Ухвала

від 10.05.2018 по справі 580/1687/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №580/1687/17 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 11-кп/788/420/18 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - Умисне тяжке тілесне ушкодження

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року колегія суддів з розгляду справ та матеріалів кримінального судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Суми матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Лебединського районного суду Сумської області від 10 січня 2018 року, відносно

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Пономарьово Октябрського району Костромської області РФ, громадянина України, з середньою освітою, розлученого, проживаючого в АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу

- 03.08.2017 року Лебединським районним судом Сумської області за ч.2 ст. 185 КК України до покарання у виді 1 року позбавлення волі,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

До Апеляційного суду Сумської області надійшла апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_8 в якій він просив переглянути ухвалений відносно нього вирок суду, при цьому, не заперечуючи факту нанесення потерпілому ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, не погоджується із рядом встановлених судом фактичних обставин та залишенням судом поза увагою зокрема самої причини їх нанесення потерпілому.

Даним вироком ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю вказаного злочину та злочину передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України вчиненого 28 червня 2017 року за скоєння якого ОСОБА_8 засуджений вироком Лебединського районного суду Сумської області від 3 серпня 2017 року шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно до відбуття ОСОБА_8 призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Строк покарання ОСОБА_8 визначено рахувати з 01 серпня 2017 року.

Задоволено цивільний позов прокурора та стягнуто з ОСОБА_8 на користь Лебединської районної державної адміністрації кошти витрачені на лікування потерпілого ОСОБА_9 в сумі 3024, 01 грн.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави 1237 грн. судових витрат.

Долю речових доказів вирішено у відповідності до ст. 100 КПК України.

Так, обвинувачений ОСОБА_8 визнаючи свою вину у вчиненні передбаченого ч.1 ст. 121 КК України кримінальному правопорушенні, висловлює свою незгоду із судово-медичною експертизою, позовом потерпілого та призначеним йому покаранням. Крім цього, апелянт не погоджується як із пояснення свідка ОСОБА_10 , оскільки та, на його переконання є зацікавленою особою, оскільки вона співмешкає з потерпілим так і з поясненнями самого потерпілого ОСОБА_9 , який за словами апелянта, в момент заподіяння йому тілесних ушкоджень теж тримав в руках ніж, а тому він (обвинувачений) був вимушений захищатись від потерпілого. Просить врахувати колегію суддів і той факт, що після вчиненого він добровільно пішов у відділ поліції, не переховувався, знаряддя злочину не ховав.

Інші учасники кримінального провадження апеляційні скарги на судове рішення не подавали.

Як встановив суд першої інстанції, ОСОБА_8 01 серпня 2017 року об 11 год. 45 хв. перебуваючи в АДРЕСА_2 та спільно вживаючи з ОСОБА_9 спиртне, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, словесної суперечки, яка переросла в послідуючому у фізичну сутичку, схопив зі столу ніж та наніс один удар ОСОБА_9 в область черевної порожнини.

Внаслідок вищезазначених умисних протиправних дій ОСОБА_8 . ОСОБА_9 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді проникаючого у черевну порожнину колото-різаного поранення з пошкодженням правої долі печінки, яке є тяжким тілесним ушкодженням.

Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, просив оскаржуваний вирок суду залишити без зміни, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Так, висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_8 в умисному спричиненні тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України.

Зокрема, будучи допитаним під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_8 , не заперечуючи факту нанесення удару ножем ОСОБА_9 в ході конфлікту з останнім, а також характеру, кількості, механізму спричинення та тяжкості виявленого у потерпілого тілесного ушкодження, заперечував лише наявність у нього умислу на спричинення потерпілому ОСОБА_9 тяжкого тілесного ушкодження, наполягаючи на тому, що такі його дії були реакцією на образи та напад на нього з боку потерпілого ОСОБА_9 .

З огляду на вищенаведене, обвинувачений стверджував, що він спонтанно, з метою самозахисту, схватив зі столу ножа та вдарив ним потерпілого, який за його словами, був націлений на заподіяння йому тілесних ушкоджень мотивуючи це виниклою між ним сваркою в ході якої потерпілий зіштовхнув його з табурету та коли він (обвинувачений) перебував на полу, потерпілий пішов до іншого столу, щось там шукав, а згодом обернувся до нього з ножем, саме тому він був переконаний в тому, що існує небезпека його життю та він позбавлений можливості її уникнути.

