Рішення

від 18.05.2018 по справі 301/409/18

ІРШАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 301/409/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" травня 2018 р. м. Іршава

Іршавський районний суд Закарпатської області в особі головуючої Пітерських М.О., при секретарі Халак Л.Ю., з участю відповідача ОСОБА_1, представників сторін ОСОБА_2 та ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Іршава цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача: Загатянська сільська рада Іршавського району Закарпатської області, про визнання особи таким, що втратив право на користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_4 звернулася до Іршавського районного суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача: Загатянська сільська рада Іршавського району Закарпатської області, про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням в будинку, що знаходиться за адресою: с. Загаття, вул. Миру, №1, Іршавського району, Закарпатської області.

Позовні вимоги мотивовано тим, що житловий будинок за адресою: с. Загаття, вул. Миру, №1, Іршавського району, Закарпатської області, належить на праві власності в цілому позивачці на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 20.01.2009 року державним нотаріусом Іршавської державної нотаріальної контори ОСОБА_5, реєстровий номер №1-39. Відповідач зареєстрований у будинку, однак, у червні 2016 року він разом із дружиною ОСОБА_6 забрали всі свої речі та виїхали з будинку. Відтоді ОСОБА_1 за вказаною адресою не проживає, його особистих речей у будинку не має, комунальні послуги ним не сплачуються. Жодної угоди про порядок та умови користування житловим приміщенням у належному позивачці будинку сторони не укладали. Добровільно ОСОБА_1 не подав заяви про зняття його з реєстраційного обліку місця проживання.

Просила суд визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням у належному їй будинку, оскільки реєстрація відповідача у будинку порушує права позивача вільно володіти, користуватися і розпоряджатися належною їй власністю.

Відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому він заперечив проти позовних вимог і просив відмовити в їх задоволенні. Зазначив, що за адресою: с. Загаття, вул. Миру, №1, Іршавського району, ОСОБА_1 проживає з народження, зареєстрований з 02.06.1998 року. В липні 2016 року, коли відповідач знаходився на роботі в Чеській Республіці, його дружину - ОСОБА_6 побила його мати - ОСОБА_7, внаслідок чого дружину було госпіталізовано в травматологічне відділення Іршавської РЛ, де вона тривалий час лікувалася. Після одужання дружина не змогла повернутися на попереднє місце проживання через погрози та побоювання за життя та здоров'я своє та дитини. З того часу дружина відповідача разом з малолітньою дитиною тимчасово проживає в будинку її батьків в с. Брід, вул. Центральна, №59, Іршавського району. Відповідач знаходиться на роботі в Чеській Республіці, періодично на свята приїздить додому до своєї сім'ї, але в будинку позивача не проживає, оскільки мати влаштовує сварки та не пропускає його до помешкання. З часу виникнення конфлікту двері приміщень та кімнат, де проживав відповідач з сім'єю, були замкнені на ключ, в приміщеннях було залишено їхнє майно, побутові речі домашнього вжитку, меблі, будматеріали тощо, які внаслідок взлому вхідних дверей й заміни врізних замків на дверях опинилися в розпорядженні позивачки. У зв'язку з цим за зверненням ОСОБА_1 та ОСОБА_6 14.03.2018 року було внесено відомості до ЄРДР за №12018070100000246 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.185 КК України (а.с.33-35).

У відповіді на відзив представник позивача зазначила, що твердження відповідача про те, що в будинку позивача залишилося його майно, не відповідають дійсності. Відповідач проживав у будинку та був там зареєстрований з дозволу попереднього власника будинку. Власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, а житлові права члена сім'ї колишнього власника житла є похідними від прав самого власника. Яких-небудь договорів про користування житлом між відповідачем та новим власником будинку не укладалося. Власник житла має право на власний розсуд користуватися та розпоряджатися своїм майном, а також вимагати усунення перешкод у здійсненні свого права власника (а.с.100-102).

У судове засідання позивачка ОСОБА_4 не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи була судом належним чином повідомлена, подала до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити та розглянути справу по суті без її участі (а.с.99).

