Рішення

від 02.05.2018 по справі 914/5/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.05.2018р. Справа №914/5/18

місто Львів

Суддя Господарського суду Львівської області Матвіїв Р.І. за участю секретаря судового засідання Зубкович Д.С., розглянувши матеріали позовної заяви

за позовом: Фонду розвитку громадських організацій «Західно-Український ресурсний центр» , м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансекозахід» , м. Львів,

про : стягнення 788 732,52 грн.,

підстава позову : невиконання умов договорів про поворотну фінансову допомогу та безпідставне набуття відповідачем грошових коштів,

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1 - представник на підставі довіреності від 03.04.2018 року,

відповідача : не з'явився.

Обставини розгляду справи. 02.01.2018 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фонду розвитку громадських організацій «Західно-Український ресурсний центр» вих.№01-28/12-2017 від 28.12.2017 року до Товариства обмеженою відповідальністю «Трансекозахід» про стягнення 788 732,52 грн.

Ухвалою суду від 09.01.2018 року у задоволенні клопотання Фонду розвитку громадських організацій Західно-Український ресурсний центр про відстрочення сплати судового збору відмовлено, позовну заяву Фонду розвитку громадських організацій Західно-Український ресурсний центр вих.№01-28/12-2017 від 28.12.2017 року залишено без руху, Фонду розвитку громадських організацій Західно-Український ресурсний центр встановлено строк 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для сплати судового збору у розмірі 11 830,99 грн. за подання позовної заяви.

Ухвалою суду від 14.02.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №914/5/18 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.03.18 р.

Ухвалу про відкриття провадження відповідачем отримано 19.02.2018 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відводів складу суду та секретарю судового засідання сторонами не заявлено.

14.03.2018 року від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та надання сторонам часу для підписання мирової угоди. У судовому засіданні 14.03.2018 року підготовче засідання відкладено на 04.04.2018 року.

04.04.2018 року підготовче провадження у справі №914/5/18 закрито, призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 11.04.18 року.

11.04.2018 року судом оголошено перерву в судовому засіданні до 25.04.2018 року, а 25.04.2018 року відкладено розгляд справи на 02.05.2018 року.

У судове засідання 02.05.2018 року з'явися представник позивача, підтримав позовні вимоги. Відповідач явки представника не забезпечив, причин неявки не повідомив, заяв, клопотань до судового засідання не подавав.

У судовому засіданні 02.05.2018 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору та правова позиція сторін. Спір між сторонами виник у зв'язку із невиконанням відповідачем умов договорів про поворотну фінансову допомогу та безпідставним набуттям відповідачем грошових коштів. Позивач зазначає, що відповідачем не виконано умови договору про поворотну фінансову допомогу від 21.07.2014 року в частині повернення у визначений договором строк грошових коштів у розмірі 160 000,00 грн., а за договором про поворотну фінансову допомогу від 24.09.2014 року - 298 600,00 грн., у зв'язку з чим на підставі ст.625 ЦК України нараховано 3% річних та інфляційні втрати, на підставі договору від 21.07.2014 року - штраф. Крім цього, позивач стверджує, що грошові кошти у розмірі 11 000,00 грн., сплачені відповідачу згідно з платіжним дорученням №223 від 29.08.2014 року, призначення якого поворотна фінансова допомога згідно з дог. Від 21.07.2014р. , є безпідставно набутими відповідачем, і у зв'язку з їх неповерненням, на підставі ст.1214 ЦК України, нараховує 13 297,32 грн. відсотків.

Відповідач скористався своїми процесуальними правами, зокрема, ознайомлювався з матеріалами справи, забезпечував явку представника у судові засідання 14.03.2018 року та 11.04.2018 року, однак, відзиву на позовну заяву у строк, визначений законом і судом, не подав, доказів на спростування заявлених позовних вимог не надав. Разом з тим, з порушенням строку для подання відзиву, а саме 25.04.2018 року, подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив застосувати позовну давність та відмовити в задоволенні позову в частині стягнення згідно з договором від 21.07.2014 року. Пояснень щодо пропуску відповідного строку та клопотань про поновлення пропущеного процесуального строку відповідачем не подано. Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне. 21.07.2014 року Фонд розвитку громадських організацій «Західно-Український ресурсний центр» (надалі по тексту рішення - позивач, згідно з договором - надавач) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансекозахід» (надалі по тексту рішення - відповідач, згідно з договором - отримувач) уклали договір про поворотну фінансову допомогу, відповідно до п.1.1 якого надавач передає у власність отримувачу кошти у розмірі, визначеному п.2.1 цього договору, а отримувач зобов'язується повернути поворотну фінансову допомогу у визначений законом строк. Сторони визначили, що розмір поворотної допомоги становить 160 000,00 грн. (п.2.1), а строк її повернення - п'ять календарних місяців з часу зарахування її на поточний рахунок отримувача (п.4.1).

Згідно з платіжним дорученням №16 від 21.07.2014 року Фонд розвитку громадських організацій «Західно-Український ресурсний центр» сплатило Товариству з обмеженою відповідальністю «Трансекозахід» 160 000,00 грн. з призначенням платежу поворотна фінансова допомога згідно договору від 21.07.2014 року .

24.09.2014 року Фонд розвитку громадських організацій «Західно-Український ресурсний центр» (згідно з договором - надавач) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансекозахід» (згідно з договором - отримувач) уклали договір про поворотну фінансову допомогу, відповідно до п.1.1 якого надавач передає у власність отримувачу кошти у розмірі, порядку та на умовах, визначених цим договором, а отримувач зобов'язується повернути поворотну фінансову допомогу у визначений законом строк. Сторони визначили, що розмір поворотної допомоги становить 336 000,00 грн. (п.2.1), а строк її повернення - шість місяців з моменту зарахування її на поточний рахунок отримувача (п.4.1).

Згідно з платіжним дорученням №239 від 24.09.2014 року Фонд розвитку громадських організацій «Західно-Український ресурсний центр» сплатило Товариству з обмеженою відповідальністю «Трансекозахід» 120 000,00 грн. з призначенням платежу поворотна фінансова допомога згідно договору №2 від 24.09.2014 року . З аналогічним призначенням платежу Фондом розвитку громадських організацій «Західно-Український ресурсний центр» сплачено відповідачу кошти у розмірі 75 000,00 грн. (платіжне доручення №259 від 14.10.2014 року) та у розмірі 103 600,00 грн. (платіжне доручення №269 від 28.10.2014 року).

Докази повернення наданих поворотних фінансових допомог у матеріалах справи відсутні.

Платіжним дорученням №223 від 29.08.2014 року підтверджується сплата грошових коштів у розмірі 11 000,00 грн., які Фонд розвитку громадських організацій «Західно-Український ресурсний центр» сплатило Товариству з обмеженою відповідальністю «Трансекозахід» з призначенням платежу поворотна фінансова допомога згідно договору від 21.07.2014 року .

03.07.2017 року позивачем надіслано відповідачу претензію вих.№ 01-21/06-2017 від 21.06.2017 року про сплату грошових коштів на підставі договорів про поворотну фінансову допомогу від 21.07.2014 року та від 24.09.2014 року, а також про повернення безпідставно набутих коштів у розмірі 11 000,00 грн. Копія претензії з доказами її надіслання долучені до позовної заяви.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, документально не спростовувались.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом вище, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договори про поворотну фінансову допомогу.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом вище, на виконання умов договору про поворотну фінансову допомогу від 21.07.2014 року позивачем сплачено відповідачу грошові кошти в сумі 160 000,00 грн.; на виконання умов договору про поворотну фінансову допомогу від 24.09.2014 року - грошові кошти в загальній сумі 298 600,00 грн.

Відповідно до умов договору від 21.07.2014 року отримувач зобов'язався повернути поворотну фінансову допомогу у визначений договором строк - п'ять місяців з моменту зарахування її на поточний рахунок отримувача (п.4.1), відповідно до умов договору від 24.09.2014 року - шість місяців з моменту зарахування її на поточний рахунок отримувача (п.4.1). Сторони в обох договорах погодили, що після закінчення строку, встановленого п.4.1, отримувач зобов'язаний протягом п'яти календарних днів повернути надавачеві поворотну фінансову допомогу (п.5.1).

Згідно зі ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. А згідно зі ст.5 ст.254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.67 Кодексу законів про працю України при п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.

Відповідачем не вказано та не підтверджено, що на його підприємстві встановлено шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем неділею. Тому, у випадку, коли останній день строку виконання зобов'язання припадає на суботу, неділю та інший святковий день, то останнім днем виконання зобов'язання є перший робочий день.

