Рішення

від 16.05.2018 по справі 910/3759/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.05.2018Справа № 910/3759/18

Суддя Господарського суду міста Києва Підченко Ю.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні справу

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Екомед" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імуноген-Україна" простягнення 276 090, 28 грн. Суддя Підченко Ю.О.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Екомед" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імуноген-Україна" про стягнення заборгованості за договором поставки товару № 201 від 10.10.2017 у загальній сумі 269 872, 33 грн., з якої 222 479, 20 грн. - сума боргу за поставлений товар, 29 297, 75 грн. - пеня за прострочення оплати товару, 2 855, 94 грн. - 3% річних, 15 239, 44 грн. - інфляційна складова заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем вчасно виконано в повному обсяз0і зобов'язання за договором поставки товару № 201 від 10.10.2017 щодо поставки товару згідно Специфікації, однак, на момент останнього терміну оплати товару, тобто станом на 17.01.2018 року відповідачем обов'язки за договором не виконано.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2018 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив.

Крім того, разом із позовною заявою позивачем подано клопотання про витребування доказів, за змістом якого останній просить суд витребувати в АТ "Таскомбанк" виписку з розрахункового рахунку 26005436252001, що належить відповідачу.

Згідно ст. 81 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Проте, позивачем до даного клопотання не додано жодних доказів звернення до АТ "Таскомбанк" для отримання даних доказів.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні поданого клопотання про витребування доказів.

19.04.2018 року через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача по справі надійшов письмовий відзив на позов, у якому останній визнає свою заборгованість, та у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем підприємства простить розстрочити виконання судового рішення на 3 місяці.

26.04.2018 року до суду надійшла письмова відповідь на відзив від позивача, де останній зазначає те, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження свого скрутного фінансового становища, а також пропонує свій можливий графік розстрочення судового рішення.

Крім того, 26.04.2018 позивачем через загальний відділ канцелярії господарського суду міста Києва подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки товару № 201 від 10.10.2017 у загальній сумі 276 090, 28 грн., з якої 222 479, 20 грн. - сума боргу за поставлений товар, 36 269, 42 грн. - пеня за прострочення оплати товару, 3 471, 09 грн. - 3% річних, 23 870, 57 грн. - інфляційна складова заборгованості.

В обґрунтування поданої заяви позивач посилався на те, що в ході розгляду справи користуючись своїми процесуальними правами, збільшив розмір позовних вимог за рахунок донарахування штрафних санкцій на суму заборгованості з 21.03.2018 року по 23.04.2018 року.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Судом вищевказана заява позивача прийнята до розгляду, а отже, у відповідності до ст.ст. 42, 163 Господарського процесуального кодексу України, має місце нова ціна позову, з якої підлягає вирішенню спір по даній справі.

08.05.2018 через загальний відділ діловодства суду від відповідача по справі надійшло клопотання, у якому повідомляється про часткову оплату суми основного боргу в розмірі 8 000, 00 грн. До клопотання, на підтвердження доводів, долучено платіжне доручення № 520 від 03.05.2018 з призначенням платежу: Сплата за набіри для конікотомії по дог.№201 від 10.11.201р. у т.ч. ПДВ 20% - 1 333, 33 грн.

Відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

10.10.2017 року між позивачем (далі - продавець) та відповідачем (далі - покупець) було укладено Договір поставки товару № 201 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується передати покупцю товари ДК 021:2015 код 33140000-3. Медичні матеріали (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар, в асортименті, кількості та за цінами, зазначені у специфікації (додаток № 1 до договору), яка є його невід'ємною частиною.

Відповідно до специфікації позивач зобов'язався поставити набір для коніктомії ThereoQuick у кількості 210 штук, вартістю 2 927, 52 грн., у т.ч. ПДВ, за одну одиницю, на загальну суму 614 779, 20 грн., у т.ч. ПДВ.

Розрахунки проводяться шляхом безготівкової попередньої оплати покупцем 50% вартості товару, що зазначена у специфікації до договору на протязі 60 календарних днів з дати договору та безготівкової оплати 50% вартості отриманого товару протягом 30 календарних днів з моменту одержання товару за цінами згідно видаткових накладних (п. 3.2 договору).

Згідно з п. 3.3 договору загальна вартість цього договору складає: 614 779, 20 грн. з ПДВ, у т.ч. ПДВ 40 219, 20 грн.

Строк поставки товару - грудень 2017 року (п. 4.1 договору).

Пунктом 4.3 договору встановлено, що датою поставки товару є дата видаткової накладної з підписами покупця та продавця.

Відповідно до п 11.1 договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2017 року, а в частині оплати та гарантійних зобов'язань - до повного виконання сторонами.

На виконання укладеного правочину 18.12.2017 року продавець поставив покупцю товар на загальну суму 614 779, 20 грн. Вказана обставина підтверджуються наявною в матеріалах справи копією видаткової накладної № 171218-094 від 18.12.2017 року.

Відповідач у свою чергу оплатив товар лише частково, а саме:

- 30.01.2018 року на суму 300 000, 00 грн.;

- 16.03.2018 року на суму 60 000, 00 грн.;

- 19.03.2018 року на суму 32 300, 00 грн.;

- 16.04.2018 року на суму 10 000, 00 грн.

