Рішення

від 17.05.2018 по справі 910/2933/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 17.05.2018Справа №  910/2933/18 Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Топ Тім" до Приватного акціонерного товариства "Орхідея" про визнання частини договору недійсним Представники сторін: не викликались, ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 14.03.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Топ Тім" з вимогами до Приватного акціонерного товариства "Орхідея" про визнання частини договору про відшкодування комунальних витрат та витрат по утриманню нежитлового приміщення № 03-2015 від 01.11.2015 недійсним, а саме пункт 1.1.2 та додатку № 2 до договору. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що пункт 1.1.2 та додаток № 2 до договору про відшкодування комунальних витрат та витрат по утриманню нежитлового приміщення № 03-2015 від 01.11.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Топ Тім" та Приватним акціонерним товариством "Орхідея", не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором в частині утримання нежитлового приміщення, що порушує положення частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України і відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для недійсності правочину. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 позовну заяву залишено без руху. 30.03.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на підтвердження усунення недоліків позовної заяви. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2018 відкрито провадження у справі № 910/2933/18, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. 16.04.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та зустрічний позов. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 зустрічну позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Орхідея" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Топ Тім" повернуто заявнику без розгляду, у зв'язку з відсутністю обставин, які б свідчили про взаємну пов'язаність позовів. 19.04.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи. 27.04.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про поновлення строку на виконання позивачем вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі з доданими до неї документами. 02.05.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про поновлення строку виконання позивачем вимог ухвали Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі та відповідь на відзив. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.05.2018, керуючись статтею 119 Господарського процесуального кодексу України, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Топ Тім" про поновлення процесуального строку задоволено та прийнято до розгляду документи, додані позивачем до заяви. 11.05.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 12.06.2015 між Приватним акціонерним товариством "Орхідея" (далі - орендар за договором, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Топ Тім" (далі – суборендар за договором, позивач) укладено договір № 01-2015 про передачу майна територіальної громади міста Києва в суборенду (далі договір-1), відповідно до умов якого орендар на підставі рішення Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250 "Про затвердження положення про оренду майна територіальної громади міста Києва" та листа Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 11.06.2015 № 062/07/19-6540, який є орендодавцем майна за договором оренди від 19.05.2015 № 117-1 передає, а суборендар приймає в суборенду приміщення, яке знаходиться за адресою: Бессарабська площа, буд. 2, для розміщення кафе, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи – 57,9 м2, місця загального використання  - 15,6 м2. Цей договір є укладений з моменту підписання його сторонами і діє з 12.06.2015 до 17.05.2018 (пункт 9.1. договору-1). Відповідно до пункту 3.8. договору-1 вартість комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг по ремонту та технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у т.ч.: покрівлі фасаду, вивіз сміття тощо, не входять до складу орендної плати та сплачується суборендарем окремо на підставі договорів. Згідно з пунктом 4.9. договору-1 суборендар зобов'язаний самостійно сплачувати вартість фактично спожитих комунальних послуг (водопостачання, каналізація, газ, електрична та теплова енергія, вивіз сміття і т.п.) за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання, та пропорційну орендованій площі частку витрат на утримання прибудинкової території, на ремонт покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо та послуг по технічному обслуговуванню інженерного обладнання внутрішньо-будинкових мереж згідно окремо заключних договорів. Відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна орендар передає, а суборендар приймає у орендне користування згідно з договором суборенди № 01-2015 від 12.06.2015 приміщення на першому поверсі, що перебуває на балансі КП "Бесарабський ринок", загальною площею 73,5 кв.м (57.9 кв.м – під використання для кафе, яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи, місць загального використання – 15,6 кв.м), розташованого за адресою: 01004, місто Києв, Бессарабська площа, 2, з 22 лютого 2015 року. В подальшому, на виконання умов договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в суборенду від 12.06.2015 № 01-2015, 01.11.2015 між Приватним акціонерним товариством "Орхідея" (підприємство за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Топ Тім" (суборендар за договором) укладено договір № 03-2015 про відшкодування комунальних витрат та витрат по утриманню нежитлового приміщення (далі – договір-2), відповідно до умов якого комунальні витрати, розрахунок яких здійснюється пропорційно займаної площі та на дату початку дії цього договору: становить: 2 116,35 грн в тому числі ПДВ 352,73 грн згідно з додатком № 1, що є невід'ємною частиною цього договору. Згідно показників лічильника відшкодовуються витрати на воду. Пунктом 1.1.2. договору-2 встановлено, що витрати на утримання нежитлового приміщення, розрахунок яких здійснюється пропорційно займаної площі та на дату початку дії цього договору становить: 15 227,66 грн, в тому числі ПДВ 2 537,94 грн згідно з додатком № 2, що є невід'ємною частиною цього договору. В цю суму входить сума витрат по електроенергії включно до 5000 кв в місяць. Відповідно до пункту 2.2.3. договору-2 суборендар зобов'язаний незалежно від наслідків господарської діяльності, сплачувати щомісячно плату, яка вказана в пункті 1.1.1. та в пункті 1.1.2. на рахунок підприємства не пізніше 03 числа поточного місяця. Згідно з пунктом 3.1.1. договору – 2 в редакції додаткової угоди від 01.01.2017 суборендар незалежно від наслідків господарської діяльності сплачує щомісячно комунальні витрати в сумі 3 287 грн 55 коп. та витрати на утримання приміщення в сумі 15   227 грн 66 коп. на рахунок підприємства не пізніше 17 числа поточного місяця, відшкодування за електроенергію за поточний місяць сплачує згідно показників лічильника (підтверджений двостороннім актом) не пізніше останнього банківського дня поточного місяця за поточний місяць. Цей договір вступає в силу з 01.11.2015 до 17.05.2018, тобто до закінчення договору суборенди № 01-2015 від 12.06.2015 (пункт 7.1. договору-2). Додатком № 2 до договору про відшкодування комунальних витрат та витрат по утриманню нежитлового приміщення від 01.11.2015 № 03-2015 встановлено розрахунок витрат на утримання нежитлового приміщення на 2015 рік, відповідно до якого витрати Комунального підприємства "Бессарабський ринок" на утримання нежитлового приміщення з ПДВ становлять 5 373,34 грн, а витрати Приватного акціонерного товариства "Орхідея" на утримання нежитлового приміщення з ПДВ складають 15 227,94 грн. Позивач стверджує, що пункт 1.1.2 договору про відшкодування комунальних витрат та витрат по утриманню нежитлового приміщення № 03-2015 від 01.11.2015 та додаток № 1 до договору про відшкодування комунальних витрат та витрат по утриманню нежитлового приміщення № 03-2015 від 01.11.2015 є недійсними, оскільки  не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором в частині утримання нежитлового приміщення. Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача  підлягають задоволенню з наступних підстав. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги,            додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає    під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено правові наслідки недійсності окремих частин правочину, згідно з якою недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Згідно з частиною 1 статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (частина 2 статті 235 Цивільного кодексу України). Як вбачається з пункту 1.1.2 договору-2 витрати на утримання нежитлового приміщення, розрахунок яких здійснюється пропорційно займаної площі та на дату початку дії цього договору становить: 15 227,66 грн, в тому числі ПДВ 2 537,94 грн згідно з додатком № 2, що є невід'ємною частиною цього договору. В цю суму входить сума витрат по електроенергії включно до 5000 кв в місяць. Як додаток № 2 до договору про відшкодування комунальних витрат та витрат по утриманню нежитлового приміщення від 01.11.2015 № 03-2015, відповідачем наведено розрахунок витрат на утримання нежитлового приміщення на 2015 рік, розроблений відповідно до рішення Київради від 22.09.2011 № 34/6250, відповідно до якого витрати КП "Бессарабський ринок" на утримання нежитлового з ПДВ (8355,37:114,6х73,5) складають 5   373 грн 34 коп.; витрати ПрАТ "Орхідея" на утримання нежитлового приміщення складають 9   854 грн 32 коп., всього з ПДВ – 15   227 грн 66 коп. Судом встановлено, що розрахунок витрат на утримання нежитлового приміщення не містить деталізованого переліку та обсягу робіт і послуг, які відносяться до витрат на утримання нежитлового приміщення. Крім того, умовами договору про відшкодування комунальних витрат та витрат по утриманню нежитлового приміщення від 01.11.2015 № 03-2015 не визначено обов'язку та порядку надання витрат по утриманню нежитлового приміщення. Відсутність у договорі переліку, обсягу, обов'язку та порядку надання робіт і послуг, які відносяться до утримання нежитлового приміщення є підставою для визнання договору в частині встановлення обов'язку щодо  оплати витрат на утримання нежитлового приміщення таким, що не відповідає законодавству, оскільки вказані умови є таким, що регулюють відносини щодо розміру оплати оренди майна. Враховуючи, що при укладенні удаваного правочину волевиявлення учасників правочину (як зовнішній прояв волі) не відповідає їх внутрішній волі, суд прийшов до висновку, що  договір про відшкодування комунальних витрат та витрат по утриманню нежитлового приміщення від 01.11.2015 № 03-2015, в частині пункту 1.1.2 та додатку № 2, вчинено з метою врегулювання розміру оплати суборенди майна, що є більшим від орендної плати, встановленою орендарю (відповідачу) Департаментом комунальної власності міста Києва. Таким чином правочин, який вчинено сторонами при укладені договору про відшкодування комунальних витрат та витрат по утриманню нежитлового приміщення від 01.11.2015 № 03-2015 в частині пункту 1.1.2 та додатку № 2, спрямовано на приховання іншого правочину - договору суборенди майна, який вони насправді вчинили з метою можливості збільшення граничного розміру орендної плати, тобто спірний договір в частині спірних положень є удаваним правочином згідно з частиною 1 статті 235 Цивільного кодексу України. З огляду на вищевикладене, вимоги позивача про визнання недійсними пункту 1.1.2 договору про відшкодування комунальних витрат та витрат по утриманню нежитлового приміщення від 01.11.2015 № 03-2015 та додатку № 2 до договору про відшкодування комунальних витрат та витрат по утриманню нежитлового приміщення від 01.11.2015 № 03-2015, у зв'язку з тим, що оспорювані умови не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017,  № 2246-VIII, з 1 січня 2018 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць становить – 1762 гривень. Згідно з частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 350 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюється в 1 розмірі мінімальної заробітної плати у місячному розмірі. Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. Враховуючи викладене, при зверненні з позовом до суду з вимогами про визнання недійсними пункту 1.1.2 договору про відшкодування комунальних витрат та витрат по утриманню нежитлового приміщення № 03-2015 від 01.11.2015 та додатку № 1 до договору про відшкодування комунальних витрат та витрат по утриманню нежитлового приміщення № 03-2015 від 01.11.2015, позивач повинен був сплатити судовий збір за дві вимоги немайнового характеру у розмірі 3   524 грн 00 коп. Проте, до позовної заяви позивачем додано квитанцію № 0.0.985046611.1 від 14.03.2018, яка свідчить про сплату останнім судового збору в сумі 1   762 грн 00 коп. Таким чином,  враховуючи те, що позивачем до позовної заяви не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі, з позивача підлягає стягненню в державний бюджет України 1 762 грн 00 коп. недоплаченого судового збору. На підставі викладеного, керуючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд - УХВАЛИВ: 1. Позов задовольнити повністю. 2. Визнати недійними пункт 1.1.2 договору про відшкодування комунальних витрат та витрат по утриманню нежитлового приміщення № 03-2015 від 01.11.2015 та додаток № 1 до договору про відшкодування комунальних витрат та витрат по утриманню нежитлового приміщення № 03-2015 від 01.11.2015, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Орхідея" (01004, місто Київ, площа Бессарабська, будинок 2, ідентифікаційний код 19032729) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Топ Тім" (01135, місто Київ, вулиця Андрущенка, будинок 6 Г, квартира 167, ідентифікаційний код 39220012). 3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Топ Тім" (01135, місто Київ, вулиця Андрущенка, будинок 6 Г, квартира 167, ідентифікаційний код 39220012) в дохід Державного бюджету України (р/р 31215206783001, Одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн 00 коп. недоплаченого судового збору. 4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Орхідея" (01004, місто Київ, площа Бессарабська, будинок 2, ідентифікаційний код 19032729) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Топ Тім" (01135, місто Київ, вулиця Андрущенка, будинок 6 Г, квартира 167, ідентифікаційний код 39220012) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3   524 (три тисячі п'ятсот двадцять чотири) грн 00 коп. 5. Після набрання рішенням законної сили видати накази. Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України). Суддя                                                                                                           Н.Б.Плотницька