Рішення

від 08.05.2018 по справі 826/7153/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 травня 2018 року 12:42 № 826/7153/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Семеняці А.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомГромадської організації Інститут правової політики та соціального захисту до третя особаМіського голови Кличка Віталія Володимировича, Київської міської ради Київська міська організація ГО "Добровольчий Рух ОУН" проусунення перешкод у здійснення права на свободу мирних зібрань за участю представників сторін:

представник позивача: Новицька С.В., Бережна О.П. (Директор)

представник відповідача 1: не з'явився

представник відповідача 2: не з'явився

представник третьої особи: Коханівська К.С. , Овсієнко Ю.В., Зацарний К.О.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Позивач, в особі Громадської організації Інститут правової політики та соціального захисту (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міського голови Кличка Віталія Володимировича (надалі - Відповідач 1), Київської міської ради (надалі - Відповідач 2), в якому просить суд: усунути перешкоди у здійснені права на свободу мирних зібрань, а саме вуличної ходи ( Ніхто не забутий! Ніщо не забуто! ) - демонстрації у зв'язку зі святом - Днем Перемоги, організаторами якої виступають Київська міська Організація Ветеранів України та Громадська організація Інститут правової політики та соціального захисту , яка пройде 9 травня 2018 року з 10.00 до 16.00 годин включно, в м. Києві від станції метро Арсенальна до Парку, розташованого між Лаврською вулицею та Дніпровським узвозом, до складу якого входять: Меморіал Вічної Слави з обеліском на могилі невідомого солдата, Алея Воїнської Слави, шляхом зобов'язання Відповідача 1(Міського голови Кличка Віталія Володимировича), Відповідача 2 (Київської міської ради): невідкладно Повідомити Організацію ГО Добровольчий Рух ОУН , що заявка від 04 травня 2018 року (Вих. №04/05/18), подана до КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ вказаною організацією на здійснення громадського патрулювання вулиць в м.Києві по вул. Грушевського, Мазепи, Марийського парку, в тому числі станції метро Арсенальна від пам'ятника Ватутіну у Маріїнському парку до музею Другої світової війни з метою запобігання колаборантській акції Безсмертний полк 09 травня 2018 року з 9 год 00 хв по 21 год. 00 хв не відповідає вимогам ст. 39 Конституції України, та не є повідомленням про проведення мирних зібрань (зборів, мітингів, походів і демонстрацій), про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування; невідкладно повідомити громадськість м.Києва в офіційному виданні Київської міської ради щоденній газеті Хрещатик та на офіційному сайті http://kmr.gov.ua/uk/news Київської міської ради інформацію, викладену у п. 1 адміністративного позову; звернутися з письмовою заявою до Головного управління Національної поліції України в м.Києві, Управління СБУ в Києві і Київської області та повідомити вказані правоохоронні органи про наміри Організації ГО Добровольчий Рух ОУН вчинити групове порушення громадського порядку під час святкування Дня Перемоги у столиці України 9 травня 2018 року в м.Києві.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.05.2018 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання на 08.05.2018 р.

Крім того, Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.05.2018 р. залучено до участі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні Відповідача -Київську міську організацію ГО "Добровольчий Рух ОУН".

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що ГО Добровольчий Рух ОУН подано заявку від 04 травня 2018 року (вих. №04/05/18) до Київської міської ради про проведення 09.05.2018 р. з 9 - 00 по 21 -00 год. громадське патрулювання вулиць Грушевського, Мазепи, Маріїнського парку, в тому числі станції метро Арсенальна від пам'ятника Ватутіну у Марійському парку до музею Другої світової війни з метою запобігання колабаранській акції Безсмертний полк , виявленню та знешкодженню забороненої в України комуністичної - фашистської символіки (червоні прапори, колорадські стрічки, червоні зірки, портрети Сталіна, Жукова, Ватутіна, Берії, Леніна, тощо або портрети військових совітської армії з наявною забороненою комуністичною символікою . Позивач вважає, що заява ГО Добровольчий Рух ОУН не відповідає вимогам законодавства, зокрема в частині проведення мирних зібрань, а отже Відповідачі повинні відмовити третій особі в проведенні даної акції, як патрулювання.

Представники Позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі.

Представники Відповідач 1 та Відповідача 2 в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про розгляд справи.

Представники третьої особи проти позовних вимог заперечували в повному обсязі та надали суду пояснення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач звернувся 07.05.2018 р. до Київської міської ради з заявою про приєднання Інституту до вуличної ходи ( Ніхто не забутий! Ніщо не забуто! ) - демонстрації у зв'язку зі святом - Днем Перемоги 9 травня 2018 року в м.Києві.

