Ухвала

від 22.05.2018 по справі 804/14965/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 травня 2018 року

Київ

справа №804/14965/15

адміністративне провадження №К/9901/50190/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

перевіривши касаційну скаргу Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.03.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 у справі №804/14965/15 за позовом Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" до Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування податкового повідомлення - рішення,

УСТАНОВИВ:

07.05.2018 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла зазначена касаційна скарга, яка на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.05.2018 передана на розгляд колегії суддів у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

18.05.2018 вказана касаційна скарга передана судді-доповідачу відповідно до реєстру передачі додаткових документів та справ від 17.05.2018 №13114/18.

Водночас, відповідно до підпункту 14 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання ним чинності.

Частиною 2 статті 212 КАС України в редакції, чинній на час ухвалення апеляційним судом оскаржуваного рішення, визначено, що касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

У даному випадку, оскаржувана ухвала апеляційного суду проголошена у відкритому судовому засіданні 12.12.2017, натомість касаційна скарга згідно відбитку штемпеля відділення поштового зв'язку подана до Верховного Суду 05.05.2018, тобто з пропуском строку касаційного оскарження.

У касаційній скарзі відповідач, порушуючи питання поновлення строку касаційного оскарження, посилається на те, що у межах цього строку вже звертався до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на ці самі судові рішення, до якої, однак, не було додано документ про сплату судового збору з огляду на неналежне фінансування видатків бюджету, призначених для цієї мети і цей недолік не було усунуто, у зв'язку з чим ухвалою Верховного Суду від 29.01.2018 касаційна скарга повернута особі, яка її подала, а в задоволенні клопотання Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про продовження встановленого судом строку для усунення недоліків касаційної скарги, мотивованого відсутністю затвердженого кошторису установи і арештом рахунків податкового органу, відмовлено, втім, після сплати судового збору, враховуючи наявність, на думку заявника, поважних підстав пропуску строку, встановленого процесуальним законом для подання касаційної скарги останній не позбавлений права її повторного подання.

В той же час, статтею 129 Конституції України, як одну з основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Із зазначеною правовою нормою Основного Закону України кореспондуються пункт 7 частини 3 статті 2 КАС України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, а також стаття 13 цього Кодексу, якою визначено право, зокрема, учасників справи на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

Аналогічні положення містились і в пункті 6 частини 1 статті 7 КАС України в редакції, чинній до 15.12.2017 та статті 13 цього Кодексу в тій же редакції.

Механізм реалізації права на касаційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві, станом на момент постановлення оскаржуваної ухвали апеляційного суду і подання відповідачем первісної касаційної скарги, було врегульовано Главою 2 Розділу IV КАС України, а після 15.12.2018 Главою 2 Розділу ІІІ цього Кодексу.

Зокрема, частина 5 статті 213 КАС України в редакції, чинній до 15.12.2017, встановлювала обов'язок особи, яка подає касаційну скаргу одночасного надання документа про сплату судового збору.

В свою чергу, як статтею 49 КАС України в редакції, чинній до 15.12.2017, так і статтею 44 КАС України в чинній редакції, передбачено обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи) добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п'ятої цієї статті).

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасника справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом.

Такими процесуальними обов'язками учасників справи визначено, крім іншого, дотримання строку на касаційне оскарження судових рішень, а також виконання встановлених законом вимог щодо оформлення касаційної скарги, зокрема, надання документа про сплату судового збору, в тому числі, на підставі ухвали суду касаційної інстанції про залишення касаційної скарги без руху.

Таким чином, відповідач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на касаційне оскарження судових рішень, повинен забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону і суду, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту, в тому числі щодо надання документа про сплату судового збору, для чого, як особа, зацікавлена у її поданні, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Це стосується і заявників, які, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, діють як суб'єкти владних повноважень й, до того ж, є бюджетними установами, фінансування яких здійснюється з Державного бюджету України, в тому числі щодо видатків на сплату судового збору, а відтак відсутність у податкового органу коштів, призначених для цієї мети і, як наслідок, невиконання через це вимог закону і суду, своїх процесуальних обов'язків, не може слугувати поважною підставою пропуску строку касаційного оскарження судового рішення, оскільки кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі такої установи своєчасно і у повному обсязі з урахуванням здійснених видатків за минулий бюджетний період, що кореспондується з пунктами 44, 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228, якими, крім іншого, визначено, що штатні розписи бюджетних установ затверджуються в установленому порядку у місячний строк з початку року. До затвердження в установленому порядку кошторисів використання бюджетних коштів підставою для здійснення видатків бюджету є проекти зазначених кошторисів (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), засвідчені підписами керівника установи та керівника її фінансового підрозділу або бухгалтерської служби. У разі коли бюджетний розпис на наступний рік не затверджено в установлений законодавством термін, в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), а під час складання кошторисів на наступний рік враховуються обсяги здійснених видатків.

