Ухвала

від 24.05.2018 по справі 906/393/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"24" травня 2018 р. м. Житомир Справа № 906/393/18

Господарський суд Житомирської області у складі судді Шніт А.В.,

розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Евролідер"

від 18.05.2018 про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський ливарний завод" заборгованості за договором поставки товару №252 від 17.01.2017, з яких 39187,41грн - основного боргу, 3981,01грн - пені, 357,52грн - 3% річних, 1107,43грн - інфляційного збільшення суми боргу, а також судового збору за подання заяви в розмірі 176,20грн

ВСТАНОВИВ:

21.05.2018 до Господарського суду Житомирської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Евролідер" про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський ливарний завод" основного боргу за договором поставки товару №252 від 17.01.2017 в розмірі 39187,41грн, а також пені в розмірі 3981,01грн, 3% річних в сумі 357,52грн та інфляційних втрат в розмірі 1107,43грн, нарахованих за прострочення строків оплати за поставлений товар.

Розглянувши подану заявником заяву та додані до неї документи, суд дійшов висновку про необхідність відмови у видачі судового наказу в частині вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних в загальному розмірі 5445,96грн з огляду на наведене нижче.

Відповідно до ст.148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У п.3 ч.1 ст.152 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, зокрема, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам ст.148 цього Кодексу.

Як встановлено судом, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Евролідер" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський ливарний завод" пені, інфляційних втрат та 3% річних в загальному розмірі 5445,93грн, нарахованих за прострочення строків оплати за поставлений на підставі договору поставки товару №252 від 17.01.2017 товар, не відповідають приписам ст.148 Господарського процесуального кодексу України, оскільки інфляційні втрати, 3% річних та пеня не є заборгованістю за своєю правовою природою з огляду на наступне.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, проценти, передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягнення пені.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних затрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Крім вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, заявник також просить суд стягнути з боржника пеню.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пеня, за визначенням ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому, право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено ч.2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

Вимоги про сплату пені та передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань.

Таким чином, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності, яка фактично не є заборгованістю у розумінні ст.148 Господарського процесуального кодексу України.

Суд зазначає, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Евролідер" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський ливарний завод" пені, інфляційних втрат та 3% річних в загальному розмірі 5445,96грн хоча і мають грошовий характер, проте не є за своєю правовою природою грошовою заборгованістю, стосовно якої Господарським судом Житомирської області може бути видано судовий наказ на підставі ст.ст. 147, 148 Господарського процесуального кодексу України.

Зазначені обставини дають обґрунтовані підстави вважати, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Евролідер" про видачу судового наказу в частині стягнення пені в розмірі 3981,01грн, 3% річних в сумі 357,52грн та інфляційних втрат в розмірі 1107,43грн не відповідає вимогам, встановленим ст.148 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд звертає увагу заявника, що відповідно до ч.2 ст.153 Господарського процесуального кодексу України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених п.п.3-6 ч.1 ст.152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутись з тими самими вимогами у позовному порядку.

У відповідності до ст.ст.147, 148, 150, 152-155 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Евролідер" у видачі судового наказу за вимогами про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський ливарний завод" пені в розмірі 3981,01грн, 3% річних в сумі 357,52грн та інфляційних втрат в розмірі 1107,43грн, що разом складає 5445,96грн, нарахованих за прострочення строків оплати за поставлений товар на підставі договору поставки товару №252 від 17.01.2017.

2. Згідно ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена.

Суддя ОСОБА_1

Друк:

1 - в справу

2,3 - сторонам (рек. з пов.)