Рішення

від 16.05.2018 по справі 918/231/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 травня 2018 р. Справа № 918/231/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді Церковної Н.Ф., при секретарі судового засідання Оліфер С.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" до Управління праці та соціального захисту населення Радивилівської районної державної адміністрації про стягнення заборгованості в сумі 102 381, 82 грн,

за участі представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 2387 від 14.11.2017 року

від відповідача: ОСОБА_2 посвідчення керівника №55 від 03.10.2011року

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" (надалі-позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Радивилівської районної державної адміністрації (надалі-відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 102 381, 82 грн.

У позові позивач просив позовні вимоги задоволити з підстав, викладених у позові, з посиланням на Закон України "Про телекомунікації", Правила надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 року, постанову Кабінету Міністрів України № 256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенції з державного бюджету" від 04.03.2002 року, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 617 ЦК України, ст.ст. 174, 218 ГК України.

В обґрунтування позовних вимог також вказував, що в період з січня по грудень 2017 року позивачем надавалися телекомунікаційні послуги пільговим категоріям населення Радивилівського району Рівненської області з урахуванням пільг, встановлених законодавством, розмір яких підтверджується Розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за формою № 2 - пільга та актами звіряння розрахунків за надані послуги згідно з формою 3-пільга. Споживачі отримували рахунки для оплати за найнижчими тарифами, а різниця відображалась у Розрахунках та повинна була бути відшкодована відповідачем. Загальна сума компенсації, нарахована за надання пільг з оплати за фактично надані споживачам телекомунікаційні послуги в зазначеному періоді склала 72 047, 78 грн.

Всупереч вимогам чинного законодавства, витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг населенню на пільгових умовах в період з січня по грудень 2017 року відповідачем компенсовані позивачу не були, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 72 047, 78 грн, яку позивач просить суд стягнути.

У зв'язку із несвоєчасною сплатою відповідачем заборгованості за 2016-2017 роки, відповідачу нараховано 25 040, 34 грн інфляційних та 5 293, 70 грн 3% річних.

Ухвалою суду від 20.04.2018 року позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" прийнято до розгляду та відкрито провадження, справу призначено до розгляду на 16.05.2018 року, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження.

У судове засідання 16.05.2018 року з'явилися представники сторін. Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, представник відповідача заперечив проти нарахування інфляційних та 3 % річних.

У судовому засіданні 16.05.2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" (далі - позивач) надає телекомунікаційні послуги згідно з Законом України "Про телекомунікації", Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 року № 295, інших законодавчих актів України.

Оскільки послуга зв'язку є предметом публічного договору Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", як постачальник послуги зв'язку, в силу ст.633 ЦК України, надає телекомунікаційні послуги кожному, хто до нього звертається.

Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації", оператори телекомунікацій повинні надавати споживачам, які мають установлені законодавством пільги, телекомунікаційні послуги з урахуванням цих пільг, відповідно до законодавства України.

Згідно п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 року № 295 визначено, що встановлені законами пільги з оплати послуг зв'язку надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Як свідчать матеріали справи, у період з січня по грудень 2017 року позивачем надані послуги зв'язку на пільгових умовах населенню Радивилівського району Рівненської області, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювалась дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про охорону дитинства", Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", Закону України "Про прокуратуру" та інші.

Споживачі отримували рахунки для оплати з тарифами за мінусом суми, на яку споживач мав встановлену законом пільгу. Різниця між вартістю тарифу та рахунком пільговика відображалась у розрахунках видатків на відшкодування витрат, пов'язаних із наданням пільг за формою №2-пільга, яка встановлена наказом Мінпраці №535 від 04.10.2007 року.

За період з січня по грудень 2017 року сума понесених позивачем витрат на надання пільг у Радивилівському районі становить 72 047, 78 грн. Суму витрат за кожен місяць 2017 року підтверджено обігово-сальдовим відомостями та Розрахунком видатків на відшкодування витрат, пов'язаних із наданням пільг.

Відповідно до ст. 87 Бюджетного кодексу України, видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України).

Згідно пп. "б" п. 4 ч. 1 ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256, якою затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - порядок), встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з Державного бюджету України. Зокрема, п. 2 цієї постанови встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

При цьому, згідно з п. 3 Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Таким чином, розпорядником коштів бюджетного фінансування вказаних соціальних пільг Радивилівського району Рівненської області є Управління праці та соціального захисту населення Радивилівської районної державної адміністрації, а отже, на підставі вищезазначених норм законодавства та положень постанови та порядку, відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян, здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.

Відповідно до ч.ч. 1,2 п. 8 Порядку отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків. При цьому головні розпорядники коштів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг.

Судом встановлено, що на підставі вказаних нормативних актів, відповідач зобов'язаний відшкодувати витрати, понесені позивачем внаслідок надання населенню Радивилівського району Рівненської області послуг зв'язку на пільгових умовах за рахунок державних субвенцій. Проте, в порушення вимог законодавства та положень Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субвенцій та компенсацій від 11.01.2005 № 20 (в редакції згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2015 року № 64 "Про внесення змін до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субвенцій та компенсацій"), відповідач не здійснив в повному обсязі відшкодування позивачу наданих послуг зв'язку пільговим категоріям населення, внаслідок чого за ним рахується заборгованість у розмірі 72 047,78 грн.

Суд встановив, що витрати позивача, понесені на надання послуг зв'язку вказаним категоріям пільговиків складають 72 047,78 грн, що стверджується розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за період січень - грудень 2017 року (форми № 2-пільга).

Однак, відповідно до ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання щодо виплат субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово - комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно з законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень та підлягають відшкодуванню, тому відповідачем порушено вимоги законодавства, оскільки відшкодуванню підлягає вся сума наданих послуг з пільгами і вона не ставиться в залежність від виділених коштів. Всупереч положенням чинного законодавства, витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг в сумі 72 047,78 грн за період з січня по грудень 2017 року відповідачем не відшкодовані.

Відповідно до листа Міністерства фінансів України №31-07310-10-24/16584 від 30.06.2011 року деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні пільги) в межах встановлених норм (розмірів).

Це свідчить про обов'язок держави в особі відповідного управління соціального захисту населення компенсувати надання телекомунікаційних послуг вартість понесених витрат на надання соціальних пільг відповідному населенню Радивилівського району Рівненської області, виконавши взяте на себе зобов'язання. При цьому наявні альтернативні шляхи погашення заборгованості, окрім коштів державного бюджету, застосування яких входить до повноважень відповідача, як органу, на який покладено обов'язок реалізовувати державну соціальну політику в Радивилівському районі.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стяття 218 ГК України та ст. 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення від відповідальності.

Згідно з ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Таким чином, відсутність бюджетних коштів у відповідача не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна позиція викладена у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 року по справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України.

Згідно з п. 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013 року відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.05.2012 року у справі №11/446, від 15.05.2012 року у справі №3-28гс12 та постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 року у справі № 15/5027/715/2011.

Так як позивач у справі не є бюджетною установою, тому відповідач не є суб'єктом владних повноважень, оскільки лише реалізує функціональний механізм відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

За таких обставин, Управління соціального захисту населення Радивилівської районної державної адміністрації відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб. Зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Судом встановлено, що прострочення у виконанні зобов'язань з оплати наданих послуг відбулося у зв'язку з відсутністю фінансування з державного бюджету.

У свою чергу суд зазначає, що відсутність бюджетних коштів не є підставою для не проведення розрахунків, оскільки на підставі ч. 2 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 року відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність відповідача та не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 15.05.2012 року у справі № 3-28гс12 ).

У зв'язку із несвоєчасною сплатою відповідачем заборгованості за 2016-2017 роки, відповідачу нараховано збитки внаслідок інфляції в сумі 25 040, 34 грн та 3% річних в сумі 5 293,70 грн.

За змістом ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши перерахунок інфляційних та 3% річних встановив, що розмір перших становить 25 040, 34 грн (при заявленому - 25 040, 34 грн) та других - 5 293,70 грн (при заявленому - 5 293,70 грн).

Згідно ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.77 ГПК України).

Враховуючи викладене, суд приходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 72 047, 78 грн основної заборгованості, 25 040, 34 грн інфляційних та 5293, 70 грн 3 % річних є обґрунтованими і такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.

Окрім того, відповідно до ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 237-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Радивилівської районної державної адміністрації (35500, Рівненська область, Радивилівський район, м. Радивилів, вул. Івана Франка,11, код ЄДРПОУ 03195493) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, вул. Шевченка,18 код ЄДРПОУ 24560766) 72 047,78 грн основного боргу, 5 293,70 грн 3% річних, 25 040,34 грн інфляційних втрат та 1 762, 00 грн судового збору.

Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 ГПК України.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне рішення складено та підписано 17.05.2018 року.

Суддя Церковна Н.Ф.