Ухвала

від 07.05.2018 по справі 757/11015/18-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11-cc/796/2075/2018 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретаря судового засідання ОСОБА_5

за участю:

прокурора ОСОБА_6

представника власника майна, адвоката ОСОБА_7

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника власника майна ТОВ «Науково-Виробничий Центр Полісервіс» - адвоката ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури №6 ОСОБА_8 та накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться у безготівковому вигляді, на рахунках ТОВ «Науково - Виробничий Центр «Полісервіс» (код ЄДРПОУ 37506583), а саме: в ПАТ «Сбербанк», МФО 320627, ЄДРПОУ 25959784, валюта - українська гривня, номер рахунку - НОМЕР_1 ; в ПАТ «Сбербанк», МФО 320627, ЄДРПОУ 25959784, валюта - українська гривня, номер рахунку НОМЕР_2 , із зупиненням видаткових операцій по цим рахунками та забороною розпоряджатися грошовими коштами.

Приймаючи рішення, слідчий суддя врахував наявність правових підстав для накладення арешту, та прийшов до висновку про необхідність задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на зазначене у клопотанні майно, з метою забезпечення збереження речових доказів.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник власника майна ТОВ «Науково-Виробничий Центр Полісервіс» - адвокат ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді скасувати, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає про те, що прокурором не надано доказів відповідності арештованого майна вимогам ст. 98 КПК України, розміру шкоди завданої кримінальним правопорушенням та те, що жодній службовій особі товариства про підозру не повідомлялось, цивільний позов у справі не заявлено. Додає, що обґрунтованість підозри не була предметом дослідження у суді першої інстанції.

Також адвокат вказує на те, що арештовані грошові кошти у безготівковій формі не можуть бути засобом злочину. Додає, що слідчий суддя не зазначив мету та правову підставу арешту, а розгляд клопотання відбувся без участі власника майна та його представника.

Крім того, апелянт звертає увагу суду на те, що арешт не може бути накладено на зазначене у клопотання прокурора майно з метою конфіскації майна, оскільки санкція ч. 1 ст. 358 КК України не передбачає такого виду покарання.

У підсумку представник власника майна стверджує про те, що слідчим суддею не враховано наслідки арешту для власника майна.

Одночасно автор апеляційної скарги ставить питання про поновлення строку на апеляційне оскарження. В обгрунтування причин пропуску цього строку апелянт вказує, що ухвала суду постановлена без виклику у судове засідання власника майна та про її наявність представнику товариства стало відомо 19 березня 2018 року, апеляційна скарга подана до суду 26 березня 2018 року.

Заслухавши доповідь судді, думку представника власника майна, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вимоги апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Так, у відповідності до абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, що в даному випадку мало місце, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Враховуючи, що власник майна та його представник участіу судовому засіданні не приймали, про існування ухвали слідчого судді апелянту стало відомо 19 березня 2018 року, апеляційна скарга подана до суду 26 березня 2018 року, колегія суддів приходить до висновку, що клопотання апелянта щодо поновлення строку на апеляційне оскарження з підстав, наведених у ньому, підлягає задоволенню, оскільки цей строк пропущений з поважних причин.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

При апеляційному розгляді встановлено, що у даному кримінальному провадженні слідчим суддею обґрунтовано застосовано такий захід забезпечення кримінального провадження як арешт майна та правильно визначені правові підстави для цього.

Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів, в провадженні СВ Печерського УП ГУ НП України у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження № 12017100060005697, відомості про яке 09.11.2017 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.

Прокурор Київської місцевої прокуратури №6 ОСОБА_8 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться у безготівковому вигляді, на рахунках ТОВ «Науково - Виробничий Центр «Полісервіс» (код ЄДРПОУ 37506583), яке ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року задоволено.

Жодних об`єктивних даних, які б спростовували чи ставили під сумнів законність прийнятого слідчим суддею рішення колегія суддів в матеріалах судової справи по розгляду клопотання по накладенню арешту не вбачає, оскільки покладені в основу ухвали слідчого судді мотиви, що стали підставою для задоволення клопотання прокурора, слід визнати обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги такими, що не заслуговують на увагу колегії суддів і не ґрунтуються на законі, виходячи з наступного.

КПК України вимагає обов`язкового дотримання вимог закону при оформленні всіх процесуальних документів, надаючи цим вимогам принциповий характер.

Отже, якщо закон визначив, що клопотання слідчого про накладення арешту повинно відповідати вимогам ст. 171 КПК України, то слідчий повинен неухильного їх дотримуватися.

Так, згідно ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого повинно бути зазначено правові (законні) підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна.

Вказана норма також узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Задовольняючи клопотання прокурора про арешт майна, слідчий суддя, прийшов до правильного висновку, що клопотання прокурора відповідає вимогам ст. 171 КПК України та містить достатньо правових підстав для його задоволення.

З огляду на вищенаведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно зазначене у клопотанні, з метою забезпечення збереження речових доказів.

Зважаючи на вищезазначене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно зазначене у клопотанні прокурора, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності.

Підстав сумніватися в співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження у колегії суддів не виникає.

Посилання апелянта на те, що слідчим суддею не зазначено мету та правову підставу для накладення арешту є непереконливими, оскільки спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення, а твердження адвоката про невідповідність майна, на яке прокурор просить накласти арешт, критеріям визначеним ст. 98 КПК України, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами провадження, а саме постановою про визнання речовим доказом від 15.02.2018, відповідно до якої, майно, на яке прокурор просить накласти арешт, визнано речовими доказами, з посиланням на те, що орган досудового слідства прийшов до висновку, що грошові кошти, здобуті злочинним шляхом (а.с. 84-85).

Крім того, твердження апелянта про відсутність у даному кримінальному провадженні обгрунтованої підозри, колегія суддів визнає необгрунтованими, оскільки додані до клопотання матеріали свідчать про наявність обгрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, зокрема протокол допиту підозрюваного ОСОБА_9 від 11.11.2016 (а.с. 34-38), протокол допиту свідка ОСОБА_10 від 14.11.2017 (а.с. 39-42), протокол огляду від 27.11.2017 (а.с. 57-58), протокол огляду від 27.11.2017 (а.с. 59-60), протокол огляду від 27.11.2017 (а.с.61).

Разом з цим, положення п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України не вимагають наявності обгрунтованої підозри щодо особи на відміну від пунктів 2, 3, 4 ч. 1 ст. 170 КПК України, проте такої мети, яка передбачена пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 170 КПК України у клопотанні не зазначено. З цих же підстав не заслуговують на увагу і твердження апелянта про те, що жодній службовій особі товариства про підозру не повідомлялось, цивільний позов у справі не заявлено та відсутність підстав про накладення арешту з метою конфіскації майна.

Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання відчуження, знищення чи пошкодження майна, що може перешкодити кримінальному провадженню.

Крім того, факт заперечення наявності обґрунтованої підозри не є визначеною законом підставою для її спростування. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК України та є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України (ст.ст. 22, 26 КПК України).

Посилання адвоката на те, що слідчим суддею не враховано наслідки арешту для власника майна, не може бути визнано обґрунтованими, через відсутність доказів заподіяння власникові майна істотних витрат, які мав надати апелянт, з огляду на вимоги ч. 5 ст. 132 КПК України. Разом з цим, застосування будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження, зокрема арешт майна, є втручанням у права і свободи особи, проте таке втручання можливе якщо потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання.

Посилання апелянта на те, що розгляд клопотання прокурора про арешт майна відбувся без повідомлення власника майна, є необгрунтованими, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК України, клопотання слідчого про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення власника майна, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна, що мало місце в даному випадку.

Зважаючи на вищевикладене, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170 173 КПК України, наклав арешт на майно зазначене у клопотанні прокурора, з метою забезпечення збереження речових доказів, врахувавши при цьому і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб, та забезпечивши своїм рішенням розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а тому вимоги апелянта щодо необґрунтованості ухвали слідчого судді, слід визнати непереконливими.

Враховуючи встановлені обставини та відповідні їм правовідносини, колегія суддів вважає, що ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Поновити представнику власника майна ТОВ «Науково-Виробничий Центр Полісервіс» - адвокату ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року.

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року, якою задоволено клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури №6 ОСОБА_8 та накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться у безготівковому вигляді, на рахунках ТОВ «Науково - Виробничий Центр «Полісервіс» (код ЄДРПОУ 37506583), а саме: в ПАТ «Сбербанк», МФО 320627, ЄДРПОУ 25959784, валюта - українська гривня, номер рахунку - НОМЕР_1 ; в ПАТ «Сбербанк», МФО 320627, ЄДРПОУ 25959784, валюта - українська гривня, номер рахунку - НОМЕР_2 ; із зупинення видаткових операцій по цим рахунками та забороною розпоряджатися грошовими коштами, залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ТОВ «Науково-Виробничий Центр Полісервіс» - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4