Постанова

від 08.05.2018 по справі 822/252/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/252/18

Головуючий у 1-й інстанції: Блонський В.К.

Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.

08 травня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Граб Л.С. Білої Л.М. ,

секретар судового засідання: Аніщенко А.О.,

за участю:

представника відповідача: Чубко Ліни Вікторівни

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року (ухвалене в м. Хмельницькому) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

В січні 2018 року позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення рішення за формою Ф від 15 листопада 2017 року № 3210-13 на суму 8572,26 грн.

Позовні вимог обґрунтовані тим, що належні йому нежитлові приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 не є об'єктами оподаткування в силу імперативних приписів закону (п. п. "є" п. 266.2.2. ст. 266 ПК України) і податок на нерухоме майно на них не повинен нараховуватись, а відтак, оскаржуване рішення відповідача підлягає скасуванню.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року адміністративний позов задоволено.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржуване рішення, виходив з того, що оскільки вказана приватна власність позивача відноситься до об'єктів нерухомості промислового призначення підстави для нарахування податку на нерухоме майно та обов'язку його сплати відсутні, що в свою чергу свідчить про неправомірність дій відповідача.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

27 березня 2018 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від позивача, в якому останній вказував на безпідставність доводів апелянта та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримала просила суд їх задовольнити.

Позивач в судове засідання не з'явився. Про час, день та місце розгляду справи повідомлено завчасно та належним чином. Причини неявки суду не відомі.

Згідно ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції неоспорені факти про те, що позивач є фізичною особою підприємцем з наступними видами діяльності: код КВЕД 28.41 виробництво металообробних машин; код КВЕД 68.20 надання в оренду та експлуатацію власного та орендованого нерухомого майна; код КВЕД 46.74 оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього; код КВЕД 25.99 виробництво інших металевих виробів.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09 січня 2009 року, виданого виконавчим комітетом Кам'янець - Подільської міської ради, позивач є власником нежитлового приміщення загальною площею 518,4 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1

15.11.2017 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення за формою Ф № 3210-13, яким до позивача застосовано податкове зобов'язання відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 ст. 266 ПК України в розмірі 8572 грн. 26 коп., в зв'язку із наявністю у позивача права власності на вищевказаної будівлю, та як наслідок податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно.

Вважаючи зазначені дії відповідача незаконними позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись положеннями Податкового кодексу України, прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Податковий кодекс України ( далі - ПК України), регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 Податкового кодексу України).

Згідно п.п. 4.1.1, 4.1.3. п. 4.1 статті ПК України, податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах зокрема як:

- загальність оподаткування - кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;

- невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства.

Згідно п. 6.1. статті 6 ПК України, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

В силу вимог п. 16.1. статті 16 ПК України, платник податків зокрема зобов'язаний:

- стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України;

- вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів;

- подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів;

- сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Отже, відповідно до зазначеного платник податків, зобов'язаний сплатити відповідні податки у встановленому законом розмірі та у встановлений строк, в свою чергу невиконання чого тягне за собою притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства.

У відповідності до ст. 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Підпунктом 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1п. 266.2 ст.266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1п.266.3 ст.266 ПК України).

Відповідно до пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно з пп. 266.3.3 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.

У відповідності п.п. 14.1.129 прим. 1 п. 14.1 ст. 14 ПК України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Підпунктом є пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України зі стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 N 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості").

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018- 2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", що включає підкласи: 1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості; 1251.2 "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості"; 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.

За всіма своїми об'єктивними будівельно-технічними характеристиками належні позивачу будівлі є промисловими будівлями, які за вимогами ДК 018-2000 належать до класу (код 1251.1), що підтверджується технічним паспортом на нежитлові приміщення цеху по виробництву виробів з металу від 15.09.2016 року та оцінювальним актом, який є невід`ємною частиною технічного паспорту на вказаний вище об`єкт нерухомого майна.

Факт відповідності належного позивачу нерухомого майна класу Будівлі промислові підтверджується технічним паспортом на нежитлові приміщення цеху по виробництву виробів з металу від 15.09.2016 року та оцінювальним актом, який є невід`ємною частиною технічного паспорту на вказаний вище об`єкт нерухомого майна

Виходячи із викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що належні позивачу будівлі промисловості відповідно до правовстановлюючих документів, що враховують вимоги ДК 018-200, не є об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що об'єктом оподаткування є об'єкт нерухомості, а не суб'єкт як власник такої нерухомості. Тобто при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника. Отже, база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.

Поряд із цим, відповідно до положень чинного законодавства України, юридичні особи та фізичні особи-підприємці належать до однієї категорії учасників господарського процесу, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з приписами частини 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно із пунктом 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно - правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Виключення будівель промисловості, що належать на праві власності фізичній особі-підприємцю, з числа об'єктів нерухомості, які за законом не є об'єктами оподаткування, негативно впливає на конкурентноздатність такого підприємця порівняно з юридичними особами та явно суперечить визначеним Податковим кодексом України принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу тощо (пп. 4.1.2. п. 4.1. ст. 4 ПК України).

Крім того, норма п. п. "є" п. 266.2.2. ст. 266 ПК України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого пп. 4.1.11 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у пп. 4.1.8 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам - підприємцям, до об'єктів, які не оподатковуються в силу закону.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року по справі № К/9901/1438/17 822/2624/16.

Таким чином, належні позивачу нежитлові приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 не є об'єктами оподаткування в силу імперативних приписів закону (п. п. "є" п. 266.2.2. ст. 266 ПК України) і податок на нерухоме майно на них не повинен нараховуватись, а відтак, оскаржуване рішення відповідача є протиправним.

З урахуванням вищевикладених норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини сторін, та встановлених обставин даної справи, колегія суддів дійшла висновку про правомірність заявлених позивачем вимог, які підтверджуються належними доказами, а тому обґрунтовано задоволені судом першої інстанції.

Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 14 травня 2018 року.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Граб Л.С. Біла Л.М.