ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"11" травня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/407/18
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.
при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С.
розглянувши справу №916/407/18 за позовом Одеської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство з іноземною інвестицією "АВТОЛЮКС-ЦЕНТР", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 комунальної власності Одеської міської ради про стягнення заборгованості за договором оренди земельної ділянки в розмірі 137 735, 67 грн. в порядку ч.13 ст.8, ч.ч.2, 5 ст.252 ГПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
ВСТАНОВИВ:
Одеська міська рада звернулась до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство з іноземною інвестицією "АВТОЛЮКС-ЦЕНТР" 137 735,67 грн., де 88 873,50 грн. - заборгованість з орендної плати, 41 498,28 грн. - інфляційні, 5 293,67 грн. - 3% річних, 2 070,22 грн. - пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним:
26.12.2002р. між Одеською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю Підприємством з іноземною інвестицією "АВТОЛЮКС-ЦЕНТР" було укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 600 кв. м., що знаходиться за адресою: Одеса, Суворовський район, Миколаївська дорога (у районі КНС «Північна» ), терміном на 25 років для будівництва (терміном на один рік), експлуатації та обслуговування магазину автозапчастин з пунктом заміни мастил.
Вказаний договір зареєстровано у Книзі записів договір на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди) 26.12.2002р. реєстр. №723/42.
Пунктом 2.2. Договору встановлено, що орендна плата вноситься орендарем за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця на протязі 30 календарних днів, наступним за останнім календарним днем звітного місяця, у розмірі:
- за земельну ділянку, площею 600 кв.м., на період будівництва об'єкта - 1 062,00 грн. на рік;
- за земельну ділянку, площею 600 кв.м., на період експлуатації об'єкта - 10 596,00 грн. на рік.
Орендна плата, враховуючи невиплачену, підлягає індексації на дату її виплати відповідно до індексу інфляції національної валюти України.
Згідно з п. 2.5. Договору орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів його господарської діяльності.
Пунктами 3.1.2. Договору передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Позивач зазначає, що орендар покладені на нього зобов'язання законом та договором щодо сплати орендної плати за користування земельною ділянкою не виконує належним чином та не сплачує орендну плату, внаслідок цього ОСОБА_1 комунальної власності Одеської міської ради надіслано на адресу товариства з обмеженою відповідальністю Підприємством з іноземною інвестицією "АВТОЛЮКС-ЦЕНТР" претензію від 23.06.2017 р. (вих.№01-13/2786) про необхідність сплати заборгованості за період з січня 2013 року.
Однак, відповідач, станом на час звернення до суду із даним позовом не виконав зобов'язання та не сплатив заборгованість у розмірі, яка визначена договором.
На підтвердження існування заборгованості, позивачем подано до матеріалів справи лист Головного управління ДФС в Одеській області від 31.07.2017р. №5810/9/15-32-12-04-14, з якого вбачається, що відповідно до умов договору оренди землі, укладеного між Одеською міською радою та ТОВ ПзІІ "АВТОЛЮКС-ЦЕНТР" розрахункова сума заборгованості у періодах 2013-2017 років складає 78 001,02 грн., у тому числі:
січень - грудень 2013 року - 13 753,84 грн.;
січень - грудень 2014 року - 13 753,84 грн.;
січень - грудень 2015 року - 17 178,54 грн.;
січень - грудень 2016 року - 24 616,85 грн.;
січень - грудень 2017 року - 8 697,95 грн.
Крім того, позивач вказує, що незважаючи на претензію ОСОБА_1 комунальної власності Одеської міської ради, товариство з обмеженою відповідальністю Підприємством з іноземною інвестицією "АВТОЛЮКС-ЦЕНТР" не виконує обов'язки за договором щодо сплати орендної плати у розмірі, визначеному договором, у зв'язку із чим утворилася заявлена до стягнення сума заборгованості, що й зумовило звернення Одеської міської ради до господарського суду Одеської області з даним позовом.
З підстав вищенаведеного позивач звернувся до Господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, позовну заяву Одеської міської ради (вх.№439/18) було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.03.2018р. прийнято позовну заяву Одеської міської ради до розгляду, відкрито провадження у справі та справу призначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України, залучено ОСОБА_1 комунальної власності Одеської міської ради до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
Копії ухвали про відкриття провадження по справі були направлені на юридичні адреси сторін.
Одеська міська рада звернулась до суду із заявою (вх.№7531/18) відповідно до якої просить суд розглянути справу в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Частиною 5 ст.252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
У відповідності до ч.6 ст.252 ГПК України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:
1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
З врахуванням того, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми в розмірі 137 735,67 грн., що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
З врахуванням наведеного, заява Одеської міської ради (вх.№7531/18) залишена судом без задоволення.
Позивач повідомлений належним чином за юридичною адресою (65004, м. Одеса, пл. Думська, 1), про що свідчить поштове повідомлення (вх.№12371/18), повернуте на адресу суду із відміткою про вручення.
Відповідач повідомлений належним чином за юридичною адресою (65114, м. Одеса, пр-т Маршала Жукова, буд. №65-Б), про що свідчить поштове повідомлення (вх.№12308/18), повернуте на адресу суду із відміткою про вручення.
Відповідач відзив на позовну заяву суду не надав, своїм правом на захист не скористався.
Третя особа повідомлена належним чином за юридичною адресою (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1), про що свідчить поштове повідомлення (вх.№12573/18), повернуте на адресу суду із відміткою про вручення.
ОСОБА_1 комунальної власності подав до суду письмові пояснення (вх.№8113/18), відповідно до яких заявлені позивачем позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.
Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.
Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків:
Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Згідно ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до ст.142 Конституції України, ст.60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкт їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Статтею 143 Конституції України та п.3 ст.60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Відповідно до п.3 ст.16 розділу III „Матеріальна та фінансова основа місцевого самоврядування» Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є також земля, яка знаходиться в комунальній власності територіальної громади міста Одеси, від імені та в інтересах якої права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Відповідно до приписів ст.12 земельного кодексу України зокрема, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить:
а) розпорядження землями територіальних громад ;
б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;
в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;
Частина 2 ст.83 Земельного кодексу України, передбачає, що в комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів відповідних рад .
Відповідно до п.34, ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення у відповідності до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до власних (самоврядних) повноважень міської ради.
Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади .
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст.193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст.526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Одним із загальних принципів законодавства є принцип свободи договору, який знайшов своє відображення у ст.3 та 627 ЦК України. Свобода договору вимагає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки сторін. Учасники цивільних правовідносин за власним розсудом вступають у договірні відносини, виходячи із певних обставин свого життя або господарювання, і тим самим вибирають ті чи інші засоби реалізації своїх інтересів, якими є суб'єктивні цивільні права та кореспондуючи їм обов'язки.
Відповідно до приписів ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором.
Пунктом 1 ст.760 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Положеннями п.1 ст.761 Цивільного кодексу України встановлено, що право передання у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
Згідно ч.ч.1, 5 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ст.14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
За приписами ст.15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є:
об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);
строк дії договору оренди;
орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.
Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності - земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).
Зі змісту ст.21 Закону України "Про оренду землі" вбачається, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
Розмір, умови і строки внесення орендної плати заземлю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України ( 2755-17 ).
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
У разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.
Статтею 22 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендна плата справляється у грошовій формі.
За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати.
Розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.
Згідно ст.23 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.
Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати в разі, якщо стан орендованої земельної ділянки погіршився не з його вини.
Згідно п.4 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та матеріальної шкоди.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві та не спростованого відповідачем, останнім договірні зобов'язання в частині сплати орендних платежів за період 03.03.2013р. по 31.10.2017р. не виконані належним чином, що підтверджується листом Головного управління ДФС в Одеській області від 04.08.2017р., внаслідок чого за ним утворилась заборгованість з врахуванням індексації в сумі 88 873,50 грн., у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума заборгованості по орендній платі, встановлена судом в розмірі 88 873,50 грн.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 5 293,67 грн. - 3% річних, 2 070,22 грн. - пені та 41 498,27 грн. - втрат від інфляції.
Оцінюючи вимоги про стягнення 3% річних, суд зазначає наступне:
У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором про оренду землі.
Перевіривши розрахунок позивача 3% річних в сумі 5 293,67 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв'язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.
Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, суд зазначає наступне:
Системний аналіз законодавства України свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 Цивільного кодексу України.
Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.
У зв'язку з тим, що в країні відбулись інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошових коштів, строк оплати яких настав, але не сплачених.
Перевіривши розрахунок позивача інфляційних в сумі 41 498,28 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв'язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.
Оцінюючи вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне:
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.
Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.
Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.
Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.
За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.
Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.
Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.
Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.
Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.
З огляду на встановлений судом факт порушення грошового зобов'язання відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення (пені).
Перевіривши розрахунок позивача пені в сумі 2 070,22 грн., суд встановив, що суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв'язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Судом було досліджено всі докази, наявні в матеріалах справи та надано оцінку всім доводам сторін.
Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Одеської міської ради є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню, у зв'язку з чим, стягненню з товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство з іноземною інвестицією "АВТОЛЮКС-ЦЕНТР" на користь позивача підлягає 88 873,50 грн. - заборгованості з орендної плати, 41 498,28 грн. - інфляційних, 5 293,67 грн. - 3% річних, 2 070,22 грн. - пені.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, витрати на оплату судового збору в розмірі 2 066,04 грн. слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст.13, 73, 86, 129, 233, 237, 240, Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство з іноземною інвестицією "АВТОЛЮКС-ЦЕНТР" (65114, м. Одеса, прр-т Маршала Жукова, буд. №65-Б, код ЄДРЮОФОПГФ 31501988) на користь Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Думська, 1, код ЄДРЮОФОПГФ 26597691) заборгованість по сплаті орендної плати в сумі 88 873 (вісімдесят вісім тисяч вісімсот сімдесят три) грн. 50 коп., інфляційні в сумі 41 498 (сорок одна тисяча чотириста дев'яносто вісім) грн. 28 коп., пеню в сумі 2 070 (дві тисячі сімдесят) грн. 22 коп., 3% річних в сумі 5 293 (п'ять тисяч двісті дев'яносто три) грн. 67 коп. та витрати на оплату судового збору в сумі 2 066 (дві тисячі шістдесят шість) грн. 04 коп.
Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Наказ видати в порядку, передбаченому ст.327 ГПК України.
Суддя О.В. Цісельський
Суд | Господарський суд Одеської області |
Дата ухвалення рішення | 11.05.2018 |
Оприлюднено | 17.05.2018 |
Номер документу | 73936583 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Одеської області
Цісельський О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні