Рішення

від 10.05.2018 по справі 318/2704/17

КАМ'ЯНСЬКО-ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 318/2704/17 Номер провадження №2/318/177/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" травня 2018 р. м. Кам'янка-Дніпровська

Кам'янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області у складі: головуючого - судді Васильченка В.В.; при секретарі Крук О.В.; за участю: позивачки ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2,

розглянувши в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, розподіл спільно нажитого майна,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом в якому вказує, що з відповідачем знаходиться в зареєстрованому шлюбі з 07.06.2013 р. Від шлюбу мають спільну доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 Шлюбні відносини з відповідачем фактично припинені з лютого 2016 року, спільне господарство та побут не ведуться, у зв'язку з чим просить суд розірвати шлюб і залишити у неї на вихованні дитину та поділити спільно нажите майно. 12.03.2018 року позивачка позовні вимоги уточнила, вказавши, що під час шлюбу ними було набуто автомобіль ЗАЗ-DAEWOO Т13110 , Седан-В, 2006 р.в., з огляду на що, просила суд виділити їй грошову суму у розмірі 40 000 грн., яка становить 1/2 частки від вказаного автомобіля.

В судовому засіданні ОСОБА_1 просила позов задовольнити, відповідач ОСОБА_2 щодо позовних вимог про розірвання шлюбу та виховання дитини не заперечував, в частині вимоги про виділення грошової компенсації за придбаний автомобіль просив відмовити, пояснивши, що вказаний автомобіль придбав не за сімейні кошти, а гроші, які він позичав у інших осіб.

Заслухавши пояснення учасників провадження, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом установлено, що сторони по справі 07.06.2013 року уклали шлюб, який був зареєстрований ВДРАЦС РС Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області, про що зроблено актовий запис № 130 та видано свідоцтво серії І-ЖС № 201701.

Від шлюбу сторони мають неповнолітню доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1

Згідно ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.

Судом встановлено, що сторони знаходяться в зареєстрованому шлюбі, але шлюбні відносини фактично припинені, подружніх відносин на даний час не підтримують, а тому суд вважає, що позов необхідно задовольнити, так як при тих стосунках, які склалися між подружжям, збереження сім'ї неможливе.

Що стосується інших позовних вимог суд зважає на наступне.

У відповідності до вимог п. 4 постанови Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , суди згідно зі ст. 119 ЦПК повинні вимагати від осіб, що подали заяву, повного викладення обставин, якими обґрунтовуються дані вимоги, й посилання на засоби їх доказування. Наприклад, у заяві про розірвання шлюбу має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, мотиви його розірвання, чи є від шлюбу неповнолітні діти, при кому з батьків вони перебувають, пропозиції щодо участі подружжя в утриманні та вихованні дітей після розірвання шлюбу, чи заявляються інші вимоги, які може бути вирішено одночасно з позовом про розірвання шлюбу. До заяви додаються: свідоцтво про реєстрацію шлюбу, копії свідоцтв про народження дітей, довідки щодо розміру заробітку та інших доходів, а також усі необхідні документи відповідно до заявлених вимог.

Із позовної заяви вбачається, що позивачка просить залишити дитину на вихованні з собою.

Як зазначено у п. 18 вищевказаної постанови, при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 СК, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Сторони підтверджують що у них народилась ІНФОРМАЦІЯ_1, дочка ОСОБА_3, яка проживає з відповідачкою і перебуває на її вихованні. Суд враховує вік дитини та те, що сторони погодили з ким буде проживати їхня малолітня дитина, а тому вбачає за доцільне заявлену позовну вимогу задовольнити.

З приводу стягнення з ОСОБА_2 на користь позивачки компенсації вартості за автомобіль у сумі 40 000 грн. суд виходить з такого.

На підставі ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

В силу приписів ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено ст. 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений ст. 16 ЦК України, згідно приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обовязком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

В силу приписів ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобовязані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

У ч.ч. 1, 2, 8 ст. 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Згідно ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною 1 ст. 70 цього ж кодексу передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно із роз'ясненнями, що містяться у п. 23 Постанови Пленуму ВСУ Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя №11 від 21.12.2007 р., вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопиченняв житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтями 63, 65 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.

Відповідно до вимог законодавства діє презумпція набуття подружжям майна у спільну сумісну власність, а в разі виникнення спору сторона, яка заперечує факт придбання такого майна у спільну власність, повинна довести належними та допустимими доказами його набуття за особисті кошти.

Як було встановлено судом вище, сторони уклали шлюб 07.06.2013 року. Згідно з витягу з Єдиного державного реєстру МВС стосовно зареєстрованих транспортних засобів 25.06.2013 року за відповідачем було зареєстровано транспортний засіб ЗАЗ-DAEWOO Т13110 , Седан-В, 2006 р.в., який було придбано під час перебування сторін по справі у шлюбі, а отже він є майном на яке поширюється правовий статус спільного майна подружжя.

Як вбачається з договору купівлі-продажу від 23.03.2018 року ОСОБА_2 без згоди дружини продав автомобіль ОСОБА_4 за 47018,40 грн. Суд критично ставиться до довідкового повідомлення №259 експерта ОСОБА_5 щодо орієнтовної (довідкової) вартості автомобіля у розмірі 66750,00 грн., оскільки ці дані не встановлені за призначеною судом судовою товарознавчою експертизою. В ході судового розгляду жодна з сторін, також клопотання про призначення такої експертизи не заявляла, з огляду на що, позовна вимога щодо виділення ОСОБА_1 у власність 1/2 частини автомобіля у сумі 40 00 грн. підлягає частковому задоволенню від суми його реального продажу (згідно Методикою середньо ринкової вартості легкових автомобілів, затвердженою по становою КМУ України № 66 від 18.02.2016 р.) у розмірі 1/2 від 47018,40 грн., а саме, - 23 509 грн. 20 коп. Суд не приймає до уваги заперечення ОСОБА_2, що він придбав цей автомобіль за кошти інших осіб, а не за сімейні кошти, оскільки відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції (наприклад, відповідні розписки, договори позики чи т.ін.).

Судові витрати підлягають до стягнення на користь позивачки на підставі ст. 141 ЦПК України.

На підставі ст.ст. 5, 16 ЦК України, ст.ст. 60, 63, 65, 69, 70 СК України, керуючись ст.ст. 11, 12, 13, 76-81, 141, 223, 229, 247, 259, 263-265, 352-355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, розподіл спільно нажитого майна задовольнити частково.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який зареєстрований 07.06.2013 року ВДРАЦС РС Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області, про що зроблено актовий запис № 130 та видано свідоцтво серії І-ЖС № 201701.

Неповнолітню доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишити на вихованні з матір'ю ОСОБА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості різності часток у спільно нажитому рухомому майні, а саме, автомобіля ЗАЗ-DAEWOO Т13110 , Седан-В, 2006 р.в. у розмірі 23 509 грн. 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з 1920,00 грн. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. Якщо буде подано апеляційну скаргу, рішення, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя:ОСОБА_6