Водночас, з метою перевірки такої позиції обвинуваченого, суд першої інстанції, безпосередньо дослідивши в суді показання потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_10 , зміст яких наведено у вироку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що дії обвинуваченого ОСОБА_8 слід кваліфікувати як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння за ч. 1 ст. 121 КК України, а не як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони за ст. 124 цього Кодексу.

І такі висновки суду об`єктивно підтверджуються і іншими, належним чином дослідженими судом першої інстанції доказами, а саме :

- висновком судово-медичної експертизи № 164 (а.с.95-96) відповідно до якої у ОСОБА_9 виявлено тілесне ушкодження: проникаюче у черевну порожнину колото-різане поранення з ушкодженням правої долі печінки. Дане тілесне ушкодження могло утворитися в період часу зазначений в постанові, за ознакою небезпеки для життя воно кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження, є небезпечними для життя в момент заподіяння, утворилося внаслідок дії предметів, що мають колючо-ріжучі властивості і могло бути спричинене ножем, про що свідчать рівні краї рани;

- висновком судово-медичної експертизи №151 (а.с.97) відповідно до якої 02 серпня 2017 року у ОСОБА_8 тілесних ушкоджень не виявлено;

- протоколом огляду місця події від 01 серпня 2017 року (а.с.67-74) згідно якого в цей день було оглянуте господарство за адресою АДРЕСА_2 , де на східцях та у літній кухні були виявлені сліди крові;

- протоколом огляду місця події від 01 серпня 2017 року (а.с.80-84), відповідно до якого у нежилому господарстві по АДРЕСА_3 був виявлений та вилучений ніж. На вказаний у фототаблицях ніж, ОСОБА_8 вказав, що саме цим ножем він наніс тілесне ушкодження ОСОБА_9 ;

- протоколом проведення слідчого експерименту із застосуванням технічних засобів фіксування проведеного із свідком ОСОБА_10 від 01 серпня 2017 року (а.с 86-90) згідно якого остання надала покази та продемонструвала на місці обставини, щодо нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_9 . ОСОБА_8 , її покази відповідають по змісту тим, що вона надала у судовому засіданні;

- протоколом проведення слідчого експерименту з підозрюваним ОСОБА_8 від 01 серпня 2017 року (а.с 91-93), відповідно до якого той надав покази та продемонстрував на місці обставини, щодо нанесення ним тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , його покази відповідають по змісту тим, що надав у судовому засіданні. Також відповідно до висновку судово-медичного експерта №165 (а.с.94), дослідженого у судовому засіданні встановлено, що механізм, продемонстрований ОСОБА_8 під час слідчого експерименту 01 серпня 2017 року, відповідає характеру та локалізації тілесних ушкоджень виявлених у потерпілого ОСОБА_9 .

Надаючи оцінку кожному з цих доказів з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності досліджених під час судового розгляду доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, в даному випадку для постановлення обвинувального вироку за ч. 1 ст. 121 КК України, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо формулювання обвинувачення ОСОБА_8 , визнаного судом доведеним, із зазначенням у вироку місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

При цьому, перевіривши доводи обвинуваченого ОСОБА_8 про те, що нанесенню ним удару потерпілому перебувала неправомірна поведінка самого ОСОБА_9 , колегія суддів знаходить їх непереконливими та такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права та фактичних обставинах кримінального правопорушення, які були встановлені під час судового розгляду, з огляду на наступне.

Так, для того, щоб зробити висновок про те, що умисне тяжке тілесне ушкодження потерпілому було спричинено особою при перевищенні меж необхідної оборони, необхідно встановити чи перебувала ця особа взагалі у стані необхідної оборони, оскільки це є обов`язковою умовою для кваліфікації вчиненого за ст. 124 КК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Як прямо зазначено у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26.04.2002 року «Про судову практику у справах про необхідну оборону», щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, суди повинні враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров`я) та інші обставини. Якщо суд визнає, що в діях особи є перевищення меж необхідної оборони, у вироку слід зазначити, в чому саме воно полягає.

Встановлені під час судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_8 обставини кримінального правопорушення, зокрема щодо: подій, які передували конфлікту між обвинуваченим та потерпілим; обставин, за яких обвинувачений та потерпілий опинилися в тому місці, де між ними розпочалася бійка; їхніх фізичних даних, а також інших обставин, пов`язаних з нанесенням потерпілому тілесних ушкоджень, не дозволяють зробити висновок про те, що обвинувачений ОСОБА_8 , перебував у стані необхідної оборони.

При цьому, колегія суддів враховує не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала обвинуваченому в даній ситуації з боку потерпілого, який, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння не міг представляти реальної загрози для життя чи здоров`я обвинуваченого.

До того ж, в результаті сварки, обвинуваченому ОСОБА_8 , не було спричинено будь-яких тілесних ушкоджень, які б свідчили про те, що він дійсно зазнав реального нападу з боку потерпілого і був змушений, з метою захисту своїх законних прав та інтересів, захищатися від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, з перевищенням, як зазначає обвинувачений, меж необхідної оборони.

Крім цього, слід звернути увагу і на пояснення потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_10 в частині наявності чи відсутності у потерпілого в руках ножа в момент заподіяння йому ОСОБА_8 тілесного ушкодження.

Так, як вбачається із звукозапису судового засідання від 06.10.2017 року потерпілий ОСОБА_9 , на поставлене до нього запитання обвинуваченого чи тримав він в руках ножа коли біг за ним до хвіртки після отримання тілесного ушкодження, - відповів що мав намір його взяти, а на уточнююче питання суду, що в нього на той момент було в руках, припустив, що це була палка, однак точно не ніж.

Відповідно до звукозапису наступного судового засідання від 04.01.2018 року свідок ОСОБА_10 , яка хоч і не була безпосереднім очевидцем заподіяння потерпілому тілесного ушкодження обвинуваченим, однак вона відразу зайшла до приміщення кухні де це сталося та їй відомі подальші події справи. Так, зокрема на запитання прокурора, що саме вона бачила коли зайшла до приміщення, остання пояснила те, що першим побаченим нею був потерпілий ОСОБА_9 , який стояв напроти обвинуваченого ОСОБА_8 , в нього було поранення з правої сторони, була кров, на її запитання до ОСОБА_8 що він накоїв, той вибіг з приміщення кухні, в його руках був ніж, тоді як у потерпілого ножа не було. На запитання прокурора чи були у ОСОБА_8 візуально якісь тілесні ушкодження свідок відповіла про те, що ушкоджень не було.

Вказані пояснення потерпілого і свідка є логічні, послідовні та узгоджені між собою, підстав їм не довіряти колегія суддів не вбачає. Між тим, слід звернути увагу і на ту, обставину, що такі пояснення надавалися учасниками кримінального провадження в судовому засіданні під присягою, вони зобов`язувалися говорити правду та були попереджені про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показів, що свідчать звукозаписи судових засідань від 06.10.2017 року та від 04.01.2018 року.

При цьому, доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 про те, що пояснення свідка ОСОБА_10 є неправдиві, оскільки та є співмешканкою потерпілого ОСОБА_9 та зацікавлена у результаті вирішення справи, колегія суддів не може визнати обґрунтованими, оскільки відповідно до пояснень самого обвинуваченого ОСОБА_8 , той хоч і мав раніше конфлікт із даним свідком, однак в послідуючому в них були нормальні відносини. Крім цього, після події кримінального правопорушення та в ході затримання обвинуваченого працівниками поліції поруч з ним була свідок ОСОБА_10 , яка тоді ж відібрала у нього ножа і викинула його до кущів, вони разом обговорювали дану пригоду та випивали спиртне. З огляду на викладене, колегія суддів не може розцінити пояснення свідка ОСОБА_10 неправдивими, оскільки та фактично перебувала в добрих стосунках і з обвинуваченим.

Також, колегія суддів не може погодитись і з твердженнями обвинуваченого ОСОБА_8 про неправдивість пояснень потерпілого ОСОБА_9 , а саме в частині того, що в момент заподіяння йому удару в його руках був ніж, оскільки вони спростовуються як поясненнями свідка ОСОБА_10 так і іншими матеріалами кримінального провадження в своїй сукупності.

Не виступають підставою для скасування чи зміни оскаржуваного вироку суду і доводи обвинуваченого ОСОБА_8 про неправильність висновку судово-медичної експертизи, оскільки по-перше апелянт навіть не конкретизує якої саме експертизи стосуються його твердження, її дати, номера, установи яка її проводила, а по-друге апелянт не наводить жодних обґрунтувань того, чому дану експертизу слід визнати недопустимою та як її висновок вплинув на законність ухваленого відносно нього вироку.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів не вбачає законних підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та зміни вироку щодо нього з метою перекваліфікації його дій з ч.1 ст. 121 КК України та призначення йому менш суворого покарання покарання .

