Постанова

від 15.05.2018 по справі 2а-1362/11/0970

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 травня 2018 року

Київ

справа №2а-1362/11/0970

касаційне провадження №К/9901/2580/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ІФК Тера на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2014 (головуючий суддя - Ліщинський А.М., судді: Довга О.І., Запотічний І.І.) у справі № 2а-1362/11/0970 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ІФК Тера до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю ІФК Тера звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 14.03.2011 № 0000162303.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 08.02.2012 позов задовольнив з підстави доведення Товариством з обмеженою відповідальністю ІФК Тера реального характеру здійснених господарських операцій.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 28.02.2014 постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.02.2012 скасував та прийняв нову, якою в позові відмовив.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю ІФК Тера оскаржило його в касаційному порядку.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2014 та залишити в силі постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.02.2012.

В обґрунтування своїх вимог Товариство з обмеженою відповідальністю ІФК Тера посилається на порушення судом норм процесуального права, а саме: статей 69, 71, 72, 86 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції).

При цьому зазначає, що реальний характер спірних господарських операцій підтверджено спеціальними первинними документами - податковими накладними, які оформлені належним чином та підтверджують право позивача на податковий кредит з податку на додану вартість.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську проведено виїзну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю ІФК Тера з питань підтвердження правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань у декларації за грудень 2010 року, результати якої оформлено актом від 21.02.2011 № 901/23-3/35517279.

За її наслідками відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість від 03.04.1997 № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю УТК Аргумент субпідрядних (будівельних) робіт за нікчемним правочином.

На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.03.2011 № 0000162303, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 570612,00 грн. за основним платежем та 142653,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість від 03.04.1997 № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість від 03.04.1997 № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Водночас наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарських операцій як підстави для нарахування платнику грошового зобов'язання та правомірності прийняття свого рішення.

Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У спірній ситуації суд апеляційної інстанції виходив з того, що долучені позивачем до матеріалів справи документи не є достатніми доказами фактичного здійснення оспорюваних операцій.

Так, у долучених до матеріалів справи копіях актів приймання виконаних будівельних робіт типової форми № КБ-2в відсутні посилання на організацію-замовника, в довідках про вартість виконаних будівельних робіт типової форми № КБ-3 немає підписів представників організації-замовника. Зазначена обставина свідчить про те, що при виконанні будівельних робіт субпідрядні організації позивачем не залучались.

Доцільності замовлення виконання таких робіт у Товариства з обмеженою відповідальністю УТК Аргумент позивачем не обґрунтовано. Доказів того, що контрагент мав змогу та право надавати спірні роботи матеріали справи не містять.

Відповідно до інформації, наданої Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва, Товариство з обмеженою відповідальністю УТК Аргумент не звітує за місцем реєстрації, його засновник заперечує свою участь у підписанні від імені товариства будь-яких установчих, звітних, первинних документів.

Не мотивовано позивачем належним чином і, за яких обставин та в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між ним та його задекларованим контрагентом, хто персонально брав у цьому участь, враховуючи те, що директором Товариства з обмеженою відповідальністю УТК Аргумент був ОСОБА_1, який відповідно до відомчої підсистеми інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон України (система Аркан ) на момент укладення договору 25.11.2010 та в грудні 2010 року перебував за межами України.

Наведені обставини свідчать про удаваний характер спірних операцій та, відповідно, виключають правомірність їх відображення в податковому обліку Товариства з обмеженою відповідальністю ІФК Тера .

При цьому суд апеляційної інстанції правильно надав критичну оцінку висновку судово-економічної експертизи від 27.09.2012 № 1959, проведеної Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз, позаяк останній суперечить встановленим у справі обставинам.

В свою чергу, згідно з частиною п'ятою статті 82 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції) висновок експерта для суду не є обов'язковим, а є доказом у справі, який підлягає оцінці за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції).

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ІФК Тера без задоволення, а оскарженого судового рішення - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ІФК Тера залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2014 у справі № 2а-1362/11/0970 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк