Постанова

від 02.05.2018 по справі 130/259/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 130/259/17

Провадження № 22-ц/772/744/2018

Категорія: 5

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шепель К. А.

Доповідач:Медяний В. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2018 рокуСправа № 130/259/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі:

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.,

з участю секретаря Сніжко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці апеляційну скаргу Жмеринської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької обласної державної адміністрації, Стодулецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 01 березня 2017 року (головуючий суддя Шепель К.А.), ухвалене об 11:00 год. у приміщенні Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області, дата складення повного судового рішення 01 березня 2017 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Стодулецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

встановив:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Стодулецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю. Посилається на те, що 11 жовтня 2005 року між ним та Жмеринською районною державною адміністрацією було укладено договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться на території Стодулецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області - землі водного фонду Жмеринського району площею 10,3996 га, строком на 25 років. З того часу він користується земельною ділянкою як ставком для розведення риби та сплачує орендну плату. Для нормальної діяльності виробничого процесу він використовує та підтримує в належному стані гідровузол ставка. В процесі діяльності виявилося, що фактична площа земельної ділянки є меншою ніж вказано у договорі, тому 30 липня 2016 року було переукладено договір оренди землі з конкретною визначеністю площі земельної ділянки, яка складає 4,8493 га, з яких 1,6352 га під сіножаттям, 0,1016 га під гідротехнічними спорудами, 1,9389 га рілля, 0,2313 га яри, 1,5973 га заболочені землі, 0,0460 га дороги.

У 2016 році ним замовлено та виготовлено технічну документацію - обстеження та паспортизація технічного стану гідровузла ставка без назви, яким він користується шляхом проведення ремонту та побудови шлюзового стоку, розташованого за межами АДРЕСА_1 та відповідно проведеного його оцінку, вартість гідровузла станом на 24 червня 2016 року становить 54691 грн. Даний гідровузол (гребля) було відновлено за його кошти та ним він користується на протязі 12 років. Дана технічна споруда не має власника та не рахується на балансі сільської ради.

Відповідно до договору оренди земельної ділянки йому передано в оренду земельну ділянку для господарської діяльності, про гідровузол в договорі не йдеться. Позивач вважає, що він набув право власності на гідровузол за набувальною давністю. При зверненні до сільської ради для вирішення питання про власність на даний об'єкт, питання не було вирішено, тому він вимушений звернутися до суду із даним позовом та просив визнати за ним право власності на технічну споруду - гідровузол ставка площею 4,8493 га, розташованого за адресою АДРЕСА_1, що на території Стодулецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області, за набувальною давністю.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 01 березня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право приватної власності за набувальною давністю на технічну споруду - гідровузол ставка площею 4,8493 га, що розташована за межами АДРЕСА_1 на території Стодулецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області.

В апеляційній скарзі Жмеринська місцева прокуратура, яка діє в інтересах держави в особі Вінницької обласної державної адміністрації, Стодулецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити в повному обсязі, а також стягнути з ОСОБА_4 на користь Прокуратури Вінницької області сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 960 грн. Посилається на невідповідність оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції прокурор Рудніцька І.В. та представник Вінницької обласної державної адміністрації Кобзар О.Д. апеляційну скаргу повністю підтримали та просили її задовольнити, посилаючись на викладені у ній доводи.

Позивач ОСОБА_4 та представник відповідача Стодулецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області у судове засідання не з'явилися, відзив на апеляційну скаргу не подали, тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України справа розглянута у їх відсутність.

Відповідно до пункту 3 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів та змісту положень п.8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Апеляційний суд, заслухавши пояснення прокурора та представника Вінницької обласної державної адміністрації, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 367, 369 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (поданий протягом строку встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Апеляційний суд переконаний, що таким вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає, оскільки не ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності, через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 та визнаючи за останнім право власності за набувальною давністю на гідротехнічну споруду, розташовану за межами АДРЕСА_1, суд першої інстанції керувався положеннями ст. 344 ЦК України та виходив із доведеності позовних вимог, оскільки встановлено, що позивач використовує технічну споруду гідровузол ставка безперервно, тривало, відкрито та добросовісно, володіє вищевказаним нерухомим майном, як своїм власним, тобто фактично став його власником, постійно доглядає за ними, утримує, проводить ремонтні роботи, також його позовні вимоги були визнані відповідачем.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції апеляційний суд не може погодитись, оскільки встановивши характер спірних правовідносин, суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють ці правовідносини, належним чином не дослідив усі обставини справи, що призвело до помилкового вирішення наявного спору.