Крім того, до Київської міської ради подано заявку ГО Добровольчий Рух ОУН від 04 травня 2018 року (вих. №04/05/18), в порядку ст. 39 Конституції України 9 травня 2018 року з 9 - 00 по 21 -00 год. Організація Добровольчий Рух ОУН здійснюватиме громадське патрулювання вулиць Грушевського, Мазепи, Маріїнського парку, в тому числі станції метро Арсенальна від пам'ятника Ватутіну у Марійському парку до музею Другої світової війни з метою запобігання колабаранській акції Безсмертний полк , виявленню та знешкодженню забороненої в України комуністичної - фашистської символіки (червоні прапори, колорадські стрічки, червоні зірки, портрети Сталіна, Жукова, Ватутіна, Берії, Леніна, тощо або портрети військових совітської армії з наявною забороненою комуністичною символікою .

Частиною першою статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України згідно із Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (надалі - Конвенція), гарантовано кожній особі, серед інших прав і свобод, право на свободу зібрань та об'єднання.

Частиною 2 статті 11 Конвенції встановлено, що здійснення прав на свободу зібрань та об'єднання не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави.

Відповідно до статті 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікованого Указом президії Верховної Ради Української РСР від 19.10.1973 № 2148-VIII, передбачено право на мирні збори. Крім цього, зазначена стаття визначає, що користування цим правом не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які накладаються відповідно до закону і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної чи суспільної безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я і моральності населення або захисту прав та свобод інших осіб.

Право громадян України на мирні зібрання гарантується також ст. 39 Конституції України громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Виходячи з положень зазначеної норми Основного Закону, мирні зібрання є одним із засобів відстоювання людиною і громадянином своїх прав, свобод та інтересів у демократичному суспільстві. Право громадян на свободу мирних зібрань в Україні гарантується та захищене державою, яка зобов'язана забезпечити його ефективну реалізацію. Здійснення цього права не підлягає жодним обмеженням, крім випадків установлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Законодавством встановлений порядок проведення реалізації прав громадян на мирні зібрання, мітинги, походи і демонстрації, який не потребує від суб'єктів, які мають намір провести вказані заходи, отримувати будь-якій дозвіл від органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування. Проте реалізація таких прав буде правомірною лише за умови завчасного сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зазначених мирних зібрань, мітингів, походів і демонстрацій, та відсутності судового рішення про обмеження прав на реалізацію цих прав.

Мирні зібрання розглядаються як одна із форм безпосередньої демократії та мають на меті вираження свого ставлення до суспільних проблем та явищ тощо. Усі учасники мирних зібрань мають рівні права щодо реалізації свого права, тому не є достатнім для встановлення заборони щодо реалізації права на мирні зібрання одночасне проведення масових заходів учасниками, які мають протилежні інтереси. Держава повинна вжити всіх можливих заходів до забезпечення здійснення свого права усіма учасниками громадських акцій.

Суд зазначає, що Позивачем в якості доказів надані лише витяги з мережі Інтернет про акції, що проводилися в м. Києві 9 травня 2018 року, в якому вказано про можливість конфліктів та провокацій, проте не зазначено про загрозу національній безпеці та можливості порушення громадського порядку. Інших належних та допустимих доказів, які б свідчили про реальну небезпеку заворушень чи вчинення кримінальних правопорушень, загрозу здоров'ю населення або правам і свободам інших людей, загрозу національній безпеці чи будь-які насильницькі наміри третьої особи, як організатора масових зібрань, суду надані не були.

Згідно статті 92 частини 1 пункту 1 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина.

У своєму рішенні від 11 квітня 2013 року Європейський суд з прав людини у справі "Вєрєнцов проти України" (заява № 20372/11), відзначив, що парламентом України не було введено в дію жодного закону, який би регулював порядок мирних демонстрацій, хоча статті 32 та 92 Конституції України чітко вимагають того, щоб такий порядок було встановлено законом, тобто, актом парламенту України. Суд погоджується з тим, що державі може знадобитися певний час для прийняття законодавчих актів протягом перехідного періоду, він не може погодитися з тим, що затримка понад двадцять років є виправданою, особливо коли йдеться про таке фундаментальне право як свобода мирних зібрань.

Європейський суд з прав людини у справі Платформа Лікарі за життя проти Австрії чітко зазначив, що право на контрдемострацію не може поширюватися на дії, що перешкоджають реалізації права на демонстрацію. У справі "ОСОБА_8 проти Росії" від 23 жовтня 2008 року, заява №10877/04 ЄСПЛ повторив, з посиланнями на попередню практику, що будь-яка демонстрація в громадському місці неминуче порушує звичайний плин життя, включно з порушенням руху громадського транспорту, і органами влади важливо продемонструвати певний рівень терпимості щодо мирних зібрань, так як це право, гарантоване статтею 11 Конвенції, не повинно втрачати своєї суті.

