Рішення

від 03.05.2018 по справі 924/44/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" травня 2018 р.Справа № 924/44/18

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Димбовського В.В., при секретарі судового засіданні ОСОБА_1, розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Металл Альянс", м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "ДОРСС", м. Славута

про стягнення 2248416,80 грн., з яких 1764000,00 грн. - заборгованості, 233282,96 грн. - пені, 199663,70 грн. - інфляційних втрат, 51470,14 грн. - 3% річних

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_2 - за довіреністю від 13.03.2018р.

У судовому засіданні, згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Процесуальні дії по справі.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 26.01.2018р. залишено без руху позовну заяву. Для усунення недоліків позивачу надано строк по 08.02.2018р. включно.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 05.02.2018р. відкрито провадження у справі № 924/44/18, розгляд якої розпочався за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження.

Ухвалою від 02.04.2018р. закрито підготовче засідання по справі №924/44/18 та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача 2248416,80 грн., з яких 1764000,00 грн. - заборгованості, 233282,96 грн. - пені, 199663,70 грн. - інфляційних втрат, 51470,14 грн. - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог посилається на неналежне виконання відповідачем договору поставки №06-01/17 від 06.01.2017р. щодо розрахунку за поставлений товар (кам'яне вугілля). Зауважує, що відповідач зобов'язаний був оплатити поставлене кам'яне вугілля у строк, погоджений у п. 5 специфікації №1 від 06.01.2017р., а саме: протягом 10 календарних днів з моменту прибуття вагонів на станцію отримання. Посилаючись на видаткову та залізничну накладні, стверджує, що товар було поставлено відповідачу та отримано ним 09.01.2017р., однак, товар так і не був оплачений. Нарахування пені обумовлює наявністю відповідної умови договору щодо її застосування, а інфляційні втрати та 3% річних з посиланням на ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідач у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні. Підтверджує, що з позивачем уклав договір поставки №06-01/17 від 06.01.2017р., однак, на переконання відповідача, позивачем не надано доказів поставки вугілля, що перебувало у його власності.

В обґрунтування вказаної позиції посилається на абз. 2 п.п. 2.4 п. 2 договору поставки від 06.01.2017р., яким передбачено перехід права власності на вугілля від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної на вугільну продукцію. Натомість, як стверджує відповідач, до позовної заяви позивач надав накладну від 09.01.2017р., де вказано, що власником вугільної продукції є ТОВ „Мегапромінвест» , і аж ніяк не ТОВ „Металл Альянс» .

Крім того, зауважує відповідач, як видно з тої ж накладної, одержувачем вугільної продукції є ПАТ „Теофіпольський цукровий завод» , який і використав його у своєму виробництві. Також, звертає увагу, що в спеціифікації №1 до договору поставки визначено марку вугілля АО (30-70), а в накладній - вугілля марки АО (25-70), що, на думку відповідача, підтверджує черговий раз невідповідність заявлених вимог як обставинам справи, так і правовим підставам для звернення з даним позовом і свідчить про ненадання позивачем доказів права власності на вугілля АО (30-70) та доказів його поставки саме відповідачу.

