Рішення

від 23.05.2018 по справі 922/954/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2018 р.Справа № 922/954/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Светлічного Ю.В.

при секретарі судового засідання Мороз Ю.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мажор Агротрейд", м. Київ до Публічного акціонерного товариства "Харківський хлібокомбінат "Слобожанський", м. Харків про стягнення 165627,84 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 директора;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мажор Агротрейд" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Публічного акціонерного товариства "Харківський хлібокомбінат "Слобожанський", в якій позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 165627,84 грн., що складаються з: суми основної заборгованості у розмірі 118176,00 грн., пені у розмірі 42685,28 грн., 3% річних у розмірі 4766,56 грн.

Ухвалою господарського суду від 12.04.2018р. залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Мажор Агротрейд" без руху. Позивачу у 10-денний строк з дня вручення даної ухвали постановлено подати до господарського суду Харківської області: оригінали квитанції та опису про відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів на адресу відповідача; підтвердження про те, що позивачем не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.

24.04.2018р. позивачем надані на виконання вимог ухвали господарського суду Харківської області від 12.04.2018р.: оригінали квитанції та опису про відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів на адресу відповідача; підтвердження про те, що позивачем не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав, що було відсутнє під час звернення до суду 11.04.2018р. із даним позовом.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.04.2018р. судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/954/18. Призначено розгляд справи в судовому засіданні на "23" травня 2018 р. о (об) 10:00.

Присутній представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримував та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, свого повноважного представника не направив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення ухвали про відкриття провадження у справі від 25.04.2018р. повноважному представнику відповідача 03.05.2018р., проте відповідач правом на участь у розгляді справи не скористався та відзив на позов у встановлений судом строк до: 18.05.2018р. не надав.

Відповідно до частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин, або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідач про дату та час судового розгляду повідомлений належним чином, суд розглядає справу за відсутності відповідача та за наявними матеріалами.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

З'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

21.12.2016р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір №737.

За умовами договору позивач зобов'язується передати у власність відповідача товар: борошно пшеничне вищого та першого ґатунків, а відповідач в свою чергу зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити позивачеві вартість товару протягом 14 (чотирнадцяти банківських днів з моменту поставки товару. Строки розрахунку зазначені в п.4.3 договору поставки.

Позивачу зазначає, що поставив відповідачу товар згідно видаткових накладних: №РН-0000002 від 05.01.2018р. на суму 125628,00 грн.; №РН-000008 від 24.01.2017р. на суму 178176,00 грн.

Відповідач товар на загальну суму 303804,00 грн. отримав.

Позивач зазначає, що в порядку досудового врегулювання спору звертався до відповідача із претензією за вих.№60 від 15.06.2018р., в якій повідомляв відповідача про наявність заборгованості, яка на момент пред'явлення претензії складала 178176,00 грн. та повідомляв про нарахування 3% річних у розмірі 1782,47 грн., пені у розмірі 15954,24 грн. У претензії позивач вимагав погасити вказану суму боргу у місячний строк та попередив відповідача, що у разі не погашення вказаних сум буде вимушений звернутися до господарського суду із позовом про стягнення заборгованості у примусовому порядку.

Відповідачем після пред'явлення претензії були здійснені оплати: 07.08.2017р. у розмірі 50000,00 грн., 28.11.2017р. у розмірі 10000,00 грн.

Таким чином позивач зазначає, що відповідач поставлений позивачем товар оплатив частково, а саме у розмірі 185628,00 грн., у зв'язку із чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 118176,00 грн.

У зв'язку із простроченням відповідачем оплати товару позивачем нараховано пеню за період з січня 2017р. по 15.03.2018р. у розмірі 42685,28 грн., 3% річних за вказаний період у розмірі 4766,56 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами у справі виникли зобов'язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору про поставку, згідно якого та в силу ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи позивач здійснив поставку товару на суму 125628,00 грн., що підтверджується видаткової накладною № РН-0000002 від 05.01.2017р.

За умовами договору, відповідач зобов'язався здійснити оплату вказаного товару у строк 14 днів.

Відповідачем здійснено оплату товару у строки передбачені договором, а саме 06.01.2017р. оплачено 100000,00 грн. 23.01.2018р. відповідачем здійснено оплату залишку заборгованості у розмірі 25628,00 грн., тобто із простроченням строку визначеного договором у три дні.

Також, позивачем здійснено поставку товару на суму 178176,00 грн. за видатковою накладною №РН-000008 від 24.01.2018р., яка частково оплачена відповідачем після пред'явлення претензії двома платежами: від 07.08.217р. на суму 50000,00 грн. та 28.11.2017р. на суму 10000,00 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 118176,00 грн., як про те зазначає позивач.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Приписами статей 73, 74, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Зважаючи на встановлені факти, а також враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів сплати позивачу залишку заборгованості у розмірі 118176,00 грн., суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача зазначеної суми є обґрунтованими, підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 42685,28 грн.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.8.3. договору, покупець (відповідач) за порушення терміну, визначеного у п. 4.3. договору зобов'язаний сплатити постачальнику (позивачу) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У п. 1.9. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 р. за № 14, господарським судам роз`яснено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Крім того, у п. 1.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 р. за № 14 господарським судам роз`яснено, що господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ та приймаючи до уваги, що відповідач не виконав прийнятий на себе обов'язок по оплаті в термін, встановлений договором позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 29290,20 грн. відповідають вимогам договору та діючому законодавству України, та підлягають задоволенню.

В решті частині задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 19395,08 грн. позовні вимоги є безпідставними, такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства України, в зв'язку з чим не підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 4766,56 грн.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування 3% річних суд приходить до висновку, що нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому судовий збір у розмірі 2193,50 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, в частині судового збору у розмірі 290,93 грн. судовий збір покладається на позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 91, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Харківський хлібокомбінат "Слобожанський" (61029, м. Харків, Салтівське шосе, 129, код ЄДРПОУ 00381870) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мажор Агротрейд" (01010, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 21, код ЄДРПОУ 37813931) суму основного боргу у розмірі 118176 грн., пеню у розмірі 23290,20 грн., 3% річних у розмірі 4766,56 грн. та судовий збір у розмірі 2193,50 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В частині позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 19395,08 грн. - у задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Згідно зі ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Апеляційна скарга подається до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області.

Повне рішення складено 24.05.2018 р.

Суддя (підпис) ОСОБА_2