Рішення

від 14.05.2018 по справі 348/2628/17

НАДВІРНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №348/2628/17

14 травня 2018 року м. Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої - судді Флоряк Д.В.

секретаря Буратчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Надвірна справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс Авто" про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся з позовом в суд до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс Авто" про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів.

Свої вимоги мотивує тим, що 29.08.2017 року між ним та ТОВ АВІС АВТО було укладено Договір доручення № Д 0433, предметом якого є автомобіль марки Nissan Qashai . Позивач зазначає, що спірний договір укладався ним з метою набуття права власності на автомобіль для особистих потреб. В мережі Інтернет він знайшов оголошення про продаж автомобіля, розміщений працівниками відповідача. В офісі компанії представник відповідача пояснив, що він повинен сплатити передплату (аванс) за транспортний засіб в сумі 50000 грн. шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача, після чого з ним буде укладено договір купівлі-продажу. В той же день позивач сплатив 50000 гривень, однак після ретельного прочитання документів зрозумів, що підписав договір доручення № Д0433 з ТОВ АВІС АВТО , за умовами якого призначенням платежу в сумі 50000 грн. виявилася винагорода повіреного за організаційні заходи, пов"язані з підготовкою, перевіркою, розглядом та укладенням договору, які були ним сплачені до укладення договору. Позивач зазначає, що представник компанії не надав йому достовірної інформації, тому він вважав, що сплачує кошти в рахунок оплати вартості автомобіля. Після підписання та вивчення змісту договору йому стало зрозуміло, що сплачені кошти йому не повернуть і можливості розірвати договір немає, оскільки договір не передбачає можливості розірвання без втрати грошових коштів, що є порушенням прав позивача як споживача послуг. Позивач вказує, що такими діями відповідача порушено його права, як споживача на необхідну, доступну та достовірну інформацію, а також порушено принцип рівності сторін договору, у зв"язку з чим просить задовольнити його позовні вимоги, визнати недійсним з моменту укладання договір доручення № Д0433 від 29.08.2017 року, укладений між ним та відповідачем, стягнути з відповідача сплачені кошти в сумі 50000 грн. та судові виртати.

Представник позивача ОСОБА_2 в судове засідання подала клопотання, в якому позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала в повному обсязі з підстав, наведених в позовній заяві, просить позов задоволити, а справу розглянути по суті в їх відсутність.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився з невідомих суду причин, про день та час слухання справи був повідомлений завчасно і належним чином, шляхом розміщення оголошення на сайті Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 11.05.2018 року, заяви про причини неявки чи слухання справи в його відсутність суду не подавав.

Учасники судового процесу зобов"язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Учасники судового процесу зобов"язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з"явилися в судове засідання без поважних причин.

За письмової згоди представника позивача суд прийшов до висновку про ухвалення рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши докази, представлені сторонами на виконання вимог ст.81 ЦПК України і які сторони вважають достатніми для обґрунтування і заперечення позовних вимог та з'ясувавши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29 серпня 2017 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ АВІС АВТО було укладено Договір доручення № Д0433 (далі - Договір).

Зі змісту Договору вбачається, що усі дані, що стосуються особи довірителя, транспортного засобу, дати укладання договору, вписані в бланк Договору від руки, що свідчить про те, що сторони підписали розроблений, типовий для відповідача договір, роздрукований у формі бланку.

Предметом укладеного договору за змістом п. 1.1. Договору зазначено: повірений зобов"язується за дорученням довірителя від його імені, в його інтересах та за його кошти здійснити юридичні дії та надати послуги щодо пошуку транспортного засобу, визначеного цим Договором, здійснення інформування, консультування, надання пропозицій, супроводження послуг та проведення робіт, пов"язаних із сприянням довірителю в укладенні ним або від його імені, договору поставки/купівлі-продажу або будь-якого іншого договору за яким довіритель в подальшому отримує у власність транспортний засіб, на умовах найбільш вигідних для нього.

За змістом п.п.1.6, 1.7 Договору транспортним засобом, на придбання якого здійснюються дії, визначені пунктами 1.2, 1.3 цього Договору є Nissan Qashai . Вартість транспортного засобу визначається довірителем на рівні 500000 гривень.

Відповідно до умов підпункту 2.1.1 п.2.1 Договору повірений зобов"язаний добросовісно вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення згідно п.1.1-1.3 даного Договору у строк, що не перевищує 90 робочих днів з моменту укладення даного Договору, зокрема: надавати довірителю інформацію про потенційних продавців/постачальників транспортних засобів, та/або умови придбання, набуття права власності на транспортний засіб; перевіряти правомочність продавця, постачальника, фінансової установи на укладення договорів купівлі-продажу, поставки транспортного засобу і інших договорів; діяти від імені та за рахунок довірителя, та його інтересах, укладали договори поставки або будь-який інший договір, за яким довіритель в подальшому отримує у власність транспортний засіб, в тому числі кредитні договору та договори страхування; повідомити довірителя на його вимогу про хід виконання договору; передати довірителю визначений транспортний засіб на умовах, викладених в договорі поставки або будь-якому іншому договорі, за яким довіритель в подальшому отримує у власність транспортний засіб; передати в 3-денний строк довірителю все одержане у зв язку з виконанням доручення і надати звіт виконання доручення та супроводжувальні і фінансові документи після підписання сторонами акту виконання послуг.

Відповідно до підпунктів 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3, 2.2.4 п.2.2 Договору довіритель зобов"язаний, зокрема: видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, визначених у п.1.3 цього Договору, забезпечити повіреного іншими засобами, необхідними для виконання доручення довірителя за цим Договором; компенсувати витрати повіреного, які були пов"язані з виконанням даного договору; перерахувати на рахунок повіреного кошти в розмірі визначеної п.1.7 даного Договору вартості транспортного засобу протягом строку, що становить не більше 60 робочих днів здати укладення даного Договору; прийняти транспортний засіб, який придбаний за договором поставки, купівлі-продажу або будь-яким іншим договором.

Згідно п.2.3 Договору після виконання даного договору сторони зобов"язані підписати відповідний акт щодо повного виконання сторонами Договору.

Водночас, пунктом 3.1 Договору встановлено, що за надання послуг згідно з договором довіритель зобов"язаний сплатити на рахунок повіреного винагороду в розмірі, що становить 10% від вартості транспортного засобу, що зазначено в п.1.6 даного Договору та становить 50000 гривень.

Винагорода, вказана у п.3.1, сплачується довірителем не пізніше поточного дня, в якому укладено Договір (п.3.2 Договору).

Як визначено в п.9.1 Договору, цей Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє протягом 90 робочих днів.

В прикінцевих положеннях Договору передбачено: сторони підтверджують, що цей Договір містить усі істотні умови, передбачені для договорів цього виду, жодна зі сторін не посилатиметься в майбутньому на недосягнення згоди за істотними умовами договору як на підставу вважати його неукладеним або недійсним (п.11.1); сторони підтверджують, що в разі, якщо будь-яка умова цього договору стане або буде визнана недійсною в зв"язку з невідповідністю закону, то така умова не братиметься до уваги або ж сторонами будуть вжиті заходи щодо зміни даного Договору тією мірою, щоб зробити Договір і зберегти в повному обсязі наміри сторін (п.11.2); підписанням цього Договору є свідченням факту ознайомлення, розуміння сторонами та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом Договору (п.11.7); підписанням даного Договору довіритель заявляє, що отримав усі коректно викладені пояснення в представника повіреного, що стосуються змісту договору, поінформований про всі можливі витрати у зв язку з укладенням договору, уважно прочитав та зрозумів Договір. Представником повіреного надано довірителю повну, необхідну, доступну, достовірну інформацію про положення Договору (п.11.8); довіритель своїм підписом засвідчує факт ознайомлення та згоду з умовами Договору, підтверджує свої права та обов язки за Договором, підтверджує здатність набувати прав та обов"язків за Договором, умови договору йому зрозумілі та він вважає їх справедливими по відношенню до себе (п.11.9).

Наявною в матеріалах справи банківською квитанцією ПАТ Укрсоцбанк №18157052 від 29.08.2017 року підтверджується, що 29.08.2017 року позивачем ОСОБА_1 на рахунок відповідача ТОВ АВІС АВТО сплачено винагороду повіреного за договором доручення № Д 0433 від 29.08.2017 року - грошові кошти в сумі 50000 гривень (а.с.12).

Відповідно до вимог ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За змістом ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ч.1ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

За змістом ч.1ст. 1002 ЦК України повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Пунктом 1 ч.1ст. 1008 ЦК України визначено, що договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі: відмови довірителя або повіреного від договору.

За змістом ч.2 ст. 1008 ЦПК України довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.

Відповідно до ч.1ст. 1009 ЦК України, яка передбачає наслідки припинення договору доручення, якщо договір доручення припинений до того, як доручення було повністю виконане повіреним, довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, а якщо повіреному належить плата - також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі. Це положення не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він довідався або міг довідатися про припинення договору доручення.

Як встановлено судом зі змісту договору доручення № Д 0433 від 29.08.2017 року, умови цього договору, що стосуються винагороди повіреного, є несправедливими, зокрема ті, які стосуються порядку і наслідків дострокового припинення договору та відповідальності сторін.

Так, відповідно до п.5.1 даний договір може бути припинений шляхом односторонньої відмови повіреного у випадку відсутності можливості у повіреного укласти правочин щодо поставки, купівлі-продажу транспортного засобу за вартістю, яка вказана у даному договорі з урахуванням п.1.7 даного договору або у разі не виконання умов договору довірителем щодо строків та розмірів проведення оплат по договору.

Водночас, підпунктом 5.1.1. визначено, що у випадку порушення довірителем умов, визначених п.2.2.3 Договору (щодо перерахування вартості транспортного засобу протягом 60 днів з дати укладення Договору) повірений має право заявити про односторонню відмову від Договору. При цьому, якщо повіреним добросовісно надавались послуги/вчинялись юридичні дії, обумовлені цим Договором, винагорода, визначена п.3.1 Договору, поверненню не підлягає.

За змістом підпункту 5.1.2 Договору, у разі односторонньої відмови від договору повіреного поверненню підлягає 50% від сплаченої винагороди повіреного, визначеної п.3.1. Договору.

Згідно підпункту 5.2.1 Договору, у випадку відмови довірителя від Договору в односторонньому порядку протягом трьох днів з моменту укладення даного договору поверненню підлягає 50% від сплаченої винагороди повіреного, а у випадку, коли заява про відмову від Договору подана довірителем з порушенням вказаного строку, винагорода, яка вказана у п.3.1 даного договору, поверненню не підлягає.

Разом з тим повірений, тобто відповідач у справі ТОВ АВІС АВТО , за змістом укладеного Договору не несе відповідальності за порушення умов договору, окрім обов"язку повернути сплачену винагороду у випадку порушення ним своїх зобов"язань за договором, якщо не доведе, що таке порушення сталось не з його вини (п. 6.3 Договору), та сплати неустойки у розмірі 1-го відсотку від розміру невиконаного зобов язання, у випадку несвоєчасного перерахування коштів Довірителю (п. 6.7 Договору).

Наведене свідчить про те, що відповідач передбачив у договорі для себе можливість не повертати кошти, сплачені споживачем його послуг у разі розірвання договору як за ініціативою споживача послуг, так і за ініціативою відповідача, а також звільнив себе від будь-яких негативних наслідків від порушення прав позивача як споживача послуг у разі розірвання договору, в тому числі і не з вини позивача, що, на думку суду, свідчить про дисбаланс договірних відносин.

Таким чином, проаналізувавши зміст укладеного договору, суд прийшов до висновку, що умови укладеного сторонами Договору доручення, передбачені підпунктом 5.2.1 п.5.2 Договору, є несправедливими, оскільки в порушення вимог розумності, добросовісності та справедливості позбавляють позивача, як споживача послуг, можливості відмовитись від договору без втрати сплачених ним коштів в рахунок винагороди повіреному, незважаючи на те, чи виконувались повіреним будь-які роботи на виконання доручення, що суперечить вищенаведеним вимогам ст.ст.1008,1009 ЦК України.

Дослідженням письмових матеріалів справи встановлено, що в укладеному сторонами договорі жодним чином не обґрунтовано визначений розмір винагороди повіреного в розмірі 10% від вартості транспортного засобу в сумі 50000 гривень, зокрема, критерії та розрахунок, за яким її було визначено. Відсутні також будь-які докази, які підтверджують обґрунтованість, справедливість, добросовісність та розумність такої винагороди.

При цьому, суд також звертає увагу, що окремо від обов"язку сплати винагороди на споживача послуг довірителя покладено також обов"язки щодо компенсації витрат повіреного, які пов"язані з виконанням даного договору (п.2.2.2 Договору). До таких витрат, зокрема, віднесено: послуги нотаріуса, послуги з реєстрації (перереєстрації), перегону транспортного засобу, а також інші додаткові витрати, що можуть бути понесеними в процесі виконання договору задля належного його виконання.

Суд звертає увагу на те, що сам договір виготовлений за стандартною, вочевидь, типовою для відповідача формою договору, про що свідчать вписані від руки представником відповідача індивідуальні дані щодо довірителя та транспортного засобу, на придбання якого позивачем укладено договір доручення.

Наведене, на переконання суду, свідчить про порушення відповідачем принципів добросовісності та справедливості при укладенні договору.

Стаття 18 Закону України Про захист прав споживачів передбачає підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

У відповідності до ч. ч. 1, 2, п. п. 2 - 4, 7, 10 - 13 ч. 3, ч. ч. 4 8 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

У разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом ч.2 вказаної статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ч.3 цієї статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно ст. 21 ЗУ Про захист прав споживачів права позивача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Судом встановлено, що в укладеному сторонами договорі наслідки розірвання договору, в тому числі і за ініціативою повіреного, передбачають утримання на користь останнього від 50% до 100% суми сплаченої винагороди, водночас будь-яка відповідальність, компенсація, відповідача, за порушення умов договору окрім повернення сплачених коштів, відсутня.

Так, суд звертає увагу на вищезазначені умови п.5.1 Договору, яке дає право повіреному в односторонньому порядку відмовитися від договору у випадку відсутності можливості у повіреного укласти правочин щодо поставки, купівлі-продажу транспортного засобу за вартістю, яка вказана у даному договорі з урахуванням п.1.7 даного договору або у разі не виконання умов договору Довірителем щодо строків та розмірів проведення оплат по договору.

Така відмова, в свою чергу дає за умовами договору право відповідачу не повертати 50% отриманої ним винагороди в сумі 50000 гривень.

Крім того, аналіз змісту вищенаведених пунктів 2.1, 2.2 Договору, які передбачають обов язки повіреного і довірителя, дає підстави стверджувати, що він містить встановлені жорсткі обов'язки споживача, тоді як надання послуги обумовлене здебільшого власним розсудом виконавця.

З огляду на зазначене, суд вважає, що такі положення договору призводять до істотного дисбалансу прав та обов'язків його сторін, порушують принцип добросовісності, а також завдають шкоди споживачеві, а тому в силу положень частин 1, 2, п. п. 2 - 4, 11-13 ч. 3 ст.18 Закону України Про захист прав споживачів такі умови є несправедливими для позивача та відповідно до ч. 5ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів підлягають визнанню недійсними.

Оскільки визнання недійсними вказаних умов договору щодо розміру та порядку повернення адміністративного платежу, зумовить і зміну інших, взаємопов'язаних з ними положень договору, відповідно до положень ч. 6 ст.18 Закону України Про захист прав споживачів , ч.1, 3 ст. 203, ч. 3 ст.215 ЦК України, оспорюваний договір має бути визнаний недійсним в цілому.

Як зазначено в ч.1ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо визнання оспорюваного ним договору доручення недійсним.

Відповідно до вимог ч.1,2ст. 216 ЦК України сплачені позивачем на виконання укладеного договору кошти в сумі 50000 гривень підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача.

При подачі позову позивач був звільнений від сплати судового збору, а тому відповідно до ст. 133,141 ЦПК України, з відповідача на користь держави слід стягнути належний до сплати судовий збір за ставками, визначеними ст. 4 Закону України "Про судовий збір".

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 18, 21 Закону України Про захист прав споживачів , ст.ст. 203, 207, 215, 216, 638, 640, 1000-1003, 1008, 1009 ЦК України ст.ст.10, 23, 81, 128, 141, 258, 259, 263-268, 280-284, 288, 289 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задоволити.

Визнати недійсним з моменту укладення договір доручення № Д 0433 від 29 серпня 2017 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю АВІС АВТО .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІС АВТО" (ЄДРПОУ 41216210, р/р 26008040931001 в ПАТ "ЮНЕКС БАНК", МФО 322539) на користь ОСОБА_1 (ідент код НОМЕР_1) сплачені грошові кошти в розмірі 50000,00 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІС АВТО" (ЄДРПОУ 41216210, р/р 26008040931001 в ПАТ "ЮНЕКС БАНК", МФО 322539) в дохід держави 1409,60 гривень судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду Івано-Франківської області

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Флоряк Д.В.