Рішення

від 08.05.2018 по справі 905/489/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ   61022,  м. Харків, пр. Науки, 5,  тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua Р І Ш Е Н Н Я    іменем України 08.05.2018                                                                                                          Справа № 905/489/18                                Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Конько В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю “Хімпластпак”, м.Київ до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Будпровайдер”, м.Маріуполь про стягнення заборгованості у сумі 89038,92 грн., пені у сумі 8419,24 грн., 3% річних у сумі 768,42 грн., штрафу у розмірі 8903,92 грн., 20% річних за користування чужими коштами у сумі 5901,31 грн. За участю представників сторін: від позивача: не з'явився; від відповідача: не з'явився. Відповідно до вимог ст.223 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.           У судовому засіданні 08.05.2018 суд виходив до нарадчої кімнати для ухвалення рішення. СУТЬ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю “Хімпластпак”, м.Київ звернулось до господарського суду Донецької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Будпровайдер”, м.Маріуполь про стягнення заборгованості у сумі 89038,92грн., пені у сумі 8419,24грн., 3% річних у сумі 768,42грн., штрафу у розмірі 8903,92грн., 20% річних за користування чужими коштами у сумі 5901,31грн. Відповідно протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Левшиній Я.О.            В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором постачання №24/10-17-01 від 24.10.2017 з оплати товару, внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування пені, 3% річних, штрафу, 20% річних за користування чужими грошовими коштами. Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на ст. ст. 15, 526, 611, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 265 Господарського кодексу України. На підтвердження вказаних обставин, позивач надав наступні документи: витяг з ЄДРПОУ стосовно статусу та місцезнаходження відповідача; договір постачання №24/10-17-01 від 24.10.2017; видаткову накладну №55 від 01.11.2017; товарно-транспорту накладну; претензію №16/2 від 16.02.2018 з доказами її направлення відповідачу; банківські виписки. 08.05.2018 на електронну адресу суду від представника позивача надійшла заява від 08.05.2018 про розгляд справи за відсутністю позивача. Відповідно до ст. 7 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг”, оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису. Усі процесуальні документи, які надаються до суду електронною поштою повинні бути скріпленні електронним цифровим підписом, відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис”.   Проте, вказаний електронний документ не відповідає вимогам вказаної норми закону, а тому, таке звернення не підлягає оцінки судом в порядку Господарського процесуального законодавства України.    Представник позивача в судове засідання 08.05.2018 не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, шляхом своєчасного надсилання ухвали суду, що підтверджується відповідними рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Представник відповідача в судове засідання 08.05.2018 не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, шляхом своєчасного надсилання ухвали за адресою, визначеною за матеріалами справи. Відповідачу було надано достатньо часу для формування і доведення до відома суду своєї позиції по суті заявлених вимог з наданням підтверджуючих доказів (у разі наявності), а встановлення правової визначеності довкола заявлених вимог не може перебувати у залежності від бажання відповідача здійснювати свої процесуальні права. Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин. Розглянувши матеріали справи,  суд ВСТАНОВИВ: 24.10.2017 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладений договір постачання №24/10-17-01 (далі договір), згідно п. 1.1 якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупцю товар, а покупець – прийняти та оплатити товар у порядку і на умовах, передбачених даним договором. Асортимент (найменування) та кількість товару вказуються у специфікаціях та/або накладних, які є невід'ємними частинами договору (п. 2.1 договору). За умовами пп. 3.1, 3.2, 3.4 договору ціна товару вказується у накладних та/або специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору. Товар сплачується покупцем 100% авансовим платежем та, в будь-якому випадку, не пізніше дня отримання товару, якщо інше не обумовлено у специфікаціях, шляхом перерахування у гривнях відповідних коштів на розрахунковий рахунок постачальника, вказаний у рахунку-фактурі та/або специфікації. Якщо протягом  дії даного договору відбуваються зміни чинного законодавства (в тому числі прийняття відповідних розпоряджень або постанов Кабінету міністрів України), внаслідок чого встановлюються нові або змінюються діючі податки, збори та платежі, або у випадку зміни офіційного курсу гривні по відношенню до долара США та Євро більше ніж на 5 відсотків, а також у випадку збільшення вартості паливно-мастильних матеріалів більше ніж на 5 відсотків, ціну товару може бути змінено в односторонньому порядку постачальником у співвідношенні до таких змін або на суму нових платежів, податків, зборів та курсових різниць. Відповідно до пп. 4.1 – 4.4 договору поставка здійснюється на підставі замовлень, що подаються покупцем. У замовленні зазначається найменування, асортимент, кількість товару, інші дані, які сторони вважають за доцільне тут передбачити. Замовлення надаються покупцем в письмовій формі тільки на вимогу постачальника, в інших випадках письмова форма не є обов'язковою. Доставка товару здійснюється покупцем за власний рахунок. За письмовим погодженням сторін доставку може здійснювати постачальник. Датою поставки товару вважається дата отримання покупцем товару згідно видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент підписання відповідальними особами сторін видаткової накладної, що засвідчує факт передачі товару. В розділі 5 договору сторони передбачили відповідальність за не виконання або неналежне виконання умов договору, зокрема: - за недотримання покупцем вимог п. 3.2 договору щодо строку оплати за товар, він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення (п. 5.2 договору); - у разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати товару більше ніж на 30 днів, покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі 10% простроченої суми (п. 5.3 договору); - пеня та штрафні санкції, визначені даним договором нараховуються за весь час прострочення, починаючи з дня виникнення заборгованості та закінчуючи днем її погашення, без застосування обмежень, визначених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (п. 5.6 договору); - якщо покупець згідно умов оплати не перерахує до дати передачі товару на поточний рахунок постачальнику суму обумовленої попередньої оплати у розмірі, вказаному у договорі, специфікації чи рахунку, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику 20% річних за користування чужими грошовими коштами від суми несплаченої попередньої оплати (п. 5.8 договору). Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами в день, зазначений на початку, і діє до 31.10.2018, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. Дія даного договору автоматично продовжується на наступний рік, якщо жодна зі сторін не пізніше 15 календарних днів до закінчення дії цього договору  не повідомить іншу сторону про припинення дії договору в наступному році (п. 8.5 договору). На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу продукцію за видатковою накладною №55 від 01.11.2017 на суму 235038,92грн. Відповідач свої зобов'язання з оплати товару не виконав, внаслідок чого  позивач направив відповідачу претензію №16/2 від 16.02.2018, яка була залишена останнім без відповіді та задоволення. Враховуючи викладене, позивач звернувся до господарського суду з розглядуваним позовом. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо,  а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності (ст.86 Господарського процесуального кодексу України).                              Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором    постачання №24/10-17-01 від 24.10.2017 та сплати пені,  3% річних, штрафу, 20% річних за користування чужими грошовими коштами. Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і  Цивільного кодексів України  та умовами укладеного договору постачання №24/10-17-01 від 24.10.2017. Згідно ст.ст.  11,  509 Цивільного кодексу України  зобов'язання виникають, зокрема, з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України. Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів    законодавства, які регламентують правовідносини з поставки. Як встановлено ч. 1  ст. 265 Господарського кодексу України  та ч. 1  ст. 712 Цивільного кодексу України  за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму. В силу приписів ч. 6  ст. 265 Господарського кодексу України  та ч. 2  ст.712 Цивільного кодексу України  до правовідносин постачання застосовуються норми  Цивільного кодексу України  про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів. Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір постачання №24/10-17-01 від 24.10.2017 є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами. Відповідно до ч. 1  ст. 193 Господарського кодексу України  та  ст. 526 Цивільного кодексу України  зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч. 1  ст. 530 Цивільного кодексу України  якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частинами 1, 2  ст. 692 цього Кодексу  визначено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений    інший строк оплати товару. Як було встановлено судом, сторони визначили в п.3.2  договору порядок оплати товару, а саме 100% авансовим платежем та, в будь-якому випадку, не пізніше дня отримання товару, якщо інше не обумовлено у специфікаціях. Приписи ч.7  ст. 193 Господарського кодексу України  та  ст. 525 Цивільного кодексу України  встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами  ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами. Відповідно до ч. 1  ст. 202 Господарського кодексу України  та  ст.599    Цивільного кодексу України  за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Дослідивши надані позивачем докази, судом встановлено, що позивачем, на підставі договору постачання №24/10-17-01 від 24.10.2017 було поставлено відповідачу товар за видатковою накладною №55 від 01.11.2017 на суму 235038,92грн. Наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини дають підстави для висновку, що із отриманням відповідачем товару    за видатковою накладною №55 від 01.11.2017 товару на суму 235038,92грн., у нього виникло зобов'язання з його оплати. Відповідач здійснив часткову оплату товару в загальній сумі 146000,00грн., що підтверджується відповідними банківськими виписками. Таке неналежне виконання грошових зобов'язань кваліфікується судом як їх порушення    у розумінні  ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні ч. 1  ст. 612 цього Кодексу. Згідно  ст. 625 Цивільного кодексу України  боржник у разі прострочення виконання грошового зобов'язання має на вимогу кредитора сплати заборгованість. З урахуванням наведених вище висновків суду та положень діючого законодавства, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню у повному обсязі у розмірі 89038,92грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у сумі 8419,24 грн., 3% річних у сумі 768,42 грн., щтраф у розмірі 8903,92 грн. Відповідно до приписів ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.   Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до п. 5.2 договору за недотримання покупцем вимог п. 3.2 договору щодо строку оплати за товар, він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення. У разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати товару більше ніж на 30 днів, покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі 10% простроченої суми (п. 5.3 договору). Статтею 625 Цивільного кодексу України  передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Суд враховує, що умовами договору сторони встановили порядок оплати за поставлений товар, а саме: 100% авансовим платежем та, в будь-якому випадку, не пізніше дня отримання товару, якщо інше не обумовлено у специфікаціях. Отже позивач здобув право вимоги за видатковою накладною №55 від 01.11.2017 товару на суму 235038,92грн – 02.11.2017. Перевіривши арифметичний розрахунок пені та штрафу, правові підстави, період та порядок їх нарахування, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог в цій частині та стягнення з відповідача 8411,51грн. та 8903,89грн. відповідно. Часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу обумовлено тим, що позивачем при розрахунку були допущені арифметичні помилки. При розрахунку 3% річних позивачем не зазначено період їх нарахування, з огляду на що, суд позбавлений можливості перевірити їх розрахунок, що зумовлює, відповідно, відмову у задоволенні позову в частині стягнення 3% річних в розмірі 768,42грн. Щодо заявлених позивачем 20% річних за користування чужими коштами у сумі 5901,31грн. суд зазначає наступне: В обґрунтування цих вимог позивач посилається на п. 5.8 договору постачання №24/10-17-01 від 24.10.2017. Так, відповідно до п. 5.8 вищевказаного договору, якщо покупець згідно умов оплати не перерахує до дати передачі товару на поточний рахунок постачальнику суму обумовленої попередньої оплати у розмірі, вказаному у договорі, специфікації чи рахунку, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику 20% річних за користування чужими грошовими коштами від суми несплаченої попередньої оплати. Відповідно до частин 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки  виникають  із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що  не  передбачені цими  актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення   цивільних  прав  та  обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення  літературних,  художніх  творів,  винаходів  та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання  майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;  4) інші юридичні факти. Відповідальність за користування чужими коштами носить правову природу відповідно до сукупності статей 536 та 692 Цивільного кодексу України. Позивач фактично застосував 20% річних як за користування коштами продавця, однак з матеріалів справи не вбачається, яким чином відбувалось користування чужими грошовими коштами. З огляду на зазначене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 5901,31грн. - як суми нарахованих 20% річних за користування чужими коштами. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача понесені судові витрати, які складаються з  судового збору, сплаченого в розмірі 1762,00грн., витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00грн. та очікуваних судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в розмірі 5000,00грн. Відповідно до  ст.123 Господарського процесуального кодексу України  судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Згідно ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Вимоги до особи, яка вправі займатися адвокатською діяльністю наведені у   Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статтею 6 якого визначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Згідно ст. 26 Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2)довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Статтею 30 Закону визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України   для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Представником позивача також не був наданий до суду ані договір про надання правової допомоги, ані детальний опис наданих послуг, відповідно неможливо встановити співмірність заявленого до відшкодування розміру витрат критеріям, визначеним ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України. Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України  передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Таким чином, враховуючи вищевикладене, заявлені вимоги щодо відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00грн. та інших судових втрат в сумі 5000,00грн. задоволенню не підлягають. В порушення зазначених норм позивачем не надано належних доказів на підтвердження понесених витрат за професійну правничу допомогу та очікуваних судових витрат, пов'язаних з розглядом справи. Судовий збір у відповідності до вимог  ст. 129 Господарського процесуального кодексу України    покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 42, 74, 77, 86, 123, 126, 129, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Хімпластпак”, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Будпровайдер”, м.Маріуполь про стягнення заборгованості у сумі 89038,92 грн., пені у сумі 8419,24 грн., 3% річних у сумі 768,42грн., штраф у розмірі 8903,92 грн., 20% річних за користування чужими коштами у сумі 5901,31грн. задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Будпровайдер” (87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 116А, ЄДРПОУ 38968790) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Хімпластпак” (03680, м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних, буд. 3, приміщення 1, ЄДРПОУ 41265450) заборгованість у розмірі 89038,92грн., пеню в розмірі 8411,51грн., штраф у розмірі 8903,89грн., витрати з оплати судового збору у розмірі 1657,91грн. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. В решті позовних вимог в частині стягнення 20% річних за користування чужими коштами у сумі 5901,31 грн., пені в розмірі 7,73грн., штрафу в розмірі 0,03грн., 3% річних у сумі 768,42грн. відмовити. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги, якщо його не скасовано, - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.           Повний текст рішення підписаний 08.05.2018.            Суддя                                                                                            Я.О. Левшина