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити. Пояснила, що позивачка є власником житлового будинку в с. Загаття, по вул. Миру, №1. Вказаний будинок позивачка успадкувала від бабусі, а раніше у будинку проживала вся їх родина. На даний час позивачка проживає за кордоном, у будинку проживають її батьки. У липні 2016 року, після конфлікту, що виник між матір'ю сторін та дружиною відповідача, відповідач разом з дружиною та сином переселилися жити в с. Брід, по вул. Центральній, №59, де проживають по даний час. Всі свої речі з будинку відповідач вивіз. Крім того, позивачка більше 10 років постійно проживає за кордоном, де створила сім'ю. З відповідачем разом не проживає, спільного господарства не веде, отже, відповідач не є членом її сім'ї. Ніяких угод про користування будинком між сторонами не укладалося. Вважала, що відповідач втратив право на користування житлом, тому просила задовольнити позов.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що будинок в с. Загаття, по вул. Миру, №1, раніше належав бабусі. Він народився у будинку та жив там разом з батьками та сестрами. Позивачка з 2001 року постійно проживала за кордоном. Після одруження у 2007 році у будинку почала проживати і його дружина, однак, через постійні сварки, які виникали між свекрухою та невісткою, він з дружиною у 2008 або 2009 році переїхали жити до батьків дружини у с. Брід. Приблизно у 2012 році за погодженням з позивачкою відповідач із сім'єю повернувся жити в будинок в с. Загаття, облаштували житло для свого проживання: провели відповідні ремонтні роботи, придбали меблі та побутову техніку. Тоді він ще не знав, що власником будинку є позивачка. У липні 2016 року мати відповідача побила його дружину, тому відповідач вимушений був разом з сім'єю переселитися жити в с. Брід. З будинку вони забрали тільки самі необхідні речі, решта майна залишилася у будинку позивача. З тих пір його дружина та син проживають в ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідач протягом приблизно 10 років працює в Чехії, додому приїжджає тільки у відпустку та на свята. З липня 2016 року в будинку позивача не був, оскільки мати не запускає його до будинку. Підтвердив, що з позивачкою не проживає однією сім'єю, спільним побутом з нею не пов'язані. Письмових угод щодо користування будинком з позивачкою він не укладав. З позовами про вселення, витребування майна з чужого незаконного володіння або стягнення вартості ремонтних робіт до ОСОБА_4 не звертався, оскільки сподівався на мирне вирішення конфлікту. Між ним та позивачкою існують неприязнені відносини.

Представник відповідача ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав з підстав, що викладені у відзиві на позов. Вважав, що позовні вимоги є безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідач народився у спірному будинку та проживав там все своє життя. Він зареєструвався у будинку, коли позивачка ще не набула право власності на будинок, проживав там разом з дружиною та сином. Під час проживання в будинку проводили там ремонтні роботи, обробляли присадибну ділянку, утримували свійську худобу, придбали для себе меблі та побутову техніку. Відповідач виселявся з будинку позивача та тимчасово проживав разом з дружиною у будинку її батьків тільки через сварки, які влаштовувала його мати. У 2012 році за погодженням з позивачкою, відповідач разом з дружиною знову поселився у будинку, де прожив до липня 2016 року, коли він вимушений був виселитися через конфлікт, який виник між його матір'ю та дружиною. З тих пір відповідач неодноразово намагався зайти в будинок, де залишилося його майно, однак, мати чинить йому перешкоди. Просив відмовити у задоволенні позову.

Представник Загатянської сільської ради Іршавського району в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, подав заяву, в якій просив розглянути справу без його участі, заперечень на позов не подав (а.с.126, 129-130).

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні показала, що вона є сестрою сторін та з липня 2016 року проживає в будинку за адресою с. Загаття, вул. Миру, №1, що належить позивачці. З того часу відповідач в будинку не проживає та жодного разу в будинок не приходив. Відповідач протягом багатьох років працює в Чехії, а його дружина та син проживають в ІНФОРМАЦІЯ_1. Речей чи майна відповідача в будинку позивачки не має. Їй не відомі випадки, щоб відповідача не запускали в будинок позивачки чи не віддавали якісь його речі. Ствердила, що раніше всі разом проживали в будинку бабки, але потім, всі діти створили власні сім'ї і стали жити окремо. Позивачка більше 10 років проживає за кордом. У будинку за адресою с. Загаття, вул. Миру, №1, вона давно не проживає.

