Рішення

від 27.04.2018 по справі 908/555/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/34/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2018 Справа № 908/555/18

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи

За позовом: Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС" (07100 Київська область, м. Славутич, вул. 77-ї Гвардійської бригади, 7/1, а/с 10, код ЄДРПОУ 14310862)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Сфера" (69032 м. Запоріжжя, вул. Макаренка, 9, код ЄДРПОУ 37941929)

про стягнення 4 231 грн. 68 коп.

за участю

представника позивача: не з'явився

представник відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

28.03.2018 р. до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Сфера" про стягнення 2 578 грн. 68 коп. пені, 1 653 грн. 00 коп. штрафу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.03.2018 р., справу № 908/555/18 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 29.03.2018 р. позовну заяву залишено без руху, надано Державному спеціалізованому підприємству "Чорнобильська АЕС" строк для усунення недоліків терміном 10 днів з дня отримання вказаної ухвали, шляхом направлення на адресу відповідача належним чином завіреної копії договору № 17-0135-2 від 28.04.2017 р., який покладено в основу обґрунтування позовних вимог з додатками до нього, поштовим відправленням з повідомленням про вручення, в редакції, яка надіслана на адресу суду.

10.04.2018 р. на адресу суду від Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, на виконання вимог ухвали суду від 29.03.2018 р.

Ухвалою суду від 11.04.2018 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/34/18, присвоєно справі номер провадження 27/34/18 та призначено судове засідання за правилами спрощеного позовного провадження на 27.04.2018 р.

У судовому засіданні 27.04.2018 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце проведення підготовчого засідання були попереджені належним чином.

Відповідач в судове засідання не прибув, 24.04.2018 р. на адресу господарського суду надіслав відзив на позовну заяву (вх. № 08-08/7615/18 від 24.04.2018 р.), відповідно до якого відповідач вважає, що позивачем у розрахунку штрафних санкцій, доданому до позовної заяви, взято за основну неправильний період розрахунку: розпочато нарахування пені з 14 липня 2017 року, замість 15 липня 2017 року. Оскільки 14 липня 2017 року є останнім днем строку виконання зобов'язань, тому прострочення виконання зобов'язань розпочинається з 15 липня 2017 року, а не з останнього дня для його виконання. До відзиву відповідачем надано контррозрахунок пені.

Крім того, відповідач просить суд розглянути справу з урахуванням відзиву та без участі його представника.

Клопотання відповідача задоволено судом.

Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

В матеріалах справи містяться оригінали повідомлень про вручення поштового відправлення позивачу 17.04.2018 р., а саме ухвали суду про порушення провадження у справі від 11.04.2018 р.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, суд вважає, що ним були вжиті достатні заходи для повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи № 908/555/18.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З урахуванням викладеного, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

28.04.2017 р. між Державним спеціалізованим підприємством "Чорнобильська АЕС" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Сфера" (постачальник) укладено договір поставки товару № 17-0135-2, укладений на підставі проведення закупівлі № 2-080-17.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується передати (поставити) у встановлені умовами договору строки (строк) покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти товар поставка якого є предметом цього договору, і сплатити за нього (організувати виплату) грошову суму в розмірі та на умовах, встановлених цим договором.

Згідно п. 1.2 договору предметом поставки є товар: ДК021:2015 код 31510000-4 Електричні лампи розжарення (Лампи).

Пунктом 1.3 договору сторони визначили, що основні вимоги до товару: його назва, одиниці виміру, вартість, в тому числі за одиницю, строк поставки, вимоги щодо кількості, якості, року (дати) виготовлення, гарантійних зобов'язань Постачальника, терміну придатності, технічні вимоги, тощо - зазначені в Специфікації (Додаток № і до цього Договору).

Відповідно до п. 3.1 договору планова (гранична) ціна цього договору становить 16 530 грн. 00 коп., у тому числі податок на додану вартість 2 755 грн. 00 коп.

Ціна за одиницю товару та загальна вартість за номенклатурою зазначена в Специфікації (Додаток № 1 до цього Договору) (п. 3.2 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору постачальник повинен поставити товар для приймання покупцем за кількістю та якістю в місце та в строк, вказані у Специфікації (Додаток № 1 до цього Договору). Постачальник повинен попередньо письмово повідомити покупця про дату та приблизний час доставки товару у встановлене в Специфікації місце, не пізніше ніж за три робочі дні до дати доставки. Постачальник, в період до закінчення строку поставки вказаному у Специфікації (Додаток № 1 до цього Договору) може поставляти товар для приймання покупцем за кількістю та якістю частинами (партіями) попередньо письмово повідомивши про це покупця не пізніше ніж за три робочі дні до дати доставки.

Згідно з декларацією перевізника ТОВ "Ін-Тайм" № 0807007687 товар за видатковою накладною № РН-0000283 поставлений покупцеві 07.06.2017 р.