Відповідно до положень ч. 1 статті 65 Конституції України гарантується право на захист прав і свобод, а також на оскарження дій, рішень чи бездіяльності.

Згідно вимог п..п. 1,3,4 ч. 1, 3 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Судом встановлено та підтверджується наявними доказами у справі, що 11 жовтня 2005 року ОСОБА_4 уклав зі Жмеринською районною державною адміністрацією договір оренди землі водного фонду строком на 25 років з цільовим призначенням для риборозведення та вирощування товарної риби на території Стодулецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області. В оренду передано земельну ділянку водного фонду загальною площею 10,3996 га та об'ємом води 29094 кв.м. (а.с. 87-92)

Розпорядженням Жмеринської районної державної адміністрації №434 від 10 жовтня 2005 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду з водним об'єктом для надання в оренду ОСОБА_4 на території Стодулецької сільської ради. (а.с. 93)

Розпорядженням Жмеринської районної державної адміністрації №192 від 22 квітня 2011 року продовжено термін дії договору земельної ділянки водного фонду ОСОБА_4, загальною площею 10,3996 га, в тому числі: водна поверхня - 4,8493 га, рілля - 1,9389 га, сіножатті - 1,6352 га, дороги - 0,046 га, гідроспоруда - 0,1014 га, болото - 1,5973 га, штучні - 0,2313 га на території Стодулецької сільської ради для рибогосподарських потреб. (а.с. 94)

Договором оренди земельної ділянки водного фонду від 23 травня 2011 року (а.с. 103-108), укладеним між Жмеринською районною державною адміністрацією та ОСОБА_4 терміном дії на 5 років з 22 квітня 2011 року по 21 квітня 2016 року, позивачу передано в оренду земельну ділянку водного фонду загальною площею 10,3996 га в т.ч. водна поверхня ставка 4,8493 га, рілля 1,9389 га, сіножатті 1,6352 га, дороги 0,046 га, гідроспоруда 0,1014 га, під штучними 0,2313 га, болото 1,5973 га та об'ємом води 29094 кв.м із земель Стодулецької сільської ради.

Договором оренди водного об'єкта (ставка) (а.с. 95-102), погодженим Держуправлінням охорони навколишнього природного середовища у Вінницькій області та Басейновим управлінням водних ресурсів річки Південний Буг, укладеним між Жмеринською районною державною адміністрацією та ОСОБА_4, орендодавець передав в оренду водний об'єкт (ставок), який знаходиться в басейні річки загальнодержавного значення Рів на території Стодулецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області, площею водного дзеркала 4,8493 га, строком до 21 квітня 2016 року для рибогосподарських потреб.

Розпорядженням Вінницької обласної державної адміністрації №289 від 26 квітня 2016 року вирішено поновити з ОСОБА_4 договір оренди земельної ділянки водного фонду від 23 травня 2011 року, зареєстрований 27 червня 2013 року за №052100004006215. (а.с. 109)

02 грудня 2016 року позивач уклав договір №521086000-1 оренди водного об'єкта (а.с. 6-13, 110-123), відповідно до якого орендодавець передав орендарю в строкове платне користування водний об'єкт для рибогосподарських потреб - ставок площею 4,8493 га, розташований за межами АДРЕСА_1. Об'єктом оренди є вода - водний простір водного об'єкта 35,0 тис. кв.м; 4,8493 га, земельна ділянка під водним об'єктом 4,8493 га, сіножаті 1,6352 га, під гідротехнічними спорудами 0,1016 га, рілля 1,9389га, яри 0,2313 га, низинні заболочені землі 1,5973 га, під дорогами 0,0460 га, кадастровий номер НОМЕР_1. У межах об'єкта оренди розміщена гідротехнічна споруда. До складу гідровузла водного об'єкта входять: гребля - глуха земляна, низьконапірна; матеріал - суглинисті грунти; шириною по гребеню 3…4 м, довжиною 220 м, максимальною висотою 2,45м. водоскидна споруда - відкритий шлюз-регулятор; матеріал - залізобетон, дерев'яні затвори, метал; вид регулювання - затвори щитові. Гребінь греблі непроїзний. Об'єкт оренди не передається разом із гідроспорудою. Договір укладено на 20 років.

Згідно з довідкою Стодулецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області № 126 від 07 лютого 2017 року, гідроспоруда, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Рожепи на балансі сільської ради не рахується. (а.с. 5).

Ринкова вартість об'єкту, а саме гідровузла ставка без назви розташованого за межами АДРЕСА_1 станом на 24 червня 2016 року, без урахування ПДВ становить 54691 грн. (а.с. 41-56)

Позивачем виготовлено технічний паспорт на вказану гідроспоруду. (а.с. 68-82).

Згідно вимог ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності насувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до вимог статей 83-84 ЗК України до земель комунальної та державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим кодексом.

Оскільки відповідно до ст. 58 ЗК України землі, зайняті водними об'єктами, гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, відносяться до земель водного фонду, то визначення права приватної власності на них є порушенням вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 51 Водного кодексу України водні об'єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою. В цьому випадку наявність права власності на гідротехнічну споруду за позивачем, позбавить у майбутньому уповноважені органи проводити відповідні земельні торги.

У договорі водного об'єкта визначаються зобов'язання щодо здійснення заходів з охорони та поліпшення екологічного стану водного об'єкта, експлуатації водосховищ та ставків відповідно до встановлених для них центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства, режимів роботи, а також необхідність оформлення права користування гідротехнічними спорудами (п. 17 договору оренди водного об'єкта № 521086000-1 від 02.12.2016 р.).

Відповідно до ч. 5 ст. 122 ЗК України, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

02.12.2016 року між Вінницькою обласною державною адміністрацією, в особі директора Департаменту агропромислового розвитку Меїлика М.М. та ОСОБА_4 укладено договір № 521086000-1 оренди водного об'єкта, відповідно до якого орендодавець передав орендарю в строкове платне користування водний об'єкт для рибогосподарських потреб - ставок, площею 4,8493 га, розташований за межами АДРЕСА_1. Сторони в договорі обумовили наявність на земельній ділянці (водний фонд, ставок) гідротехнічної споруди.

Позивач в обґрунтування заявлених вимог зазначив, що після отримання ним в оренду земельної на підставі договору від 11.10.2005 р. укладеного між ним та Жмеринською районною державною адміністрацією, він постійно доглядав за гідроспорудою, утримував, проводив ремонтні роботи, що є підставою для набуття права власності на гідроспоруду за набувальною давністю у відповідності до положень ст. 344 ЦК України.

Разом з тим, відповідно до вимог ч. 1 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

Суттєвим для виникнення права власності за набувальною давністю, є безперервне відкрите добросовісне володіння упродовж 10 років нерухомим майном, тобто коли особа не знала і не могла знати, що вона заволоділа чужим майном.

Таким чином, у справах про визнання права власності на майно за набувальною давністю необхідно встановити: момент виникнення права власності за набувальною давністю та строк володіння; характер володіння (добросовісне, недобросовісне); обставини справи, за якими виникло володіння спірним майном й чи підпадає це володіння під ознаки безпритульного (незаконного) володіння; юридичний статус спірного майна, а саме, чи є це майно чужим для позивача; особу, яка є власником спірного майна.

Пунктом 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав судам роз'яснено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Отже, для застосування даної норми необхідно, щоб володіння здійснювалося саме чужим майном, яке має законного (титульного) власника, але яким фактично володіє інша особа. Водночас володіння (будь-якої тривалості) безхазяйною нерухомою річчю ні за яких обставин не підпадає під ознаки цієї норми, оскільки набуття права власності на безхазяйну річ регулюється іншою статтею названого Кодексу (а саме статтею 335).

Апеляційний суд повністю погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції залишилося нез'ясованим питання чи перебувало майно, стосовно якого виник спір, протягом відповідного періоду часу в будь-чиїй власності, тобто чи було воно для позивача "чужим" у розумінні наведеного припису статті 344 ЦК України (а не безхазяйною річчю).

Відповідно до ЗУ "Про аквакультуру" гідротехнічними спорудами рибогосподарської технологічної водойми (гідротехнічні споруди) є об'єкти нерухомого майна (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірноосушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.

Подібне визначення гідротехнічних споруд міститься в Правилах безпеки при експлуатації каналів, трубопроводів інших гідротехнічних споруд у водогосподарських системах, затверджених наказом міністерства МНС від 03.04.2012 № 661 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.04.2012 р. за № 633/20946, де гідротехнічна споруда - інженерна споруда, призначена для керування водним режимом, використовування водних ресурсів або для запобігання шкідливій дії вод.

Відповідно до вимог ст. 186 ЦК України, річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежність. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 187 ЦК України складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході прав на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

За таких обставин, гідроспоруда нерозривно пов'язана з водним об'єктом і не може бути відокремлена від останнього.