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були правильно кваліфіковані дії ОСОБА_8 за ч.1 ст.121 КК України, як заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент його заподіяння

Щодо призначеного обвинуваченому ОСОБА_8 виду та міри покарання то колегія суддів вказує наступне.

Так, суд першої інстанції, відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, мотиви його вчинення, посередню характеристику по місцю проживання ОСОБА_8 та визнання ним своє вини і дійшов висновку про те, що виправлення обвинуваченого можливе виключно в умовах ізоляції його від суспільства і призначив йому покарання в мінімальних межах санкції ч.1 ст. 121 КК України у виді 5 років позбавлення волі.

Крім цього, враховуючи вчинення обвинуваченим ОСОБА_8 іншого злочину, за яким він вироком Лебединського районного суду Сумської області від 03.08.2017 року був визнаний винним у вчиненні передбаченого ч.2 ст. 185 КК України кримінального правопорушення, суд, керуючись положеннями ч.4 ст. 70 КК України, цілком обґрунтовано призначив ОСОБА_8 остаточне покарання за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, та обрав остаточну міру покарання ОСОБА_8 у виді 5 років позбавлення волі.

Враховуючи викладені обставини, а також зважаючи на неодноразові притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності, за що він відбував покарання реально, однак на шлях виправлення не став та знову вчинив злочин проти здоров`я особи, при цьому хоч і визнав свою вину в інкримінованому йому злочині, погодився із обставинами викладеними в обвинувальному акті, однак в той же час наполягав на тому, що саме потерпілий спровокував його до вчинення протиправних дій відносно нього, при тому, що такі доводи перевірялися судом першої інстанції, виступали предметом дослідження суду апеляційної інстанції, однак не знайшли свого доказового підґрунтя та їх, на переконання колегії суддів, слід визнати нічим іншим як направленим на уникнення відповідальності за вчинене обраним обвинуваченим способом самозахисту.

З огляду на вказані обставини колегія суддів вважає призначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання у виді 5 років позбавлення волі розумним та справедливим, а тому його доводи про суворість призначеного йому покарання слід визнати необґрунтованими.

Щодо доводів обвинуваченого про те, що він нібито добровільно після вчиненого пішов до відділу поліції та не приховував знаряддя вчинення злочину, то до них колегія суддів відноситься критично та не вважає їх такими, що чи то знижують суспільну небезпеку вчиненого ним злочину чи то можуть вплинути на міру призначеного йому покарання. Оскільки відповідно до звукозаписів судових засідань, як свідок ОСОБА_10 так і сам обвинувачений ОСОБА_8 , в ході судового розгляду справи вказали на те, що після нанесення потерпілому тілесних ушкоджень вони разом пішли з місця події, вживали спиртне, обговорювали вчинене, тоді його (обвинуваченого) і було затримано поліцейськими, які фактично виїхали на виклик швидкої допомоги. Ці обставини колегія суддів визнає нічим іншим як збігом обставин, а не добровільною явкою із зізнанням обвинуваченого до відділу поліції.

Між тим, знаряддя вчинення злочину ОСОБА_8 хоч і не приховував, однак воно було викинуте ОСОБА_10 , за його згодою, в ході їхнього спілкування, до кущів, що теж не можна вважати як добровільною його видачею.

Що стосується висловленої в апеляційній скарзі обвинуваченого незгоди із позовом потерпілого, то її слід визнати безпідставною, оскільки по-перше жодного позову потерпілий до обвинуваченого про відшкодування йому будь-якої шкоди не заявляв, а по-друге заявлений прокурором та в подальшому задоволений судом цивільний позов про відшкодування на користь держави витрат на лікування потерпілого, обвинувачений сам визнав в ході розгляду матеріалів даного кримінального провадження, що теж свідчить із дослідженого апеляційним судом звукозапису судового засідання.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що тягнуть скасування чи зміну оскаржуваного вироку, при апеляційному розгляді кримінального провадження не встановлено.

З огляду на викладене, апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_8 задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Вирок Лебединського районного суду Сумської області від 10 січня 2018 року відносно ОСОБА_8 , залишити без зміни, а його апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвала набирає законної сили негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення, а особою, яка тримається під вартою, у той самий строк з дня отримання нею копії судового рішення.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4