Рішення

від 11.05.2018 по справі 810/1081/18

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2018 року справа № 810/1081/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Бучанський завод бруківки до Державної фіскальної служби про визнання протиправними рішень та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Бучанський завод бруківки з позовом до Державної фіскальної служби, в якому просить визнати протиправними та скасувати Рішення комісії ДФС України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації від 15.12.2017 №426952/40733817 та від 14.12.2017 №418322/40733817, зобов'язати відповідача зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №8 від 28.11.2017 на суму 42 620,00 грн., та податкову накладу № 7 від 23.11.2017 на суму 48 060,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що оскаржуваними рішеннями відповідача протиправно відмовлено у реєстрації зазначених податкових накладних, незважаючи на їх відповідність всім вимогам та критеріям, що встановлені Податковим кодексом України та відповідними підзаконними нормативно-правовими актами. При цьому, оскаржувані рішення ДФС України не містять жодної інформації щодо невідповідності податкових накладних законодавчо встановленій формі, або щодо порушення законодавства при їх складанні та поданні до реєстрації в ЄРПН.

Позивач стверджує, що оскаржувані рішення прийнято ДФС України з порушенням процедури, встановленої статтею 201 ПК України, та всупереч вимог постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 № 190, наказу Міністерства фінансів України від 13.06.2017 №567, а рішення по своїй суті не відображають фактичних обставин справи, не ґрунтуються на первинних документах, складених позивачем та його контрагентами для підтвердження господарських операцій між ними, а базуються на доказово і юридично непідтверджених суб'єктивних припущеннях членів комісії ДФС України про відповідність критеріям, викладеним в наказі Мінфіну України від 13.06.2017 №567.

Ухвалою суду від 12.03.2018 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16.04.2018.

До судового засідання призначеного на 16.04.2018 сторони, належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не прибули.

Представник позивача звернувся до суду із письмовим клопотанням, в якому вказав, що підтримує позовні вимоги та просить суд розглядати дану адміністративну справу за його відсутності.

Представник відповідача надав суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що позивачем не було надано копій первинних документів, що підтверджують безпосереднє здійснення господарських операцій. Також, просить розглядати дану справу за його відсутності.

На підставі частини третьої статті 194, частини дев'ятої статті 204 КАС України судом прийнято рішення про розгляд даної адміністративної справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Товариства з обмеженою відповідальністю Бучанський завод бруківки є юридичною особою.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України ТОВ Бучанський завод бруківки було складено податкові накладні: від 23.11.2017 № 7, від 28.11.2017 № 8 (а.с. 21, 29), та направлено їх для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН).

Згідно квитанцій від 04.12.2017 та від 06.12.2017 (а.с. 22, 30) вказані податкові накладні прийнято за № 9255914347 та № 9257665664, але реєстрацію їх зупинено згідно пункту 201.16 статті 201 ПК України, оскільки накладні відповідають критеріям оцінки ступеня ризиків, визначеним пунктом 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків згідно наказу Міністерства фінансів України від 13.06.2017 № 567. Підприємству запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатні для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних.

Рішеннями Комісії ДФС, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному державному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації 15.12.2017 № 426952/40733817 та від 14.12.2017 №418322/40733817 (а.с. 23, 31) Товариству відмовлено в реєстрації податкових накладних з посиланням на те, що платником податку надано копії документів, які складені з порушенням законодавства та/або є недостатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію ПН/РК.

Не погоджуючись з правомірністю прийнятих ДФС рішень, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Як підставу для прийняття таких рішень ДФС України зазначено про надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття Комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування.

Проте, суд вважає такі висновки податкового органу протиправними у зв'язку з наступним.

Видами діяльності позивача є: виготовлення виробів із бетону для будівництва (основний); надання в оренду інших машин, устаткування та товарів; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; будівництво доріг і автострад (а.с. 9).

Щодо рішення 14.12.2017 № 418322/40733817 суд зазначає наступне.

Так, між ТОВ Бучанський завод бруківки (Постачальник) і ТОВ РК ІЗОЛ (Покупець) 25.11.2017 укладено договір поставки № 25-112017 (а.с. 16 - 17).

Відповідно до умов даного Договору Постачальник передає у власність Покупця тротуарну плитку власного виробництва.

Позивачем виставлено ТОВ РК ІЗОЛ рахунок на оплату від 28.11.2017 № 28 на загальну суму 42 620,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 7 103,33 грн.) (а.с. 18).

На виконання умов Договору позивачем було поставлено ТОВ РК ІЗОЛ товар на загальну суму 42 620,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 7 103,33 грн.), що підтверджується видатковою накладною від 28.11.2017 № 45 (а.с. 19).

Факт оплати товару підтверджується платіжним дорученням від 28.11.2017 № 3213 (а.с. 20).

У зв'язку із отриманням оплати, позивачем була сформована та виписана електрона податкова накладна від 28.11.2017 № 8 (а.с. 21), яку направлено для реєстрації в Єдиний реєстр податкових накладних ДФС України (а.с. 22).

Щодо рішення 15.12.2017 №426952/40733817 суд зазначає наступне.

Так, між ТОВ Бучанський завод бруківки (Постачальник) і ТОВ ЕКСДРІМ СЕРВІС (Покупець) 22.11.2017 укладено договір поставки № 22-112017 (а.с. 24 - 25).

Відповідно до умов даного Договору Постачальник передає у власність Покупця тротуарну плитку власного виробництва.

Позивачем виставлено ТОВ ЕКСДРІМ СЕРВІС рахунок на оплату від 22.11.2017 № 27 на загальну суму 48 060,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 8 010,00 грн.) (а.с. 26).

На виконання умов Договору позивачем було поставлено ТОВ РК ІЗОЛ товар на загальну суму 48 060,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 8 010,00 грн.), що підтверджується видатковою накладною від 23.11.2017 № 41 (а.с. 27).

Факт оплати товару підтверджується банківською випискою (а.с. 28).

У зв'язку із отриманням оплати, позивачем була сформована та виписана електрона податкова накладна від 23.11.2017 № 7 (а.с. 21), яку направлено для реєстрації в Єдиний реєстр податкових накладних ДФС України (а.с. 30).

Згідно підпунктів а, б пункту 185.1 статті 185 ПК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарі, місце постачання яких розташоване на митній території України та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг згідно приписів норми пункту 187.1 статті 187 ПК України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; б) дата відвантаження товарів.

Відповідно до статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків га зборів.

Пунктом 201.10. статті 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 01.07.2017 в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Помилки у реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов'язань, не можуть бути причиною неприйняття податкових накладних у електронному вигляді.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий Порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.122010 №1246 (з наступними змінами, далі - Порядок № 1246).

Згідно із пунктом 12 Порядку № 1246 після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки, зокрема, щодо відповідності податкових накладних та/або розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до пункту 201.16 статті 201 Кодексу.

Наведене положення відповідає пункту 74.2 статті 74 ПК України, яким закріплено, що в Єдиному реєстрі податкових накладних забезпечується проведення постійного автоматизованого моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Критерії оцінки ступеня ризиків, достатні для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно із пунктом 13 Порядку № 1246 за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція).

Відповідно до пункту 201.16 статті 201 ПК України реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у разі відповідності такої податкової накладної/розрахунку коригування сукупності критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених відповідно до п. 74.2 ст. 74 цього Кодексу.

Підпунктом 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 ПК України визначено, що у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних платнику податку протягом операційного дня контролюючий орган в автоматичному режимі надсилає (в електронному вигляді у текстовому форматі) квитанцію про зупинення реєстрації такої податкової накладної/розрахунку коригування. Така квитанція є підтвердженням зупинення такої реєстрації.

У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються:

а) порядковий номер та дата складення податкової накладної/розрахунку коригування;

б) визначення критерію(їв) оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі яких було здійснено зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування;

в) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та/або копії документів (за вичерпним переліком), достатніх для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію такої податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Вичерпний перелік таких документів у розрізі критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Отже, після надсилання платником податків складеної ним податкової накладної (розрахунку коригування) до ДФС України в автоматизованому режимі (тобто без участі працівників контролюючого органу) проводиться, серед іншого, перевірка відповідності цієї податкової накладної (розрахунку коригування) критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення її реєстрації.

