Постанова

від 08.05.2018 по справі 922/2026/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/2026/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Селіваненка В.П. і Сухового В.Г.

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Стальсервіс"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.11.2017 (головуючий Хачатрян В.С., судді: Гетьман Р.А. і Ільїн О.В.)

у справі № 922/2026/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Стальсервіс" (далі - Товариство),

до приватної фірми "Автоспектр" (далі - Фірма),

про стягнення коштів.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Фірми (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення 85 624,16 грн. матеріальної шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) та витрат на проведення експертного дослідження у розмірі 800,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Товариству завдано матеріальну шкоду як власнику напівпричіпа KELBERG D11, державний номер (далі - д.н.) НОМЕР_6, пошкодженого внаслідок ДТП, що сталася 11.06.2014 о 23:40 на 14 км автодороги Харків-Красноград-Перещепіно у результаті зіткнення вантажного автомобіля НОМЕР_1, напівпричіп д.н. НОМЕР_6, що належить Товариству та перебував під керуванням водія ОСОБА_5, з вантажним автомобілем НОМЕР_3, НОМЕР_4, що належить Фірмі та перебував під керуванням водія ОСОБА_6, вина якого встановлена постановою Апеляційного суду Харківської області від 07.04.2015 у справі № 635/6097/14-п.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.08.2017 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Фірми на користь Товариства суму 85 624,16 грн. матеріальної шкоди, 800,00 грн. витрат на проведення експертного дослідження.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що у даному випадку належними і допустимими доказами підтверджується наявність завданої шкоди майну Товариства та її розмір, протиправність дій працівника Фірми, причинного зв'язку між шкодою, завданою майну Товариства, та діями працівника Фірми, а також вини такого працівника у заподіянні шкоди майну Товариства, з огляду на приписи статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній до 15.12.2017), а саме те, що обставини, встановлені у постанові Апеляційного суду Харківської області від 07.04.2015 у справі № 635/6097/14-п, є преюдиційними при розгляді даної справи.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.11.2017 оскаржуване рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що за своїм змістом постанова Апеляційного суду Харківської області від 07.04.2015 у справі № 635/6097/14-п не встановлює фактичні обставини вини водія ОСОБА_6 та вчинення останнім адміністративного правопорушення (протиправність дій працівника Фірми), а встановлює лише обставини невинуватості ОСОБА_5 у вчиненні правопорушення передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.11.2017, а рішення господарського суду Харківської області від 14.08.2017 залишити в силі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що при прийнятті оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції безпідставно не визнані преюдиційними обставини, встановлені у постанові Апеляційного суду Харківської області від 07.04.2015 у справі № 635/6097/14-п, а Фірма не довела відсутність своєї вини у завданні шкоди.

Від Фірми відзив на касаційну скаргу не надходив.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського у зв'язку з відпусткою судді Львова Б.Ю. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 922/2026/17, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І.В. (головуючий), Селіваненка В.П. і Сухового В.Г.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 11.06.2014 о 23:40 год. на 14 км автодороги Харків-Красноград-Перещепіно сталася ДТП у результаті зіткнення вантажного автомобіля НОМЕР_1, напівпричіп НОМЕР_6, що належить Товариству та перебував під керуванням водія ОСОБА_5, з вантажним автомобілем НОМЕР_3, НОМЕР_4, що належить Фірмі та перебував під керуванням водія ОСОБА_6

У результаті вказаної події було пошкоджено напівпричіп KELBERG D11 д.н. НОМЕР_6, власником якого є Товариство. Розмір завданої шкоди встановлено висновком № 3410/14/14 експертного дослідження з визначення вартості матеріальної шкоди, заподіяної власнику колісного транспортного засобу, та складає 85 624,16 грн.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення 85 624,16 грн. матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, та витрат на проведення експертного дослідження у розмірі 800,00 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК україни) підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.

Згідно із статтею 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе особа, яка її завдала. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відповідальність покладається на особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, навіть якщо ця особа безпосередньо не здійснювала експлуатації цього джерела.

Частиною першою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Водночас вирішуючи спори, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки, наприклад, зіткненням транспортних засобів, слід виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини (стаття 1188 ЦК України). Отже, за цих обставин обов'язок відшкодування шкоди покладається на ту особу, з вини якої завдано шкоду. Якщо наявна вина всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, шкода відшкодовується кожним з них залежно від ступеню вини. У разі випадкового заподіяння шкоди, тобто коли зіткнення транспортних засобів є наслідком випадкового збігу обставин, збитки несе потерпілий, оскільки відсутні правові підстави для покладання відповідальності на іншу сторону.

Господарський суд враховує, що встановлення вини особи у вчиненні такого адміністративного правопорушення, як порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів (стаття 124 КУпАП), має здійснюватися місцевим судом загальної юрисдикції, оскільки відповідно до статті 12 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) розгляд таких справ не віднесено до підвідомчості господарських судів, й відповідно встановлення фактів дотримання учасником дорожнього руху на момент дорожньо-транспортної пригоди Правил дорожнього руху згідно з положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення перебуває поза межами компетенції господарського суду.

Крім того, встановлення в межах цивільно-правового спору про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, обставин спричинення пошкодження майна потерпілої сторони, а також наявності в діях особи, яка завдала відповідної шкоди, вини (умислу чи необережності), може оцінюватись господарським судом на загальних підставах.

За зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 614 та 1166 ЦК України). Однак є винятки з цього загального правила, тобто коли обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на особу без її вини (статті 1173, 1174, 1187 ЦК України).

Володілець звільняється від обов'язку відшкодування шкоди заподіяної джерелом підвищеної небезпеки тільки тоді, коли доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Якщо шкоду заподіяно джерелом підвищеної небезпеки, його володілець несе відповідальність перед потерпілим і у тому разі, коли це є наслідком вини осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах або експлуатують таке джерело на підставах, передбачених Законом.

Відповідно до статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Таким чином, законодавцем встановлено презумпцію винного заподіяння шкоди. Отже, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди. Навпаки, на відповідача покладено тягар доказування того, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Отже, вирішуючи спори, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки, наприклад, зіткненням транспортних засобів, слід виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини (стаття 1188 ЦК України). Тобто за цих обставин обов'язок відшкодування шкоди покладається на ту особу, з вини якої завдано шкоду.

Згідно із статтями 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення, дійшов висновку про те, що у даному випадку належними і допустимими доказами підтверджується наявність завданої шкоди майну Товариства та її розмір, протиправність дій працівника Фірми, причинного зв'язку між шкодою, завданою майну Товариства та діями працівника Фірми, а також вини такого працівника у заподіянні шкоди майну Товариства, з огляду на приписи статті 35 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), а саме те, що обставини, встановлені у постанові Апеляційного суду Харківської області від 07.04.2015 у справі № 635/6097/14-п, є преюдиційними при розгляді даної справи.

З таким висновком суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що постановою Харківського районного суду Харківської області від 31.01.2015 в адміністративній справі № 635/6097/14-п було встановлено, що водій ОСОБА_5, керуючи автомобілем, здійснив стоянку у темну пору доби, не прибравши з проїзної частини автомобіль та не забезпечивши безпечний об'їзд, чим порушив пункти 15.11, 15.14 Правил дорожнього руху України, тобто вчинив правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 07.04.2015 було скасовано постанову Харківського районного суду Харківської області від 31.01.2015, провадження у справі закрито у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_5 складу адміністративного правопорушення. Як встановлено у справі № 635/6097/14-п, виконання ОСОБА_5 пункту 15.11 Правил дорожнього руху України унеможливлюється тим, що зупинка його автомобіля була вимушена внаслідок закінчення палива.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 07.04.2015 також встановлено, що 04.06.2014 водієм ОСОБА_5 був здійснений ремонт паливного насосу.

Вимоги пунктів 15.14, 9.9 Правил дорожнього руху України ОСОБА_5 були виконані, що підтверджується поясненнями як самого ОСОБА_5, так і іншими матеріалами справи, проте він не мав можливості при встановлених обставинах ДТП уникнути зіткнення транспортних засобів. Таким чином, вимоги пункту 9.11 Правил дорожнього руху України ОСОБА_5 не повинен був виконувати, оскільки транспортний засіб було обладнано аварійною світовою сигналізацією та вона була справна.

Відповідно до статті 35 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) рішення суду з цивільної справи є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору тільки в тому випадку, якщо воно набрало законної сили.

У даному випадку на постанову суду першої інстанції було подано апеляційну скаргу, а постановою Апеляційного суду Харківської області від 07.04.2015 у справі № 635/6097/14-п постанову Харківського районного суду Харківської області від 31.01.2015 про притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП скасовано і провадження у справі закрито у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_5 складу адміністративного порушення.

Разом з цим Апеляційним судом Харківської області у постанові від 31.01.2015 зазначено, що у діях іншого учасника ДТП ОСОБА_7 вбачаються ознаки порушення пунктів 12.2 та 12.3 Правил дорожнього руху України, відповідно до яких у темну пору добу в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги. У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, які водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших руху об'їзду перешкоди.

При цьому апеляційним судом встановлено, що за своїм змістом постанова Апеляційного суду Харківської області від 31.01.2015 не встановлює фактичні обставини вини водія ОСОБА_6 та вчинення останнім адміністративного правопорушення (протиправність дій працівника Фірми), а встановлює лише обставини невинуватості ОСОБА_5 у вчиненні правопорушення передбаченого статтею 124 КУпАП.

Крім того, зазначення Апеляційним судом Харківської області у постанові, що в діях іншого учасника ДТП ОСОБА_7 вбачаються ознаки порушення пунктів 12.2 та 12.3 Правил дорожнього руху України, визнано апеляційним господарським судом судженням суду, а не встановленим фактом.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що Товариством у даній справі пред'явлено позов за відсутності та недоведеності всіх обов'язкових підстав для деліктної відповідальності Фірми, а саме протиправності дій її працівника та вини такого працівника у заподіянні шкоди майну Товариства, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Посилання в касаційній скарзі на те, що при прийнятті оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції безпідставно не визнані преюдиційними обставини, встановлені у постанові Апеляційного суду Харківської області від 07.04.2015 у справі № 635/6097/14-п, а Фірма не довела відсутність своєї вини у завданні шкоди, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними доводами суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки апеляційним судом було прийнято постанову з дотриманням норм процесуального права, що надає підстави залишити її без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Стальсервіс" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.11.2017 у справі № 922/2026/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає .

Суддя І. Булгакова

Суддя В. Селіваненко

Суддя В. Суховий