Разом з цим, Суд зазначає, що встановлення судом обмеження, як і рішення про повну заборону зібрання має узгоджуватися з положеннями частини 2 статті 39 Конституції України, з якої вбачається, що будь-яке обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань може бути застосовано судом лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Тобто, обмеження адміністративного суду буде правомірним лише у тому випадку, якщо воно приймається: 1) з метою захисту (охорони) щонайменше рівнозначного права на свободу мирних зібрань правового блага (права, свободи, законного інтересу); 2) за обов'язковим дотриманням принципу співмірності втручання; 3) як реакція на реально існуючу небезпеку для відповідного правового блага.

Враховуючи викладене вище, для правильного вирішення справи необхідно виходити з того, що встановлення обмеження права на свободу мирних зібрань можливе тільки у разі створення дійсної небезпеки заворушень чи злочинів, загрози здоров'ю населення або правам і свободам інших людей через проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань та лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку.

У судовому засіданні представник Позивача не одноразово зазначав, що у разі проведення такої акції, гарантувати громадський порядок буде досить важко, так як учасники вищезгаданих акцій мають різну мету проведення.

Згідно пунктів 1, 2 частини 1 статті 2 Закону України Про Національну поліцію , завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави. Із вказаного можна дійти висновку, про обов'язок держави, насамперед в особі правоохоронних органів забезпечувати реалізацію основоположних прав громадян шляхом усунення чи припинення можливих небезпек. Крім цього, відповідно до Закону України " Про місцеве самоврядування" частиною 1 статті 38 визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо вирішення відповідно до закону питань про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових заходів; здійснення контролю за забезпеченням при їх проведенні громадського порядку.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про основи національної безпеки України" № 964-IV (надалі - Закон України № 964-IV) національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров'я, охорони дитинства, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв'язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.

При цьому, об'єктами національної безпеки згідно зі статтею 3 Закону України № 964-IV є: людина і громадянин - їхні конституційні права і свободи; суспільство - його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси; держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

В свою чергу, громадський порядок можна визначити як сукупність усіх правил, що регламентують суспільні процеси і відносини між його окремими частинами; у вузькому - інститути і норми, що обумовлюють статус людини і громадянина та соціальних груп у суспільстві тою мірою, якою це зумовлено їх інтересами та закономірностями розвитку самого суспільства, а також науково обґрунтовані відносини між членами суспільства та його структурними елементами.

Так, "громадський порядок" визначається як сукупність норм, які забезпечують життєдіяльність суспільства або як низку основоположних принципів, на яких побудовано суспільство. Повага до прав людини є частиною громадського порядку. Громадський порядок необхідно тлумачити в контексті задач конкретного права, яке обмежено з цієї підстави. Громадська безпека означає захист від загрози безпеці людей, їхньому життю або фізичному здоров'ю, а також серйозних збитків їхньому майну.

Суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що заборона проведення зібрань з посиланням на можливі порушення громадського порядку має бути заснована на достовірних доказах. Зокрема, у своєму рішенні "Махмудов проти Російської Федерації" (скарга № 35008204) від 26 липня 2007 року Європейський суд з прав людини зазначив, що з огляду на засадничий характер свободи зібрань та її тісний зв'язок із демократією повинні мати місце переконливі та неспростовні доводи, що виправдовують втручання у це право. Також у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Станков і Об'єднана організація Македонії "Ілінден" проти Болгарії (скарги № 29221/95 та 29225/95) від 02 жовтня 2001 року, зазначено, що вірогідність незначних інцидентів не може слугувати обґрунтуванням заборони на проведення мітингів. Є зрозумілим, що будь-яка демонстрація, що проводиться у громадському місці, певною мірою може викликати порушення громадського порядку та зіткнення з елементами ворожості.

Цим же ж рішенням встановлено, якщо будь-яка вірогідність напруження та палкого обміну думок між групами опонентів у ході демонстрацій буде підставою для її заборони, суспільство буде позбавлене можливості почути інші погляди з будь-якого питання, що посягає на позицію більшості. Національна влада має виявляти особливу пильність під час забезпечення можливості меншості висловлювати свої погляди, навіть якщо вони суперечать суспільній думці.

З матеріалів справи вбачається, що Відповідачі повідомлені про проведення мирних заходів 09.05.2018 р., що дає можливість місцевому органу виконавчої влади виконати законодавчо покладений на нього обов'язок та забезпечити дотримання громадського порядку під час проведення вказаних мирних зібрань громадян 09.05.2018 р.