Критерії оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджені Наказом Міністерства фінансів України від 13.06.2017 № 567 (далі - Критерії, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Цим же наказом затверджений вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Перелік № 567, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із підпунктом 1 пункту 6 Критеріїв, який був зазначений відповідачем в квитанціях №1 в якості підстави для зупинення реєстрації податкових накладних, моніторинг податкової накладної/розрахунку коригування здійснюється ДФС за такими критеріями:

1) обсяг постачання товару/послуги, зазначений у податковій накладній, яка подана на реєстрацію в Реєстрі, у 1,5 рази більший за величину, що дорівнює залишку різниці обсягу постачання такого товару/послуг, зазначеного у податкових накладних/розрахунках коригування, зареєстрованих з 01.01.2017 в Реєстрі, та обсягу придбання на митній території України та/або ввезення на митну територію України відповідного товару, зазначеного з 01.01.2017 в отриманих податкових накладних / розрахунках коригування, зареєстрованих в Реєстрі, та митних деклараціях, і переважання в такому залишку товарів з кодами згідно з УКТ ЗЕД, які визначаються ДФС, більше 75 % загального такого залишку та відсутність товару/послуги, зазначеної в податковій накладній, яка подана на реєстрацію в Реєстрі, в інформації, поданій платником податку за встановленою формою, як товару/послуги, що на постійній основі постачається (виготовляється).

У разі якщо за результатами Моніторингу визначено, що податкова накладна / розрахунок коригування відповідає вимогам підпункту 1 цього пункту та сума податку на додану вартість, зазначена в податкових накладних, зареєстрованих платником податку в Реєстрі у звітному (податковому) періоді з урахуванням податкової накладної / розрахунку коригування, поданої на реєстрацію в Реєстрі, які відповідають вимогам підпункту 1 цього пункту, більша за середньомісячну суму сплачених за останні 12 місяців єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків і зборів (крім суми податку на додану вартість, сплаченої при ввезенні товарів на митну територію України) платником податку та його відокремленими підрозділами, реєстрація такої податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється відповідно до вимог пункту 201.16 статті 201 розділу V Кодексу.

Суд зазначає, що згідно із пунктом 1 Переліку № 567 для критерію, зазначеного у підпункті 1 пункту 6 Критеріїв, визначений такий вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, у розрізі Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних:

- договори, у тому числі зовнішньоекономічні контракти, з додатками, листування з контрагентами;

- договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для провадження господарської операції;

- первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання й транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передавання товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні;

- розрахункові документи, банківські виписки з особових рахунків;

- документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством.

Суд зауважує, що вказаний перелік документів є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до пункту 2 Переліку № 567 письмові пояснення та копії документів, зазначені у Переліку, платник податку подає до ДФС в електронному вигляді засобами електронного зв'язку, визначеними ДФС, з урахуванням вимог Законів України Про електронний цифровий підпис , Про електронні документи та електронний документообіг та нормативно-правового акта щодо порядку обміну електронними документами з контролюючими органами.

Згідно із підпунктом 201.16.3 пункту 201.16 статті 201 ПК України письмові пояснення та/або копії документів, подані платником податків до контролюючого органу відповідно до підпункту 201.16.2 цього пункту, розглядаються комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Зазначена комісія приймає рішення про:

- реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підстави для прийняття комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Такі підстави встановлені постановою Кабінетом Міністрів України від 29.03.2017 №190, якою закріплено, що підставами для прийняття комісією ДФС рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування є:

- ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/розрахунку коригування, до якої/якого застосована процедура зупинення реєстрації згідно з пунктом 201.16 статті 201 Кодексу;

- ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту "в" підпункту 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 Кодексу;

- надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування .

Зі змісту оскаржуваних рішень слідує, що саме остання обставина зазначена Комісією ДФС України як підстава для їх прийняття.

Така підстава для відмови в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування за своєю суттю є складною, оскільки містить у своєму складі два можливі критерії: наявність порушень у наданих копіях документів; недостатність наданих копій документів.

При цьому, конструкція наведеної вище норми постанови Кабінету Міністрів України містить сполучники та/або , що свідчить про альтернативну можливість існування тієї чи іншої підстави для відмови. Зазначене свідчить про те, що під час розгляду справи та прийняття рішення у ній Комісія ДФС України повинна встановити конкретну обставину із двох наведених, або ж зазначити про існування двох підстав без використання сполучника або .

Суд зазначає, що в якості недостатності наданих платником податків документів для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування слід розуміти надання таким платником не всіх документів, передбачених Переліком № 567.

У свою чергу, така підстава для прийняття Комісією ДФС України рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування як надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства, потребує викладення Комісією у такому рішенні мотивів його прийняття з посиланням на факти, які безумовно свідчать про недостовірність наданих платником податків документів.

Відповідно до п. 16 Порядку роботи комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 13.06.2017 № 566, Комісією розглядаються письмові пояснення та/або копії документів, подані платником податків до контролюючого органу відповідно до підпункту 201.16.2 пункту 201.16 статті 201 розділу V Податкового кодексу України, а також висновок контролюючого органу з пропозицією щодо реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації.

Пунктом 18 цього Порядку передбачено, що Комісія може перевірити подані платником податку копії документів щодо їх достовірності шляхом звірки даних, які містяться в таких копіях документів, з даними, що надходять або можуть бути отримані з інших джерел інформації (реєстри, що ведуться державними органами, документи, в тому числі електронні, одержані від інших платників податків, засобів масової інформації тощо).

Згідно із пунктом 5.1 Регламенту комісії ДФС, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, затвердженого Наказом ДФС від 26 червня 2017 року №450, матеріали, що виносяться на розгляд Комісії ДФС, включають, серед іншого: письмові пояснення та/або копії документів платника податку стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, до якої/якого застосована процедура зупинення реєстрації; таблицю даних платника податку, яка надана платником податку до ДФС.

Отже, на відміну від зупинення реєстрації податкової накладної (розрахунку коригування), яке відбувається в автоматизованому режимі засобами програмного забезпечення ДФС України, прийняття рішення про реєстрацію/відмову у реєстрації податкової накладної (розрахунку коригування) потребує проведення Комісією ДФС України відповідного засідання, на якому членами Комісії розглядаються та аналізуються надані платником податків документи та пояснення з метою прийняття обґрунтованого рішення зі спірного питання.

У той же час, в оскаржуваних рішеннях про відмову у реєстрації податкових накладних не зазначено, які саме документи з наданих позивачем, складені з порушенням законодавства та яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних; Комісією ДФС України не наведені мотиви неврахування чи відхилення наданих позивачем пояснень та документів.

Оскаржуваними рішеннями Комісією ДФС було відмовлено в реєстрації розрахунків коригування до податкових накладних з підстави надання платником податку копії документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття рішення комісією ДФС про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування.

При цьому, ДФС України лише процитовано норму законодавства без будь-якої конкретизації обставин: чи то надані позивачем копії документів складені з порушеннями вимог законодавства, а якщо так, то яких саме; чи то копії наданих документів є недостатніми для прийняття позитивного рішення, а якщо так, то яких саме документів згідно з Переліком №567 не надано; чи то існують обидві зазначені передумови для відмови у реєстрації.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, серед іншого, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

У той же час, оскаржувані рішення об'єктивно не містять чіткого визначення підстав та мотивів для прийняття Комісією ДФС України рішень про відмову в реєстрації розрахунків коригування податкових накладних, що свідчить про їх необґрунтованість.

Суд зазначає, що всі вказані первинні документи не мають дефекту форми, змісту або походження, які у силу частини 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, спричинили б втрату первинними документами юридичної сили, та підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Отже, відповідність обсягу реалізованого позивачем товару підтверджується належними та допустимими письмовими доказами, які, як зазначено вище, за допомогою сервісу Електронний кабінет платника були надіслані позивачем Державній фіскальній службі України для врахування під час вирішення питання про реєстрацію зазначених податкових накладних.

Разом з тим, Комісією ДФС України, незважаючи на вказані повідомлення позивача та додані до них документи, що підтверджують факти, викладені у повідомленнях, прийнято оскаржувані рішення про відмову в реєстрації розрахунків коригування податкових накладних без уточнення підстав неврахування наданих позивачем документів.

При прийнятті рішення в даній адміністративній справі судом також враховується, що на час здійснення господарських операцій, за результатами яких видані податкові накладні № 7 від 23.11.2017 та № 8 від 28.11.2017 позивач об'єктивно мав можливість для виробництва продукції, що була предметом даних операцій - тротуарної плитки та бордюрів. Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме:

- договором поставки № 23 від 01.08.2017, укладеним між ТОВ Бучанський завод бруківки та ТОВ УКРБЕТОНБУД на поставку цементу (а.с. 32 - 33),

- видатковими накладними: від 08.11.2017 № 1205 та від 02.11.2017 № 1187 до Договору поставки від 01.11.2017 № 23 (а.с. 34, 35),

- платіжними дорученнями: від 06.11.2017 № 90, від 09.11.2017 № 95, від 15.11.2017 № 102 (а.с. 36, 37, 38),

- договором поставки від 03.08.2017 № 2г0308, укладеним між ТОВ Бучанський завод бруківки і ТОВ ЮНІГРАН на поставку гранітної продукції (а.с. 39 - 40),

- видатковими накладними: від 31.10.2017 № 15471, від 24.10.2017 № 15030, від 18.10.2017 № 14549(а.с. 41, 42), Видаткова накладна № 14549 від 18 жовтня 2017 року на суму 25 310,48 грн.