Свідок ОСОБА_6 суду показала, що після одруження з відповідачем у 2007 році переїхала жити до його батьків в будинок №1 по вул. Миру с. Загаття, де вони жили приблизно до 2008 року. Через постійні сварки вимушені були переїхати жити в с.Брід до її батьків. У грудні 2013 року позивачка та свекруха попросили, щоб вона та відповідач знову поселилися в будинку та жили там разом з батьками, щоб було кому доглядати за господарством. Після народження сина у 2014 році вона з чоловіком поселилася в спірному будинку. Тоді вони ще не знали, що позивачка є власником будинку, тому почали проводити в будинку різні оздоблювальні роботи, придбали меблі та інші побутові речі. Відповідач працював у Чехії, а вона з сином проживала в будинку з його батьками до липня 2016 року, коли свекруха її побила. Через конфлікти із свекрухою, вони переселилися жити в с. Брід до своїх батьків. Переселяючись, вони забрали тільки особисті речі, деякі меблі, дрова, свійську птицю. У будинку залишилися деякі їхні меблі, побутова техніка. Оскільки з липня 2016 року відносини із свекрухою не налагодилися, відповідач постійно працює за кордоном і дома буває рідко, вона не повернулася жити в будинок позивачки, а проживає разом із сином в будинку своїх батьків, де і зареєстрована. Підтвердила, що з позивачкою ніколи спільного господарства не вели та однією сім'єю не жили.

Свідок ОСОБА_6 відповідно до ст. 63 Конституції України відмовився від давання показань і така відмова прийнята судом (а.с.128).

Заслухавши пояснення сторін та покази свідків, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази на підтвердження цих обставин в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги задовольнити, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що будинок №1 по вул. Миру в с. Загаття, Іршавського району, Закарпатської області, належить на праві власності в цілому позивачці, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 20.01.2009 року за реєстровим номером №1-39 (а.с.5), Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП Іршавське бюро технічної інвентаризації №21802376 від 07.02.2009 року (а.с.6).

Згідно вказаного свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20.01.2009 року, таке видане на ім'я ОСОБА_9. У зв'язку з укладенням шлюбу позивачка змінила прізвище на Антенштайнер , що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 27.10.2012 року, виданого Об'єднанням РАЦС Ільц, Республіка Австрія (а.с.10).

Відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за вказаною адресою. Дана обставина підтверджується довідкою виконкому Загатянської сільської ради №437/02-04 від 09.11.2017 року (а.с.7), листом Загатянської сільської ради №138/02-04 від 29.03.2018 року (а.с.73) та відміткою у паспорті ОСОБА_1 серії ВО468767, виданого Іршавським РВ УМВС України в Закарпатській області 27.05.1998 року.

У судовому засіданні встановлено, що через неприязнені відносини та систематичні конфлікти, які виникали між матір'ю сторін та невісткою, у липні 2016 року відповідач, його дружина та син переселилися проживати у ІНФОРМАЦІЯ_2, де дружина та син відповідача зареєстровані (а.с.51), забравши всі свої особисті речі. З тих пір сім'я відповідача проживає за вказаною адресою. Відповідач постійно працює за кордоном, приїжджаючи додому на короткий проміжок часу у відпустку чи на свята, зупиняється в будинку батьків своєї дружини за адресою с.Брід, по вул. Центральній, №59.

За захистом у правоохоронні органи або до суду з позовом про вселення чи усунення перешкод в користуванні житлом відповідач не звертався, тому суд критично оцінює пояснення відповідача з приводу того, що він не міг повернутися жити до будинку, оскільки мати його не запускала.

Дана обставина спростовується також показами свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_6

З пояснень відповідача та його дружини - свідка ОСОБА_6 вбачається, що з липня 2016 року вони не повернулися проживати в будинок позивача, оскільки їм не вдалося налагодити відносини з матір'ю відповідача, яка проживає в будинку і в даний час.

