Рішення

від 14.05.2018 по справі 910/2836/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua   РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14.05.2018                  Справа №  910/2836/18            Господарський суд міста Києва у складі: судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Коваленко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи №910/2836/18 за позовом Приватного підприємства “Соломія плюс Олівія”   до Товариства з обмеженою відповідальністю “БАЙЛЗ ГРУП”   про стягнення  1202819,55 грн. Представники учасників справи: від позивача:   не з'явилися; від відповідача: не з'явилися.                                                                                               ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Приватне підприємство “Соломія плюс Олівія” (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “БАЙЛЗ ГРУП” (далі-відповідач) про стягнення боргу за договором поставки б/н від 01.09.2016 р. в розмірі 1  202 819,55 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, на виконання умов вказаного договору, поставив відповідачу, визначений договором товар згідно накладної №001241 від 13.01.2017, проте відповідач взяті на себе зобов'язання за договором в частині здійснення повного розрахунку за поставлений товар не виконав,  у зв'язку з чим виникла, заявлена до стягнення, заборгованість. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2018 відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. В судовому засіданні 27.04.2018, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого засідання та призначення справи до розгляду по суті на  14.05.2018. Відповідач в судові засідання не з'являвся та відзив на позовну заяву не подав. Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру. За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту    достовірною інформацією    про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі та ухвали про повідомлення про дату, час і місце судових засідань  направлялися судом  рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 1/5. Станом на дату розгляду справи по суті конверти з ухвалами суду були повернуті до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «організація не знаходиться». Згідно з п.5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки «організація не знаходиться» вважається днем вручення відповідачу ухвал суду в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського суду міста Києва. Відповідно до п.1 ч.3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема,  неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. За таких обставин, враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про судове засідання для розгляду справи по суті і не повідомив суду про причини неявки, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за його відсутності. Приписами ч.2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. Представник позивача в судове засідання 14.05.2018 не з'явився, втім 11.05.2018, через відділ діловодства суду, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності. Відповідно до ч.3  ст.222 Господарського процесуального кодексу України  фіксування судового розгляду 14.05.2018    за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Згідно з ч.4  ст.240 Господарського процесуального кодексу України  у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. В нарадчій кімнаті 14.05.2018 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення. Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,  -                                                                    ВСТАНОВИВ: 01.09.2016 між Приватним підприємством “Соломія плюс Олівія” (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “БАЙЛЗ ГРУП” (покупець) укладено договір поставки, відповідно до умов якого постачальник  зобов'язується поставити і передати у власність покупця, а покупець – прийняти й  оплатити товар у повному розмірі на умовах та в порядку, визначеному цим договором (п. 1.1 договору). Загальна вартість даного договору визначається вартістю товару, отриманого протягом дії цього договору, згідно накладних, що є невід'ємними частинами договору (п. 1.3 договору).   Покупець оплачує поставлений товар за цінами, вказаними у замовленні та товаросупроводжувальній документації (п. 5.1 договору). Розрахунок за поставлений постачальником товар здійснюється протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки товару або у інший строк, попередньо домовлений між сторонами шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок продавця (п.п. 5.2, 5.3 договору). Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.01.2018 з правом пролонгації на один рік, якщо жодна із сторін письмово за 30 днів до його закінчення не попередить про його розірвання (п.п. 8.1, 8.2 договору). Як встановлено судом на підставі наявних в матеріалах справи доказів, на виконання умов даного договору, позивач поставив відповідачу партію мандарин на загальну суму 4984931,40 грн., що підтверджується накладною №001241 від 13.01.2017, яка підписана уповноваженими представниками  сторін та скріплена їх печатками, що, в свою чергу, свідчить про належне виконання договору позивачем. Про виконання позивачем своїх зобов'язань за договором поставки б/н від 01.09.2016,  свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки визначеного товару.           Втім, відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором, щодо оплати поставленого товару, оплату належним чином не здійснив, сплативши лише 1950006,00 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення №4 від 16.01.2017 на суму 750  006,00 грн.; №9 від 23.01.2017 на суму 400  000,00 грн.; №11 від 25.01.2017 на суму 350  000,00 грн.; №19 від 24.02.2017 на суму 450  000,00 грн., у зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 3034925,40 грн. Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов`язання, в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова  від зобов'язання або одностороння зміна його умов не  допускається, якщо  інше не  встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України. Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1  ст. 712 Цивільного кодексу України  за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж норми унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України). Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару             (ст. 692 ЦК України). Пунктами 5.2, 5.3 договору сторони визначили, що розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки товару або у інший строк, попередньо домовлений між сторонами, шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок продавця. Доказів того, що між сторонами було визначено інший строк оплати товару, а ніж той, що визначений в п. 5.2 договору суду надано не було, а відтак суд приходить до висновку, що строк оплати товару становить 30 календарних днів з моменту поставки товару, який настав на час подання позову. Однак, відповідач, у встановлений договором строк, оплату, отриманого без будь-яких зауважень товару, не здійснив. Тоді як,  за приписами частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів,  необхідних  для належного  виконання нею зобов'язання,  враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог. В той же час, як встановлено судом, заборгованість відповідача за поставлений йому товар за накладною №001241 від 13.01.2017  становить 3034925,40 грн., втім позивач просить стягнути лише 1202819,55 грн. по першим чотирьом позиціям вказаної накладної, а саме: мандарин іт 0,6 в кількості 7374,50 кг. по 16,90 грн. за 1 кг на загальну суму 124629,05 грн.;  мандарин іт 0,6 в кількості 21254,40 кг. по 16,50 грн. за 1 кг на загальну суму 350697,60 грн.; мандарин іт 0,6 в кількості 21337,40 кг. по 17,00 грн. за 1 кг на загальну суму  362735,80 грн. та мандарин іт 0,6 в кількості 21456,30 кг. по 17,00 грн. за 1 кг на загальну суму 364757,10 грн. Приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно  розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд ч. 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч.2 ст. 237 ГПК України). З огляду на вищевикладене, враховуючи, що позивачем реалізовано своє процесуальне права на подання позову про стягнення лише 1202819,55 грн., позовні вимоги  підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі. Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, як і не надав доказів сплати заявленої до стягнення суми. Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства “Соломія плюс Олівія”  про стягнення 1202819,55 грн. є доведеними належними доказами, дослідженими судом, а тому підлягають задоволенню. Згідно з п. 2 ч. 1  ст. 129 Господарського процесуального кодексу України    судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі викладеного, враховуючи положення  ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати, пов'язані із правничою допомогою. Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №372/1010/16-ц. Позаяк, позивач у підтвердження розміру витрат на правничу допомогу не надав суду жодного доказу, як і не визначив сам розмір цих витрат, у зв'язку з чим відсутні підстави для покладення витрат на правничу допомогу на відповідача з підстав їх недоведеності. Керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 76-80, 86, 123, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд –                                                             В И Р І Ш И В: 1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Соломія плюс Олівія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БАЙЛЗ ГРУП» про стягнення 1202819,55 грн. задовольнити повністю. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БАЙЛЗ ГРУП» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 1/5, ідентифікаційний код 40538793) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Соломія плюс Олівія» (79495, м. Львів-Винники, вул. Галицька, 14-Б, ідентифікаційний код 33562948) основний борг в розмірі 1202819 (один мільйон двісті дві тисячі вісімсот дев'ятнадцять) грн. 55 коп. та  судовий збір в розмірі 18042 (вісімнадцять тисяч сорок дві) грн. 30 коп. 3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.           Повне судове рішення складено 21.05.2018. Суддя                                                                                                         Т.В.Васильченко