Рішення

від 15.05.2018 по справі 803/790/18

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року ЛуцькСправа № 803/790/18

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Нововолинського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області про визнання протиправними та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовною заявою до Нововолинського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - Нововолинський МВ ДВС) про визнання протиправними та скасування постанов ВП №50997160 від 12.10.2017 року про стягнення виконавчого збору та ВП №50997160 від 12.10.2017 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.10.2017 року головним державним виконавцем Нововолинського МВ ДВС винесено постанову ВП №50997160 від 12.10.2017 року про стягнення виконавчого збору в розмірі 26 190,99 грн. та постанову ВП №50997160 від 12.10.2017 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в розмірі 150 грн. Позивач вважає вказані постанови неправомірними, оскільки вона добровільно сплатила узгоджену з банком суму, державним виконавцем не було вчинено жодних виконавчих дій щодо примусового виконання, а тому були відсутні підстави для винесення оскаржуваних постанов.

Відтак, просить визнати протиправними та скасувати постанови ВП №50997160 від 12.10.2017 року про стягнення виконавчого збору та ВП №50997160 від 12.10.2017 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала повністю з підстав, наведених у позовній заяві, просила позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не прибула, у відзиві від 11.05.2018 року №12144 позовні вимоги не визнала, просила в задоволенні позову відмовити повністю. Вважає, що звернення 28.09.2017 року ОСОБА_1 до виконавчої служби з клопотанням про закриття виконавчого провадження підтверджує ознайомлення боржника з виконавчим провадженням, щодо стягнення з останньої заборгованості. Зважаючи на невиконання рішення суду у визначений державним виконавцем добровільний термін, вжиття державним виконавцем заходів щодо обстеження майнового стану боржника та стягнення заборгованості, зазначення умов стягнення виконавчого збору при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження у травні 2016 року, вважає, що строк для оскарження постанови про стягнення виконавчого збору пропущено, а підстави для задоволення позову відсутні.

В подальшому, у судове засідання, призначене на 16:30 год. 15.04.2018 року, учасники справи не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до частини третьої статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Як передбачено частиною четвертою статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відтак, судовий розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання технічними засобами.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до повного задоволення, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси і просити про їх захист.

Згідно частини 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Судом встановлено, що рішенням Нововолинського міського суду від 05.06.2015 року з ОСОБА_1 в користь ПАТ Альфа Банк стягнуто 259 316,72 грн. заборгованості за кредитним договором №0203/0508/88-009 від 29.05.2008 року, а також 2593,17 грн. судового збору.

Рішенням Нововолинського міського суду від 13.04.2016 року відмовлено у задоволенні позову ПАТ Альфа-Банк до ОСОБА_1, ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №0203/0508/88-009 від 29.05.2008 року.

05.05.2016 року головним державним виконавцем Нововолинського МУЮ Євдокимовим М. І. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №165/2376/14-ц, що був виданий на підставі вищевказаного рішення суду.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 13.04.2016 року скасовано в частині звернення стягнення на предмет іпотеки. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором укладеним між ВАТ Сведбанк та ОСОБА_1 в розмірі 194 703,42 грн., яка складається з заборгованості за кредитом, відсотками, звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України Про виконавче провадження , за початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) під час проведення виконавчих дій.

З оглянутих матеріалів до відзиву вбачається, що 06.10.2016 року головним державним виконавцем ВДВС Нововолинського МУЮ винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №50997160, накладено арешт на все майно, що належить боржнику.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.10.2017 року касаційну скаргу ПАТ Альфа-Банк задоволено частково, рішення апеляційного суду Волинської області від 30.06.2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 17.04.2018 року прийнято відмову ПАТ Альфа-Банк від апеляційної скарги на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 13.04.2016 року в цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства Альфа-Банк про звернення стягнення на предмет іпотеки. Апеляційне провадження в даній цивільній справі закрито. 02.04.2018 року на адресу Апеляційного суду Волинської області від ПАТ Альфа-Банк надійшла заява, в якій повідомлено про те, що сторони у позасудовому порядку врегулювали питання заборгованості, у зв'язку з чим позивач просить суд апеляційну скаргу залишити без розгляду. В ухвалі суду вказано, що 02.04.2018 року на адресу Апеляційного суду Волинської області від ПАТ Альфа-Банк надійшла заява, в якій повідомлено про те, що сторони у позасудовому порядку врегулювали питання заборгованості, у зв'язку з чим позивач просив суд апеляційну скаргу залишити без розгляду.

10.05.2017 року головним державним виконавцем Нововолинського МВДВС винесено постанову про арешт коштів боржника ВП №50997160, накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках.

ОСОБА_1 листом від 28.09.2017 року за вх. №5459/03-5-23 повідомила головного державного виконавця Євдокимова М. І. про те, що 31.07.2017 року сплатила в добровільному порядку суму боргу, тому просила закрити виконавче провадження.