Враховуючи умови договорів про строк повернення коштів та вимоги ст.ст.253, 254 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу та закінчення строків, останнім днем повернення коштів у розмірі 160 000,00 грн. було 29.12.2014 року, 120 000,00 грн. - 30.03.2015 року, 75 000,00 грн. - 20.04.2015 року, 103 600,00 грн. - 05.05.2015 року.

Докази повернення вказаних коштів у відповідні строки представниками сторін не надано.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 610 Цивільного кодексу України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відтак, з 30.12.2014 року відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання по поверненню коштів у розмірі 160 000,00 грн., з 31.03.2015 року - у розмірі 120 000,00 грн., з 21.04.2015 року - у розмірі 75 000,00 грн., з 06.05.2015 року - у розмірі 103 600,00 грн.

Пунктом 3 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Так, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення за прострочення виконання зобов'язання по договору від 21.07.2014 року інфляційні втрати в сумі 123 520,00 грн. та 3% річних в сумі 14 837,00 грн. за період з 30.12.2014 року по 28.12.2017 року. Перевіривши правильність нарахування вказаних сум, суд зазначає, що сума 3% річних становить 14 386,85 грн., а сума інфляційних втрат відповідає заявленому позивачем розміру.

Також за порушення строку повернення поворотної фінансової допомоги позивач просить стягнути 16 000,00 грн. штрафу, оскільки п.7.5 договору передбачено відповідальність отримувача коштів за порушення строку повернення поворотної фінансової допомоги, вказаної в п.4.1 цього договору, - одноразова сплата штрафу у розмірі 16 000,00 грн. Відповідно до ч.4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Дійшовши висновку про порушення відповідачем строку повернення поворотної фінансової допомоги по договору від 21.07.2014 року, суд вважає обґрунтованою вимогу в частині стягнення штрафу у розмірі 16 000,00 грн.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності до вимог за договором від 21.07.2014 року, суд зазначає, що вона не підлягає задоволенню у зв'язку наступним. Так, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позивач звернувся з вимогою про стягнення заборгованості по договору про надання фінансової допомоги від 21.07.2014 року 29.12.2017 року, що підтверджено штампом відділення поштового зв'язку, та перевірено судом згідно з поштовим ідентифікатором 8150002430690, вказаним на конверті, адресованому суду. Вище судом встановлено, що останнім днем повернення коштів у розмірі 160 000,00 грн. по договору від 21.07.2014 року було 29.12.2014 року, а не 26.12.2014 року, як вказує у відзиві відповідач. Відповідно, строк позовної давності закінчився 29.12.2017 року. Відтак, твердження відповідача про те, що строк позовної давності у вказаних правовідносинах закінчився 26.12.2017 року, як і твердження про те, що позовна заява подана 30.12.2017 року, не відповідають дійсним обставинам справи, а заява про застосування позовної давності є не обґрунтованою та безпідставною.

За прострочення виконання зобов'язання по договору від 24.09.2014 року позивач просить стягнути інфляційні втрати в сумі 127 289,20 грн. та 3% річних в сумі 24 189,00 грн. Суд звертає увагу, що відповідачем сума заборгованості, визначена позивачем у позовній заяві не заперечувалась, контррозрахунку не подавалось. Проте, перевіривши правильність нарахування вказаних сум, суд зазначає, що за період з 31.03.2015 року по 28.12.2017 року обгрунтованою є сума інфляційних втрат, визначена позивачем, 3% річних - 9 892,60 грн., а не 9 893,00 грн., як вказав позивач; за період з 21.04.2015 року по 28.12.2017 року обгрунтованою є сума інфляційних втрат - 25 109,10 грн., а не 38 250,00 грн, як вказав позивач, 3% річних в розмірі, визначеному позивачем; за період з 05.05.2015 року по 28.12.2017 року обгрунтованою є сума інфляційних втрат, визначена позивачем, 3% річних - 8 242,59 грн., а не 8 243,00 грн., як вказав позивач. Відповідно, загальна сума інфляційних втрат становить 114 148,30 грн., а не 127 289,20 грн., а загальна сума 3% річних становить 24 188,19 грн., а не 24 189,00 грн.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог щодо стягнення заборгованості по договорах поворотної фінансової допомоги, а саме в наступних розмірах:

за договором від 21.07.2014 року 160 000,00 грн. основного боргу, 123 520,00 грн. інфляційних втрат, 14 386,85 грн. 3% річних, 16 000,00 грн. штрафу;

за договором від 24.09.2014 року 298 600,00 грн. основного боргу, 114 148,30 грн. інфляційних втрат, 24 188,19 грн. 3% річних.

Відповідно, вимоги в частині стягнення 450,96 грн. 3% річних і 13 140,90 грн. інфляційних втрат є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 11 000,00 грн. як таких, що сплачені відповідачу безпідставно, суд зазначає наступне. Так, згідно з платіжним дорученням №223 від 29.08.2014 року Фонд розвитку громадських організацій «Західно-Український ресурсний центр» сплатив Товариству з обмеженою відповідальністю «Трансекозахід» 11 000,00 грн. з призначенням платежу поворотна фінансова допомога згідно договору від 21.07.2014 року . Однак, згідно з умовами договору від 21.07.2014 року розмір поворотної фінансової допомоги визначений сторонами в сумі 160 000,00 грн. і така сума була в повному обсязі сплачена позивачем згідно з платіжним дорученням №16 від 21.07.2014 року. Доказів про внесення сторонами змін у договір від 21.07.2014 року в частині розміру поворотної фінансової допомоги чи укладення додаткових угод до відповідного договору в матеріалах справи немає. Доказів на підтвердження укладення між сторонами інших договорів від 21.07.2014 року, за якими у позивача виникав би обов'язок сплатити кошти в розмірі 11 000,00 грн., ні позивачем, ні відповідачем суду також не надано.

Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до ч.1 ст.1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що 11 000,00 грн., сплачені відповідачу згідно з платіжним дорученням №223 від 29.08.2014 року, є безпідставно набутими відповідачем і підлягають поверненню позивачу.

Крім цього, відповідно до ч.2 ст.1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

За змістом статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір таких процентів визначається договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Позивач вважає за можливе застосувати відсоткову ставку на рівні облікової ставки НБУ. Проте, обґрунтувань такої позиції не наводить.

Суд звертає увагу, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами у даному випадку не визначений договором в силу його відсутності, не визначений законом або іншим актом цивільного законодавства. Крім цього, відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин. Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами внаслідок припинення договору поставки і безпідставного збереження грошових коштів, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої статтею 8 ЦК України. Верховний суд України у постанові від 15.04.2015 року погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у позові про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 122642,69 грн., нарахованих на підставі статей 536, 1214, 1048 ЦК України. Суд також звертає увагу, що вказана позиція Верховного суду України підтримана Верховним судом у постанові від 10.04.2018 року у справі №910/10156/17 та, зокрема, звернуто увагу, що оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні. Отже, висновки судів про необхідність застосовувати до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковими, бо, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як частина 1 статті 1048 ЦК застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині.

Відтак, суд не вважає доведеною позовну вимогу щодо стягнення 13 297,32 грн.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи досліджені та встановлені вище обставини справи, перевіривши доводи позивача, суд доходить висновку про часткову обгрунтованість заявлених позовних вимог, підтвердженість їх матеріалами справи та неспростованість їх іншою стороною спору.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, ч.9 ст.165, ст. ст. 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

Позов задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансекозахід» (79058, Львівська обл., місто Львів, проспект Чорновола, будинок 67"А", код ЄДР 31338967) на користь Фонду розвитку громадських організацій «Західно-Український ресурсний центр» (79007, Львівська обл., місто Львів, вул. Шпитальна, будинок 9, код ЄДР 20849973) 160 000,00 грн. основного боргу за договором від 21.07.2014 року, 123 520,00 грн. інфляційних втрат, 14 386,85 грн. 3% річних, 16 000,00 грн. штрафу, 298 600,00 грн. основного боргу за договором від 24.09.2014 року, 114 148,30 грн. інфляційних втрат, 24 188,19 грн. 3% річних, 11 000,00 грн. безпідставно отриманих коштів і 11 428,74 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

У задоволенні вимоги про стягнення 450,96 грн. 3% річних , 13 140,90 грн. інфляційних втрат , 13 297,32 грн. відсотків за користування чужими коштами відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили в порядку, передбаченому ст. 327 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 14.05.2018 року.

Суддя Матвіїв Р.І.