Рішення

від 03.05.2018 по справі 826/14263/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 травня 2018 року 14:44 № 826/14263/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., при секретарі Прокопенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Громадської організації Всеукраїнська спільнота контролю

до Національної поліції України,

Головного управління Національної поліції у місті Києві,

Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції

про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,

за участю представників сторін:

від позивача - Стражник Т.В.

від відповідача-1 - Грінцов М.М.

від відповідача-2 - Кудрявцева А.О.

від відповідача-3 - Жамбровський М.С., Панченко Б.С.

ВСТАНОВИВ:

Громадська організація Всеукраїнська спільнота контролю (далі - позивач, ГО Всеукраїнська спільнота контролю ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної поліції України (далі - відповідач-1), в якому просить: визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України стосовно невжиття заходів для забезпечення безпеки дорожнього руху, публічної безпеки і порядку на проїзній частині вулиці Грушевського у м. Києві; визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України стосовно усунення перешкод з проїзної частини вулиці Грушевського у м. Києві; зобов'язати Національну поліцію України вжити заходи, спрямовані на припинення незаконного блокування проїзної частини вулиці Грушевського у м. Києві.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Національною поліцією України всупереч положенням Закону України Про Національну поліцію та Закону України Про дорожній рух було допущену протиправну бездіяльність, а саме, не вжито жодних заходів для усунення перешкод з проїжджої частини вулиці Грушевського у місті Києві та відновлення публічного порядку і безпеки на вказаній вулиці.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, у наданому суду відзиві представник Національної поліції України зазначив про скоординоване вчинення співробітниками Національної поліції дій, спрямованих на забезпечення порядку та безпеки на вулиці Грушевського у місті Києві, необхідність чого виникла у зв'язку з проведенням на ній масових заходів. Крім того, відповідач-1 вказав на відсутність будь-яких порушень прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах, що в сукупності з наведеним вище свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

В підготовчому засіданні 05 березня 2018 року судом до участі у справі в якості співвідповідача залучено Головне управління Національної поліції у місті Києві (далі - відповідач-2), а також закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні 03 квітня 2018 року до початку розгляду справи по суті судом до участі у справі в якості співвідповідача залучено Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач-3).

В ході судового розгляду даної справи представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача-1 проти задоволення позову заперечував з підстав необґрунтованості заявлених позовних вимог.

Представники відповідача-2 та відповідача-3 також заперечували проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву, та зазначили, що під час проведення масових заходів по вулиці Грушевського у місті Києві останні діяли в межах компетенції та ними вживались всі необхідні заходи, спрямовані на охорону громадського порядку та забезпечення безпеки дорожнього руку.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У період з 28 вересня 2017 року по 17 жовтня 2017 року до Київської міської державної адміністрації надходили повідомлення від політичних партій 5.10. , Рух нових сил Михаїла Саакашвілі , Європейська партія України та Трибунал , громадської організації Всеукраїнське об'єднання Автомайдан , Київської міської організації Всеукраїнського об'єднання Свобода про проведення 17 жовтня 2017 року на площі Конституції, навпроти будівель Верховної Ради України та Марийського палацу мирних масових заходів - масової акції протесту під назвою Велика політична реформа .

17 жовтня 2017 року до Київської міської державної адміністрації надійшло додаткове повідомлення про те, що політична партія Рух нових сил Михаїла Саакашвілі планує проводити вказану акцію протесту на безстроковій основі.

Згідно поданих заявок, політичні партії планували проводити акцію за участю своїх прихильників з використанням звукопідсилювальної та телевізійної апаратури, встановленням сцени, наметів (без пошкодження дорожнього покриття) та піддонів для них, польових кухонь тощо.

Так, під час проведення вказаної акції протесту її учасниками були встановлені намети, в тому числі, на проїжджій частині вулиці Грушевського, у зв'язку з чим було обмежено дорожній рух по вказаній вулиці та організовано тимчасовий рух транспорту в об'їзд.

При цьому, сторонами не заперечується, що за час, що тривало масове зібрання, мали місце непоодинокі сутички між учасниками акції протесту та представниками правоохоронних органів, в результаті чого окремі їх представники зазнали травм та були госпіталізовані.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України Про Національну поліцію , Національна поліція України (далі - поліція) - центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Згідно статті 2 Закону України Про Національну поліцію , завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сфері, в тому числі, забезпечення публічної безпеки і порядку.

Частиною 1 статті 7 Закону України Про Національну поліцію визначено, що поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Закону України Про Національну поліцію , систему поліції складають:

1) центральний орган управління поліцією;

2) територіальні органи поліції.

До складу апарату центрального органу управління поліції входять організаційно поєднані структурні підрозділи, що забезпечують діяльність керівника поліції, а також виконання покладених на поліцію завдань.

У складі поліції функціонують: 1) кримінальна поліція; 2) патрульна поліція; 3) органи досудового розслідування; 4) поліція охорони; 5) спеціальна поліція; 6) поліція особливого призначення.

Стаття 23 Закону України Про Національну поліцію встановлює, що поліція має, зокрема, наступні завдання: здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі; вживає заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, площах, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах, інших публічних місцях.

Згідно пункту 7 Положення про Національну поліцію України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року №877, Національна поліція здійснює свої повноваження через центральний орган управління та утворені в установленому порядку територіальні (у тому числі міжрегіональні) органи в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах.

Відповідно до частини 3 статті 21 Закону України Про центральні органи виконавчої влади , територіальні органи центрального органу виконавчої влади діють на підставі положень, що затверджуються керівником центрального органу виконавчої влади.