У судовому засіданні встановлено, що будинок №1 по вул. Миру в с. Загаття, Іршавського району, раніше на праві власності належав бабусі сторін. Сторони з народження проживали у даному будинку разом із власником та своїми батьками, будучи членами її сім'ї. Колишній власник будинку померла 15.06.1994 року. Позивачка з 2001 року в успадкованому будинку не проживає, оскільки має постійне місце проживання в Республіці Австрія, де має власну родину. Відповідач також одружився у 2007 році. Приїжджаючи на кілька днів в гості до батьків 1-2 рази на рік, позивачка ночувала в будинку №1 по вул. Миру в с. Загаття, де проживали її батьки, харчувалася у них, однак, спільним побутом ні з батьками, ні з відповідачем, який в період з 2007-2008 років та з 2014 року по липень 2016 року разом з дружиною проживав у тому ж будинку, пов'язана не була, спільного господарства вони не вели, спільного бюджету не мали.

Дану обставину підтвердили в судовому засіданні допитані в якості свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_6 Не заперечував вказану обставину і сам відповідач.

В розумінні ч. 2 ст. 3 СК України, яка членами сім 'ї визначає осіб, які спільно проживають та пов'язані спільним побутом, а не просто осіб, яких пов'язують родинні зв'язки та місце реєстрації, відповідач ОСОБА_1 не є членом сім'ї позивачки ОСОБА_4 Не є сторони і членами сім 'ї своїх батьків, які залишилися проживати в будинку.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 3 СК України , можливість набуття статусу члена сім'ї своїх батьків без спільного проживання з ними закон надає лише дитині, правовий статус якої згідно з пунктом 1 статті 6 СК України має особа до досягнення нею повноліття.

Отже, новим власником будинку №1 по вул. Миру в с. Загаття, Іршавського району, є позивачка ОСОБА_4 Відповідач ОСОБА_1, який зареєстрований у будинку та з липня 2016 року в будинку не проживає, не є членом сім 'ї нового власника.

За змістом ст. 41 Конституції України, ст.ст. 316-319, 321, 325, 383, 386, 391 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно обмежений у здійсненні цього права, власник житлового будинку здійснює своє право на власний розсуд, незалежно від волі інших осіб, може використовувати будинок для проживання свого і членів сім'ї, може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, вимагати захисту права власності, в тому числі - усунення перешкод у здійсненні права.

Передбачаючи право власника житлового будинку на відчуження цього об'єкта, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім'ї колишнього власника. Втрата права користування житловим приміщенням є наслідком припинення права власності на житлове приміщення у колишнього власника житла. Тобто, із припиненням права власності особи на будинок припиняється і похідне право членів її сім'ї на користування цим будинком.

Наявність реєстрації відповідача у будинку сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особами, які там проживали як члени сім'ї попереднього власника будинку.

Угоди з новим власником щодо користування будинком відповідач не укладав.

Відтак, за умови зміни власника майна, що має місце, підстав для застосування норм ст.ст. 395, 396, 397, 401, 402 ч. 1, 405 ЦК України щодо захисту речового права на користування чужим майном, щодо сервітуту в силу закону, який би давав відповідачу право користування жилим приміщенням та покладав на нового власника відповідні обов'язки, немає.

Вимога про визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, у контексті захисту права власності не суперечить закону, оскільки є одним із законних способів усунення перешкод у здійсненні цього права.

Враховуючи наведене, суд вважає вимогу ОСОБА_10 про визнання відповідача ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, підставною та такою, що підлягає задоволенню.

Посилання відповідача на те, що у будинку залишилося його майно (меблі, побутова техніка, інструменти), а також, що ним проводилися в будинку ремонтні роботи, не дає відповідачу право на користування жилим приміщенням. Вказані обставини можуть бути підставою для пред'явлення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння та відшкодування витрат на проведення ремонтних робіт.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України, суд вважає стягнути з відповідача в користь позивачки судові витрати по справі у виді 704,80 грн. судового збору, що був сплачений позивачкою при зверненні до суду (а.с.2).

Керуючись ст. ст. 16, 319, 321, 383 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 89, 141 ч.2 п.1, 263-265, 352 ЦПК України,

р і ш и в :

Позов задовольнити.

Визнати ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстроване місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_4, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) таким, що втратив право на користування житловим приміщенням у будинку №1 по вулиці Миру в селі Загаття, Іршавського району, Закарпатської області.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. судових витрат.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду Закарпатської області. При цьому, відповідно до п.п. 15.5 п.15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 22 травня 2018 року.

Головуюча : М. О. Пітерських