Рішення

від 22.05.2018 по справі 911/134/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.05.2018Справа № 911/134/18

Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Яроменко І.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНТ Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віто Україна ЛТД"

про стягнення 28 051,90 грн.,

Суддя Літвінова М.Є.

Без виклику представників учасників справи .

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

22.01.2018 року через канцелярію господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНТ Україна" (далі - позивач) надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віто Україна ЛТД" (далі - відповідач) про стягнення 28 051, 90 грн., у тому числі 21 445, 45 грн. основного боргу за надані позивачем послуги згідно договору № 2015/К2/134 від 04.11.2015, а також нарахованих на відповідну суму боргу 5 506, 05 грн. втрат від інфляції та 1 100, 40 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №2015/К2/134 від 04.11.2015 року щодо оплати наданих послуг.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.01.2018 зазначену позовну заяву передано за територіальною підсудністю до господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.02.2018 у справі № 911/134/18 позовну заяву залишено без руху на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.

05.03.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про усунення недоліків.

Відповідно до частини 3 статті 174 Господарського процесуального кодексу України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 176 Господарського процесуального кодексу України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Судом встановлено, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви і вона відповідає вимогам, викладеним у статтях 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, а подані матеріали є достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2018р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.

04.04.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представник відповідача подав заяву про застосування строку позовної давності та відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позову в повному обсязі, зазначивши при цьому, що позивачем належними доказами не доведено факту виникнення обов'язку у Товариства з обмеженою відповідальністю "Віто Україна ЛТД" з оплати наданих послуг.

18.04.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представник відповідача подав відповідь на відзив.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.11.2015 року між позивачем (перевізник) та відповідачем (замовник) укладено договір №2015/К2/134 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого за цим договором експерес-перевезення вантажу позивач зобов'язується доставити ввірений йому замовником вантаж до пункту призначення, за адресою, що зазначена в транспортній накладній, і відповідно до Генеральних умов перевезення і надання інших послуг перевізника, а замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену оплату відповідно до встановлених тарифів (додаток №2).

Згідно з п. 3.1. договору перевізник зобов'язується:

- виконати або організувати експрес-перевезення, або надати спеціальні послуги, відповідно до законодавства України, Генеральних умов перевезення і надання інших послуг перевізника і положень цього договору;

- забезпечити збереження вантажу з моменту прийняття до перевезення до моменту видачі його вантажоодержувачу за адресою, зазначеною в транспортній накладній;

- видати вантаж вантажоодержувачу за адресою, зазначеною в транспортній накладній з підписом у відомості доставки.

Спеціальні послуги - послуги з організації перевезення вантажу транспортом за індивідуально розробленим для замовника маршрутом і на спеціальних умовах, а також інші послуги, пов'язані з перевезенням і що надаються в окремих випадках за заявкою встановленої форми (додаток 3).

У п. 4.1. договору зазначено, що оплата здійснюється шляхом безготівкових розрахунків згідно з виставленими рахунками, відповідно до платіжних реквізитів, вказаних в розділі 10 цього договору.

Рахунка, рахунки-фактури та акти виставляються щотижня. Рахунка, рахунки-фактури та акти доставляються за поштовою адресою, передаються під підпис представнику замовника (п.п. 4.2., 4.3. договору).

Відповідно до п. 4.4. договору послуги вважаються повністю прийнятими замовником без заперечень у разі неотримання перевізником протягом 30 календарних днів з дати направлення замовнику акту надання послуг, акту заперечень по ньому або підписаного примірника такого акту надання послуг.

Згідно з п. 4.5. договору оплата здійснюється протягом 14 календарних днів з дати виставлення рахунку.

Договір набуває чинності з дати підписання обома сторонами і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 7.11 договору).

Позивач надав відповідачу послуги на суму 26 124,93 грн. з експрес-перевезення вантажу за напрямком Шаосін, Китай - Київ, Україна, згідно митної декларації №125110012/2016/174748, товарно-траспортної накладною №14454 від 22.12.2017 року та акту наданих послуг №10007591 від 13.04.2016 року.

19.07.2016 року відповідач здійснив часткову оплату послуг в загальному розмірі 5 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача.

Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання договірних зобов'язань в частині проведення розрахунків за перевезення вантажу, у зв'язку із чим просить стягнути з останнього 21 445,45 грн. основного боргу, 5 506,05 грн. втрат від інфляції та 1 100, 40 грн. 3% річних.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 908 ЦК перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення, а відповідно до ст. 909 ч. 1 ЦК за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 1 статті 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що позивачем на виконання договору №2015/К2/134 від 04.11.2015 року були надані послуги на суму 26 124,93 грн. з експрес-перевезення вантажу за напрямком Шаосін, Китай - Київ, Україна згідно з митної декларацією №125110012/2016/174748, товарно-траспортною накладною №14454 від 22.12.2017 року та актом наданих послуг №10007591 від 13.04.2016 року.

Судом встановлено, що акт наданих послуг №10007591 від 13.04.2016 року відповідачем не підписаний, доказів його направлення Товариству з обмеженою відповідальністю "Віто Україна ЛТД" матеріали справи не містять.

Разом з тим, відповідно до п. 4.4. договору послуги вважаються повністю прийнятими замовником без заперечень у разі неотримання перевізником протягом 30 календарних днів з дати направлення замовнику акту надання послуг, акту заперечень по ньому або підписаного примірника такого акту надання послуг.

Згідно з п. 4.5. договору оплата здійснюється протягом 14 календарних днів з дати виставлення рахунку.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач 19.07.2016 року здійснив часткову оплату послуг в загальному розмірі 5 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача.

При цьому, в призначенні платежу відповідач посилався на акт наданих послуг №10007591 від 13.04.2016 року.

З огляду на те, що відповідачем здійснено часткову оплату наданих послуг з посиланням на зазначений акт, суд дійшов висновку, що відповідач отримав документи, передбачені договору, які є підставою для оплати наданих послуг, в тому числі акт наданих послуг №10007591 від 13.04.2016 року.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач акт наданих послуг №10007591 від 13.04.2016 року отримав, проте підписаного примірника позивачу не повернув, заперечень проти підписання не висловив, доказів протилежного матеріали справи не місять, а тому відповідно до п. 4.4. договору послуги вважаються повністю прийнятими замовником без заперечень та зауважень.

Зі змісту статті 909 Цивільного кодексу України вбачається, що обов'язковою підставою для здійснення відправником свого обов'язку щодо оплати послуг перевезення є надання цих послуг.

Матеріали справи свідчать, що послуги перевезення вантажу надані відповідачу, а отже у останнього виник обов'язок по їх сплаті.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на встановлені вище обставини, суд дійшов висновку, що строк оплати наданих послуг за актом №10007591 від 13.04.2016 року є таким, що настав.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором, вартість наданих послуг перевезення в повному обсязі не оплатив, у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість перед позивачем та на момент звернення до суду з позовом складала 21 445,45 грн. (26 124,93 грн. (вартість наданих послуг) - 5 000,00 грн. (часткова оплата)).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки №2015/К2/134 від 04.11.2015 року щодо оплати товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований.

Разом з тим, відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

Згідно із ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Пунктом 6 ч. 2 ст. 258 вказаного кодексу встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти.

Згідно ч. 3 ст. 925 Цивільного кодексу України до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Частиною 1 статті 223 Господарського кодексу України передбачено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч. 1 і 3 ст. 264 ЦК України).

Судом встановлено, що строк позовної давності переривався 19.07.2016 року у зв'язку з із сплатою відповідачем 5 000 грн., а тому з 20.07.2016 року розпочався перебіг позовної давності.

Таким чином, строк спеціальної позовної давності сплинув 20.07.2017 року,

З урахуванням того, що позивач звернувся до суду у 2018 році, судом дійшов висновку, що позовну заяву подано до суду як з пропущенням річного строку (ст. 925 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення та спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки строк позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, сплив, а судом не встановлено обставин, передбачених ст. 268 Цивільного кодексу України або іншими законами, то наведене є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Оскільки судом встановлено пропущення позивачем строку позовної давності щодо вимоги про стягнення основної суми боргу, про що заявлено відповідачем, то згідно ст.ст. 258, 266, 267 Цивільного кодексу України підстави для задоволення позову в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних у суду відсутні.

За таких обставин, в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНТ Україна" необхідно відмовити повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22.05.2018 року.

СуддяМ.Є. Літвінова