Рішення

від 18.05.2018 по справі 911/384/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2018 р.          

м. Київ           

Справа № 911/384/18

Суддя Черногуз А.Ф., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами

позов Приватного підприємства “Віктор-Ком Імпекс” (60421, Чернівецька обл., Глибоцький район, с. Йорданешти, вул. Корнец, буд. 24, код ЄДРПОУ 34864103)

до Приватного підприємства “Горпром” (09100, Київська обл., м. Біла Церква, пров. Будівельників, буд. 1-Б, код ЄДРПОУ 37517993)

про стягнення боргу, штрафних санкцій, втрат від інфляції згідно договору поставки №8 від 12.12.2017

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява б/н від 22.02.2018 Приватного підприємства “Віктор-Ком Імпекс” до Приватного підприємства “Горпром” про стягнення 70070,00 грн боргу, 3503,50 грн штрафних санкцій, 1051,05 грн втрат від інфляції згідно договору поставки №8 від 12.12.2017.

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.03.2018 вказану позовну заяву залишено без руху.

12.03.2018 через канцелярію господарського суду Київської області позивачем було подано заяву б/н від 07.03.2018 про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали господарського суду Київської області від 02.03.2018. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви б/н від 22.02.2018.

15.03.2018 на електронну адресу суду надійшла заява позивача про забезпечення позову.

Ухвалою від 19.03.2018 заяву Приватного підприємства “Віктор-Ком Імпекс” про забезпечення позову повернуто заявнику.

Ухвалою від 19.03.2018 відкрито провадження у справі за позовом Приватного підприємства “Віктор-Ком Імпекс” до Приватного підприємства “Горпром” про стягнення боргу, штрафних санкцій, втрат від інфляції згідно договору поставки №8 від 12.12.2017, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін, встановлено строки для подання: відповідачу - відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали; позивачу – відповіді на відзив до 13.04.2018; відповідачу – заперечень до 18.04.2018.

Позов обґрунтований наступним:

-          12.12.2017 між Приватним підприємством “Горпром” (постачальник) та Приватним підприємством “Віктор-Ком Імпекс” (покуепць) було укладено договір поставки № 8;

-          відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № 82 від 12.12.2017 на оплату продукції у сумі 70070,00 грн, який був сплачений позивачем відповідно до платіжного доручення № 199 від 14.12.2017;

-          відповідач в порушення умов договору свого обов'язку з поставки товару не виконав, грошові кошти не повернув.

20.03.2018 через канцелярію господарського суду Київської області надійшла заява позивача про забезпечення позову.

Ухвалою від 22.03.2018 заяву Приватного підприємства “Віктор-Ком Імпекс” про забезпечення позову задоволено частково, накладено арешт на грошові кошти у сумі 74624,55 грн, що знаходяться на рахунку Приватного підприємства “Горпром” № 26007056128046, відкритому в Публічному акціонерному товаристві комерційному банку “Приватбанк”, філія “Київсіті”, МФО 380775.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не подав, про причини неподання суд не повідомив.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Судом перевірено та встановлено, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом.

Вказаний факт підтверджується конвертами (вх. № 8165/18 від 20.03.2018, вх. 10276/18 від 03.04.2018, вх. № 12604/18 від 24.04.2018) з ухвалами господарського суду Київської області, що були повернуті ПАТ «Укрпошта» на адресу суду з відмітками «через не запит» та «за закінченням терміну зберігання». Крім того, ухвали господарського суду Київської області були розміщені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Оскільки судом було надіслано ухвали суду на адресу відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, інша адреса суду повідомлена не була, останній вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

12.12.2017 між Приватним підприємством “Горпром” (постачальник) та Приватним підприємством “Віктор-Ком Імпекс” (покуепць) було укладено договір поставки № 8, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується поставити покупцеві пелети з деревини (продукцію), а покупець зобов'язується прийняти вказану продукцію і сплатити за неї встановлену грошову суму, згідно специфікацій.

Покупець здійснює 100% попередню оплату партії продукції, на підставі рахунків-фактур постачальника, протягом 5 банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури (п. 2.3. договору).

Строк поставки продукції – протягом 15 робочих днів з моменту отримання 100% оплати від покупця, на рахунок постачальника (п. 3.4.).

За порушення постачальником строків поставки, останній сплачує покупцеві штраф у розмірі 5% від вартості поставленої продукції (п. 5.3. договору).

Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак, правовідносини, що з нього виникають регулюються відповідними положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

За змістом положень ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Позивач зазначає, що відповідач на виконання умов договору виставив позивачу рахунок-фактуру № 82 від 12.12.2017 на оплату продукції у сумі 70070,00 грн.

Вказаний рахунок був оплачений позивачем відповідно до платіжного доручення № 199 від 14.12.2017, призначення платежу «оплата по рахунку за товар № 82 від 12.12.2017».

Позивач зазначає, що відповідач в порушення умов договору свого обов'язку з поставки товару не виконав, у зв'язку із чим він звертався до останнього з претензією № 5 від 01.02.2018 про повернення коштів. Як доказ звернення з вказаною претензію позивачем надано копію фіскального чеку від 05.02.2018.

У зв'язку із наведеним позивач просить стягнути з відповідача 70070,00 грн боргу, 3503,50 грн штрафних санкцій (п. 5.3. договору), 1051,05 грн втрат від інфляції.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Суд, дослідивши подані матеріали, дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, позивачем не надано жодних доказів того, що грошові кошти не були повернуті відповідачем на рахунок позивача.

За приписами п.п. 3, 6 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч. ч. 1, 2 ст.68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Національний банк України встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 30.12.1998 № 566, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Пунктом 5.1 глави 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 №254, визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.

Згідно з п.5.4. Положенням №254, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

При цьому, п.5.6 Положення №254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

З наведеного вбачається, що належними в розумінні ст.76 Господарського процесуального кодексу України доказами наявності заборгованості за господарськими операціями є банківські виписки, довідки з банків тощо, що формуються за наслідками виконаних операцій по особовому рахунку клієнта (позивача).

Водночас, позивачем не надано жодних належних та допустимих, в розумінні чинного законодавства, доказів наявності заборгованості.

Крім того, судом, за насідками дослідження поданих позивачем документів, встановлено, що в рахунку-фактурі на оплату продукції, а також в платіжному дорученні про сплату 70070,00 грн відсутнє посилання на договір поставки №8 від 12.12.2017, відтак суд не може встановити, на яких умовах та у які строки мала бути здійснена поставка товару.

Щодо твердження позивача про звернення до відповідача з претензією № 5 від 01.02.2018, суд зазначає наступне. Як на доказ звернення з вказаною претензію позивачем надано копію фіскального чеку від 05.02.2018, проте з вказаного чеку неможливо встановити, що саме та на яку адресу було направлено, а відтак суд встановив, що позивачем не доведено факту звернення до відповідача з претензією про повернення коштів.

За змістом ч. 2 ст. 80, ч. 1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Позивач не скористався наданим йому ст. 81 Господарського процесуального кодексу України правом на витребування доказів.

Відтак, оскільки позивачем не доведено факту неповернення грошових коштів відповідачем та факту звернення до відповідача з вимогою про повернення коштів, а також не доведено умов на яких, сплачувались кошти, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача 70070,00 грн боргу, 3503,50 грн штрафних санкцій, 1051,05 грн втрат від інфляції необґрунтованими, недоведеними належними та допустимими доказами, а відтак такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 9 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Відтак, оскільки ухвалою від 22.03.2018 заяву Приватного підприємства “Віктор-Ком Імпекс” про забезпечення позову задоволено частково, вжито заходів забезпечення позову, суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, що були застосовані ухвалою від 22.03.2018.

Щодо вимоги позивача про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 1160,00 грн за складання заяви про забезпечення позову та 6960,00 грн за складання та подання позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи, що в позові суд відмовляє та керуючись вищезазначеними положеннями процесуального закону, суд покладає судові витрати на позивача в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Скасувати заходи забезпечення позову, що були застосовані ухвалою господарського суду Київської області від 22.03.2018 у справі № 911/384/18.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення складено та підписано 18.05.2018.

Суддя                               А.Ф. Черногуз