Також, як вважає відповідач, у позовній заяві чи додатках до неї відсутній попередній (орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, що є обов'язковою умовою до вимог позовної заяви і не узгоджується з нормами права, визначеними у ст. 162 ГПК України. Крім того, вважає відповідач, в порушення вимог п. 6 ч. 3 ст. 162 ПІК України, ні позовна заява, ні додатки до неї не містить відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору, так саме як і підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав. Вказує, що в порушення вимог п. п. 2.6 п. 2 договору поставки позивач не направляв рахунок на оплату та податкову накладну, що і зумовило вирішення питання про досудове врегулювання спору. Аналогічна вимога міститься і в п. п. 5.1 договору. Зазначає, що попередній розрахунок суми судових витрат, які відповідач очікує понести в зв'язку із розглядом справи становитиме близько 44000 гривень, що включає в себе суму, як судового збору 34228,35 грн., так і 10000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Не погоджуючись із запереченнями відповідача, позивач 02.04.2018р. надав відповідь, відмічаючи наступне: відповідно до залізничної накладної, а саме в графі 15 вказано, що: „вугілля власності ТОВ „Мегапромінвест» прямує у власність ТОВ „ДОРСС» , але отримувачем продукції був ПАТ „Теофіпольський цукровий завод» , який як зазначено відповідачем використав прийняте вугілля у своїй господарській діяльності, щодо зазначення проміжного власника (посередника) у залізничній накладній чинне законодавство не вимагає, а по суті залізнична накладна є провізним документом, а не доказом власності товару. Звертає увагу суду на те, що видаткова накладна підписана відповідачем без зауважень, а товар (як підтверджено відповідачем) був використаний у господарській діяльності.

Щодо невідповідності марки вугілля у підписаній сторонами специфікації до тієї, що вказана у супровідних документах до товару, на яку посилається відповідач, то таке посилання, на думку позивача, не може бути прийнято до уваги суду через те, що сторонами договору поставки було визначено порядок приймання продукції за якістю, відповідно до Інструкції від 25.04.1966 року за №П-7, але жодних повідомлень від відповідача щодо поставки неякісного товару, або товару, що не відповідає вимогам специфікації укладеної між сторонами. Робить висновок, що оскільки отримувач товару використав його у своїй господарській діяльності, жодних претензій від відповідача не надходило, а видаткова накладна підписана ТОВ „ДОРСС» , що, на переконання позивача, є доказом належного виконання умов договору позивачем, тому посилання відповідача, щодо поставки іншої марки вугілля є безпідставними. Також, ТОВ „Металл Альянс» не виключає можливість технічної помилки в специфікації до договору, яка була вчинена сторонами під час підписання специфікації.

Стосовно посилання відповідача на порушення позивачем порядку досудового врегулювання спору, позивач вказує, що позовну заяву, яка була направлена на адресу відповідача можна вважати заходом досудового врегулювання спору в розумінні ст. 19 ГПК України. Посилаючись на п. 2 ст. 19 ГПК України, позивач відмічає, що законодавцем встановлено обов'язок виконання винною стороною свого зобов'язання, не чекаючи досудового врегулювання спору. Крім того, посилається на те, що Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2002р. по справі №1-2/2002 зазначено, що право на звернення до суду не може бути обмежене законом, а встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

06.01.2017р. між товариством з обмеженою відповідальністю "ДОРСС", як покупцем, та товариством з обмеженою відповідальністю "Металл Альянс", як постачальником, укладено договір поставки №06-01/17, згідно умов якого (п. 1.1) постачальник зобов'язується поставити кам'яне вугілля, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти вугілля та оплатити його вартість на умовах, встановлених цим договором та специфікаціями до нього.

Загальна кількість вугілля, одиниця виміру вугілля, ціна одиниці виміру вугілля, строки поставки вугілля, умови поставки вугілля, реквізити вантажовідправника та вантажоодержувача, визначаються сторонами у специфікаціях, що оформлюються у вигляді додатків та є невід'ємними частинами договору (п. 1.2 договору).

Вугілля постачається на умовах FCA (залізнична станція відвантаження), згідно з міжнародними правилами тлумачення торгівельних термінів "Інкотермс", в редакції 2010р., умови поставки визначаються в специфікаціях до цього договору. Вугілля поставляється партіями, залізничним транспортом (п.п. 2.1, 2.3 договору).

Як передбачено в п. 2.4 договору, моментом (датою) поставки (передачі) вугілля (відповідної партії) від постачальника до покупця вважається дата календарного штемпеля залізничної станції відправлення, на залізничній накладній, яка свідчить про прийом вантажу (вугілля) до перевезення, якщо інше не визначено в специфікаціях цього договору, з урахуванням умов, положень та застережень, передбачених у цьому договорі. Сторони обумовлюють, що право власності на вугілля переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної на вугільну продукцію, а всі ризики на вугілля, що поставляється за цим договором, переходять від постачальника до покупця з моменту (дати) поставки вугілля.

Ціну та умови оплати сторони визначили у розділі 5 договору. Так, згідно п. 5.1, фактична ціна на поставлене вугілля для розрахунків з постачальником є договірною, визначається виходячи з ціни, що узгоджена сторонами у специфікаціях до цього договору, з урахуванням цінових поправок (знижок, надбавок), якщо такі є.

Оплата за поставлене вугілля здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах передплати, згідно виставлених рахунків-фактур, на заплановану до відвантаження кількості вугілля, якщо інший порядок не буде передбачений у специфікаціях або додаткових угодах до договору (п. 5.2 договору).

У додатку №1 до договору поставки (специфікація №1) від 06.01.2017р. сторони погодили найменування товару, його марку, кількість, вартість за тону з ПДВ та залізничним тарифом, загальну вартість товару з ПДВ, а також порядок розрахунку. Так, згідно вказаної специфікації, сторони погодили поставку вугілля АО (30-70), у кількості 560 тон, вартістю за тонну з ПДВ та залізничним тарифом - 3150,00 грн., загальною вартістю з ПДВ - 1764000,00 грн. Вантажоодержувачем вказано ТОВ „ДОРСС» ; умови поставки: FCA - станція відправлення - Нікополь.

У специфікації №1 передбачено наступні умови оплати (п. 5): безготівкова оплата на поточний рахунок постачальника у розмірі 100% від вартості вугілля протягом 10 календарних днів з моменту прибуття вагонів на станцію отримання, що підтверджується штемпелем відповідної станції на залізничній накладній.

Товар (вугілля антрацит марка АО (25-70) у кількості 560 тон, на загальну суму з ПДВ 1764000,00 грн. було поставлено на станцію Нікополь 09.01.2017р., про що свідчить залізнична накладна. У цей же день, 09.01.2017р. товар отримано відповідачем, що підтверджується видатковою накладною №2 від 09.01.2017р., на якій проставлено підписи та печатки обох сторін, як товариства з обмеженою відповідальністю "Металл Альянс", як постачальника за договором №06-01/17 від 06.01.2017р., так і товариства з обмеженою відповідальністю "ДОРСС", як покупця за цим же договором.

Оплату поставленого товару відповідач не здійснив.

Борг відповідача перед позивачем за поставлене вугілля склав 1764000,00 грн., про що також свідчить наявний в матеріалах справи акт звіряння взаємних розрахунків за період 01.12.2016р. - 12.09.2017р., підписаний між сторонами.

За умовами п. 6.5 договору, прострочення покупцем виконання зобов'язань по строкам оплати вугілля, передбаченим п. 5.2 цього договору, тягне за собою право постачальника на стягнення з покупця пені в розмірі облікової ставки Національного банку України, діючої на момент прострочення від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення.

За порушення строків оплати товару, позивач, з посиланням на п. 6.5 договору, нарахував відповідачу пеню за період з 18.06.2017р. по 18.12.2017р.

У доданому до позову розрахунку за вказаний період сума пені складає 227435,18 грн., однак, у позовній заяві позивач просить стягнути пеню в більшому розмірі 233282,96 грн.

Також, з посиланням на ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати за лютий 2017 року - листопад 2017 року та 3% річних за період з 20.01.2017р. по 18.12.2017р.

У позовній заяві та розрахунку сума інфляційних втрат співпадає - 199663,70 грн., натомість, розмір 3% річних, які позивач заявив у позові становить 51470,14 грн., а в розрахунку менший розмір - 48280,44 грн. за вказаний період.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

З аналізу договору поставки вбачається, що він є рамковим договором, тобто таким, що укладений з метою багаторазового застосування, який містить загальні умови поставки товару постачальником, та при цьому узгодження істотних умов (кількість та вартість товару, строків та умов поставки, тощо) кожного окремого зобов'язання з поставки товару погоджується сторонами шляхом укладення відповідних специфікацій.

