Постанова

від 02.05.2018 по справі 923/1366/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 923/1366/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "СанВінд"

на рішення Господарського суду Херсонської області

(суддя - Немченко Л.М.)

від 16.02.2017

та постанову Одеського апеляційного господарського суду

(головуючий - Лавриненко Л.В., судді: Філінюк І.Г., Лашин В.В.)

від 05.04.2017

у справі № 923/1366/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Югнефтетранс"

до Приватного підприємства "СанВінд"

про стягнення 92 674, 33 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Югнефтетранс" (далі - ТОВ "Югнефтетранс") звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовом до Приватного підприємства "СанВінд" (далі - ПП "СанВінд") про стягнення 86 500,00 грн - безпідставно отриманих коштів та 5 345,48 грн - процентів за користування цими коштами.

Позов мотивований тим, що ТОВ "Югнефтетранс" 02.06.2016 помилково перераховано грошові кошти в сумі 101 500 грн на розрахунковий рахунок ПП "СанВінд". ПП "СанВінд" на рахунок ТОВ "Югнефтетранс" повернуто грошові кошти в сумі 15 000 грн, проте залишок неповернутої суми становить 86 500,00 грн. Тому з посилання на статті 536, 1048 та 1212 Цивільного кодексу України просить стягнути з ПП "СанВінд" безпідставно одержані грошові кошти у розмірі 86 500, 00 грн та проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 6174, 33 грн.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 16.02.2017 у справі №923/1366/16 позов задоволено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.04.2017 рішення Господарського суду Херсонської області від 16.02.2017 у справі №923/1366/16 залишено без змін.

Господарськими судами встановлено такі обставини:

- ТОВ "Югнефтетранс" посилається на те, що ним 02.06.2016 помилково перераховано грошові кошти в сумі 101 500,00 грн на розрахунковий рахунок ПП "СанВінд", відкритий в ПАТ КБ "Приватбанк", що підтверджується платіжним доручення від 02.06.2016 №2353, у зв'язку з чим 01.07.2016 на адресу відповідача направлено претензію за вих. №475/02-24 на ім'я директора Луцика С.П. про повернення помилково перерахованих коштів;

ПП "СанВінд" 06.07.2016, 05.09.2016 та 24.10.2016 на рахунок ТОВ "Югнефтетранс" повернуто грошові кошти в сумі 15 000 грн, що підтверджується банківськими виписками;

позивачем 10.10.2016 направлено на адресу відповідача повторну претензію про повернення помилково перерахованих коштів. В телефонних розмовах відповідач обіцяв повернути безпідставно набуті кошти в повному обсязі;

- враховуючи той факт, що відповідачем повернуто тільки 15 000 грн, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення залишку неповернутої суми в розмірі 86 500,00 грн;

- ПП "СанВінд" посилається на те, що в березні 2016 ТОВ "Югнефтетранс" звернулось до відповідача з завданням виконати проектну документацію щодо будівництва складських приміщень, в результаті чого на електронну адресу відповідача направлене графічне завдання для прорахунків по договору у вигляді двох креслень на топозйомки;

відповідачем 05.04.2016 на електронну адресу ТОВ "Югнефтетранс" направлено проект договору підряду № 29/16 з додатком;

на електронну адресу ПП "СанВінд" 18.04.2016 від ТОВ "Югнефтетранс" надійшло коригування тексту договору підряду, а 28.04.2016 ТОВ "Югнефтетранс" надіслані вихідні дані для проектування, ескізи намірів забудови, Робочий проект "Виробничо-складський комплекс в м. Херсоні, Карантинний острів 1", Висновок про інженерно-геологічні умови майданчика;

відповідачем 12.05.2016 на адресу позивача направлено рахунок-фактуру № 29/1 на суму 101 500 грн, який 02.06.2016 був оплачений згідно платіжного доручення №2353, на підставі чого відповідач почав виконувати прийняті на себе згідно договору підряду №29/16 зобов'язання;

відповідачем 27.06.2016 складено кошторис №1 на проектні роботи "Будівництво складу № 1 площею 1750 кв. м. та прибудова до складу № 2 площею 1400 кв. м. на території "Югнефтетранс" в м. Херсоні", згідно якого загальна вартість робіт склала 63 700,00 грн, та акт № 29 здачі-прийомки робіт (послуг), на суму 63 700,00 грн;

- відповідач наполягає на тому, що позивач в порушення вимог статей 853, 882 Цивільного кодексу України безпідставно відмовився від прийняття робіт, своєчасно не заявивши про їх недоліки (за наявності таких), у зв'язку з чим він не звільняється від обов'язку оплатити роботи, виконані за договором підряду. Тобто, перерахування спірних грошових коштів здійснювалось на підставі договору підряду № 29/16, укладеного між позивачем та відповідачем. З огляду на наявність цього договору, ПП "СанВінд" наполягає на відсутності правових підстав для стягнення грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач обґрунтовано посилався на те, що оспорювана сума безпідставно отримана відповідачем у розумінні статті 1212 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки в матеріалах справи відсутні докази укладення та підписання сторонами договору у письмовій формі, складання протоколу розбіжностей. Сторони не надали докази погодження істотних умов договору листами, факсограмами, телеграмами, чи іншими документами. Надана відповідачем переписка у електронному вигляді не стосується ні обсягу робіт не їх вартості. На рахунку-фактурі № 29/1 від 12.05.16 відсутня віза керівника. Також відповідач не надав проектно-технічну документацію, яка виконана ним на умовах договору № 29/16 та докази намагання її передати Замовнику (поштові або електронні відправлення, тощо). Крім того, позивачем вже укладено договір №09-13 на виконання проектних робіт, що підтверджується актом про прийняття - передачу виконаних робіт від 09.11.2016. позивачем правомірно нараховано проценти за користування чужими грошовими коштами.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Херсонської області від 16.02.2017 та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.04.2017 у справі №923/1366/16, Приватне підприємство "СанВінд" подало касаційну скаргу на зазначені судові рішення, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Узагальнені доводи касаційної скарги:

- пропозиція укласти договір виходила саме від позивача, оскільки на електрону адресу відповідача від позивача надійшло коригування тексту договору підряду, які були прийняті відповідачем;

- з правового аналізу змісту договору підряду №29/16 вбачається, що сторонами погоджено істотні умови договору, які випливають із загальних положень про договір підряду;

- висновки судів про неукладеність правочину з тих підстав, що сторонами спору вказаний договір та акт виконаних робіт в письмовій формі єдиного документа не були підписані та скріплені печатками є безпідставними;

- замовник на порушення вимог статтей 853, 882 Цивільного кодексу України безпідставно відмовився від прийняття робіт, своєчасно не заявивши про їх недоліки (за наявності таких), отже він не звільняється від обов'язку оплатити роботи, виконані за договором;

- договір підряду №29/16 є укладеним у спрощений спосіб, тому він є достатньою та належною правовою підставою отримання відповідачем від позивача грошових коштів;

- суд апеляційної інстанції розглянув справу з процесуальним порушенням за відсутності належним чином повідомленого представника відповідача.

Ухвалою Верховного Суду від 28.02.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "СанВінд" на рішення Господарського суду Херсонської області від 16.02.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.04.2017 у справі №923/1366/16. Прийнято до розгляду касаційну скаргу Приватного підприємства "СанВінд" на рішення Господарського суду Херсонської області від 16.02.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.04.2017 у справі №923/1366/16 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги Приватного підприємства "СанВінд" з огляду на таке.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

У відповідності до норм ст.ст. 202, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч.1 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За приписами ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Частиною 1 ст. 642 ЦК України встановлено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 ЦК України).

Згідно норм ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (ч. 8 ст. 181 ГК України).

Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем надавалися відповідачу та іншим проектним організація технічні умови і проект для визначення попередньої вартості робіт та коньюктури ринку по даним послугам. Позивачем цей факт не заперечується.

Проте судами належним чином не перевірено, чи міг позивач такими діям надати саме відповідачу пропозицію укласти договір (оферту).

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем надано проект договору №29/16, за яким "Замовник" - ТОВ "Югнефтетранс" доручає, а "Підрядник" - ПП "СанВінд" зобов'язується виконати за завданням "Замовника" проектну документацію "Будівництво складу № 1 площею 1750 м2 та прибудова складу № 2 площею 1400 м2 на території "Югнефтетранс" в м. Херсоні" в частинах: склад № 1, склад №2. Загальна вартість робіт становить 174500 грн. "Підрядник" зобов'язується виконати проектні роботи протягом 60 робочих днів після отримання передоплати та отримання вихідних даних. Виконання проектних робіт має оформлюватися актом виконаних робіт. На зазначеному проекті відсутній підпис з боку "Замовника", непідписаний з боку позивача кошторис № 1 на проектні роботи "Будівництва складу № 1 площею 1750 м2 та прибудови складу № 2 1400 м2 на території позивача" та непідписаний Замовником акт № 30 здачі-прийомки робіт від 27.06.2016.

Судами встановлено, що відповідач надав позивачу рахунок-фактуру № 29/1 від 12.05.2016 на суму 101500 грн, як передоплата на виконання проектної документації за договором № 29/16, який був оплачений позивачем. Частина суми відповідачем була повернута на вимогу позивача. Залишок неповернутої добровільно відповідачем суми 86 500,00 грн складає суму позову.

Разом з тим, суди не надали належної правової оцінки тому, що виставлений рахунок був оплачений позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №2353 від 02.06.2016 з призначенням платежу "Предоплата за проект.документацію, з-но рах. №29/1 від 12.05.16" та не перевірили у розумінні норми ч.2 ст.642 ЦК України, чи прийнято такими діями з боку позивача пропозицію щодо укладення спірного договору підряду. Також не досліджено призначення платежу повернутих сум відповідачем згідно виписки рахунку №26008698631 з 06.07.2016 до 24.10.2016.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що до спірних правовідносин має застосовуватися стаття 1212 Цивільного кодексу України.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Відповідно до ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, колегія суддів вважає необхідним зауважити, що застосування ст. 1212 ЦК України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі №6-88цс13, від 02.09.2014 у справі №910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі №910/1913/14, від 02.02.2016 р. у справі №6-3090цс15.

За змістом положень ст. 1212 ЦК України про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов'язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали. А отже, кошти, отримані як оплата за виконання робіт за договором і набуті за наявності правових підстав для цього, не можуть бути витребувані згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.01.2013 у справі N 5006/18/13/2012, від 14.10.2014 у справі № 922/1136/13).

Крім того, оспорюваними рішеннями з відповідача стягнуто 5345, 48 грн процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі статті 536 та частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Висновки судів про необхідність застосування до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК України за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковим, бо частина 1 визначеної статті застосовується у випадку правомірної поведінки, яка виникає з договору позики.

У даній справі суди дійшли висновку щодо неправомірної поведінки відповідача, у зв'язку з неповерненням останнім безпідставно одержаних коштів.

Судами залишено поза увагою те, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховується 3% річних від простроченої суми відповідно до частини 2 цієї статті (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 провадження №12-14гс18).

З огляду на наведене суд касаційної інстанції вважає, що судами передчасно зроблено висновок, що до спірних правовідносин застосовуються положення статтей 1212 та 1048 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Положеннями статті 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до Господарського суду Херсонської області.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308-310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "СанВінд" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Херсонської області від 16.02.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.04.2017 у справі №923/1366/16 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Херсонської області.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

Г. Вронська