При прийманні товару 07.06.2017 р. було виявлено невідповідність поставленого товару вимогам договору № 17-0135-2 від 28.04.2017 р. та специфікації до нього.

Відповідно до акту № 53 приймання продукції за кількістю, складеного 09.06.2017 р., комісією встановлено, що по позиції № 1 специфікації до договору замовлена продукція "Лампа розжарювання малогабаритна тип Ц 235-245-10W, тип цоколя В15d/18, фактично поставлено "Лампа розжарювання малогабаритна тип Ц 215-225-10W, тип цоколя В15d/18. Також не відповідає заявленим вимогам дата виготовлення продукції, наявність та комплектність супровідних документів.

Листом № 2040/02020100-2017 від 16.06.2017 р. покупець повідомив продавця про виявлені невідповідності поставленої продукції умовам договору № 17-0135-2 від 28.04.2017 р. на підтвердження чого додані необхідні документи.

Відповідно до п. 7.2.8 договору якщо постачальник передав частину товару, кількість та/або асортимент якого відповідає умовам цього договору, та/або частину товару з порушенням кількості та/або асортименту, на свій вибір: прийняти частину товару, що відповідає умовам договору, і відмовитися від решти товару; відмовитися від усього товару; вимагати заміни частини товару, що не відповідає асортименту, товаром в асортименті, який встановлено договором; прийняти весь товар.

Керуючись п. 7.2.8 договору товар був повністю повернутий покупцем постачальнику 07.06.2017 р., декларація перевізника ТОВ "Ін-Тайм" № 1008001189.

Листом № 131 від 03.08.2017 р. постачальник повідомив покупця про неможливість виконання обов'язків по договору № 17-0135-2 від 28.04.2017 р.

Станом на момент закінчення дії договору - 31.12.2017 р. продукція, яка б відповідала вимогам умов договору №17-0135-2 від 28.04.2017 р., покупцю не поставлена.

Отже, в порушення умов договору відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, що послугувало для звернення позивача з позовом до суду.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачає ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений строк.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору а відтак договір є укладеним.

Відповідно до п. 8.2 договору за порушення виконання постачальником зобов'язань за цим договором, до нього застосовуються штрафні санкції у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) - штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів;

за порушення строків виконання - пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад двадцять днів додатково стягується штраф у розмірі десяти відсотків вказаної вартості.

Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 р. N 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається, розрахунок пені та штрафу позивачем виконано на суму заборгованості 16 530 грн. 00 коп., яка виникла за період з 28.07.2017 р. по 31.12.2017 р. Наданий відповідачем контррозрахунок не приймається судом, у зв'язку з наступним:

До позовної заяви позивачем надано договір поставки товару № 17-0135-2, укладений на підставі проведення закупівлі № 2-080-17 та Додаток № 1 до договору поставки - Специфікація, відповідно до п. 4 якої, строк поставки товару - після укладення договору до 28.07.2017 р., а не як зазначає у відзиві відповідач не пізніше 14 липня 2017 р.

Відповідно до п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

В даному випадку, судом встановлено, що при здійсненні розрахунку пені та штрафу, день строку виконання зобов'язання відповідачем - 27.07.2017 р. не було включено позивачем в період часу, за який здійснюється стягнення пені та штрафу, а саме з 28.07.2017 р. позивач почав нараховувати пеню та штраф.

Перевіривши правильність розрахунок пені, штрафу та враховуючи п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14, суд відзначає, що належний до стягнення розмір пені становить суму 2 578 грн. 68 коп., розмір штрафу становить 1 653 грн. 00 коп., які нараховані та заявлені позивачем обґрунтовано та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Відповідно до чинного законодавства України, позовні заяви повинні подаватись до суду в разі порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача. Тобто, подання позовної заяви є способом захисту порушених прав та законних інтересів правомірної сторони.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі "Горнсбі поти Греції" зазначено: "…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що позивачем в позовній заяві були доведені обставини, надані належні та допустимі докази на їх підтвердження, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню.

В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір у сумі 1 762 грн. 00 коп. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС", м. Славутич, Київська область до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Сфера", м. Запоріжжя задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Сфера" (69032 м. Запоріжжя, вул. Макаренка, 9, код ЄДРПОУ 37941929) на користь Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС" (07100 Київська область, м. Славутич, вул. 77-ї Гвардійської бригади, 7/1, а/с 10, код ЄДРПОУ 14310862) 2 578 (дві тисячі п'ятсот сімдесят вісім) грн. 68 коп. пені, 1 653 (одна тисяча шістсот п'ятдесят три) грн. 00 коп. штрафу, 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. судового збору.

Рішення оформлено та підписано 07.05.2018 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя С.С. Дроздова