Так, судом встановлено, що між сторонами укладено специфікацію до договору, в якій погоджено поставку позивачем відповідачу кам'яного вугілля, передбачено марку вугілля, кількість його поставки, вартість, строки поставки, а також умови поставки.

Стаття 664 ЦК України встановлює правила, за якими визначається момент виконання обов'язку продавця щодо передання товару покупцеві. Так, якщо з договору не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, то обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку.

Зазначене правило сторони відобразили в договорі та специфікації до нього. Як вбачається з умов договору та специфікації, сторони домовились поставити товар на умовах FCA - залізнична станція відправлення (Інкторемс - 2010). Вказаний термін FCA (франко-перевізник) означає, що продавець поставляє товар зазначеному покупцем перевізнику до визначеного місця.

Тобто, зобов'язання позивача по поставці товару відповідачу за умовами договору та специфікації до нього вважаються виконаними в момент передачі товару до перевезення на станції відправлення, про що, як вказано в договорі, має свідчити дата календарного штемпеля залізничної станції відправлення на залізничній накладній.

У свою чергу, документом, що використовується при передачі товарно-матеріальних цінностей від однієї особи іншій являється накладна, вона є первинним документом, тобто документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Видаткова накладна фіксує факт отримання/передачі товарів або послуг і по суті завершує купівлю-продажу між продавцем і покупцем.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається із залізничної накладної, товар, кількість та вартість якого погоджено сторонами у специфікації, було поставлено на станцію Нікополь, як і було передбачено сторонами.

Наявна в матеріалах справи видаткова накладна містить всі необхідні обов'язкові реквізити, визначені статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема, найменування, кількість, ціну та загальну суму товару, який поставляється, вказано договір, на підставі якого поставляється товар. Накладна підписана обома сторонами та скріплена їх печатками.

Підписання та скріплення печатками обох сторін видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону, фіксує факт здійснення господарської операції.

Крім того, цей первинний документ містить посилання на вищезазначений, визначений в якості правової підстави заявлених позовних вимог, договір поставки. Тим більше, що дата відправлення на залізничній накладній та дата складання видаткової накладної співпадають.

З огляду на викладене вище, наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт здійснення господарської операції - поставки позивачем відповідачу кам'яного вугілля. Наявність підписаного між сторонами акту звірки розрахунків також свідчить про визнання відповідачем факту поставки товару, відповідно, доводи відповідача з приводу відсутності доказів поставки йому товару та посилання відповідача на одержання товару іншою юридичною особою спростовуються наявними в матеріалах справи документами.

Посилання відповідача про зазначення в накладній іншої марки товару, ніж та, що погоджена у специфікації, не являється підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається можливість ідентифікації товару (ідентичні найменування, ціна товару, його кількість). Тим більше, що доказів наявності заперечень щодо якості, кількості або інших зауважень з приводу поставленого товару відповідачем не надано.

Не приймаються до уваги й посилання відповідача на відсутність у позивача доказів права власності на вугілля з огляду на статтю 334 ЦК України, якою передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. Окрім того, стаття 658 ЦК України закріплює за продавцем право продажу товару, що знаходиться у нього у власності. При цьому, така правомочність продавця є абсолютно логічною, оскільки за загальним правилом ніхто не може передати більше прав, ніж наділений сам.

У договорі поставки сторони узгодили момент переходу права власності на товар - з моменту підписання видаткової накладної. Відповідно, підписавши накладну, відповідач підтвердив перехід права власності на товар. В той час, як залізнична накладна, на яку посилається відповідач, являється угодою на перевезення вантажу згідно п. 6 Статуту залізниць і не є доказом власності товару.

