Рішення

від 17.05.2018 по справі 910/2368/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.05.2018Справа № 910/2368/18

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Роздобудько В.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/2368/18

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Юг Пром Оіл";

до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія

"Золотий урожай";

про стягнення 114 297,61 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Попадюк Г.В., довіреність б/н від 15.05.2018р.;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юг Пром Оіл" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Золотий урожай" про стягнення 114 297,61 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не належним чином виконує умови договору поставки за № 20/10 від 20.10.2017р. в частині оплати отриманого товару, у зв'язку з чим утворилась заборгованість 100 884,20 грн., за прострочення сплати якої позивачем додатково нараховані 7 635,36 грн. пені та 778,05 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду м. Києва (суддя Головатюк Л.Д.) від 05.03.2018р. справу № 910/2368/18 вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено судове засідання на 22.03.2018р.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва № 05-23/301 від 22.03.2018, у зв'язку із неможливістю здійснювати правосуддя суддею Головатюком Л.Д., матеріали судової справи № 910/2368/18 передано на повторний автоматичний розподіл.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу справ між суддями справу №910/2368/18 передано на розгляд судді Привалову А.І.

Частиною 9 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя (якщо справа розглядається одноособово) або суддя-доповідач зі складу колегії суддів (якщо справа розглядається колегіально) у передбачених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.

Відповідно до ч. 14 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, у разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. (ч.ч. 1,2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, враховуючи зміну складу суду, суд ухвалою від 23.03.2018р. прийняв справу №910/2368/18 до свого провадження, призначив її до розгляду по суті на 05.04.2018р. у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

02.04.2018р. на адресу Господарського суду міста Києва заява про розгляд справи без участі позивача за наявними матеріалами у справі.

Представники сторін у судове засідання 05.04.2018р. не з'явились.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2018р. розгляд справи відкладено на 17.05.2017р.

Присутній у судовому засіданні 17.05.2018р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, з посиланням на правові підстави та докази, зазначені у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду були направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02099, м. Київ, вул. Зрошувальна, буд. 5, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначати, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті Господарського суду міста Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність в учасників справи можливості дізнатись про слухання справи за їх участю.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у даній справі, у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Станом на 17.05.2018р. від відповідача не надійшло відзиву на позовну заяву.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 17.05.2018р., відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.10.2017р. між позивачем (далі - постачальник) та відповідачем (далі - покупець) було укладено договір поставки №20/10 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупця товар, (надалі продукція ), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію на умовах, визначених у цьому договорі.

Згідно з п. 1.2 договору, конкретний перелік продукції, строки та умови постачання згідно інкотермс-2010, а також її вартість встановлюється сторонами у рахунках або специфікаціях до цього договору, які є його невід'ємною частиною.

Пунктом 2.2.2 договору передбачено, що постачальник зобов'язується передати покупцю продукцію у відповідній кількості, якості та на умовах що передбачені цим договором, а також відповідними специфікаціями на продукцію.

Згідно п.2.1.2. договору, покупець зобов'язується повністю та своєчасно оплачувати поставлену продукцію.

Вартість продукції за цим договором встановлюється сторонами в специфікаціях або рахунках-фактурах до даного договору (п. 3.3 договору).

За умовами п. 3.4 договору покупець здійснює оплату продукції у безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на протязі 14 календарних днів з дня поставки продукції, датою поставки вважається дата видаткової накладної (акт приймання передачі).

У випадку прострочення покупцем здійснення розрахунку за продукцію покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати (п. 6.3 договору)..

Пунктом 10.1 договору визначено, що договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами і діє один календарний рік, а в частині взаєморозрахунків до їх повного здійснення.

На виконання договору позивач поставив відповідачу товар за на загальну суму 107 884,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 907 від 09.11.2017 року на суму 28 979,94 грн.; № 908 від 09.11.2017 року на суму 23 65,38 грн.; № 909 від 09.11.2017 року на суму 16 765,50 грн.; № 910 від 09.11.2017 року на суму 12 216,72 грн.; № 912 від 09.11.2017 року на суму 5 975,94 грн.; № 913 від 09.11.2017 року на суму 13 484,82 грн.; № 940 від 09.11.2017 року на суму 6 295,50 грн.; № 941 від 09.11.2017 року на суму 21 800,40 грн.

Відповідач частково оплатив поставлений товар за договором в сумі 7 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1020 від 04.12.2017 року

Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов'язань за договором поставки №20/10 від 20.10.2017р. щодо своєчасної та повної оплати товару, у зв'язку із чим просить стягнути з останнього заборгованість за отриманий товар 100 884,20 грн., за прострочення сплати якої позивачем додатково нараховані 7 635,36 грн. пені та 778,05 грн. - 3% річних.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов'язання за договором виконав, здійснив поставку товару, який прийнятий відповідачем, на суму 107 884,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 907 від 09.11.2017 року на суму 28 979,94 грн.; № 908 від 09.11.2017 року на суму 23 65,38 грн.; № 909 від 09.11.2017 року на суму 16 765,50 грн.; № 910 від 09.11.2017 року на суму 12 216,72 грн.; № 912 від 09.11.2017 року на суму 5 975,94 грн.; № 913 від 09.11.2017 року на суму 13 484,82 грн.; № 940 від 09.11.2017 року на суму 6 295,50 грн.; № 941 від 09.11.2017 року на суму 21 800,40 грн.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене, виходячи з умов договору поставки №20/10 від 20.10.2017р., строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару є таким, що настав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, відповідач всупереч п. 3.4. договору своє зобов'язання зі своєчасної оплати поставленого товару в повному обсязі не виконав, здійснивши часткову оплату в сумі 7 000,00грн., що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 100 884,00 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що строк оплати вартості поставленого товару за договором, відповідно до п. 3.4. останнього, настав, а доказів оплати товару в повному обсязі станом на день розгляду справи відповідачем не надано, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з останнього на користь позивача заборгованості за договором поставки №20/10 від 20.10.2017р. в розмірі 100 884,00 грн.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" розрахунок пені у розмірі 7 635,36 грн., судом встановлено, що він є арифметично вірним, тому вимоги у цій частині суд задовольняє повністю.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" розрахунок 3% річних у розмірі 778,05 грн., судом встановлено, що він є арифметично вірним, тому вимоги у цій частині суд задовольняє повністю.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки №20/10 від 20.10.2017р. від 01.12.2015р. щодо оплати товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягає задоволенню повністю.

Також, позивачем заявлено про стягнення з відповідача витрат по оплаті правової допомоги в розмірі 5 000,00 грн.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

01.12.2017р. між позивачем (клієнт) та адвокатом Овчаренко Сергієм Анатолійовичем (адвокат) був укладений договір про надання правової допомоги, за предметом якого є, зокрема, представництво інтересів клієнта у судах під час здійснення господарського, адміністративного та конституційного судочинства.

Відповідно до п. 3.2. договору гонорар адвоката складається з сум вартості послуг, які складають 5 000,00 грн.

Згідно акту виконаних робіт №1 від 23.02.2018 року позивач сплатив за надані юридичні послуги щодо боржника ТОВ "ТК "Золотий урожай" 5 000,00 грн.

За змістом 126 ГПК України можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Витрати сторін, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених 129 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Підтвердженням того, що Овчаренко С.А. адвокат є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 898 від 15.12.1999 року.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе задовольнити вимоги про стягнення витрат на послуги адвоката в розмірі 5000,00 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Золотий урожай" (02099, м. Київ, вулиця Зрошувальна, будинок 5; ідентифікаційний код 39537147) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Юг Пром Оіл" (61202, Харківська обл., місто Харків, вулиця Ахсарова, будинок 3-В, квартира 64; ідентифікаційний код 39417993) заборгованість в сумі 100 884 грн. 20 коп., пеню в сумі 7 635 грн. 36 коп., 3% річних в сумі 778 грн. 05 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1 762,00 грн. та 5000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 22.05.2018р.

СуддяА.І. Привалов