Ухвала

від 18.05.2018 по справі 761/18283/18

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/18283/18

Провадження № 1-кс/761/12374/2018

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2018 року м.Київ

Слідчий суддя Шевченківського районного суду м.Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого 2 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 22017000000000235 від 12.06.2017 про продовження строку тримання під вартою відносно:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заміжньої, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 110-2 КК України та за фактом вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 2ст. 258-5 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

До слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва надійшло клопотання старшого слідчого 2 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_5 , погоджене прокурором Генеральної прокуратури України ОСОБА_7 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 110-2 КК України у кримінальному провадженні №22017000000000235 від 12.06.2017 року за фактом вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 2ст. 258-5 КК України . В обґрунтування клопотання слідчим зазначено, що з 27.03.2009 на території України зареєстроване та діє ТОВ «Завод медичних виробів «ЮІС ФАРМ» (код ЄДРПОУ 36409749, юридична адреса: 91048, Луганська область, м. Луганськ, вул. Совєтська, буд. 124, адреса виробничих потужностей: м. Луганськ, вул. Руднева, буд. 121А). Згідно зі Статутом даного товариства засновником ТОВ «Завод медичних виробів «ЮІС ФАРМ» є громадянка України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до рішення Загальних зборів учасників товариства, відповідного наказу, а також згідно з витягом з ЄДРПОУ посаду директора зазначеного підприємства займає громадянин України ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Разом з тим, встановлено, що фактично діяльністю підприємства та всіми діями директора ОСОБА_9 , бухгалтера і працівників заводу керує громадянка України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином, ОСОБА_6 , підозрюється в тому, що за викладених вище обставин, за попередньою змовою групою осіб, вчинила фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, в особливо великому розмірі, тобто скоїла кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 110-2 КК України. Крім того, на переконання слідчого, наявні ризики можливого переховування підозрюваної ОСОБА_6 від органу досудового розслідування та суду, а також те, що остання може знищити, сховати або спотворити речові докази, які мають значення для кримінального провадження, впливати на свідків для схиляння їх до відмови від дачі правдивих показань або інши чином перешкоджати досудовому розслідуванню.

У судовому засіданні прокурор наполягав на задоволенні клопотання з наведених у ньому підстав.

Підозрювана та її захисник заперечували проти задоволення клопотання, посилаючись на необґрунтованість підозри, оскільки матеріали НСРД, є неналежними доказами, в силу того, що були отримані до відкриття кримінального провадження відносно ОСОБА_6 , а також в силу суперечності фактів у ній викладених. Крім того, захисник зазначив, що ризики передбачені в ст. 177 КПК України відсутні, а також, що ОСОБА_6 було затримано незаконно.Захисник просив відмовити у задоволенні клопотання, посилаючись на те, що підзахисна необґрунтовано підозрюється у вчиненні інкримінованого злочину, належні та допустимі докази його причетності до цих злочинів відсутні, ризики наведені формально.

Слідчий суддя, вислухавши сторони кримінального провадження, дослідивши надані матеріали, дійшов до наступного висновку .

Відповідно до пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 КПК України, під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу.

Згідно зі ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Частина 5 цієї ж статті регламентує, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Так, виходячи з принципу верховенства права, закріпленому в преамбулі Конвенції про захист прав та основоположних свобод, ст. 8 Конституції України, ст. 8 КПК України, не допускається тлумачення закону, яке б несправедливо обмежувало права і свободи людини та безпідставно розширювало повноваження органів державної влади.

При цьому, слідчий суддя також не наділений повноваженнями самостійно вирішувати питання, які на його розгляд сторонами у спосіб та в порядку, передбачені КПК України, не виносились.

Як вбачається з матеріалів клопотання, другим відділом першого управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 22017000000000235 від 12.06.2017 за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 110-2 КК України.

17.05.2018 р. ОСОБА_6 затримано у порядку ст. 208 КПК України.

17.05.2018 р. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 110-2 КК України.

Відповідно до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 17 травня 2018 року ОСОБА_6 було затримано, як особу, яку застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення.

Разом з цим, відповідно до повідомлення про підозру від 17.05.2018 року ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 110-2 КК України. Суду не було надано жодних доказів, в тому числі і прокурорами під час судового засідання, що на момент затримання ОСОБА_6 вчиняла будь-який з завершених злочинів, у вчиненні яких їй було повідомлено про підозру.

Відповідо до ч.1 ст. 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Частиною 1 статті 194 КПК на слідчого суддю під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу покладений обов`язок встановити існування наступних складових:

-чи доведені обставини, які свідчать про обґрунтованість підозри;

-чи наявні ризики, передбачені статтею 177 КПК, та на які вказує слідчий;

-чи не є достатнім застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.

Тлумачення наведених вище процесуальних норм у їх логічному зв`язку з положеннями Глави 4 КПК приводить слідчого суддю до висновку, що під час вирішення питання щодо застосування до особи запобіжних заходів оцінка наданих сторонами доказів має спрямовуватися не на досягнення остаточного переконання у винуватості особи у вчиненні інкримінованого правопорушення, а має на меті встановити, чи є підозра обґрунтованою.

Згідно з положеннями статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Відповідно до практики ЄСПЛ обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину закріпленої у статті 5 § 1(с) Конвенції гарантії від безпідставного арешту.

Враховуючи, що відповідно до ч. 5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, слідчий суддя приймає до уваги, що у рішенні ЄСПЛ у справі «Соловей і Зозуля проти України» останній наголосив, що суд має перевірити не лише дотримання процесуальних норм національного законодавства, а й обґрунтованість підозри, на підставі якої особу взято під варту.

Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «K.F. проти Німеччини» «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.

Крім того, Європейський Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення.

Отже, на початковій стадії розслідування, суд, оцінюючи обґрунтованість підозри, не повинен пред`являти до наданих доказів таких же високих вимог, як при формулюванні остаточного обвинувачення при направлені справи до суду.

З огляду на зазначене, слідчий суддя вважає, що наданими органом досудового розслідування матеріалами, а саме: повідомленням про кримінальне правопорушення від 06.03.18; протоколом огляду від 20.04.18; протоколом огляду від 02.05.18; протоколом допиту свідка ОСОБА_10 від 17.04.18; протоколом огляду матеріалів за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 08.05.18; протоколом огляду матеріалів за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 07.05.18 з додатками; протоколами за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій та іншими зібраними у кримінальному провадженні доказами в їх сукупності, достатньою мірою підтверджують факт вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 110-2 КК України, однак ступінь причетності ОСОБА_6 до інкримінованого злочину, необхідно встановлювати під час розгляду справи в суді.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки підозрюваного, слідчий суддя відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Таким чином, слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Надаючи оцінку можливості підозрюваної переховуватися від органу досудового розслідування, слідчий суддя вважає такі дії цілком вірогідними з огляду на покарання, яке загрожує ОСОБА_6 у разі визнання її винуватою у вчиненні інкримінованого злочину.

Разом із цим, надаючи оцінку можливості підозрюваної переховуватися від суду, слідчий суддя враховує позицію Європейського Суду з прав людини у справі «В. проти Швейцарії», зокрема те, що небезпеку переховування не можна вимірювати тільки залежно від суворості можливого покарання, її треба визначати з урахуванням характеру підозрюваного, його моральних якостей, наявності у нього коштів, зв`язків з державою, у якій його переслідують.

У зв`язку з цим, слідчий суддя вважає, що, не дивлячись на те, що ОСОБА_6 має сім`ю та постійне місце проживання, міцні соціальні зв`язки, підозрювана може вчинити дії з метою переховування.

У той же час, слідчий суддя вважає недоведеним матеріалами клопотання припущення слідчого, що підозрювана може вчинювати незаконний вплив на свідків або перешкоджати досудовому розслідуванню іншим чином, оскільки будь-яких доказів на підтвердження вказаного слідчому судді не надано, а тому такі твердження є лише припущеннями.

Відповідно до ч.2 ст.183 КПК запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років за умови, якщо прокурор доведе, зокрема, що особу повідомлено про підозру у вчиненні злочину. Санкція ч.4 ст.110-2 КК України, за якою підозрюється ОСОБА_6 передбачає позбавлення волі понад вказаний строк.

При застосуванні запобіжного заходу судом враховано також вік підозрюваного, його стан здоров`я, місце проживання та інші обставини, що характеризують особу підозрюваного, дані про соціальні зв`язки та спосіб життя.

Зазначене приводить до висновку, що встановлені вище обставини є вагомими для обрання відносно підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Вирішуючи питання щодо можливості застосування до ОСОБА_6 альтернативного запобіжного заходу, слідчий суддя приймає до уваги, що ч. 5 ст. 176 КПК прямо забороняє застосування до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину за ст. 110-2 КК України, іншого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.

Водночас, відповідно до положень статті 8 КПК кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, який передбачає, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 визначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо.

Усі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й не справедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи.

У рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/20 12 Конституційний Суд України вказав, що одним з елементів верховенства права є принцип пропорційності.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що принцип пропорційності у сфері застосування запобіжних заходів вимагає, щоб застосований до особи запобіжний захід був необхідним за конкретних обставин справи, а також було доведено, що менш суворі заходи не можуть забезпечити досягнення цілі, що переслідується.

Дотримання принципу пропорційності у сфері застосування запобіжних заходів забезпечується на законодавчому рівні, зокрема, положеннями статей 176 та 183 КПК.

Попри зазначене, ч. 5 ст. 176 КПК позбавляє слідчого суддю під час розгляду питання про застосування до особи запобіжного заходу у кримінальному провадженні за ст. 110-2 КК України можливості дотримуватись принципів верховенства права та пропорційності, оскільки покладає на останнього обов`язок застосувати до підозрюваного або обвинуваченого запобіжний захід виключно у вигляді тримання під вартою.

У рішенні «S.B.C. проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ наголосив, що автоматична відмова у застосуванні застави у силу припису закону не сумісна з гарантіями пункту 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Наведений висновок підтверджений рішеннями Європейського суду у справах «Чанєв проти України», «Панкратьєв проти України», «Хомулло проти України», «Баришевський проти України», у яких ЄСПЛ констатував порушення ст. 5 Конвенції з огляду на те, що суди України не розглядали будь-які інші запобіжні заходи як альтернативу триманню під вартою.

Отже, положення частини 5 статті 176 КПК не відповідають принципу верховенства права.

Вказаний висновок відповідно до ч. 4 ст. 9 КПК зобов`язує слідчого суддю слідувати нормам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Частиною 3 статті 183 КПК передбачено, що слідчий суддя під час вирішення питання про тримання особи під вартою визначає розмір застави, який є достатнім для забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Ноймайстер проти Австрії» сума застави визначається з огляду на ступінь вірогідності того, що можлива втрата застави є достатньо стримуючим для підозрюваного фактором, щоб утриматись від дій, спрямованих на переховування від суду.

Враховуючи наведене та приймаючи до уваги шкоду, завдану злочинними діями, слідчий суддя вирішив, що застава у межах, передбачених п. 2 ч. 5 ст.182 КПК, не може забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.

Керуючись ст. 177, 178, 183, 193, 196, 197 КПК України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, слідчий суддя,-

У Х В А Л И В :

Клопотання старшого слідчого 2 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України майор юстиції ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 22017000000000235 від 12.06.2017 про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.

Застосувати до підозрюваної ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Строк дії ухвали про тримання підозрюваної ОСОБА_6 під вартою визначити тривалістю 60 (шістдесят) днів, в межах строку досудового розслідування, тобто до 15 липня 2018 року включно.

Визначити ОСОБА_6 розмір застави достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків передбачених КПК України у розмірі 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 881 000 (вісімсот вісімдесят одна тисяча) гривень, яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок для внесення застави отримувач: ТУДСАУ в місті Києві, ЄДРПОУ: 26268059, МФО: 820172, Банк: Державна казначейська служба України м. Київ р/р 37318005112089.

На підставі ч.5 ст. 194 КПК України, у разі внесення застави покласти на ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такі обов`язки:

- прибувати до слідчих слідчої групи 2 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України у вказаному кримінальному провадженні за першою вимогою;

- не відлучатися за межі м. Києва, без дозволу слідчого, прокурора, або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Визначити строк дії покладених на підозрювану ОСОБА_6 , ухвалою слідчого судді обов`язків 60 днів з моменту внесення застави у розмірі, визначеному судом.

На ухвалу слідчого судді безпосередньо до Апеляційного суду міста Києва прокурором, підозрюваним, його захисником протягом п`яти днів з дня її оголошення може бути подана апеляційна скарга.

Слідчий суддя ОСОБА_1