Рішення

від 15.05.2018 по справі 910/2349/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.05.2018Справа № 910/2349/18

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/2349/18

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА ПРОМІНЬ"

до товариства з обмеженою відповідальністю "РОДИННИЙ ХЛІБ"

про стягнення 48 583, 56 грн.

Без виклику учасників справи .

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Альфа Промінь звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Родинний хліб про стягнення 48 583,56 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Договору поставки борошна № 051017/1 від 05.10.2017р., у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість за отриманий товар у сумі 47000,00 грн., за прострочення сплати якої додатково нарахована пеня в розмірі 1583,56 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/2349/18 від 03.03.2018р. позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю Альфа Промінь до товариства з обмеженою відповідальністю Родинний хліб про стягнення 48 583,56 грн. залишено без руху.

15.03.2018р. від товариства з обмеженою відповідальністю Альфа Промінь на адресу суду надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 03.03.2018р.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2018р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини в строк до 16.04.2018р.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 15.03.2018р. була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01013, м. Київ, Набережно-Печерська дорога, 8, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 15.03.2018р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Станом на 15.05.2018р. від позивача не надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також не отримано від відповідача відзиву на позовну заяву.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.10.2017р. між позивачем (далі - постачальник) та відповідачем (далі - покупець) було укладено договір поставки борошна №051017/1 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується постачати та передавати у власність покупця, а покупець приймати та оплачувати борошно в асортименті (далі - товар); асортимент, кількість, якість та ціна якого, зазначені у специфікаціях та видаткових накладних на кожну поставку товару, які є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з п. 1.2. договору, поставка товару здійснюється окремими партіями протягом всього строку дії даного договору. Кількість поставок протягом дії договору не обмежена.

Загальна кількість та асортимент товару, що поставляється у кожній партії, визначаються сторонами у відповідній специфікації та видатковій накладній, яка оформляється постачальником на кожну поставку товару (п.2.1 договору).

Відповідно до п. 3.5. договору, датою поставки партії товару є зазначена в товарно-транспортних накладних з відміткою покупця про її отримання.

Доказом передачі товару покупцю є видаткова накладна або товарно-транспортна накладна з відміткою покупця про її отримання (п.3.6. договору).

У п. 13.1. договору сторони прийшли до угоди, що товар вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем за наявності в накладній ПІБ і підпису особи, уповноваженої на отримання товару і за наявності відбитку штампу або печатки покупця в графі отримання продукції.

Ціна кожної поставки товару погоджується сторонами у видаткових накладних. Ціна встановлюється у гривнях (п.5.1. договору).

У п. 6.2. договору сторони погодили порядок розрахунків: покупець оплачує поставлений товар шляхом безготівкового банківського переказу на рахунок, зазначений в розділі 14 договору.

Відповідно до п. 6.3 договору, строки оплати товару: згідно умов кожної окремої специфікації.

Згідно п. 10.3. договору, у випадку несвоєчасної оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та діє протягом календарного року, а в частині розрахунків - до повного їх виконання сторонами взятих на себе зобов'язань. Договір вважається продовженим на тих самих умовах на кожен наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не пізніше, чим за 30 календарних днів до закінчення поточного року або дії договору, не повідомить про припинення дії даного договору, направив про це письмове повідомлення іншій стороні (п. 12.7. договору).

Згідно підписаних представниками сторін та скріплених печатками підприємств накладних №159 від 17.10.2017р. на суму 33 900,00 грн. та №161 від 20.10.2017р. на суму 33 900,00 грн., позивач поставив відповідачу товар за договором на загальну суму 67 800,00 грн.

Відповідач частково розрахувався за поставлений товар в сумі 33 550,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №109 від 15.02.2018р. на суму 1 000,00 грн., №77 від 06.02.2018р. на суму 1 000,00 грн., №358 від 21.01.2018р. на суму 5 000,00 грн., №49 від 11.01.2018р. на суму 1 000,00 грн., №341 від 03.01.2018р. на суму 3 000,00 грн., №130 від 27.12.2017р. на суму 1 700,00 грн., №302 від 24.11.2017р. на суму 2 000,00 грн., №4 від 09.11.2017р. на суму 5 400,00 грн., №295 від 09.11.2017р. на суму 4 000,00 грн., №2 від 07.11.2017р. на суму 4 500,00 грн., №294 від 07.11.2017р. на суму 4 900,00 грн.

Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов'язань за договором поставки борошна №051017/1 від 05.10.2017р. щодо своєчасної та повної оплати товару, у зв'язку із чим просить стягнути з останнього заборгованість за отриманий товар у сумі 47 000,00 грн., за прострочення сплати якої також нарахована пеня в розмірі 1 583,56 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Матеріалами справи, а саме підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств накладними №159 від 17.10.2017р. та №161 від 20.10.2017р. підтверджено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав, здійснив поставку товару, який прийнятий відповідачем, на суму 67 800,00 грн.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами договору поставки борошна №051017/1 від 05.10.2017р. строк оплати товару визначається згідно умов кожної окремої специфікації, які в матеріалах справи відсутні.

З огляду на викладене та враховуючи положення ст.692 Цивільного кодексу України відповідач мав здійснити оплату товару після його прийняття.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що в силу положень ст.692 Цивільного кодексу України строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару є таким, що настав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Позивач стверджує, що відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару на суму 20 800,00 грн., у зв'язку із чим у нього утворилась заборгованість в сумі 47000,00 грн.

Проте, судом встановлено, що сума здійсненої відповідачем часткової плати становить 33 550,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними доручення.

З огляду на викладене, у відповідача утворилась заборгованість за поставлений товар в сумі 34 300,00 грн. (67 800,00 грн. - 33 500,00 грн.).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що строк оплати вартості поставленого товару за договором настав, приймаючи до уваги те, що доказів оплати товару в повному обсязі станом на день розгляду справи відповідачем не надано, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором поставки та дистрибуції №ФД 001/16 від 18.05.2016р. в розмірі 34 300,00 грн.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи викладене, суд, перевіривши розрахунок позивача встановив, що ним невірно визначено початок прострочення заборгованості. Так, першим днем простроченням виконання зобов'язання за накладною №159 від 17.10.2017р. є 18.10.2017р., за накладною №161 від 20.10.2017р. - 21.10.2018р.

За розрахунком суду розмір пені є більшим ніж заявлено, а тому, хоча позивач і невірно визначив початок перебігу строку, проте, суд задовольняє позовні вимоги в цій частині у розмірі, визначеному позивачем, - 1 583,56 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "РОДИННИЙ ХЛІБ" (01013, м. Київ, вулиця Набережно-Печерська дорога, будинок 8; ідентифікаційний код 41061138) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА ПРОМІНЬ" (01054, м. Київ, вулиця Олеся Гончара, будинок 47/49, офіс 29; ідентифікаційний код 40377823) заборгованість в сумі 34 300 грн., пеню в сумі 1 583 грн. 56 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 301 грн. 40 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено та підписано: 15.05.2018р.

СуддяПривалов А.І.