При цьому Суд звертає увагу на те, що вжиття заходів для охорони національної безпеки та громадського порядку при проведенні масових заходів є обов'язком місцевих органів виконавчої влади, правоохоронних органів.

Суд звертає увагу, що Відповідачі в судове засідання не прибули, жодних підтверджень та пояснень щодо позовних вимог не надано, що своїми діями спричинили самоусунення відповідача від вирішення у судовому порядку соціально-важливої справи.

Разом з цим Суд вважає за необхідне зазначити про те, що Українське законодавство, а саме Кодекс України про адміністративні правопорушення та Кримінальний кодекс України встановлюють адміністративну та кримінальну відповідальність для організаторів та учасників зібрань, а також для посадових осіб, які можуть бути як прихильниками, так і противниками зібрань, за певні дії під час організації та проведення мітингів, демонстрацій, пікетів.

Так, ст. 185-1 КУпАП передбачає відповідальність за порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій для учасників та організаторів зібрань, а ст. 185-2 КУпАП - для посадових осіб, які сприяють зібранням, що відбуваються з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій .

Кримінальний кодекс України також переслідує заклики, які були висловлені під час мирних зібрань, чи в іншому контексті, до війни (ст. 436), або публічне заперечення чи виправдання (в т. ч. і під час мирних зібрань) злочинів фашизму та пропаганду нацистської ідеології. Також ст. 161 ККУ встановлює відповідальність за розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями .

Крім цього Суд звертає увагу, що зібрання слід вважати мирними, якщо його організатори мають на меті мирні наміри та зібрання має не насильницький характер. Відтак будь-яка поведінка учасників таких заходів, спрямована на зміну мети та цілей заходів, зазначених у заявках Позивача та третьої особи є неприпустимими.

В цьому контексті доцільно застосувати висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні ЄСПЛ BARRACOc. FRANCE від 05.06.2009, (заява 31684/05), згідно з яким будь-яка подія в громадському місці викликає певною мірою перешкоди для загального перебігу життя, включаючого порушення руху (транспорту) і за відсутності насильства з боку демонстрантів важливо, щоб влада продемонструвала певний ступінь терпимості щодо мирних зібрань, щоб свобода зібрань не була позбавлена своє суті і змісту .

Європейський суд у своєму рішенні DJAVIT AN v TURKEY від 20.02.2003, (заява № 20652/03) вказав: Держави повинні не лише охороняти право на мирні зібрання, а й утримуватися від застосування необґрунтованих непрямих обмежень цього права... Хоча основним об'єктом статті 11 є захист особистості від свавільного втручання з боку публічної влади у здійснення захищених прав, але крім того, можуть бути позитивні зобов'язання щодо забезпечення ефективного здійснення цих прав .

Крім того, Суд звертає увагу, що Позивач не є заявником на здійснення громадського патрулювання вулиць в м. Києві по вул. Грушевського, Мазепи, Марийського парку, в тому числі станції метро Арсенальна від пам'ятника Ватутіну у Маріїнському парку до музею Другої світової війни з метою запобігання колаборантській акції Безсмертний полк 09 травня 2018 року з 9 год 00 хв по 21 год. 00 хв, а отже в даному випадку відсутнє порушене право Громадської організації Інститут правової політики та соціального захисту на звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись положеннями статей 2-4, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 139, 194, 241-246, 250, 281, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позовних вимог Громадській організації Інститут правової політики та соціального захисту (адреса реєстрації: 01030 м.Київ, вул. Артема, буд.55, кв. 4; Код ЄДРПОУ 39488692) відмовити повністю.

2. Стягнути з Громадської організації Інститут правової політики та соціального захисту (адреса реєстрації: 01030 м.Київ, вул. Артема, буд.55, кв. 4; Код ЄДРПОУ 39488692) на користь Окружного адміністративного суду міста Києва (Отримувач коштів - УДКСУ у Печерському р-ні м.Києва Код отримувача (код ЄДРПОУ) - 38004897, Рахунок отримувача - 31218206784007, Банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, Код банку отримувача - 820019, Код класифікації доходів бюджету - 22030101) судовий збір в сумі 1762 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят дві гривні 00 коп.).

3. У відповідності до ч. 4 ст. 281 КАС України, апеляційна скарга на рішення адміністративного суду про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань подається не пізніше дня, наступного за днем його проголошення.

Відповідно до ч. 3 ст. 281 КАС України, Рішення суду в адміністративній справі про усунення перешкод та заборону втручання у здійснення права на свободу мирних зібрань виконується негайно.

У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.Б. Федорчук