Типове положення про територіальні органи центрального органу виконавчої влади затверджується Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 Типового положення про територіальні органи міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 563, встановлено, що завданням територіальних органів є реалізація повноважень міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Так, згідно із Положенням про Головне управління Національної поліції у місті Києві, затвердженим наказом Національної поліції України від 06 листопада 2015 року №27, реалізація повноважень поліції на території місті Києва покладається на Головне управління Національної поліції у місті Києві - територіальний орган Національної поліції України, юридичну особу публічного права.

Головне управління Національної поліції у місті Києві, на підставі пунктів 13 та 15 частини 6 вказаного Положення, зобов'язано вживати заходів із забезпечення публічної безпеки на території вказаної адміністративно-територіальної одиниці України, а також здійснювати контроль за додержанням Правил дорожнього руху.

Статутом патрульно-постової служби міліції України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 липня 2001 року №404, що застосовується в діяльності поліції на підставі пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Національну поліцію , діяльність по охороні громадського порядку, безпеці і боротьбі з правопорушеннями на вулицях, площах, в парках, на транспортних магістралях, та інших громадських місцях при проведенні масових заходів, віднесена до компетенції патрульно-постової служби міліції, що є самостійним структурним підрозділом управлінь МВС України в областях та управлінь МВС України спеціальної та транспортної міліції. Відповідальність за організацію патрульно-постової служби в підлеглих органах внутрішніх справ покладається на начальника територіального органу внутрішніх справ та його заступника - начальник міліції громадської безпеки.

Згідно пункту 3 розділу II Положення про Департамент патрульної поліції Національної поліції України, затвердженого наказом Національної поліції України від 06 листопада 2015 року №73 (у відповідній редакції) забезпечення безпеки дорожнього руху відноситься до функцій вказаного міжрегіонального територіального органу поліції (повноваження якого поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць).

Виконання вказаних функцій безпосередньо покладається на територіальні підрозділи вказаного Департаменту, в даному випадку це Управління патрульної поліції у місті Києві, що діє на підставі відповідного Положення, затвердженого наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 13 вересня 2017 року № 4382.

Отже, виконання завдань поліції на території міста Києва покладено на Головне управління Національної поліції у місті Києві та Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції.

Беручи до уваги наведене та враховуючи, що матеріалами справи підтверджуються, а сторонами не заперечуються, обставини порушення публічної безпеки і порядку при проведенні акції протесту на вулиці Грушевського у місті Києві, що виявились у непоодиноких сутичках між мітингувальниками та представниками правоохоронних органів, наслідком чого стали численні травмування як учасників такої акції так і представників правоохоронних органів, направлених з метою забезпечення правопорядку на місці проведення масових заходів, блокування та перекриття руху проїжджою частиною вулиці Грушевського у місті Києві, яке припинилося лише 03 лютого 2018 року, суд приходить до висновку про неналежне виконання Головним управлінням Національної поліції у місті Києві та Управлінням патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції покладених на них обов'язків щодо забезпечення публічної безпеки і порядку на території міста Києва.

Водночас, відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб віт порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суд.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеною права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Однак, порушення вимог Закону діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

З огляду па зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Підсудність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року № К/9901/1141/18.

Отже, згідно наведеного, право позивача на звернення до адміністративного суду з позовом виникає лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Водночас, аналіз матеріалів справи свідчить про те, що позивач не надав суду доказів того, що діями (бездіяльністю) відповідачів були порушені його права, свободи та інтереси в сфері публічно-правових відносин.

Так, позивач не надав суду належних та допустимих доказів того, що встановлений порядок забезпечення публічної безпеки, а також здійснення безпеки дорожнього руху по вулиці Грушевського у місті Києві порушує його права та законні інтереси або обмежує їх. Зокрема, матеріали справи не містять доказів прийняття позивачем, або членами такої громадської організації, участі в організації та/або проведенні акцій протесту на вулиці Грушевського у місті Києві.

Посилання представника позивача, як на підставу для звернення з відповідним позовом до адміністративного суду, на надходження до ГО Всеукраїнська спільнота контролю скарги громадянина України суд не може прийняти до уваги, оскільки жодного доказу на підтвердження вказаної обставини ні позивачем, ні його представником суду не надано.

Конституційний Суд України у рішенні від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013 вказав, що громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено її статутними документами та якщо відповідний закон зазначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.

Статтею 21 Закону України Про громадські об'єднання визначені права громадських об'єднань, зокрема, право звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами.

Разом з тим, з наявного в матеріалах справи статуту ГО Всеукраїнська спільнота контролю судом встановлено, що позивач лише сприяє захисту законних прав та інтересів осіб, що можуть бути порушені внаслідок протиправних дій органів державної влади.

Відтак, ні приписами чинного законодавства, ні положеннями статуту ГО Всеукраїнська спільнота контролю останньому не надано права звертатися до суду із відповідними позовними вимогами, які стосуються правовідносин, стороною в яких ні позивач, ні його члени не виступають.

Отже, факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів саме позивача з боку відповідачів наявні матеріали справи не підтверджують.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не підтверджено достатніми та належними доказами факту порушення його прав та охоронюваних інтересів в межах спірних правовідносин, в той час, як відповідачами надано достатні докази відсутності оскаржуваної бездіяльності, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи, що у задоволенні позову сторони відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Громадської організації Всеукраїнська спільнота контролю відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко

Повний текст рішення суду виготовлений 07 травня 2018 року.