учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників за правилами ст.ст. 542-544 ЦК.

Згідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Апеляційний суд дослідивши лист Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 15.01.2014 року № 09/03/503/НК та дані з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановив, що він не доводить факту не внесення відповідачем в статутний капітал товариства майна, визначеного статутом, на час створення цього товариства.

При цьому , апеляційний суд виходить з таких вимог закону.

Відповідно до ст. 11 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та громадських формувань , якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

З даних з реєстру про ТзОВ РФ Україна (код ЄДРПОУ 35679028) вбачається, що розмір внеску до статутного фонду становить 100 000,00 грн., а його дата формування 25.02.2008 року (а.с. 20).

Таки чином, підстави вважати що відповідач ОСОБА_1 не сформував статутний фонд ТзОВ РФ Україна відсутні. Тобто, висновок місцевого суду про те, що статутний фонд ТОВ РФ Україна не сформований є недоведеним.

Лист , на який послався позивач як на доказ не внесення відповідачем акцій до статутного капіталу товариства, містить лише посилання на те, що станом на 30 вересня 2012 року ТОВ РФ Україна (код ЄДРПОУ 35679028) серед власників, які володіють значними пакетами акцій емітентів (10 відсотків і більше статутного капіталу) відсутнє.

Проте, вказана в цьому листі інформація не доводить, що в 2008 році відповідач не сформував статутний капітал Товариства, засновником, якого він є.

Крім того, посилання суду на те, що рішення Господарського суду міста Києва по справі № 910/13406/13 від 12 вересня 2013 року ТОВ РФ Україна виконано бути не може у зв'язку з тим, що підприємство ТОВ РФ Україна , діяльності не веде не може бути достатньою підставою для стягнення заборгованості з засновника ТОВ РФ Україна .

Таким чином, доводи скарги про недоведеність позивачем обставин, які за ст. 140 ЦК України, є підставою для покладення відповідальності на засновника товариства, повністю підтверджуються, дослідженими апеляційним судом матеріалами цивільної справи.

Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вимоги ст. 376 ЦПК України, недоведеність тих обставин, які суд вважав встановленими , рішення районного суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

При цьому, апеляційний суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що судом не було застосовано положення ст. 267 ЦК України та не відмовлено в задоволенні позову внаслідок пропуску позовної давності, оскільки відповідно до ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. З матеріалів справи вбачається, що відповідач брав участь при розгляді справи в суді першої інстанції, однак заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності не подавав, а тому у суду першої, і відповідно апеляційної інстанції відсутні правові підстави для застосування положень ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подачу позовної заяви позивач сплатив судовий збір в розмірі 640,00 грн., які розподілу не підлягають, оскільки апеляційним судом в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі, а тому відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України покладаються на позивача.

При подачі апеляційної скарги відповідачем сплачено 960 грн. 00 коп. судового збору (640,00х150%), а тому останній підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.

Сторонами процесу не заявлено до відшкодування інших судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у апеляційному суді.

В зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 376, 382-384, 389 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити в повному обсязі.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_3, РНОКПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 960 грн. 00 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повна постанова складена 03 травня 2018 року.

Головуючий Желепа О.В.

Судді: Рубан С.М.

Іванченко М.М.