З огляду на наведене, відповідач не був позбавлений можливості як протягом усього 2017, так і 2018 бюджетного року, здійснювати видатки бюджету, передбачені для сплати судового збору на підставі кошторису, а у разі його відсутності проекту кошторису, тимчасового індивідуального кошторису, тимчасового розпису бюджету в обсязі, не меншому за розмір використаних бюджетних коштів у минулому періоді й, при цьому, мав право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору.

Відтак, відсутність затвердженого постійного кошторису і, як наслідок, невиконання відповідачем через це вимог закону і суду, своїх процесуальних обов'язків, не може слугувати поважною підставою пропуску строку касаційного оскарження.

Зупинення ж на рахунку податкового органу фінансових операцій, зокрема, в частині видатків, передбачених на сплату судового збору не повинно впливати на можливість неухильного виконання останнім вимог КАС України щодо оформлення касаційної скарги та дотримання строку касаційного оскарження, що, в свою чергу, не може ставитись в залежність від правовідносин, у які податковий орган вступає в інших сферах його діяльності, оскільки ці фактори не є взаємопов'язаними.

До того ж, підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання касаційної скарги.

Натомість, про поданні первісної касаційної скарги відповідачем не дотримано вимог процесуального закону стосовно надання документа про сплату судового збору і не усунуто цей недолік упродовж строку, встановленого судом, що стало підставою для її повернення податковому органу згідно ухвали Верховного Суду від 29.01.2018, якою, до того ж, відмовлено у задоволенні клопотання про продовження вказаного строку, мотивованого відсутністю затвердженого постійного кошторису установи та арештом рахунків Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби.

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення відповідач отримав копію ухвали Верховного Суду про повернення касаційної скарги особі, яка її подала 13.02.2018, втім, звертаючись повторно до суду касаційної інстанції податковий орган не навів доводів щодо обставин, які б відповідали названим вище критеріям та беззаперечно свідчили про поважність підстав пропуску строку касаційного оскарження.

Окрім цього, пунктом третім частини 1 статті 7 КАС України, в редакції до 15.12.2017 рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом віднесено до принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах, зміст якого розкриває стаття 10 цього Кодексу, частинами 1, 2 якої встановлено, що усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Такі приписи наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображенні і у статті 49 КАС України, частина перша якої вказує, що особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права і обов'язки.

Наведені вище положення процесуального закону збережено і в редакції КАС України, чинній після 15.12.2017 (пункт 2 частини 3 статті 2, стаття 8, частина 1 статті 44 цього Кодексу).

При цьому, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 39 справи "Устименко проти України", принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні повинна бути надана можливість знати про зауваження або докази, надані іншою стороною, включаючи апеляційну скаргу, та надати власні зауваження з цього приводу.

У пунктах 46, 47 цього ж Рішення ЄСПЛ вказує на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії". Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України").

Також, у пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Отже, державні органи, які діють як суб'єкти владних повноважень та звертаються до суду з метою захисту інтересів у правовідносинах, які виникли з приводу реалізації ними публічно-владних управлінських функцій, мають дотримуватися принципу "належного урядування" та не можуть отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених державою, в тому числі, нормами процесуального закону, а відтак, поважними причинами пропуску строку не може виступати тимчасова відсутність коштів, передбачених для сплати судового збору, як і тривале зупинення фінансових операцій на рахунках податкового органу у зв'язку з здійсненням органами Державної казначейської служби України безспірного списання коштів, що, крім іншого, також пов'язано з відсутністю фінансування відповідача.

Тобто, державні органи, які є рівними перед законом і судом поряд з іншими учасниками справи, зобов'язанні діяти вчасно та в належний спосіб, в тому числі, при оскарженні судових рішень в касаційному порядку, у зв'язку з чим, будь-які зволікання останніх зі сплатою судового збору у строк, встановлений процесуальним законом для оскарження судового рішення або судом для усунення недоліків касаційної скарги, як і звернення з необґрунтованим клопотанням про продовження строку, встановленого судом для усунення її недоліків, не свідчать про неухильне виконання покладених на них обов'язків як учасника справи і намір добросовісної реалізації ними права на касаційний перегляд справи, при цьому, за наявності можливості планування і здіснення видатків бюджету до затвердження постійного кошторису, а в разі потреби їх перерозподілу протягом усього бюджетного року таким чином, щоб забезпечити своєчасне і у повному обсязі проведення необхідних платежів.

Зважаючи на викладене, зазначені відповідачем обставини для поновлення строку касаційного оскарження не можна визнати поважними, оскільки останні не є такими, що не залежать від волі особи, яка подає касаційну скаргу, і не надають їй права у будь-який необмежений після спливу цього строку час реалізовувати право на касаційне оскарження судових рішень.

За правилами частини третьої статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Враховуючи викладене та керуючись статтею 332 КАС України, суд

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.03.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 у справі №804/14965/15 за позовом Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" до Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування податкового повідомлення - рішення залишити без руху.

Встановити особі, що подала касаційну скаргу, десятиденний строк з моменту отримання копії даної ухвали для усунення зазначених недоліків касаційної скарги.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач С.С. Пасічник

Судді: І.А. Васильєва

В.П. Юрченко