- доказами оплати поставленої продукції - платіжним дорученням від 03.11.2017 № 88 (а.с. 43),

- договором поставки від 15.08.2017 № 067-17, укладеним між ТОВ Бучанський завод бруківки і TOB РЕАТЕКС на поставку кольорового пігменту (а.с. 44 - 46),

- видатковою накладною від 27.10.2017 № 4017 (а.с. 47),

- доказами оплати поставленої продукції - платіжним дорученням від 03.11.2017 № 89 (а.с. 48).

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та підлягає застосуванню національними судами при розгляді справ.

У своїй судовій практиці Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Крім того, Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи 77 (31) від 28.09.1977 урядам держав-членів рекомендовано керуватися у своєму праві й адміністративній практиці принципами, які наводяться у додатку до цієї резолюції.

Ці принципи застосовуються для захисту осіб, як фізичних, так і юридичних, в адміністративних процедурах відносно будь-яких індивідуальних заходів або рішень, які були прийняті в ході здійснення публічної влади і які за своїм характером безпосередньо впливають на їхні права, свободи або інтереси (адміністративні акти).

В ході реалізації цих принципів слід ураховувати належним чином вимоги щодо належного та ефективного управління, а також інтереси третіх сторін та основні публічні інтереси. У випадках, коли вимоги зумовлюють необхідність внесення змін або вилучення одного чи більше принципів у конкретних випадках або в специфічних сферах публічної адміністрації, слід докласти всіх можливих зусиль, відповідно до фундаментальних цілей цієї резолюції, для досягнення якомога вищого ступеня справедливості.

Такими принципами, згідно з Додатком до Резолюції, зокрема, є:

- право бути вислуханим, що означає, що щодо будь-якого адміністративного акта, який за своїм характером може несприятливо впливати на права, свободи або інтереси особи, така особа може пред'явити факти й аргументи та, у відповідних випадках, докази, що будуть ураховані адміністративним органом;

- виклад мотивів, що означає, що якщо адміністративний акт є таким, що за своїм характером несприятливо впливає на права, свободи або інтереси особи, така особа отримує інформацію про мотиви, на яких він ґрунтується. Інформація про мотиви зазначається в акті або передається відповідній особі, за її запитом, у письмовій формі протягом розумного строку.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що дії Комісії ДФС України по прийняттю спірних рішень, в яких не наведені мотиви їх ухвалення та не зазначені підстави неврахування наданих позивачем документів та пояснень, свідчать про порушення Комісією як принципу належного урядування, так і принципів, закріплених в Резолюції Комітету Міністрів Ради Європи 77 (31) від 28.09.1977, свідчать про непрозорість та непередбачуваність дій відповідача, що перешкоджають можливості платника податків планувати в подальшому свою господарську діяльність.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

Однак, під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, не навів мотивів прийняття спірних рішень та неврахування наданих позивачем Комісії ДФС України документів, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

З урахуванням наявності у позивача передбачених чинним законодавством України документів, які свідчать про реальність проведення вказаних господарських операцій, приймаючи до уваги те, що такі документи були надані позивачем податковому органу, останній не мав правових підстав для прийняття оскаржуваних рішень про відмову у реєстрації податкових накладних.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Державної фіскальної служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкові накладні, суд зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 201.1, 201.10 статті 201 ПК України реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних віднесено до обов'язків платника податків.

У той же час, наведені норми розраховані на відсутність спірних правовідносин, позаяк у випадку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування механізм її подальшої реєстрації в ЄРПН є іншим, оскільки відповідні повноваження законодавчо покладені на Комісію ДФС України.

