Рішення

від 23.04.2018 по справі 910/860/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.04.2018 Справа № 910/860/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю.,

За участю секретаря судового засідання Ваховської К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго", 01001, м. Київ, пл. І. Франка,5,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Басі", 01021, м. Київ, вул. Інститутська, 27/6,

про стягнення 20 118,24 грн.

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: ОСОБА_1 по довіреності від 21.09.2017 № 17092101

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Басі" про стягнення 20 118,24 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до нежитлових приміщень та суб'єктам господарювання від 10.08.2015 № 052047210100100.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2018 відкрито провадження у справі № 910/860/18, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін; призначено судове засідання на 28.02.2018; визначено сторонам строк на подання документів.

У судове засідання призначене на 28.02.2018 з'явився представник позивача, просив суд відкласти розгляд справи. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, заяв та клопотань на адресу суду не надходило.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2018 розгляд справи відкладено на 26.03.2018.

Судове засідання, призначене на 26.03.2018, не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Трофименко Т.Ю. на лікарняному.

Оскільки, 03.04.2018 суддя Трофименко Т.Ю. вийшла з лікарняного, необхідним було призначення справи № 910/860/18 до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2018 розгляд справи призначено на 23.04.2018.

У судове засідання 23.04.2018 з'явився представник позивача; позовні вимоги підтримав та надав суду довідку про надходження від відповідача грошових коштів у розмірі 19 415,56 грн.

Відповідач не скористався наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову або направити представників у судове засідання.

Разом з тим, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання, що підтверджується конвертом з копією ухвали суду повернутим з адреси відповідача з відміткою пошти за закінченням встановленого строку зберігання , який долучено до матеріалів справи.

З огляду на наведене, суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 ГПК України та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

10.08.2015 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (надалі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Басі" (надалі - споживач, відповідач) було укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до нежитлових приміщень та суб'єктам господарювання № 052047210100100.

Відповідно до п. 1 договору виконавець зобов'язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води згідно з діючими нормативами, а споживач зобов'язується своєчасно та у повному обсязі оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.

За умовами п. 13 договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Система оплати послуг щомісячна. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Згідно з п. 18.1. договору споживач зобов'язаний оплачувати послуги у встановлений договором строк.

Договір укладається до 15.04.2016 і набирає чинності з 01.09.2014. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодною зі сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду (п.п. 32 і 33 договору).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідач свої зобов'язання за договором не виконує, внаслідок чого за період з 01.11.2014 по 01.05.2017 виникла заборгованість за спожиті комунальні послуги з централізованого опалення, яка станом на 01.12.2017 становить 19 415,56 грн.

У зв'язку з тим, що відповідач не здійснив оплату за надані послуги в повному обсязі, позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Басі" про стягнення 19 415,56 грн. основної заборгованості; 81,39 грн. 3% річних; 621,30 грн. втрат від інфляції, а всього 20 118,24 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

П. 4 ст. 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги передбачено, що позивач як теплопостачальна організація є виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності у м. Києві.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Разом з тим, як вбачається з довідки про надходження коштів, наданою позивачем, відповідачем у березні 2018 було сплачено суму основного боргу у розмірі 19 415,56 грн.

Таким чином, провадження у даній справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 19 415,56 грн. підлягає закриттю, оскільки вказана сума сплачена після звернення позивача з даним позовом на підставі п. 2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Також, у зв'язку з простроченням відповідачем своїх грошових зобов'язань, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 81,39 грн. 3 % річних і 621,30 грн. втрат від інфляції.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до положень пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Суд, здійснивши перевірку нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що позовні вимоги в цій в частині обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, у які позивачем включено витрати по оплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на Відповідача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 п. 2 ст. 231, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Басі" (01021, м. Київ, вул. Інститутська, 27/6, ідентифікаційний код 31567483) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) 81,39 грн. 3% річних; 621,30 грн. втрат від інфляції та 1 762 грн. судового збору за подання позовної заяви.

3. Закрити провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 19 415,56 грн.

4. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 05.05.2018

Суддя Трофименко Т.Ю.