Рішення

від 15.05.2018 по справі 922/637/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2018 р.Справа № 922/637/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Васильєвій Л.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом ТОВ "Інститут дослідження меж можливого", м. Харків до ФОП Ковальова Сергія Олександровича, м. Харків про стягнення 16884,53 грн. за участю представників:

позивача - Макушинський І.А., довіреність № б/н від 19.03.18р.; Білоус С.Ю., довіреність № б/н від 19.03.18р.

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Інститут дослідження меж можливого", м. Харків звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з ФОП Ковальова Сергія Олександровича, м. Харків суму грошового зобов`язання в розмірі 16884,53 грн. за договором №1/12-2017 від 11.12.17р. Судові витрати просить покласти на відповідача.

19.03.18р. позивачем надано заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій просить суд накласти арешт на грошові кошти у розмірі 16884,53 грн. та судового збору - 1762,00 грн., які обліковуються на поточному рахунку ФОП Ковальова С.О. , РНОКПП НОМЕР_1, НОМЕР_2 в ПАО КБ "Приватбанк" МФО 351533.

Ухвалою суду від 26.03.18р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/637/18; встановлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання призначено на "23" квітня 2018 р. о (об) 11:00.

Ухвалою суду від 23.04.18р. відкладено судове засідання на 15.05.18р. о 15:00 год.

15.05.18р. позивач надав до суду заяву про долучення до матеріалів справи документів наданих на виконання ухвали про відкриття провадження по справі.

Представник позивача в судовому засіданні 15.05.18р. підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 15.05.18р. не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про, що свідчить поштове повідомлення (а.с. 50), яке повернулось на адресу суду з відміткою про отримання, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну зяву не надав.

Таким чином, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Суд, розглянувши заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову, зазначає наступне.

Вирішуючи дану заяву суд керується положеннями ч.ч. 1-2 ст. 136, п.1 ч. 1 ст. 137 ГПК України, відповідно до яких господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб

Суд вважає за необхідне зазначити, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

У відповідності до положень ч.ч. 3, 4 ст. 140 ГПК України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Так, ухвалою суду про відкриття провадження по справі від 26.03.18р. було запропоновано позивачу надати письмові пояснення з доказами на підтвердження заяви про забезпечення позову та призначено судове засідання.

Оскільки позивачем не надано доказів в підтвердження цієї зави, а саме, що невжиття таких заходів може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, суд вважає за необхідне в задоволені даної заяви відмовити.

Враховуючи те, що норми Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

11 грудня 2017 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ІНСТИТУТ ДОСЛІДЖЕННЯ МЕЖ МОЖЛИВОГО (далі за текстом - ТОВ "ІДММ", "Позивач") та Фізичною особою-підприємцем Ковальовим Сергієм Олександровичем (далі за текстом - "Відповідач") було укладено Договір № 1/12-2017 від 11 грудня 2017 року (далі за текстом - "Договір").

Предметом Договору передбачалося що, Продавець за замовленням Покупця зобов'язується виготовити та передати у власність Покупця деталі (далі за текстом - "Деталі"), які мають відповідати вимогам та кресленням Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти належним чином виготовлені деталі та оплатити їх вартість на умовах цього Договору.

Відповідно до умов Договору сторонами було погоджено номенклатуру деталей, що поставляються, вимоги до них, строки виготовлення та поставки, а також порядок оплати.

На виконання умов вищезазначеного Договору, а саме розділу "2. Вартість, порядок розрахунків та строки виконання" пункту 2.2, Позивачем, 18 грудня 2017 року, було здійснено попередню оплату за Деталі у розмірі 15 445,00 грн (п'ятнадцять тисяч чотириста сорок п'ять гривень, 00 коп), що складає 50% договірної вартості.

Факт здійснення попередньої оплати (у вказаній сумі та у вказаний строк) підтверджується випискою з банківського рахунку ТОВ "ІДММ" (а.с. 17).

Відповідно до вимог пункту 2.4 Договору, Відповідач зобов'язується здійснити поставку деталей протягом 12 (дванадцяти) робочих днів з моменту попередньої оплати, згідно п. 2.2. Договору.

З урахуванням положень Договору, останнім днем встановленого Договором строку поставки було 4 (четверте) січня 2018 року.

Однак, а ні у вказаний строк, а ні пізніше Відповідачем не виконано зобов'язання з поставки деталей. Станом на дату подання позовної заяви, зобов'язання Відповідача за договором не виконано.

Позивачем, відповідно до п. 4.2. Договору, яким передбачається, що усі спори, які виникають з Договору або пов'язані з ним вирішуються шляхом переговорів між Сторонами, було вжито заходів щодо досудового врегулювання.

Позивачем було направлено Пропозицію про припинення дії договору та повернення попередньої плати вих. № 1-26-02/18 від 26.02.2018 на юридичну адресу Відповідача, якою було передбачено дві вимоги: 1) розірвати Договір № 1/12-2017 від 11.12.2017 року шляхом підписання Додаткової угоди до договору; 2) повернути попередньо сплачені кошти за Договором № 1/12-2017 від 11.12.2017 у сумі 15 445,00 грн, у строк передбачений Додатковою угодою.

Станом на дату подання позовної заяви, зобов'язання Відповідача за договором не виконано.

Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст.509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник)зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Станом на момент розгляду справи, відповідач не сплатив 15445,00 грн. заборгованості та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Враховуючи, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату 15445,00 грн., суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 15445,00 грн. заборгованості, правомірні та обґрунтовані, такі, що не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Пункт 4.1 Договору передбачено, що за порушення строків виконання зобов'язань, встановлених Договором, винна сторона сплачує другій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості невиконаного в строк зобов'язання за кожен день прострочення.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Відповідно до п.1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Позивачем обґрунтовано нараховано відповідачу пеню на суму заборгованості у розмірі 959,69 грн., розрахунок пені перевірено судом з урахуванням вимог діючого законодавства та не заперечується відповідачем.

Відповідно до положень ч.ч. 1-3 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно нараховано відповідачу проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 479,84 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. Судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином судові витрати покладаються на відповідача в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 526, 536, 612, 623-625, 631 п.4, 629, 759, 762, 782, 797 Цивільного кодексу України; ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 2, 4, 5, 12, 13, 14, 15, 73, 74, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256, 257, 259 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ковальова Сергія Олександровича (РНОКПП НОМЕР_1, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут дослідження меж можливого" (61072, м. Харків, пр. Науки, 27Б, 3-й поверх, код ЄДРПОУ 41643963) заборгованість в сумі 16884,53 грн., судовий збір в сумі 1762,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 18.05.18р.

Суддя Л.В. Шарко