У той же час всупереч умовам вищенаведеного договору відповідач взятий на себе обов'язок по оплаті вартості поставленого йому товару у встановлений строк не виконав, заборгувавши таким чином позивачу 212 479, 20 грн. основного боргу.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що сума основного боргу відповідача, яка складає 212 479, 20 грн., підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення визнав свою заборгованістю, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача до відповідача про стягнення вказаної суми боргу, а тому дана вимога підлягає задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача пеню в загальному розмірі 36 269, 42 грн. пені, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, з яких: 29 297, 75 грн. (сума пені, розрахована на 20.03.2018 року) та 6 971, 67 грн. (донарахована пеня станом на 23.04.2018 року), в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу згідно п. 8.2.3 договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Приписами ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Оскільки розмір пені, нарахованої позивачем, є арифметично вірним, відповідає положенням закону та договору, позовна вимога про стягнення з відповідача даної штрафної санкції в сумі 36 269, 42 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач на підставі частини 2 статті 625 ЦК України просив суд стягнути з відповідача, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, 3 471, 09 грн. трьох процентів річних та 23 870, 57 грн. інфляційних втрат за період з 10.12.2017 року по 23.04.2018 року.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3 відсотків річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про їх правильність, а тому вимоги позивача про стягнення 3 471, 09 грн. - 3 відсотків річних та 23 870, 57 грн. - інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин.

Крім того, судом було надано оцінку клопотанню відповідача від 08.05.2018 в якому повідомляється про часткову оплату суми боргу у розмірі 8000,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки, сума заборгованості 8 000, 00 грн, заявленої позивачем до стягнення, погашена відповідачем, що підтверджується платіжним дорученням № 520 від 03.05.2018, за таких обставин провадження по справі в цій частині позовних вимог підлягає закриттю відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що решта позовних вимог є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання судового рішення на 3 місяці, суд зазначає наступне.

В обґрунтування своєї заяви заявник посилається на те, що останній знаходиться у скрутному фінансовому становищі. Заборгованість за спірним договором виникла внаслідок затримки виконання зобов'язань контрагентів відповідача яке пов'язано із значним коливанням курсу валют по відношенню до національної валюти, що призвело до значної затримки у розрахунках за відвантажену продукцію іноземними споживачами, а також у зв'язку з проведенням антитерористичної операції, що призвело до обмеження залізничного сполучення у зв'язку із чим контрагенти не мали можливості доставляти продукцію своїм замовникам та отримувати дохід за цю продукцію.

На підставі викладеного заявник просить розстрочити виконання рішення суду шляхом сплати заборгованості на 3 місяці, починаючи з травня 2018 року по липень 2018 року включно, зі сплатою щомісяця, наступних сум:

- 93 473, 45 грн. - до 31.05.2018 року;

- 93 473, 45 грн. - до 30.06.2018 року;

- 83 473, 43 грн. - до 31.07.2018 року.

Розглянувши заяву відповідача про розстрочення виконання рішення суд вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Згідно з ч. 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При цьому, за змістом наведеної норми, розстрочення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови. Відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи. До заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.

Відтак, розстрочкою є виконання рішення частками з певним інтервалом у часі.

Як встановлено судом з матеріалів заяви, відповідачем не подано жодних належних доказів на підтвердження обставин скрутного фінансового становища підприємства. Розглядувана заява місить лише доводи та припущення заявника, які жодним доказом не підтверджуються.

З огляду на викладені обставини, зокрема на недоведеність та необґрунтованість викладених в заяві обставин, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно пункту 1 частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

В якості доказів понесених витрат на оплату послуг адвоката позивач надав суду договір про надання правової допомоги від 01.03.2018 року, укладений між позивачем та адвокатом Котенко Русланою Володимирівною, відповідно до умов якого є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у даній справі.

На виконання договору про надання правової допомоги від 01.03.2018 року позивачем сплачено на рахунок адвоката Котенко Р.В. 6 500, 00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 2779 від 17.04.2018 року, а також копією акту приймання-передавання від 16.03.2018 року.

Таким чином, з огляду на заявлену позивачем ціну позову та витрат на послуги адвоката, враховуючи ступінь складності справи та обсяг наданих адвокатом послуг, оскільки витрати позивача на послуги адвоката в розмірі 6 500, 00 грн. нормативно та документально доведені, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення витрат на оплату адвокатських послуг підлягають задоволенню у вказаній сумі.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 81, 86, 129, 231, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Закрити провадження у справі № 910/3759/18 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальності "Імуноген-Україна" суми основного боргу в розмірі 8 000, 00 грн.

2. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Екомед" задовольнити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імуноген-Україна" (01001, м. Київ, вулиця Хрещатик, будинок 21, квартира 68, ідентифікаційний код 30550751) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Екомед" (01021, місто Київ, вулиця Михайла Грушевського, будинок 28/2, Н/П №43, ідентифікаційний код 22922786) 204 479, 20 грн. основного боргу, 36 269, 42 грн. пені, 3 процентів річних в сумі 3 471, 09 грн., інфляційних втрат в сумі 23 870, 57 грн., 4 021, 35 грн. судового збору, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 500, 00 грн. Видати наказ.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Екомед" (01021, місто Київ, вулиця Михайла Грушевського, будинок 28/2, Н/П №43, ідентифікаційний код 22922786) з Державного бюджету України сплачений судовий збір у розмірі 120, 00 грн., сплачений відповідно до платіжного доручення № 2765 від 16.04.2018, оригінал якого наявний в матеріалах справи.

5. Підставою для повернення судового збору є рішення суду, затверджене гербовою печаткою.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Згідно з п. п. 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 16 травня 2018 року.

Суддя Ю.О. Підченко