Згідно із підпунктом 201.16.4 пункту 201.16 статті 201 ПК України податкова накладна/розрахунок коригування, реєстрацію якої в Єдиному реєстрі податкових накладних було зупинено, реєструється у день настання однієї із таких подій:

а) прийнято рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних;

б) набрало законної сили рішення суду про реєстрацію відповідної податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Аналогічні положення закріплені в п.19 Порядку №1246.

При цьому, пунктом 20 Порядку № 1246 передбачено, що у разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.

Отже, реєстрація в ЄРПН податкової накладної/розрахунку коригування, реєстрацію якої попередньо було зупинено, є повноваженням ДФС України.

Враховуючи встановлені судом обставини протиправного прийняття Комісією ДФС України рішення про відмову у реєстрації податкової накладної в ЄРПН та відсутність законодавчо закріплених перешкод для такої реєстрації, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання ДФС України зареєструвати в ЄРПН спірну податкову накладну.

Вирішуючи питання про належного відповідача у справі, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 Порядку роботи комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 13.06.2017 № 566, Комісія є постійно діючим колегіальним органом при ДФС, що діє в межах повноважень, визначених пунктом 201.16 статті 201 розділу V Податкового кодексу України та постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 № 190 "Про встановлення підстав для прийняття рішення комісією Державної фіскальної служби про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації".

Згідно із пунктом 5 цього Порядку до складу Комісії включаються посадові особи ДФС.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.3 Регламенту комісії ДФС, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, затвердженого Наказом ДФС від 26.06.2017 №450, до складу Комісії ДФС включаються посадові особи Державної фіскальної служби України.

Комісія ДФС складається з Голови Комісії ДФС, заступника Голови Комісії ДФС, секретарів Комісії ДФС та не менше ніж семи членів Комісії ДФС.

Членами Комісії ДФС є представники структурних підрозділів:

- Департаменту моніторингу доходів та обліково-звітних систем;

- Департаменту обслуговування платників;

- Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження;

- Департаменту податків і зборів з юридичних осіб;

- Департаменту податків і зборів з фізичних осіб;

- Департаменту аудиту;

- Департаменту боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом;

- Регуляторно-правового департаменту;

- Головного оперативного управління.

Отже, Комісія ДФС України не є окремим органом державної влади, а діє у складі ДФС України та складається з її працівників - представників окремих департаментів та управлінь.

Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їхнім посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

Отже, оскільки Комісія ДФС України не є окремим державним органом, належним відповідачем у справі є саме Державна фіскальна служба України, яка є роботодавцем осіб, що входять у склад Комісії.

Положеннями КАС України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

У разі задоволення позову суду надано право прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

З викладено слідує, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно із пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Так, Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20.05.2013 № 7 Про судове рішення в адміністративній справі зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Суд зазначає, що дискреційні функції Державної фіскальної служби України як суб'єкта владних повноважень під час прийняття рішення щодо реєстрації податкової накладної в ЄРПН чітко визначені законом, оскільки Наказом Міністерства фінансів України № 567 від 13.06.2017 визначений вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Оскільки під час розгляду справи у суді позивачем доведено надання ним до Комісії ДФС України всіх документів, визначених Переліком № 567 як достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної в ЄРПН, та підтвердження належної форми та змісту цього документу, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, у зв'язку з чим повний та ефективний захист порушеного права позивача потребує зобов'язання ДФС України здійснити реєстрацію податкової накладної від 17.10.2017 № 2 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

При вирішенні справи суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

У даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання ДФС України зареєструвати податкові накладні позивача в Єдиному реєстрі податкових накладних, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 7 048,00 грн. (платіжне доручення від 21.02.2018 № 54).

Отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 КАС України, суд,-

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії ДФС України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації від 14.12.2017 № 418322/40733817 та від 15.12.2017 № 426952/40733817.

Зобов'язати Державну фіскальну службу України (ідентифікаційний код 39292197, місцезнаходження: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8) зареєструвати в Єдиному Державному реєстрі податкових накладних подані Товариством з обмеженою відповідальністю Бучанський завод бруківки податкові накладні від 23.11.2017 № 7 та від 28.11.2017 № 8.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Бучанський завод бруківки (ідентифікаційний код 40733817, місцезнаходження: 07835, Київська обл., Бородянський р-н., с. Блиставиця, вул. Поліська, 30) судові витрати у сумі 7 048 (сім тисяч сорок вісім) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (ідентифікаційний код 39292197, місцезнаходження: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.