Постанова

від 10.05.2018 по справі 910/5343/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/5343/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

при секретарі судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.02.2018 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., судді Бучинська Г.Б., Філіпова Т.Л.) та на рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.11.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Гладюк Ю.В., судді Димбовський Ю.В., Смаровоз М.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця"

до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Деніокс"

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення збитків у розмірі 206 994,93 грн.,

за участю:

позивача: Марченко В.М. (договір про надання правової допомоги від 29.01.2018),

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" (далі - позивач) просило зобов'язати Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" (далі-відповідач-1) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Деніокс" (далі-відповідач-2) усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 15,5726 га, що розташована на території Хмельницької міської ради Хмельницької області право користування якої посвідчено Державним актом на право постійного користування землею від 27.11.1998 ІІ-ХМ № 001285 (далі-земельна ділянка), а саме привести її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель, споруд та повернути її позивачу, а також стягнути з відповідача-2 збитки, завдані внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки у розмірі 206 994,93 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами проведеного позивачем обстеження земельної ділянки виявлено самовільне будівництво тимчасових та капітальних споруд на відповідній її частині, а також встановлено укладення між відповідачами відповідного договору, за умовами якого відповідачі повинні були у встановленому порядку повернути земельну ділянку до попереднього стану, проте термін дії якого закінчився 31.12.2010, а з 01.01.2011 відповідач-2 продовжує користуватися безпідставно земельною ділянкою площею 1,5000 га, тобто самовільно, у зв'язку з чим порушене право позивача на користування земельною ділянкою. При цьому позивач вказує на те, що в період з 2011 року по 2016 рік позивачем було сплачено земельний податок за самовільно зайняту земельну ділянку відповідачем-2, загальною площею 1,5000 га у сумі 206 994,93 грн., у зв'язку з чим дану суму позивач вважає збитками, які повинен відшкодувати відповідач-2.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 27.11.2017, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.02.2018, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що відповідач-2 самовільно займає частину земельної ділянки, що підтверджується актом обстеження земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 10.01.2018, який суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив. При цьому позивач вказує на те, що відповідач-1 визнав позов, втім судами не надано даній обставині правової оцінки. Безпідставним вважає позивач висновок судів про те, що неможливо встановити межі належної позивачу земельної ділянки через відсутність її кадастрового номеру, оскільки існує смуга відведення, яка визначена пунктом 3.2 Національного стандарту України, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 22.07.2011 № 85 та згідно статті 68 Земельного Кодексу України земельна ділянка належить до земель залізничного транспорту, а тому виявлені об'єкти під час обстеження перебувають на земельній ділянці позивача і для з'ясування цих обставин не потрібен кадастровий номер земельної ділянки. Крім того, позивач посилається на лист Хмельницької міської ради від 15.12.2016 № 12-4952-02-10, рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 23.12.2004 № 814, від 08.06.2006 № 461, рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 12.05.2016 у цивільній справі № 686/17192/15-ц, які доводять самовільне зайняття відповідачем-2 земельної ділянки.

Аналогічна позиція викладена відповідачем-1 у відзиві на касаційну скаргу, в якому він вказує на незаконність судових рішень та наявність підстав для задоволення позову.

Однак відзив відповідача-1 не може бути прийнятий до розгляду разом із касаційною скаргою виходячи із наступного.

Відповідно до приписів статті 295 ч.2 Господарського процесуального кодексу України відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.

Згідно статті 297 цього Кодексу учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (ч.1). До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи (ч.3).

Отже оскільки поданий відповідачем-1 відзив не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги, однак відповідачем-1 не додано документу про сплату судового збору, а Господарський процесуальний кодекс України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, такий відзив залишається без розгляду.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2 просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами, згідно Державного акта на право постійного користування землею від 27.11.1998 ІІ-ХМ № 001285, відповідачу-1 надано у постійне користування землі, площею 15,5726 га для Хмельницької дистанції колії під залізничні колії (перегін ст.Хмельницький-ст.Гречани), яка в подальшому була передана до статутного капіталу ПАТ "Укрзалізниця" згідно наказу останнього від 01.12.2015 № 045 та передавального акта відповідача-1 від 31.07.2015, затвердженого 18.08.2015 Міністерством інфраструктури України.

01.10.2004 між відповідачами був укладений договір про співробітництво та організацію взаємовідносин, з урахуванням додаткової угоди від 14.03.2006 до нього, предметом якого є надання послуг по передачі житла шляхом забезпечення фінансування коштів, необхідних для проведення його капітального ремонту, разом із зовнішніми і внутрішніми інженерними мережами у комунальну власність м.Хмельницький, а також сприяння відповідачем-1 відповідачу-2 до 2010 року у здійсненні благоустрою та упорядкуванні (без побудови капітальних споруд) території насипу земельного полотна перегону Хмельницький-Шаровечка (3-5км), у тому числі з правом організації діяльності, погодженої з державними та місцевими органами влади, на досягнення якої спрямовано цей договір за умови забезпечення відповідачем-2 погодження заходів з визначеними законодавством місцевими органами, повного збереження всіх інженерних мереж та можливості оперативного (протягом 3 діб) відновлення руху по перегону на підставі письмового звернення відповідача-1.

Судами встановлено, що 16.06.2016 позивачем було проведено обстеження земельної ділянки, яким встановлено, що в смузі відведення залізниці по головній колії Хмельницький-Шаровечка від 3км. пк 3 по 5 км. пк 2 з обох сторін на відстані орієнтовно від 7 м до 20 м від осі головної колії, виявлено самовільне будівництво малих архітектурних форм (тимчасових споруд) та окремі капітальні споруди з бетонним фундаментом (гаражі, склади), орієнтовною площею 1,5000 га, а на земельній ділянці залізниці з 4 км по 5 км виявлено двоповерхову капітальну споруду з бетонним фундаментом. За результатами обстеження було складено акт, у якому також зазначено, що кадастровий номер земельній ділянці не присвоєно та не встановлено власників металевих торгівельних кіосків, прилавків для здійснення торгівлі непродовольчими товарами.

Також встановлено, що відповідачем-2 подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, своє рішення мотивував тим, що позивач не довів, що частина спірної земельної ділянки вибула з користування позивача та знаходиться у користуванні відповідача-2, і що останнім здійснювалося на ній будівництво тимчасових та капітальних споруд, а також вчинення відповідачами дій, які б перешкоджали позивачу її використовувати. При цьому суди послалися на те, що позивачем не доведено наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення в діях відповідача-2, що виключає підстави для стягнення з нього збитків. Крім того, суди вважаючи, що право позивача не порушене, а тому підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності відсутні. Також суди послалися на помилкове обґрунтування позивачем своїх вимог статтею 387 ЦК України, оскільки взаємовиключним є одночасне пред'явлення позову про усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження своїм майном, та позову про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Підстави для скасування судових рішень відсутні з огляду на наступне.

Частиною першою статті 92 Земельного кодексу України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Частиною другою статті 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно статті 22 Цивільного Кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч.1). Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч.2).

Судами встановлено, що за результатами проведеного 16.06.2016 обстеження земельної ділянки в смузі відведення залізниці по головній колії Хмельницький-Шаровечка з обох сторін на відстані орієнтовно від 7 м до 20 м від осі головної колії, виявлено самовільне будівництво малих архітектурних форм (тимчасових споруд) та окремі капітальні споруди з бетонним фундаментом (гаражі, склади), орієнтовною площею 1,5000 га, про що було складено акт.

Разом з тим, із поданих позивачем доказів не вбачається, що відповідачі мають відношення до зазначеного розміщення малих архітектурних форм та капітальних споруд, тому суди дійшли обґрунтованого висновку відсутність підстав для задоволення позову в частині усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та її повернення позивачу. При цьому суди встановили, що позивачем не доведено складу цивільного правопорушення в діях відповідача-2, що виключало підстави для покладення на нього відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Суд касаційної інстанції погоджується із такими висновками апеляційного суду, оскільки із встановлених ним обставин справи вбачається, що інших даних, які б вказували на наявність порушення відповідачами вимог земельного та цивільного законодавства матеріали справи не містять, відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Крім того, колегія судів зазначає, що позивач посилається на те, що під час обстеження ним було виявлено зайняття невстановленою особою земельної ділянки площею у розмірі 1,5000 га, в той час, як у позові він вимагає усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею у розмірі 15,5726 га.

За таких обставин висновки судів про те, що оскільки позивач не довів порушення прав та охоронюваних законом інтересів, а тому відсутні підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності на яких наполягав відповідач-2, є правильними.

Позивач вказаних висновків судів не спростував.

Посилання позивача на те, що відповідач-1 визнав позов, втім судами не надано даній обставині правової оцінки, є безпідставним, оскільки таке визнання не є безумовною підставою для задоволення позову до відповідача-2 та суди оцінивши подані позивачем докази у їх сукупності, з урахуванням наведеного вище дійшли правильного висновку про те, що останні не підтверджують обґрунтованість заявлених позивачем вимог.

Отже вказані висновки судів було зроблено за результатами оцінки всіх матеріалів справи в сукупності.

Щодо доводів касаційної скарги з посиланням на лист Хмельницької міської ради від 15.12.2016 № 12-4952-02-10, рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 23.12.2004 № 814, від 08.06.2006 № 461, рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 12.05.2016 у цивільній справі № 686/17192/15-ц, які за доводами скаржника доводять самовільне знаходження відповідача-2 на земельній ділянці, а також на наявність на земельній ділянці об'єктів нерухомості та малих архітектурних форм, які на думку позивача підтверджують порушення відповідачами вимог земельного законодавства, то такі доводи не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки не вбачається, що такі доказу у встановленому процесуальним законом порядку подавалися для дослідження суду першої інстанції, а згідно частини третьої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до приписів статті 269 частини 3 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Таким чином апеляційний суд обґрунтовано відхилив поданий позивачем акт обстеження земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 10.01.2018, оскільки він був складений позивачем вже після прийняття рішення судом першої інстанції і не вбачається, що цей акт не міг бути складений до прийняття рішення судом першої інстанції, а відповідно не вбачається, що він не міг бути поданий до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від позивача, що виключало процесуальні підстави для дослідження його апеляційним судом у сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, а доводи відзиву відповідача-2 на касаційну скаргу ґрунтуються на вказаних обставинах.

Позивач, вважаючи, що його права порушені внаслідок зайняття земельної ділянки певними особами, не позбавлений права звернутися з іншим позовом до суду з наданням відповідних доказів, які б підтверджували обґрунтованість заявлених ним вимог, а також завданої йому шкоди, розрахованої у порядку, визначеному правовими актами Кабінету Міністрів України в залежності від підстав позову, або від 19.04.1993 №284, або від 25.07.2007 №963.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.02.2018 у справі Господарського суду Хмельницької області №910/5343/17, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов