Ухвала

від 03.05.2018 по справі 803/942/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 травня 2018 року

Київ

справа №803/942/17

адміністративне провадження №К/9901/48649/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

перевіривши касаційну скаргу Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 31.08.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 у справі №803/942/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хан-Електробау Україна" до Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області, Головного управління ДФС у Волинській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

23.04.2018 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла зазначена касаційна скарга.

Водночас, відповідно до підпункту 14 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання ним чинності.

Частиною 2 статті 212 КАС України в редакції, чинній на час ухвалення апеляційним судом оскаржуваного рішення, визначено, що касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

У даному випадку, оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена у відкритому судовому засіданні та виготовлена у повному обсязі 13.12.2017, а тому, з урахуванням положень підпункту 14 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України, статей 103, 212, 254 КАС України в редакції, чинній до 15.12.2017, останнім днем строку касаційного оскарження є 02.01.2018, натомість касаційна скарга подана до Верховного Суду 18.04.2018, тобто з пропуском цього строку.

У доданому до касаційної скарги клопотанні відповідач, порушуючи питання про поновлення строку касаційного оскарження, посилається, як на поважні підстави пропуску останнього, на те, що у межах цього строку вже звертався з касаційними скаргами на ці самі судові рішення, які, однак, ухвалами Верховного Суду від 02.02.2018 та 30.03.2018 були повернуті особі, яка її подала у зв'язку з несплатою судового збору через відсутність на рахунках податкового органу коштів, призначених для цієї мети, а в задоволенні клопотань про продовження встановленого судом строку для усунення недоліків касаційної скарги, відстрочення сплати судового збору, мотивованих відсутністю фінансування, відмовлено, втім, Володимир-Волинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області має право на повторне звернення до суду касаційної інстанції.

В той же час, статтею 129 Конституції України, як одну з основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Із зазначеною правовою нормою Основного Закону України кореспондуються пункт 7 частини 3 статті 2 КАС України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, а також стаття 13 цього Кодексу, якою визначено право, зокрема, учасників справи на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

Аналогічні положення містились і в пункті 6 частини 1 статті 7 КАС України в редакції, чинній до 15.12.2017 та статті 13 цього Кодексу в тій же редакції.

Механізм реалізації права на касаційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві, станом на момент постановлення оскаржуваної ухвали апеляційного суду, було врегульовано Главою 2 Розділу IV КАС України, а після 15.12.2017 і на час подання відповідачем первісної касаційної скарги Главою 2 Розділу ІІІ цього Кодексу.

Зокрема, статтею 330 КАС України закріплено вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги, в тому числі, щодо надання документу про сплату судового збору одночасно з поданням касаційної скарги (частина 4 цієї статті).

В свою чергу, як статтею 49 КАС України в редакції, чинній до 15.12.2017, так і статтею 44 цього Кодексу в чинній редакції, передбачено обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи) добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п'ятої цієї статті).

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасника справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом.

Такими процесуальними обов'язками учасників справи визначено, крім іншого, дотримання строку на касаційне оскарження судових рішень, а також виконання встановлених законом вимог щодо оформлення касаційної скарги, зокрема, надання документа про сплату судового збору.

Таким чином, відповідач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на касаційне оскарження судового рішення, повинен забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту, в тому числі щодо надання документа про сплату судового збору, для чого, як особа, зацікавлена у її поданні, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Це стосується і заявників, які, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, діють як суб'єкти владних повноважень й, до того ж, є бюджетними установами, фінансування яких здійснюється з Державного бюджету України, в тому числі щодо видатків на сплату судового збору, а відтак відсутність у податкового органу коштів, призначених для цієї мети і, як наслідок, невиконання через це вимог закону і суду, своїх процесуальних обов'язків, не може слугувати поважною підставою пропуску строку касаційного оскарження судового рішення, оскільки кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі такої установи своєчасно і у повному обсязі з урахуванням здійснених видатків за минулий бюджетний період, що кореспондується з пунктами 44, 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228, якими, крім іншого, визначено, що штатні розписи бюджетних установ затверджуються в установленому порядку у місячний строк з початку року. До затвердження в установленому порядку кошторисів використання бюджетних коштів підставою для здійснення видатків бюджету є проекти зазначених кошторисів (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), засвідчені підписами керівника установи та керівника її фінансового підрозділу або бухгалтерської служби. У разі коли бюджетний розпис на наступний рік не затверджено в установлений законодавством термін, в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), а під час складання кошторисів на наступний рік враховуються обсяги здійснених видатків.

З огляду на наведене, відповідач не був позбавлений можливості протягом як усього 2017, так і 2018 бюджетного року, здійснювати видатки бюджету, передбачені для сплати судового збору на підставі кошторису, а у разі його відсутності проекту кошторису, тимчасового індивідуального кошторису, тимчасового розпису бюджету в обсязі, не меншому за розмір використаних бюджетних коштів у минулому періоді й, при цьому, мав право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору.

До того ж, підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання касаційної скарги.

У даному ж випадку, вперше подана касаційна скарга відповідача ухвалою Верховного Суду від 29.12.2017 залишалась без руху з огляду на ненадання документа про сплату судового збору в належному розмірі, водночас, відмовлено у задоволенні клопотання про відстрочення його сплати та встановлено строк для усунення недоліку касаційної скарги.

Втім, ухвалою Верховного Суду від 02.02.2018 касаційну скаргу повернуто відповідачу у зв'язку з невиконанням вимог ухвали касаційного суду про залишення її без руху, а у задоволенні клопотання податкового органу про продовження встановленого судом строку для усунення недоліків касаційної скарги відмовлено за необґрунтованістю.

При повторному поданні касаційної скарги відповідач також не надав документ про сплату судового збору в повному обсязі і не виконав вимог ухвали Верховного Суду від 05.03.2018 про залишення її без руху, що, в свою чергу, зумовило її повернення податковому органу згідно ухвали Верховного Суду від 30.03.2018, при цьому, відмовлено у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення копія ухвали Верховного Суду від 30.03.2018 про повернення касаційної скарги особі, яка її подала, вручена відповідачу 10.04.2018. Втретє касаційна скарга була подана 18.04.2018, однак, вкотре без надання документу про сплату судового збору в повному обсязі, й без наведення доводів щодо обставин, які б відповідали названим вище критеріям та беззаперечно свідчили про поважність підстав пропуску строку касаційного оскарження.

Окрім цього, пунктом третім частини 1 статті 7 КАС України, в редакції до 15.12.2017 рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом віднесено до принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах, зміст якого розкриває стаття 10 цього Кодексу, частинами 1, 2 якої встановлено, що усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Такі приписи наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 49 КАС України в тій же редакції, частина перша якої вказує, що особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права і обов'язки.

Наведені вище положення процесуального закону збережено і в редакції КАС України, чинній після 15.12.2017 (пункт 2 частини 3 статті 2, стаття 8, частина 1 статті 44 цього Кодексу).

При цьому, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 39 справи "Устименко проти України", принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні повинна бути надана можливість знати про зауваження або докази, надані іншою стороною, включаючи апеляційну скаргу, та надати власні зауваження з цього приводу.

У пунктах 46, 47 цього ж Рішення ЄСПЛ вказує на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії". Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України").

Також, у пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Отже, звертаючись до суду, державні органи мають дотримуватися принципу "належного урядування" та не можуть отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених, в тому числі, процесуальним законом, а відтак, поважними причинами пропуску строку не може виступати тимчасова відсутність коштів, передбачених для сплати судового збору.

Тобто, державні органи, які є рівними перед законом і судом поряд з іншими учасниками справи, зобов'язанні діяти вчасно та в належний спосіб, в тому числі, при оскарженні судових рішень в касаційному порядку, у зв'язку з чим, будь-які зволікання останніх зі сплатою судового збору у строк, встановлений процесуальним законом для оскарження судового рішення, як і звернення з клопотаннями про його відстрочення, продовження встановленого судом строку з підстав відсутності фінансування, невиконання через це вимог ухвали касаційного суду про залишення касаційної скарги без руху не свідчать про неухильне виконання покладених на них обов'язків як учасників справи і намір добросовісної реалізації права на касаційний перегляд справи, при цьому, за наявності можливості планування і здіснення видатків бюджету, а в разі потреби їх перерозподілу протягом усього бюджетного року таким чином, щоб забезпечити своєчасне і у повному обсязі проведення необхідних платежів.

Зважаючи на викладене, зазначені відповідачем підстави для поновлення строку касаційного оскарження не можна визнати поважними, оскільки останні не є такими, що не залежать від волі особи, яка подає касаційну скаргу, і не надають їй права у будь-який необмежений після спливу цього строку час реалізовувати право на касаційне оскарження судових рішень.

Одночасно, відповідачем порушується питання про відстрочення сплати судового збору з посиланням на відсутність на рахунках податкового органу коштів, призначених для цієї мети.

Так, згідно з частиною першою статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Наведені положення процесуального закону дають підстави для висновку, що звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення є правом, а не обов'язком суду, при цьому суд, вирішуючи це питання, враховує майновий стан сторони.

Втім, визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.

Проте, як зазначалось вище, обмежене фінансування податкового органу, зокрема, в частині видатків, передбачених на сплату судового збору, не є підставою для відстрочення та розстрочення його сплати, зменшення розміру останнього або звільнення від сплати такого, оскільки кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі такої установи своєчасно і у повному обсязі з урахуванням здійснених видатків за минулий бюджетний період.

Разом з тим, за приписами частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року №3674-VI (далі - Закон №3674-VI).

У відповідності до статті 8 Закону №3674-VI враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Отже, наведеними правовими нормами законодавства встановлено чіткий і вичерпний перелік умов, за яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема, відстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Натомість, зазначені Володимир-Волинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Волинській області мотиви, у розумінні вищевказаних положень КАС України та Закону №3674-VI, не є такими, що дають підстави для відстрочення останній сплати судового збору.

За таких обставин, клопотання відповідача про відстрочення сплати судового збору задоволенню не підлягає.

Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону №3674-VI (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) ставка судового збору за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду встановлюється у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Позовна заява подана у 2017 році, а спір у справі носить майновий характер (про скасування податкових повідомлень-рішень: Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області від 29.07.2015 №0000922200 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 5923596 гривень; Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області від 05.05.2017 №0003441403 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 4906657 гривень).

За змістом підпункту 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону №3674-VI (в редакції, чинній на час звернення з цим позовом до суду першої інстанції) за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано юридичною особою, судовий збір становив 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який з 1 січня 2017 року становив 1600 гривень.

Водночас, за правилами частини четвертої статті 6 Закону №3674-VI якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

У даному випадку, подана Володимир-Волинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області касаційна скарга стосується частини задоволених судами попередніх інстанцій позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області від 29.07.2015 №0000922200 про зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 5923596 гривень.

Таким чином, розмір судового збору за подання до суду цієї касаційної скарги становить 177707,88 гривень (5923596 гривень (згідно вимог касаційної скарги в частині оспорюваних сум)*1,5%*200%).

До касаційної ж скарги додані платіжні доручення про сплату судового збору у розмірі 67716,66 гривень.

Судовий збір підлягає сплаті за реквізитами: отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897; банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача (МФО) 820019; рахунок отримувача - 31213207700007; код класифікації доходів бюджету - 22030102 Судовий збір (Верховний Суд, 055); призначення платежу - *; 101;

---

(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом

---

(ПІБ чи назва установи, організації позивача), ВЕРХОВНИЙ СУД (Касаційний адміністративний суд) (назва суду, де розглядається справа).

За правилами частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, яка передбачає, у такому випадку, залишення останньої без руху з наданням строку для усунення недоліків.

Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 169, 332 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про відстрочення сплати судового збору.

Касаційну скаргу Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 31.08.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 у справі №803/942/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хан-Електробау Україна" до Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області, Головного управління ДФС у Волинській області про скасування податкових повідомлень-рішень залишити без руху.

Встановити особі, що подала касаційну скаргу, десятиденний з моменту отримання копії ухвали строк для усунення зазначених недоліків касаційної скарги.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач С.С. Пасічник

Судді: І.А. Васильєва

В.П. Юрченко