Титульне володіння гідроспорудою, також, підтверджується Договором оренди водного об'єкта (ставка), погодженим 30.07.2012 року Держуправлінням охорони навколишнього природного середовища у Вінницькій області та 17.07.2012 року Басейновим управлінням водних ресурсів річки Південний Буг, укладеним між Жмеринською районною державною адміністрацією та ОСОБА_4 згідно з яким: п. 1.4. Гідротехнічні споруди водного об'єкту, що передається в оренду, не є предметом цього договору; умови їх використання визначаються іншими документами .

Таким чином, набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном. Проте, у даному випадку наявність у володільця певного юридичного титулу - договору оренди від 02.12.2016 року дійсного на момент розгляду справи, виключає можливість застосування до спірних правовідносин інституту набувальної давності та підтверджує те, що ОСОБА_4 не є добросовісним володільцем даного майна.

Також апеляційний суд звертає увагу на те, що в паспорті технічного стану гідровузла ставка, розташованого за межами АДРЕСА_1, складеного 22.04.2016 року ФОП ОСОБА_7, зазначено: відомча належність, власник - громада с. Рожепи ; форма власності - територіальної громади .

Крім цього, як вбачається з реєстру водних об'єктів Вінницької області та гідротехнічних споруд, розміщену у відкритому доступі на офіційному веб-сайті Вінницької обласної державної адміністрації, власником гідротехнічної споруди, розташованої за межами АДРЕСА_1 є Стодулецька сільська рада Жмеринського району Вінницької області.

Разом з тим, апеляційним судом встановлено та підтверджується доказами у справі те, що розпорядником земельної ділянки, на якій розташована гідротехнічна споруда, у відповідності до ч. 5 ст. 122 ЗК України, ст. 51 Водного кодексу України (чинної на момент укладення договору оренди водного об'єкта № 521086000-1 від 02.12.2016 р.) була Вінницька обласна державна адміністрація.

Проте, Вінницька обласна державна адміністрація не приймала участі у розгляді даної справи в суді першої інстанції, місцевим судом не з'ясовано у позивача необхідність залучення її до участі у справі, враховуючи те, що саме вона передавала в оренду ОСОБА_4 земельну ділянку водного фонду, на якій розташована гідроспоруда, право власності на яку визнано за позивачем, а тому даним рішенням порушені права та інтереси Вінницької обласної державної адміністрації.

Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що судом не з'ясовано те, чи є Стодулецька сільська рада Жмеринського району Вінницької області належним відповідачем у даній справі, оскільки належним відповідачем за вимогою про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю виступає законний (титульний) власник відповідного майна.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що спірна гідротехнічна споруда дійсно перебувала у законному володінні Стодулецької сільської ради, в зв'язку із чим цей орган місцевого самоврядування мав право визнавати чи не визнавати позов з приводу визнання права власності на вищевказане майно.

Пунктом 3 статті 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Право звернення прокурора або його заступника до господарського суду в інтересах держави передбачено ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру та ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог п. п. 1, 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно зі ст. 18-1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Оскаржуване судове рішення спрямоване на відчуження об'єктів, які мають бути передані до комунальної власності та порушує економічні інтереси територіальної громади.

Відповідно до ст. 51 Водного кодексу України водні об'єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою . Водні об'єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.

Відповідно до п. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів . Крім, земель сільськогосподарського призначення та інших категорій земель, повноваження щодо розпорядження якими визначено пунктами 3, 4 ст. 122 Земельного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, вбачається порушення державних інтересів, оскільки визнання права власності на водні об'єкти, які в силу норм законодавства не можуть перебувати в приватній власності, суперечить основним засадам природоохоронного законодавства в частині формування водно-екологічного правопорядку, забезпечення прав держави на землі з особливим режимом використання.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначеній законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Таким чином, вирішуючи дану справу, суд першої інстанції, посилаючись на обґрунтованість даного позову, не врахував вищезазначені вимоги чинного законодавства, та прийшов до необґрунтованого висновку про наявність законних підстав для його задоволення, а тому апеляційна скаргу підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, у зв'язку з задоволенням апеляційної скарги судові витрати, понесені прокуратурою у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 960 гривень підлягають стягненню з позивача.

Керуючись нормами статей 17, 352, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу Жмеринської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької обласної державної адміністрації, Стодулецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області задовольнити.

Скасувати судове рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 01 березня 2017 року і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до Стодулецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Прокуратури Вінницької області судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, в розмірі 960 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий : /підпис/ В.М. Медяний

Судді : /підпис/ М.В. Матківська

/підпис/ В.В. Сопрун

Згідно з оригіналом: