Постанова

від 23.05.2018 по справі 813/4791/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 травня 2018 року

Київ

справа №813/4791/15

адміністративне провадження №К/9901/38138/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2017 року (суддя Большакова О.О.) у справі за позовом Приватного підприємства "Оліяр" до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2015 року Приватне підприємство "Оліяр" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21 серпня 2015 року №0000602200.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2015 року позов задоволено.

При цьому, зазначена постанова ухвалена судом першої інстанції у відкритому судовому засіданні, за участю представників сторін, а її повний текст виготовлено та підписано 08 грудня 2015 року.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач 15 грудня 2015 року подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального і процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам частини 6 статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент постановлення ухвали; далі - КАС України), оскільки до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору.

Ухвалою від 13 січня 2016 року Львівський апеляційний адміністративний суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача про відстрочення сплати судового збору та повернув апеляційну скаргу особі, що її подала, на підставі пункту 1 частини 3 статті 108 КАС України у зв'язку із неусуненням у встановлений судом строк її недоліку.

15 листопада 2016 року Галицька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (як правонаступник Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області; далі - Інспекція) подала повторну апеляційну скаргу на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2015 року, одночасно заявивши й клопотання про поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження, обґрунтоване неможливістю сплати судового збору (при первісному поданні апеляційної скарги) в зв'язку з відсутністю належного фінансування видатків, передбачених для цієї мети (на підтвердження чого надано копії довідок про обсяг фінансування загального фонду станом на 03 та 14 грудня 2015 року, листа ДПІ у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області від 05 грудня 2015 року №50/13-25/8/10-007 Про сплату судового збору та наказу Головного управління ДФС у Львівській області від 23 березня 2016 року №275 Про порядок організації бюджетного процесу ), а також тривалу процедуру реорганізації Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області у Галицьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, в зв'язку з чим фінансування на сплату судового збору деякий час не виділялось.

Втім ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2016 року, з врахуванням приписів частини 4 статті 189 КАС України, апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з її поданням поза межами строку апеляційного оскарження, визнанням судом підстав, вказаних у клопотанні про його поновлення, неповажними (враховуючи, що представлені Інспекцією докази не підтверджували його реальне матеріальне становище на час подання апеляційної скарги, а також те, що пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" від 22 травня 2015 року №484-VІІІ, який набрав чинності з 01 вересня 2015 року, Кабінет Міністрів України зобов'язано забезпечити відповідне фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору) та, як наслідок, відмову в задоволенні заявленого відповідачем клопотання про поновлення цього строку; запропоновано Інспекції навести інші (поважні та підтверджені документальними доказами) причини тривалого пропуску строку апеляційного оскарження.

В межах наданого для усунення недоліків апеляційної скарги строку Інспекцією надіслано до суду заяву про поновлення строку подання апеляційної скарги, у якій остання навела ті ж обставини (недостатність бюджетного фінансування та тривалий процес реорганізації, на підтвердження чого (крім доказів, які додавалась до повторної апеляційної скарги) подано копії довідок про обсяг фінансування загального фонду станом на 16 листопада 2015 року, 12 лютого 2016 року та 01 березня 2016 року), що вже вказувались в повторній апеляційній скарзі при її поданні та визнані судом неповажними.

Ухвалою від 05 січня 2017 року Львівський апеляційний адміністративний суд, прийшовши до висновку про неповажність наведених Інспекцією причин пропуску строку апеляційного оскарження, відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою на підставі абзацу 2 частини 4 статті 189 КАС України.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції від 05 січня 2017 року, Інспекція звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права й залишення поза увагою наведених нею в клопотанні про поновлення пропущеного строку обставин його пропуску, просила вказане рішення суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу до цього ж суду для продовження розгляду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 травня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Позивач письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу суду не подав.

Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду: головуючий суддя Пасічник С.С. (суддя-доповідач), судді: Васильєва І.А., Юрченко В.П.

Перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.

За змістом частини 2 статті 186 КАС України (в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Частиною 4 статті 189 КАС України було визначено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Отже, у випадку пропуску строку апеляційного оскарження підставами для розгляду апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.

Дотримання строків оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.

Доводи ж Інспекції про те, що неможливість вчасної подачі апеляційної скарги була зумовлена відсутністю належного фінансування видатків, передбачених для сплати судового збору, не свідчать про наявність поважних підстав, що перешкоджали податковому органу своєчасно звернутися до суду апеляційної інстанції.

Так, пунктом 3 частини 1 статті 7 КАС України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом було віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкривала стаття 10 цього Кодексу й визначала, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Стаття 49 КАС України передбачала обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, щодо сплати судового збору.

З метою виконання процесуального обов'язку дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії.

Це стосується і суб'єктів владних повноважень, які фінансуються з Державного бюджету України, зокрема, в частині видатків на оплату судового збору, тому держава повинна створити належні фінансові можливості і заздалегідь передбачити відповідні кошти на вказані цілі у кошторисах установ, а особа, яка утримується за рахунок Державного бюджету України, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів, якими можна було б забезпечити сплату судового збору.

Отже, відсутність відповідного бюджетного фінансування щодо видатків на оплату судового збору не можуть впливати на дотримання строку апеляційного оскарження судових рішень і, як наслідок, не є поважною підставою пропуску цього строку.

При цьому, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 39 справи "Устименко проти України", принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні повинна бути надана можливість знати про зауваження або докази, надані іншою стороною, включаючи апеляційну скаргу, та надати власні зауваження з цього приводу.

У пунктах 46, 47 цього ж Рішення ЄСПЛ вказує на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії". Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України").

Також, у пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

З огляду на викладені вимоги закону та зважаючи, що, як вже зазначалось, повторна апеляційна скарга на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2015 року була подана поза межами законодавчо встановленого десятиденного строку її апеляційного оскарження, а вказані Інспекцією в клопотанні причини пропуску цього строку визнані судом апеляційної інстанції недостатніми для висновку про його пропуск з поважних причин, касаційний суд вважає, що Інспекції обґрунтовано відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі абзацу 2 частини 4 статті 189 КАС України ухвалою судді Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2017 року.

Не спростовують висновків суду апеляційної інстанції й обставини звернення податкового органу з первинною апеляційною скаргою (яку було залишено без руху та повернуто з підстав несплати судового збору) у строк, встановлений статтею 186 КАС України, оскільки невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, адже не є такою, що не залежить від волі особи, яка її подає, і не надає такій особі права у будь-який необмежений після спливу строку апеляційного оскарження час реалізовувати право на оскарження судових рішень.

При цьому, Верховний Суд враховує, що повторну апеляційну скаргу Інспекцією було подано 15 листопада 2016 року, тобто більш як через десять місяців після її первісного повернення судом апеляційної інстанції та через місяць після сплати судового збору за її подання (платіжне доручення №658 від 12 жовтня 2016 року); при цьому, доказів наявності непереборних обставин, які б перешкоджали апеляційному оскарженню судового рішення у ці періоди, матеріали справи не містять.

У касаційній скарзі відсутні й відомості про наявність інших обставин, які б давали підстави для поновлення строку апеляційного оскарження, а також свідчили б про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а тому підстави для його скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду