Рішення

від 22.05.2018 по справі 910/4069/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.05.2018Справа № 910/4069/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Альвертекс

до Товариства з обмеженою відповідальністю СК ІНТЕК

про стягнення 54 923,53 грн.

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Репа Я.І.

Представники: без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Альвертекс (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю СК ІНТЕК (відповідач) про стягнення 54 923,53 грн. на підставі Договору на виготовлення і поставку продукції № 1-30/05 від 30.05.2016, з яких: 36 200,00 грн. - основний борг, 7 875,05 грн. - пеня, 8 984,94 грн. - інфляційні збитки, 1 863,54 грн. - відсотки за користування грошовими коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов наведеного договору не здійснив своєчасної та в повному обсязі оплати вартості виготовленої та поставленої позивачем продукції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/4069/18 та призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та позивачу - відповіді на відзив.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від останніх до суду не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

В матеріалах справи № 910/4096/18 наявні докази отримання позивачем та відповідачем ухвали Господарського суду міста Києва від 10.04.2018 про прийняття позовної заяви до розгляду

Відповідачем без поважних причин відзив на позовну заяву у встановлений строк до суду не подано.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву і додані до неї докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

30.05.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Альвертекс (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю СК ІНТЕК (покупець, відповідач) був укладений Договір на виготовлення і поставку продукції № 1-30/05 (надалі - Договір), предметом якого, відповідно до п. 1.1, є виготовлення та купівля-продаж комплексу технологічного устаткування для декорування - Камера декорування КД 7/2 (надалі - устаткування), який постачальник згідно з умовами Договору зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і сплатити устаткування на умовах, встановлених дійсним Договором.

Пунктом 2.1 Договору сторони погодили, що ціна товару складає 301 200,00 грн., в т.ч. ПДВ 50 200,00 грн.

Оплата товару здійснюється покупцем наступним чином:

- попередня оплата за замовлення складає не менше 70% від суми Договору;

- остаточний розрахунок по Договору - за п'ять робочих днів до відгрузки устаткування (п. 2.3 Договору).

Згідно п. 3.1 Договору постачальник зобов'язався виготовити устаткування (Камеру декорування КД 7/2) в перебігу 30 календарних днів з моменту зарахування на розрахунковий рахунок постачальника суми передплати згідно з п. 2.3.1 дійсного Договору. Постачальник зобов'язаний передати покупцеві устаткування в асортименті і кількості, передбаченій Договором (п. 3.2 Договору).

Відповідно до п. 6.1 Договору, постачальник здійснює відгрузку устаткування покупцю за попередньою домовленістю, але не раніше отримання 100% оплати. Датою передачі товару вважається дата підписання представником покупця видаткових накладних (п. 6.3 Договору).

Пунктом 7.2 Договору встановлено, що за несвоєчасну оплату належних постачальнику сум, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Нацбанку України від несплаченої суми за кожний прострочений день платежу.

Відповідно до п. 9.1 Договору, Договір набуває чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2016.

У позовній заяві позивач зазначив, що в період з 13.06.2016 по 12.09.2016 відповідачем на розрахунковий рахунок позивача було перераховано 220 000,00 грн.

Умовами п. 3.1 Договору передбачено, що постачальник зобов'язується виготовити устаткування у перебіг 30 календарних днів з моменту зарахування на розрахунковий рахунок постачальника суми передплати згідно з п. 2.3.1 Договору, а саме - не менше 70% від суми Договору.

На виконання умов п. 1.1 Договору позивачем було виготовлено комплекс технічного устаткування для декорування - Камеру декорування КД 7/2.

Вказане устаткування було відвантажене позивачем відповідачу 12.09.2016, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № 307 від 12.09.2016. Устаткування було прийняте представником відповідача без зауважень по якості та комплектності.

Як зазначає позивач, відповідач взяті на себе зобов'язання за Договором на виготовлення і поставку продукції № 1-30/05 від 30.05.2016 щодо повної та своєчасної оплати за виготовлене та поставлене позивачем устаткування не виконав.

Матеріали справи містять акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2016 по 26.04.2017, підписаний уповноваженими представниками позивача та відповідача, зі змісту якого вбачається, що у період з 13.06.2016 по 04.10.2017 відповідачем було перераховано на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти за виготовлене та поставлене позивачем устаткування в загальній кількості 265 000,00 грн., у зв'язку з чим у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем в сумі 36 200,00 грн. (301 200,00 грн. - 265 000,00 грн. = 36 200,00 грн.).

Враховуючи наявну заборгованість, позивач 18.01.2018 звернувся до відповідача з претензією № 18/01-18 від 18.01.2018 про сплату заборгованості, відповідно до якої просив відповідача негайно сплатити заборгованість за Договором на виготовлення і поставку продукції № 1-30/05 від 30.05.2016, яка складає 36 200,00 грн., або повернути устаткування, яке згідно з умовами Договору належить позивачу. Вказана претензія була отримана директором відповідача 18.01.2018, про що є відмітка на останній.

Однак, будь-які дії або повідомлення з боку відповідача щодо погашення заборгованості станом на момент подання позову відсутні.

За наведених обставин, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом про стягнення з відповідача 54 923,53 грн. на підставі Договору на виготовлення і поставку продукції № 1-30/05 від 30.05.2016, з яких: 36 200,00 грн. - основний борг, 7 875,05 грн. - пеня, 8 984,94 грн. - інфляційні збитки, 1 863,54 грн. - відсотки за користування грошовими коштами.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.ст. 76-79 ГПК України).

Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Аналіз умов укладеного між сторонами Договору № 1-30/05 від 30.05.2016 свідчать про те, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а тому саме він та відповідні положення статей параграфів 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначають права та обов'язки сторін зі здійснення передбаченої договором поставки товару та її оплати.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

По матеріалам справи судом встановлено, що на виконання умов Договору на підставі видаткової накладної № 307 від 12.09.2016 позивач виготовив та здійснив поставку устаткування відповідачу на суму 301 200,00 грн.

Наведена видаткова накладна на суму 301 200,00 грн., яка містять підпис уповноваженої особи відповідача та скріплені печаткою відповідача, приймається судом у якості належного доказу по справі, що підтверджує факт поставки позивачем устаткування на суму 301 200,00 грн. та прийняття цього устаткування відповідачем без зауважень по кількості та якості.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 2.3 Договору встановлено, що оплата товару здійснюється покупцем наступним чином:

- попередня оплата за замовлення складає не менше 70% від суми Договору;

- остаточний розрахунок по Договору - за п'ять робочих днів до відгрузки устаткування.

Як встановлено судом, відповідач в порушення умов п. 2.3 Договору та норм чинного законодавства, не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати виготовленого та поставленого позивачем устаткування, оскільки у період з 13.06.2016 по 04.10.2017 здійснив лише часткові розрахунки в сумі 265 000,00 грн., у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 36200,00 грн. (основний борг) (301 200,00 грн. - 265 000,00 грн. = 36 200,00 грн.).

Наявність у відповідача заборгованості в сумі 36 200,00 грн. також підтверджується наявним в матеріалах справи актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2016 по 26.04.2017, підписаним сторонами та скріпленим печатками сторін.

Додатково суд звертає увагу, що відповіді на претензію позивача № 18/01-18 від 18.01.2018 щодо сплати заборгованості, відповідач не надав.

Станом на час розгляду спору по суті матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем розрахунків з позивачем щодо оплати заборгованості в сумі 36 200,00 грн. за Договором на виготовлення і поставку продукції № 1-30/05 від 30.05.2016.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості по оплаті виготовленого та поставленого позивачем устаткування згідно Договору № 1-30/05 від 30.05.2016 в розмірі 36 200,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

З огляду на порушення відповідачем зобов'язання за Договором, позивач також заявив до стягнення з відповідача 7 875,05 грн. пені, 8 984,94 грн. інфляційних збитків та 1 863,54 грн. 3% річних.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2 Договору встановлено, що за несвоєчасну оплату належних постачальнику сум, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Нацбанку України від несплаченої суми за кожний прострочений день платежу.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

По матеріалам справи судом встановлено, що, відповідно до п. 2.3.2 Договору, остаточний розрахунок по Договору здійснюється покупцем за п'ять робочих днів до відгрузки устаткування.

Як стверджує позивач і що підтверджено матеріалами справи, станом на 26.03.2018 - дату складання позовної заяви, відповідач добровільно не сплатив заборгованість за виготовлене та поставлене устаткування згідно видаткової накладної № 307 від 12.09.2016 в сумі 36 200,00 грн.

Враховуючи положення укладеного між сторонами Договору, норми чинного законодавства та дату відгрузки устаткування, відповідач повинен був здійснити остаточний розрахунок по Договору до 05.09.2016.

Таким чином, дії відповідача є порушенням грошового зобов'язання, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, а саме розрахунок пені в сумі 7 875,05 грн., та здійснивши перевірку за допомогою інформаційно-пошукової системи Ліга , суд дійшов висновку, що позивач врахував положення ч. 6 ст. 232 ГК України та вірно визначив період нарахування пені.

Враховуючи вищезазначені обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 7 875,05 підлягають задоволенню повністю розмірі в сумі 7 875,05 грн .

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов'язань за Договором щодо своєчасної та повної сплати за поставлений товар, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання за Договором.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що позивач здійснив нарахування 3% річних відповідно до вимог чинного законодавства України, а тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 863,54 грн. 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю за розрахунком позивача. Вимоги позивача про стягнення з відповідача 8 984,94 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 1 890,12 грн. , оскільки позивачем арифметично невірно визначено суму інфляційних нарахувань.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем разом із позовною заявою подано попередній розрахунок суми судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір в розмірі 1 534,40 грн. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 240, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СК ІНТЕК (03680, м. Київ, вул. Якутська, буд. 10; ідентифікаційний код 37579185) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Альвертекс (61058, м. Харків, вул. Данилевського, буд. 10; ідентифікаційний код 35974088) 36 200,00 грн. (тридцять шість тисяч двісті гривень 00 коп.) основного боргу, 7 875,05 грн. (сім тисяч вісімсот сімдесят п'ять гривень 05 коп.) пені, 1 863,54 грн. (одну тисячу вісімсот шістдесят три гривні 54 коп.) 3% річних, 1 890,12 грн. (одну тисячу вісімсот дев'яносто гривень 12 коп.) інфляційних втрат, 1 534,40 грн. (одну тисячу п'ятсот тридцять чотири гривні 40 коп.) судового збору.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 22.05.2018.

Суддя Гумега О.В.