З врахуванням викладеного вище, позивачем належним чином доведено факт виконання свого обов'язку щодо поставки відповідачу товару.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Строк виконання обов'язку з оплати поставленого товару сторони погодили у специфікації; цей строк складає 10 календарних днів з моменту прибуття вагонів на станцію отримання відповідачем.

Як встановлено судом, вагони прибули на станцію отримання та отримані відповідачем 09.01.2017р., відповідно, відповідач мав розплатитися за отриманий товар у строк по 19.01.2017р.

Однак, жодних доказів оплати поставленого товару матеріали справи не містять. Відповідач, підписавши акт звірки, визнав наявність боргу за поставку товару у заявленому до стягнення розмірі. Неподання позивачем рахунку на оплату та податкової накладної не звільняє відповідача від обов'язку оплатити поставлений товар, оскільки відповідач, за умовами специфікації погодився самостійно, без надання рахунків та будь-яких інших документів оплатити поставлений товар.

Як вже вказувалось вище, підставою для оплати згідно специфікації слугує дата прибуття товару на погоджену станцію. Відтак, відповідач, являючись боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити заявлену до стягнення суму боргу.

Посилання відповідача на відсутність подання позивачем підтвердження про те, що ним не подано іншого позову до цього самого відповідача, з тим самим предметом та з тих самих підстав не відповідає дійсності та не звільняє його від оплати поставленого товару. Так само, як і посилання відповідача на невжиття позивачем заходів із досудового врегулювання спору не свідчить про звільнення його від оплати заявленої суми. Тим більше, що обмеження позивача у праві на судовий захист за відсутності доказів попереднього його звернення до відповідача з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 09.07.2002р. №15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1764000,00 грн. - заборгованості обґрунтовані, підтверджені належними у справі доказами та підлягають задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд погоджується з нарахуваннями позивача. Однак, розмір 3% річних, які позивач заявив у позові становить більшу суму - 51470,14 грн., ніж в розрахунку - 48280,44 грн. Тому, враховуючи, що обґрунтованим розміром 3% річних за визначений позивачем період (з 20.01.2017р. по 18.12.2017р.) є менша сума - 48280,44 грн., в задоволенні 3189,70 грн. - 3% річних необхідно відмовити.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У договорі сторони передбачили відповідальність відповідача за прострочення орендних платежів у вигляді сплати пені.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд не погоджується з періодом нарахування, оскільки розрахунок здійснено поза межами шестимісячного строку від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Приймається до уваги те, що стосовно пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

З огляду на те, що в договорі не було передбачено більшу тривалість періоду нарахування пені, суд враховує ч. 6 ст. 232 ГК України. Тобто, позивач при обрахунку пені має право обрати іншу дату, ніж перший день прострочки, однак, нарахування має бути здійснено в межах шестимісячного періоду, початок перебігу якого починається з першого дня прострочки і закінчується через шість місяців.

Як вже встановлено судом, відповідач мав розплатитися за отриманий товар у строк по 19.01.2017р., отже, прострочення в оплаті товару розпочинає перебіг з 20.01.2017р., з якого можливе нарахування пені та протягом наступних шести місяців, тобто по 19.07.2017р. Натомість, з розрахунку, поданого позивачем, вбачається нарахування пені по 18.12.2017р., тобто з перевищенням шестимісячного строку, в межах якого такі нарахування можливі.

Суд, не виходячи за межі позовних вимог, взявши до уваги дату, з якої позивач здійснив нарахування пені - 18.06.2017р., при цьому врахувавши приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, обмежив кінцеву дату нарахування по 19.07.2017р. Тобто, обгрунтованим періодом нарахування пені є 18.06.2017р. - 19.07.2017р.

Крім того, суд не погоджується з розміром нарахування пені та враховує наступне: якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір пені, передбачений сторонами у договорі, становить облікову ставку НБУ, в той час як, з розрахунку позивача вбачається нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, тобто в більшому розмірі, ніж передбачено договором.

Судом приймається до уваги, що сторони в договорі погодили менший розмір пені, що відповідає договірній свободі, і на відповідача не може бути покладена пеня в більшому розмірі, ніж передбачено договором.

Розмір подвійної облікової ставки НБУ для нарахування пені, встановлений статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» , діє як обмеження максимально можливого розміру нарахування пені для випадків, коли сторони передбачили більший розмір для нарахування пені.

Тому, в даному випадку, при обрахунку має бути застосована одна облікова ставка НБУ, яка діяла у період прострочення (12,5%), а не подвійна облікова ставка НБУ, яку взяв при обрахунку позивач.

Приймаючи до уваги викладене вище, суд здійснив власний розрахунок пені за період 18.06.2017р. - 19.07.2017р. (32 дня), взявши одну облікову ставку НБУ, яка діяла у період прострочення (12,5%). За перерахунком суду обгрунтовано заявленим розміром пені є 19331,51 грн.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення з відповідача 1764000,00 грн. - заборгованості, 19331,51 грн. - пені, 199663,70 грн. - інфляційних втрат, 48280,44 грн. - 3% річних.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 213951,45 грн. - пені та 3189,70 грн. - 3% річних належить відмовити.

Враховуючи часткове задоволення позову, згідно ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, посилання відповідача на відсутність попереднього (орієнтовного розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи) не відповідають дійсності, оскільки в справі наявний розмір суми судових витрат позивача у вигляді сплаченого ним судового збору.

З приводу попереднього розрахунку судових витрат відповідача, зазначеному ним у відзиві, зокрема, 10000,00 грн. на правову допомогу, відмічається наступне: статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами (ст. 126 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як зазначено у ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Суд констатує, що відповідачем не надано жодних доказів, які підтверджують здійснення витрат на отримання правничої допомоги, яку він зазначав у відзиві, як попередньому (орієнтовному) розрахунку, так само як і не подано заяви в обґрунтування поважності причин неможливості подання таких доказів до закінчення судових дебатів у справі. Тобто, у даному випадку відсутні підстави для розподілу між сторонами витрат, пов'язаних з правничою допомогою, зазначених відповідачем у відзиві на позов.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Металл Альянс", м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю "ДОРСС", м. Славута про стягнення 2248416,80 грн., з яких 1764000,00 грн. - заборгованості, 233282,96 грн. - пені, 199663,70 грн. - інфляційних втрат, 51470,14 грн. - 3% річних задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ДОРСС" (м. Славута, вул. Привокзальна, 1; код 39396883) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Металл Альянс" (м. Київ, Шевченківський район, провулок Косогірний, 4, кімната 12; код 38650072) 1764000,00 грн. (один мільйон сімсот шістдесят чотири тисячі гривень 00 коп.) - заборгованості, 19331,51 грн. (дев'ятнадцять тисяч триста тридцять одну гривню 51 коп.) - пені, 199663,70 грн. (сто дев'яносто дев'ять тисяч шістсот шістдесят три гривні 70 коп.) - інфляційних втрат, 48280,44 грн. (сорок вісім тисяч двісті вісімдесят гривень 44 коп.) - 3% річних, 30469,13 грн. (тридцять тисяч чотириста шістдесят дев'ять гривень 13 коп.) - витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 213951,45 грн. - пені та 3189,70 грн. - 3% річних відмовити.

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Повне рішення складено 14 травня 2018 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1, 2 ст. 256 ГПК України).

Суддя В.В. Димбовський

Віддруковано 3 примірника:

1 - до справи,

2 - позивачу (04050, м. Київ, Шевченківський район, провулок Косогірний, 4, кімната 12),

3 - відповідачу (30000, Хмельницька область, м. Славута, вул. Привокзальна, 1).

Всім рекомендованим з повідомленням.