Як вбачається з копії листа ПАТ Альфа-Банк адресованого головному державному виконавцю від 21.08.2017 року за вих. №268, ПАТ Альфа-Банк повідомив державного виконавця про те, що виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором в сумі 261 909,89 грн. виконано в повному обсязі.

12.10.2017 року головним державним виконавцем Нововолинського МВ ДВС на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України Про виконавче провадження (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом) винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №50997160 у зв'язку з отриманням повідомлення від ПАТ Альфа-Банк №268 від 21.08.2017 року, що заборгованість за кредитним договором в сумі 261 909,89 грн. погашена в повному обсязі. Також в пунктах 1, 2 резолютивної частини постанови вказано виділити в окреме провадження постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження винесеної в рамках виконавчого провадження №50997160 в сумі 150 грн. та виділити в окреме провадження постанову про стягнення з боржника виконавчого збору виконавчого провадження винесеної в рамках виконавчого провадження №50997160 в сумі 26 190,99 грн.

Того ж дня, головним державним виконавцем Нововолинського МВ ДВС винесено постанову ВП № 50997160 від 12.10.2017 року про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 26 190,99 грн. та постанову ВП № 50997160 від 12.10.2017 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 150 грн.

На підставі вказаних постанов ВП № 50997160 від 12.10.2017 року про стягнення з боржника виконавчого збору та ВП № 50997160 від 12.10.2017 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження головним державним виконавцем Нововолинського МВ ДВС винесено постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №54913716 від 17.10.2017 року та ВП №54913649 від 17.10.2017 року відповідно.

Не погодившись з постановами ВП № 50997160 від 12.10.2017 року про стягнення з боржника виконавчого збору та ВП № 50997160 від 12.10.2017 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом.

Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно із пунктом 1 частини другої статті 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Так, з оглянутих судом матеріалів виконавчого провадження вбачається, що вказані постанови ВП № 50997160 від 12.10.2017 року про стягнення з боржника виконавчого збору та ВП № 50997160 від 12.10.2017 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ОСОБА_1 було отримано 27.10.2017 року під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, інших доказів вручення ОСОБА_1 вказаних постанов виконавчою службою не надано.

Як встановлено судом ОСОБА_1 27.10.2018 року звернулася в Нововолинський міський суд із скаргою на дії головного державного виконавця Нововолинського МВ ДВС в якій просила визнати незаконними та скасувати постанови ВП № 50997160 від 12.10.2017 року про стягнення з боржника виконавчого збору та ВП № 50997160 від 12.10.2017 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, проте ухвалою Нововолинського міського суду від 21.02.2018 року провадження у справі закрито оскільки розгляд вказаної категорії справ віднесено до юрисдикції Волинського окружного адміністративного суду.

Не погодившись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку, ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 13.04.2018 року апеляційну скаргу залишено без задоволення а ухвалу Нововолинського міського суду від 21.02.2018 року залишено без змін. З витяга з сайту Укрпошта за штрихкодом 4302516670631 вбачається, що вказану ухвалу позивач отримала 21.04.2018 року.

З відбитка штемпеля Укрпошти на конверті адресованому Волинському окружному адміністративному суду вбачається, що ОСОБА_1 звернулася на пошту для відправки до суду позовної заяви 27.04.2018 року.

Беручи до уваги, що позов подано 02.05.2018 року за вх. №5719/18 як вбачається з відбитка штемпеля вхідної кореспонденції суду, тому суд приходить до висновку, що позовна заява подана з дотриманням десятиденного строку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 КАС України.

Так, правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються як Законом України Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі по тексту - Закон України від 21 квітня 1999 року №606-XIV) так і Законом України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі по тексту - Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII).

Згідно з частиною 2 статті 25 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV (в редакції на момент відкриття виконавчого провадження №50997160), державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Частинами 1 та 3 статті 27 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV встановлено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Відповідно до частини 1 статті 28 цього ж Закону у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

В той же час, з 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року №1404-VIII.

У відповідності до пункту 7 Розділу ХІІІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

При цьому, суд звертає увагу, що у вказаних вище положеннях вказано порядок виконання та правового регулювання саме виконавчих дій , а не виконавчого провадження .

Як в статті 1 Закону України Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV, так і в статті 1 Закону України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ, виконавче провадження визначається як сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Отже, з урахуванням Прикінцевих та Перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ, суд приходить до висновку, що кожна окрема виконавча дія та, відповідно, прийнята постанова державного виконавця в межах виконавчого провадження повинна регулюватись тим нормативно-правовим актом, під час дії якого вона була розпочата.

Так, судом встановлено, що постанова про стягнення виконавчого збору ВП №51000179 винесена державним виконавцем 19 січня 2018 року, а відтак, державний виконавець, приймаючи дану постанову, повинен був вчиняти таку дію відповідно до вимог Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ.

При цьому, суд звертає увагу, що приймаючи постанову про стягнення виконавчого збору від 12.10.2017 року, зокрема, визначаючи розмір виконавчого збору та підставу його стягнення, державний виконавець керувався статтями 27, 40 Закону України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ.

Так, державний виконавець, закінчуючи виконавче провадження у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі судового рішення згідно з виконавчим документом (пункт 9 частини 1 статті 39 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII), беручи до уваги положення статті 40 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ, виніс постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 26 190,99 грн (10 % від суми, яка підлягала стягненню згідно виконавчого листа №165/2376/14-ц).

Оскільки стягнення виконавчого збору, як окрема виконавча дія, здійснена державним виконавцем після набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, то в даному випадку підлягали застосуванню положення саме цього Закону.

В той же час, відповідно до статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Статтею 27 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII та розділом VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 передбачено, що виконавчий збір стягується на підставі постанови, яка виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника сум або закінчення виконавчого провадження згідно статті 39 Закону в розмірі 10 % від суми, що фактично стягнута, повернута стягувачу.

Тобто, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, а виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум.

Проте, як встановлено судом та вбачається з матеріалів виконавчого провадження №50997160, державним виконавцем не вчинялося будь-яких виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа №165/2376/14-ц та не стягувалось з боржника на користь стягувача присуджених сум за цим виконавчим листом.

Як вбачається з оглянутої судом квитанції №2557772 від 31.07.2017 року грошові кошти в сумі (9 100$) 235 831,86 грн. ОСОБА_1 безпосередньо перераховувались ПАТ Альфа-Банк поза межами виконавчого провадження №50997160, про що сторони повідомляли державного виконавця, безпосередньо через виконавчу службу вказані грошові кошти не перераховувались.

При цьому, суд наголошує, що приписами Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (статті 40, 42) передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема, частиною 3 статті 40 цього Закону встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною 4 статті 42 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина 1 статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Тобто, після набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ виконавчий збір підлягає стягненню в порядку та розмірі, визначеному цим Законом, який в даному випадку, обумовлює можливість винесення постанови про стягнення виконавчого збору після закінчення виконавчого провадження в порядку статті 39 Закону.

Водночас, як вже було зазначено судом, станом на 12.10.2017 року (тобто станом на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору) державним виконавцем з боржника не було стягнуто в примусовому порядку будь-яких сум згідно виконавчого листа №165/2376/14-ц, а лише винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку із фактичним виконанням судового рішення. Підтвердження, що останнім вчинялись необхідні дії із примусового виконання, направлені на фактичне виконання цього наказу, матеріали справи не містять, а тому суд приходить висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для винесення постанови від 12.10.2017 року ВП №50997160 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 26 190,99 грн та, як наслідок, постанови від 12.10.2017 року ВП №50997160 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.

При цьому, Верховний Суд України, усуваючи розбіжності у застосуванні норм Закону №606- XIV при вирішенні питання щодо можливості стягнення виконавчого збору з боржника, у своїй постанові від 28 січня 2015 року №3-217гс14 зазначив, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялися.

Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 постанову про відкриття ВП, а також оскаржувані постанови від 12.10.2017 року про стягнення виконавчого збору №50997160 та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження №50997160 одержала лише 27.10.2017 року коли зверталася до відповідача із відповідною заявою про надання їй усіх копій постанов держаних виконавців, що її стосуються.

Разом з тим, будь-якого підтвердження щодо отримання позивачем вказаних постанов раніше 27.10.2017 року, відповідачем не надано.

Той факт, що позивач знала про відкрите щодо неї виконавче провадження, зокрема і те, що стало підставою для винесення оскаржуваних постанов від 12.10.2017 року ВП №50997160, не може розцінюватись як обізнаність останньої про необхідність сплати нею виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2018 року в справі №876/1976/18.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку суду, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність винесених в рамках виконавчого провадження постанов ВП №50997160 від 12.10.2017 року про стягнення виконавчого збору та ВП №50997160 від 12.10.2017 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, в той час, як відповідачем не доведено правомірності своїх рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань Нововолинського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір в розмірі 704,80 грн., сплачений позивачем відповідно до квитанції №39 від 27.04.2018 року.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України Про виконавче провадження , суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Нововолинського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Євдокимова М. І. від 12.10.2017 року про стягнення виконавчого збору ВП №50997160.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Нововолинського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Євдокимова М. І. від 12.10.2017 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ВП №50997160.

Стягнути за рахунок бюджетних Нововолинського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст.295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Позивач ОСОБА_1 (45400, АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1).

Відповідач Нововолинський міський відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (45400, Волинська область, місто Нововолинськ, вулиця Винниченка, будинок 14, код ЄДРПОУ 35055294)

Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич